17 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 915/2077/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Фізичної особи-підприємця Олєйникової Любові Іванівни- не з'явився,
Миколаївської міської ради - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 (у складі колегії суддів: Савицький Я.Ф., (головуючий), Головей В.М., Разюк Г.П.)
та рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2019 (суддя Семенчук Н.О.)
у справі № 915/2077/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Олєйникової Любові Іванівни
до Миколаївської міської ради
про визнання додаткової угоди укладеною,
У жовтні 2019 року Фізична особа - підприємець (далі - ФОП) Олєйникова Л.І. звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради (далі - Миколаївська міськрада) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, який зареєстровано Миколаївською міськрадою 17.07.2015 за № 10947, у редакції, наведеній у позовній заяві.
В обґрунтування позовних вимог ФОП Олєйникова Л.І. послалася на положення частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та зазначила, що орендодавець всупереч вимогам закону не розглянув заяви позивачки, подані 23.11.2017 і 30.08.2019 разом з проектами додаткової угоди, про поновлення договору оренди на новий строк. Разом із тим позивачка зазначила, що вона продовжує користуватися земельною ділянкою, а відповідачем протягом одного місяця після закінчення строку договору не направлено листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020, позов задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міськраді 17.07.2015 № 10947, у редакції, наведеній у резолютивній частині рішення.
Судові рішення мотивовано наявністю правових підстав, передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі», для визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі укладеною.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2020 року Миколаївська міськрада подала касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просила скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 915/2077/19 за касаційною скаргою Миколаївської міськради з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.06.2020.
ФОП Олєйникова Л.І. у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Учасники справи в судове засідання 17.06.2020 своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», внесені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 04.05.2020 № 343 щодо дозволу діяльності адвокатів та положення частини 4 статті 197 ГПК (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) щодо можливості участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження в справі № 915/2077/19 з огляду на таке.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 28.07.2005 між Миколаївською міськрадою (орендодавець) та ФОП Олєйниковою Л.І. (орендар) укладено договір оренди землі № 3441, за яким на підставі рішення ради орендарю надано в оренду земельну ділянку для реконструкції двох кіосків в один у комплексі торговельних кіосків по пр-ту Корабелів ріг пр-ту Жовтневому (Корабельний район). Земельну ділянку передано орендарю за актом приймання-передачі від 25.08.2005.
17.07.2015 між Миколаївською міськрадою (орендодавець) та ФОП Олєйниковою Л.І. (орендар) укладено договір оренди землі № 10947, за умовами якого орендодавець на підставі рішення від 18.03.2015 № 46/47 продовжує орендарю оренду земельної ділянки для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску в комплексі торговельних кіосків по пр-ту Корабелів ріг пр-ту Жовтневому (Корабельний район), без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (пункт 1.1). В оренду передається земельна ділянка площею 14 кв. м, функціональне призначенням якої - землі комерційного використання, без права передачі її в суборенду (кадастровий №4810136600:07:028:0001) (пункт 2.1).
Відповідно до пункту 3.1 договору він діє до 20.12.2017. Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.
У пункті 9.3 договору визначено, що орендар земельної ділянки має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору) за тим самим цільовим та функціональним використанням земельної ділянки, за яким вона надавалася, при умові належного виконання обов'язків за умови цього договору (підпункт «в»).
За змістом підпункту «ж» пункту 9.4 договору орендар зобов'язаний у разі наміру скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору, або повідомити про інший намір її використання, при цьому орендна плата за землю вноситься до дня звільнення земельної ділянки від споруд та приведення її у стан, придатний для використання (до повернення її за актом приймання-передачі) або до укладення нового договору.
Договір оренди землі зареєстровано у Миколаївській міськраді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 17.07.2015 за № 10947.
На виконання умов договору ФОП Олєйникова Л.І. 23.11.2017 звернулася до Миколаївської міськради через відділ Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міськради із заявою про продовження договору оренди земельної ділянки, до якої додано проект додаткової угоди. Ця заява зареєстрована 27.11.2017 за № 17-5317.
У листі від 05.12.2017 № 17-5317 Управління містобудування та архітектури Миколаївської міськради у відповідь на цю заяву повідомило позивачку про можливість поновлення терміну дії договору на відповідну земельну ділянку площею 14 кв.м, що була надана на підставі рішення міської ради від 18.03.2015 № 46/47 для обслуговування кіоску в комплексі торговельних кіосків за наведеною адресою, на строк, який визначено раніше встановленим правовим документом.
Оскільки заява ФОП Олєйникової Л.І. з проектом додаткової угоди залишилися без відповіді Миколаївської міськради, позивачка 30.08.2019 звернулася до відповідача із листом-заявою (реєстраційний номер 10927/19 від 30.08.2019) про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 17.07.2015 № 10947, до якої було додано проект додаткової угоди про поновлення дії договору оренди землі строком на 4 роки на тих самих умовах.
Ця заява також залишилися без відповіді Миколаївської міськради.
Також судами установлено, що після закінчення строку дії договору ФОП Олєйникова Л.І. продовжує користуватися зазначеною земельною ділянкою, що не заперечувалося відповідачем. При цьому жодних повідомлень від відповідача щодо відмови в поновленні договору оренди або претензій стосовно неналежного виконання орендарем умов договору сторонами надано не було, а матеріали справи таких доказів не містять.
З огляду на те, що позивачка як орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору, а відповідач як орендодавець, не повідомив протягом місяця після закінчення строку договору про заперечення у поновленні договору оренди землі, ФОП Олєйникова Л.І. звернулася до суду з позовом в порядку статті 33 Закону України «Про оренду землі» про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі у редакції, наведеній у позовній заяві.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову виходив із того, що встановлені у справі фактичні обставини дають підстави для висновку про наявність правових підстав для визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі укладеною відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У поданій касаційній скарзі Миколаївська міськрада послалася на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновків щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, висновками у якій Миколаївською міськрадою обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо застосування частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про поновлення договору оренди землі, врахувавши відсутність доказів направлення орендарем орендодавцю листів-повідомлень з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди на новий строк.
Натомість у справі № 915/2077/19, в якій подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позову ФОП Олєйникової Л.І. та наявність підстав для визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі за встановлених судами обставин звернення позивачки до орендодавця з заявами про поновлення договору оренди землі з наданням проекту відповідної додаткової угоди як до закінчення строку дії договору оренди, так і після закінчення строку його дії, та за обставин ненадання відповідачем відповіді за результатами розгляду таких звернень. Разом із тим висновки суду обґрунтовано обставинами продовження користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та відсутності заперечень відповідача про продовження такого користування протягом одного місяця після закінчення строку договору.
Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 915/2077/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі у справі № 594/376/17-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Посилання Миколаївської міськради у касаційній скарзі на висновки щодо застосування частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» у справі № 320/5724/17 не заслуговують на увагу, оскільки постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 судові рішення попередніх судових інстанцій скасовано, а провадження у цій справі закрито.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2019 у справі № 915/2077/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: І.С. Міщенко
В.Г. Суховий