24 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1415/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
розглянувши матеріали касаційної скарги Партнерства з обмеженою відповідальністю "Серфінг Системс ЛП"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року (головуючий - Колоколов С.І., судді - Разюк Г.П., Принцевська Н.М.) у справі
за позовом Партнерства з обмеженою відповідальністю "Серфінг Системс ЛП"
до: (1) Публічного акціонерного товариства "Банк "Петрокоммерц - Україна", (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнакс",
та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: (1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжя Інвест", (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Капітал джірінг"
про визнання договорів припиненими,
1. Учасниками цього спору є Партнерство з обмеженою відповідальністю "Серфінг Системс ЛП" (далі також "Позивач"), Публічне акціонерне товариство "Банк "Петрокоммерц - Україна" (далі також "Відповідач - 1"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" (далі також "Відповідач - 2"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Люнакс" (далі також "Третя особа - 1"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжя Інвест" (далі також "Третя особа - 2") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Капітал джірінг" (далі також "Третя особа - 3").
2. Так, Позивач, який вважає себе належним іпотекодержателем ряду об'єктів нерухомого майна (з відповідних мотивів) звернувся до місцевого господарського суду з позовною заявою у якій просив визнати припиненими з 22.08.2016 низку договорів іпотеки та подальших іпотек, що були укладені між Відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Свікон", Товариством з обмеженою відповідальністю "МСП АЗС-Нива-1" і Приватним підприємством "Косвас" (іпотекодацями) задля забезпечення кредитних зобов'язань Приватної фірми "Мустанг". При цьому, об'єкти нерухомого майна, іпотекодержателем яких наразі вважає себе Позивач, як раз і були предметами спірних договорів іпотеки.
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.10.2019 позовні вимоги у даній справі задоволено. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що Відповідачем - 2 (цесіонарієм) шляхом реєстрації за собою було набуто право власності на майно, яке складало предмети спірних іпотечних договорів, а отже в силу статті 17 Закону України "Про іпотеку" такі договори припинилися і подальше скасування державної реєстрації права власності на спірні об'єкти не має наслідком автоматичне поновлення попередньо існуючих правових зв'язків в межах іпотечного спірного правовідношення за оспорюваними договорами, адже припинення іпотеки має остаточний характер.
4. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову повністю відмовлено.
4.1. Приймаючи рішення про відмову у позові апеляційний господарський суд виходив з того, що між сторонами цієї справи фактично існує невирішений спір про право власності на майно, яке виступало предметом спірних договорів іпотеки, а також, відповідно, і спір про похідне від нього право - право іпотеки. Між тим, звертаючись до суду з позовом, Позивач намагається в судовому порядку вирішити питання про припинення спірних договорів іпотеки щодо попереднього іпотекодержателя і тим самим підтвердити чинність власних договорів, тобто по суті позовні вимоги про визнання припиненими спірних договорів є вимогами про встановлення факту, які не направлені на захист права та не можуть бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, а отже є всі підстави вважати, що Позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту.
5. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, посилаючись при цьому (з урахуванням заяви про усунення недоліків) на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 у даній справі скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2019 залишити без змін.
5.1. В якості обґрунтувань касаційної скарги Позивач зазначає про те, що висновки апеляційного господарського суду про неналежність та неефективність обраного способу захисту є такими, що зроблені з неправильним застосуванням положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), порушенням частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, який було викладено у постанові Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 913/89/19.
5.2. Скаржник вказує, що предметом розгляду у справі, яка переглядалася Касаційним господарським судом була позовна вимога про визнання припиненим договору іпотеки. У пункті 8.9 мотивувальної частини своєї постанови касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору іпотеки припиненим і вже в пункті 4 резолютивної частини постанови визнав припиненим спірний іпотечний договір.
5.3. Позивач вважає, що його вимоги про визнання договорів іпотеки припиненими цілком узгоджуються з висновками Касаційного господарського суду у справі № 913/89/19. Такі вимоги спрямовані на визнання відсутнім права іпотекодержателя у Відповідачів, вони не є вимогами про встановлення фактів, є належними та ефективними.
5.4. В цій частині скаржник звертає увагу на справи № 910/3028/18 та № 908/6299/15, які також переглядалися у касаційному порядку Касаційним господарським судом і предметом позовів у яких були вимоги про визнання припиненим договорі іпотеки та припинення зобов'язань за договором іпотеки. Так, приймаючи рішення у цих справах Касаційний господарський суд не вказував про те, що вимоги про визнання договорів іпотеки припиненими є вимогами про встановлення факту, який має юридичне значення.
6. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2020 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Партнерства з обмеженою відповідальністю "Серфінг Системс ЛП" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 у даній справі.
7. Відповідно до приписів частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Згідно положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
9. Як вже зазначалося, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови в частині висновку про неналежність обраного Позивачем способу захисту не враховано висновку Верховного Суду, який було викладено у постанові Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 913/89/19.
10. Так, колегією суддів з'ясовано, що дійсно Касаційним господарським судом здійснювався касаційний перегляд справи № 913/89/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріяна" до Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації ПАТ "Український комунальний банк", за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "А.О. Мрія-Інвест", про визнання іпотечного договору припиненим та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку.
10.1. Позовні вимоги у справі № 913/89/19 були обґрунтовані тим, що основне зобов'язання ТОВ "А.О. Мрія-Інвест" (боржник) за кредитним договором, забезпечене іпотекою, виконане ТОВ "Оріяна" як іпотекодавцем у повному обсязі, однак незважаючи на це, Банк (кредитор/іпотекодержатель) відмовляється визнавати припиненими зобов'язання ТОВ "Оріяна" за договором іпотеки та відмовляється від звільнення заставного майна від обтяжень.
10.2. Рішенням господарського суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позовних вимог у справі № 913/89/19 з відповідних мотивів було відмовлено.
10.3. Однак, за наслідками касаційного перегляду справи № 913/89/19 постановою Касаційного господарського суду від 10.12.2019 рішення судів попередніх інстанцій скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано припиненим іпотечний договір та вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку та про заборону відчуження об'єкта нерухомості.
10.3.1. Приймаючи нове рішення у справі та задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Оріяна" про визнання договору іпотеки припиненим Касаційний господарський суд з посиланням на відповідні приписи Конституції України, ЦК України, Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ГПК України виходив із встановлених судами обставин повного погашення заборгованості за кредитним договором, яка входила до складу основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою.
10.3.2. Задоволення ж вимог про вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Касаційний господарський суд обґрунтував похідною природою останніх.
11. Колегія суддів констатує, що аналіз змісту постанови Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 913/89/19 не дає підстав вважати, що Верховним Судом у тій справі досліджувалося та, відповідно, висвітлювалося питання належності обраного позивачем (ТОВ "Оріяна") способу захисту порушеного права.
11.1. Водночас, прийняття Касаційним господарським судом у справі № 913/89/19 нового рішення про повне задоволення позовних вимог дозволяє стверджувати про те, що касаційний суд погодився з належністю саме такого способу захисту, як визнання договору іпотеки припиненим.
12. Разом із цим, в ході касаційного розгляду справи № 916/1415/19 колегією суддів встановлена також наявність інших підходів у вирішення питання про належність такого способу захисту, як визнання договору іпотеки припиненим.
13. Так, зокрема, Касаційним господарським судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/13700/17. У тій справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання припиненими двох іпотечних договорів.
13.1. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позовних вимог у справі № 910/13700/17 було повністю відмовлено.
13.1.1. Вказані судові рішення були мотивовані, зокрема, тим, що позивачем під час звернення до суду обрано неналежний спосіб захисту права.
13.2. Постановою Касаційного господарського суду від 27.06.2018 рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.
13.2.1. Залишаючи без змін, оскаржувані у справі № 910/13700/17 судові рішення, Касаційний господарський суд погодився з мотивацією судів попередніх інстанцій як по суті заявлених позовних вимог так і в частині неналежності обраного позивачем способу захисту.
13.2.2. Перевіряючи застосування та дотримання судами попередніх інстанцій вимог, зокрема, статей 15, 16 ЦК України та 20 ГК України та мотивуючи постанову від 27.06.2018 Касаційний господарський суд зазначив, що позовні вимоги позивача про визнання припиненими іпотечних договорів є вимогою про встановлення факту та не направлена на захист права (законного інтересу) позивача, а тому не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, з огляду на що, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем під час звернення до суду з даним позовом обрано неналежний спосіб захисту права.
14. Також, в цій частині Ухвали, безвідносно предмета оспорюваного договору в частині обрання саме способу захисту слід звернутися до постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17. У цій справі предметом позову були вимоги про визнання договору оренди нежитлового приміщення припиненим та зобов'язання прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі.
14.1. У згаданій постанові, перевіряючи застосування судами попередніх інстанцій положень все тих же статей 15, 16 ЦК України та 20 ГК України Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.
15. Наведена позиція Великої Палати Верховного Суду знайшла своє відображення у ряді постанов Касаційного господарського суду у справах, предметом позову у яких була вимога про визнання договору припиненим (див. справи № 914/393/19, № 922/1639/19 та інші).
16. Поряд із цим, Касаційним господарським судом розглядалася також справа № 910/3359/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "F&C Realty" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінек", 2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання іпотеки припиненою.
16.1. Досліджуючи питання належності обраного позивачем способу захисту, колегія суддів Касаційного господарського суду з посиланням на статті 14, 15 ЦК України, 20 ГК України та відповідні положення статей Закону України "Про іпотеку" дійшла висновку про те, що позивачем як іпотекодержателем обрано такий спосіб судового захисту як визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором і така вимога є належним способом захисту цивільних прав.
16.2. Наводячи такий висновок Касаційний господарський суд звернувся і до вже наявної практики Верховного Суду, а саме на висновки у постановах від 20.02.2018 у справі № 910/7228/17, від 31.05.2018 у справі № 910/4413/17 та від 18.07.2018 у справі № 910/18160/17.
17. Тут варто звернути увагу і на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц якою було залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання припиненими зобов'язань за іпотечним договором.
18. З наведеного вище вбачається, що наразі у Верховному Суді існує неоднозначне розуміння щодо питання належного способу захисту прав позивачів у подібних категоріях спорів. Проте, у більшості наведених постанов Верховний Суд висловлює позицію, що належним способом захисту є саме вимога про визнання припиненим зобов'язання за договором, яка може бути сформульована по різному: припинення іпотеки, припинення зобов'язання за договором іпотеки та інші, а не вимога про визнання припиненим договору іпотеки.
19. Раціональність цього підходу, на думку колегії суддів, напряму випливає із сформульованого законодавцем положення статті 17 Закону України "Про іпотеку", яка власне має назву "Підстави припинення іпотеки", тобто саме зобов'язання, а не договору.
Правильність вказаного твердження можна довести, зокрема, виходячи і з самої сутності понять "договір" та "зобов'язання".
20. Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
21. Згідно ж з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
22. У постанові Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 903/527/19 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що поняття "зобов'язання" і "договір" мають різний, відмінний одне від одного правовий характер і тому "припинення зобов'язання" та "припинення договору" не є тотожними одне одному.
23. І дійсно, більшість зобов'язань виникають саме з договорів, але ототожнювати ці поняття не можна, оскільки зобов'язання можуть виникати не тільки з договорів, але й з інших правочинів, із заподіяння шкоди, із безпідставного збагачення і т.д. Натомість договір може містити в собі кілька зобов'язань, пов'язувати виникнення нових зобов'язань із припиненням інших.
24. Різність правового характеру понять "договір" та "зобов'язання" в контексті обрання способу судового захисту у іпотечних правовідносинах знайшло своє відображення і у практиці Касаційного цивільного суду.
25. У постанові від 16.05.2018 у справі № 645/147/14-ц Касаційний цивільний суд чітко зазначив, що при вирішенні позовних вимог про припинення іпотеки суди повинні перевірити наявність конкретної підстави припинення іпотеки, на яку посилається сторона, яка звернулася із такою позовною вимогою. При цьому судам слід звертати увагу на те, що чинне законодавство не передбачає визнання припиненим договору іпотеки, оскільки правова природа припинення іпотеки є відмінною від визнання договору припиненим. Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за позовом іпотекодавця про визнання іпотеки припиненою, а не шляхом припинення договору іпотеки, оскільки це суперечило б положенням статті 593 ЦК України та статті 17 Закону України "Про іпотеку".
25.1. Вказаний висновок повторно висловлено Касаційним цивільним судом і у постанові від 28.11.2018 у справі № 461/9768/15-ц.
26. Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України.
27. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
28. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
29. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
30. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
31. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
32. Колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання припиненими іпотечних договорів є вимогою про встановлення факту та не направлені на захист права (законного інтересу), а тому не можуть бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, адже фактично заявлення таких вимог свідчить про те, що позивач в дійсності прагне досягти лише правової визначеності власного правого статусу.
33. Належним же способом захисту позивачів у подібних категоріях спорів слід вважати вимогу про визнання припиненим зобов'язання, у даному випадку, за договором іпотеки.
34. Так, згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
35. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
36. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
37. Колегія судів, яка у касаційному порядку переглядає справу № 916/1415/19 враховує, що фактичні обставини цієї справи різняться з обставинами, що були встановлені у справі № 913/89/19, позаяк така відмінність в першу чергу обумовлена різними підставами припинення іпотечного зобов'язання, однак враховуючи, що висновок про належність обраного способу захисту є універсальним у подібних категоріях спорів (мова йде про вимоги про припинення договорів іпотеки), а також те, що однакове розуміння правильності формулювання позовних вимог сприятиме розумній передбачуваності судових рішень, забезпечить реалізацію на практиці принципу правової визначеності, як для позивачів так і для судів та задля вироблення єдиного підходу у вирішенні піднятої у цій Ухвалі правової проблеми, вважає доцільним відступити від висновку щодо застосування відповідних норм права, який було викладено у постанові Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 913/89/19.
38. Відповідно до приписів частини 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
39. Згідно вимог частин 1 - 4 статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
40. Оскільки колегія суддів у даній справі виявила намір відступити від висновку щодо застосування правових норм, який було викладено у постанові, що приймалася колегіє суддів з іншої палати, справа № 916/1415/19 підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 302, 303, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Справу № 916/1415/19 разом з касаційною скаргою Партнерства з обмеженою відповідальністю "Серфінг Системс ЛП" передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.