17 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/12136/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Погребняка В.Я., Жукова С.В.,
за участю секретаря судового засідання Громак В.О.
за участю представників: ПАТ "Дельта Банк" - адвоката Свистунова А.В., АТ "Державний експортно-імпортний банк України" - адвоката Іванченка О.В., адвоката Дацковської В.Т., АТ "Райффайзен Банк Аваль" - адвоката Сандуляк С.А., ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш" - адвоката Тиліпського Д.В.; ліквідатора ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш"- арбітражного керуючого Вернигори В.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (через Криворізький районний суд Дніпропетровської області) касаційні скарги:
1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019
та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором АТ "Дельта Банк" на суму 310 397 845,57 грн.,
2. Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019
та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на суму 197 457 674,23 грн.,
3. Акціонерного товариства "СБЕРБАНК"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019
та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором Акціонерного товариства "СБЕРБАНК" на суму 490 551 359,30 грн.,
4. Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019
та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 763 683 798,11 грн.
у справі № 910/12136/16
за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
до Приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ ДІМ АЗОВЗАГАЛЬМАШ"
про банкрутство, -
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 порушено провадження у справі № 910/12136/16 про банкрутство ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Вернигору В.П.
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Черкаської області від 31.10.2017 у справі № 910/12136/16 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 16.041.030.772,53 грн. та визнано кредиторами боржника:
- ПАТ "Альфа-банк" на суму 1.743.965.460,73 грн, з яких: 13.780,00 грн - вимоги першої черги, 1.742.141.577,65 грн - вимоги четвертої черги, а 1.810.103,08 грн - вимоги шостої черги;
- ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 4.955.421.804,49 грн, з яких: 2.756,00 грн - вимоги першої черги, 4.474.824.633,44 грн - вимоги четвертої черги, а 480.594.415,05 грн - вимоги шостої черги;
- ПАТ "Дельта банк" на суму 2.128.500.135,35 грн, з яких: з яких: 2.756,00 грн - вимоги першої черги, а 1.932.176.462,07 грн - вимоги четвертої черги, а 196.320.917,28 грн - вимоги шостої черги;
- ПАТ "Азовмаш" на суму 209.291,24 грн, з яких: 2.756,00 грн - вимоги першої черги, а 206.535,24 грн - вимоги четвертої черги;
- ПАТ "Сбербанк" на суму 2.844.016.259,29 грн, з яких: 2.756,00 грн - вимоги першої черги, а 2.844.013.503,29 грн - вимоги четвертої черги;
- ПрАТ "Азовелектросталь" на суму 593.492.987,34 грн, з яких: 2.756,00 грн - вимоги першої черги, а 593.490.231,34 грн - вимоги четвертої черги;
- ПАТ "ОТП банк" на суму 753.512.572,16 грн, з яких: 2.756,00 грн - вимоги першої черги, 600.644.113,82 грн - вимоги четвертої черги, а 152.865.702,34 грн - вимоги шостої черги;
- ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на суму 1.561.084.743,00 грн, з яких: 2.756,00 грн - вимоги першої черги, 1.272.342.281,82 грн - вимоги четвертої черги, а 288.739.705,18 грн - вимоги шостої черги;
- ПАТ "Укрсоцбанк" на суму 1.460.827.518,93 грн, з яких: 2.756,00 грн - вимоги першої черги, 1.460.721.495,75 грн - вимоги четвертої черги, а 103.267,18 грн - вимоги шостої черги.
Постановою Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №910/12136/16 ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вернигору В.П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі №910/12136/16 (суддя Пасько М.В.) визнано кредитором ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш": Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на суму 110 616,20 грн, з яких: 3 524,00 грн - вимоги першої черги, 107 092,20 грн - вимоги другої черги; відмовлено у визнанні кредитором до боржника: ПАТ "Альфа-банк" на суму 300 256 600,32 грн., ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 763 683 798,11 грн., ПАТ "Дельта банк" на суму 310 397 845,57 грн., ПАТ "Сбербанк" на суму 490 551 389,30 грн., ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на суму 197 457 674,23 грн., ПАТ "Укрсоцбанк" на суму 259 612 388,67 грн., ДО "Білоруська залізниця" на суму 26 419 841,04 грн. (953 048,31швейцарських франків).
За висновком суду першої інстанції, поточні грошові вимоги, зокрема, ПАТ "Дельта банк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ПАТ "Сбербанк" і ПАТ "Райффайзен банк Аваль" не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів, оскільки строк кредитування за кредитними договорами закінчився до дня порушення провадження у даній справі про банкрутство, а заявлені банками до визнання проценти були нараховані поза межами строку кредитування.
При цьому, в основу прийнятого рішення місцевим господарським судом було покладено правову позицію, наведену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (справа цивільної юрисдикції), згідно якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 у справі №910/12136/16 (колегія суддів: Сотніков С.В. - головуючий, Верховець А.А., Остапенко О.М.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 910/12136/16 залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями ПАТ "Дельта банк", ПАТ "Райффайзен банк Аваль", ПАТ "Сбербанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просили:
- ПАТ "Дельта банк" - скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Дельта Банк" на суму 310 397 845,57 грн., визнати та включити до реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш" поточні вимоги ПАТ "Дельта Банк", а також витрати по сплаті судового збору;
- ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 197 457 674,23 грн., визнати поточні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш" в повному обсязі на суму 197 457 674,23 грн. і включити їх до реєстру вимог кредиторів;
- ПАТ "СБЕРБАНК" - скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "СБЕРБАНК" на суму 490 551 359,30 грн., у вказаній частині прийняти нове рішення, яким визнати поточні кредиторські вимоги ПАТ "СБЕРБАНК" до ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш" на загальну суму 490 551 359,30 грн.;
- ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" - скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 763 683 798,11 грн., визнати та включити до реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш" грошові вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у розмірі 28 848 133,33 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 763 680 274,11 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 524,00 грн.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявники касаційних скарг зазначають порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи касаційних скарг ПАТ "Дельта банк", АТ "Райффайзен банк Аваль", АТ "Сбербанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" зводяться до того, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано умови укладених банками відповідних кредитних договорів, згідно яких проценти нараховуються протягом усього строку користування кредитом і до повного погашення заборгованості, та помилково застосовано до правовідносин сторін у справі №910/12136/16 правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
При цьому, заявники касаційних скарг наголошували, що їх позиція щодо правомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами до повного погашення заборгованості ґрунтується на судовій практиці Верховного Суду, зокрема постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 913/11/18.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/12136/16 за касаційними скаргами ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "СБЕРБАНК", ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" визначено склад колегії суддів: Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), судді: Жуков С.В., Погребняк В.Я., що підтверджується витягами з протоколів передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 07.11.2019, 08.11.2019, 08.11.2019, 15.11.2019 відповідно.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 910/12136/16 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 763 680 274,11 грн у справі № 910/12136/164; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Дельта Банк" на суму 310 397 845,57 грн. у справі №910/12136/16; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 197 457 674,23 грн. у справі № 910/12136/16; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "СБЕРБАНК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "СБЕРБАНК" на суму 490 551 359,30 грн у справі № 910/12136/16 у справі № 910/12136/16; призначено розгляд справи № 910/12136/16 за касаційними скаргами ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ПАТ "СБЕРБАНК" та ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" до розгляду на 15.01.2020 о 10 год. 15 хв.
Ліквідатор ПАТ "ТД "Азовзагальмаш" - арбітражний керуючий Вернигора В.П. та ПАТ "Азовелектросталь" звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з відзивами на касаційні скарги ПАТ "Дельта банк", ПАТ "Райффайзен банк Аваль", ПАТ "Сбербанк" і ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", в яких просять постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредиторами боржника ПАТ "Дельта банк", ПАТ "Райффайзен банк Аваль", ПАТ "Сбербанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а також відповідають позиції Великої палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 щодо неправомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами погодженого сторонами строку кредитування.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №910/12136/16 на підставі п.7 ч. 1 ст. 228 ГПК України зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами: ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором АТ "Дельта Банк" на суму 310 397 845,57 грн.; ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.201 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 197 457 674,23 грн.; ПАТ "СБЕРБАНК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "СБЕРБАНК" на суму 490 551 359,30 грн.; ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 763 683 798,11 грн. до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/1120/16.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2020 поновлено касаційне провадження у справі №910/12136/16 за касаційними скаргами: ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Дельта Банк" на суму 310 397 845,57 грн.; ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.201 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 197 457 674,23 грн.; ПАТ "СБЕРБАНК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м.Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "СБЕРБАНК" на суму 490 551 359,30 грн.; ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 в частині відмови у визнанні кредитором ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 763 683 798,11 грн. у справі №910/12136/16; призначено справу № 910/12136/16 за касаційними скаргами ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк"; ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; ПАТ "СБЕРБАНК"; ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до розгляду на 17.06.2020 о 10:15.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ПрАТ "Азовелектросталь", а також ліквідатора ПрАТ "Торговий Дім "Азовзагальмаш" - арбітражного керуючого Вернигору В.П., обговоривши доводи касаційних скарг та доводи відзивів на касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Провадження у даній справі № 910/12136/16 про банкрутство ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш" здійснюється в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній з 19.01.2013 до 21.10.2019 (далі - Закон про банкрутство).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш", а постановою цього суду від 24.05.2018 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Частиною 3 ст.38 Закону про банкрутство встановлено, що з метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, здійснюється офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
Матеріалами справи підтверджується, що 25.05.2018 відповідне оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури оприлюднене на веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
Відповідно до ст. 38 Закону про банкрутство вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
Як вбачається з матеріалів справи встановлено попередніми судовими інстанціями, предметом даного судового розгляду є грошові вимоги банків до боржника, зокрема: ПАТ "Дельта банк" - на суму 310 397 845,57 грн., ПАТ "Райффайзен банк Аваль" - на суму 197 454 150,23 грн., ПАТ "Сбербанк" - на суму 490 551 389,30 грн., ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" - на суму 763 683 798,11 грн., які складаються з процентів за користування кредитними коштами за період з дня порушення провадження у справі та до дня визнання боржника банкрутом, тобто є поточними в розумінні Закону про банкрутство.
У даному випадку спірним є питання можливості нарахування та стягнення ПАТ "Дельта банк", ПАТ "Райффайзен банк Аваль", ПАТ "Сбербанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" процентів, передбачених кредитними договорами, за користування кредитом після спливу строку дії договорів.
Так, згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У справі, що розглядається, місцевим судом встановлено, що грошові вимоги ПАТ "Дельта Банк" за період з 28.07.2016 по 24.05.2018 ґрунтуються на Кредитному договорі № 3.3 ДС/24/2011-КЛТ від 25.06.2011, укладеному між ПАТ "Дельта Банк" та ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", відповідно до п.1.1.1. якого в редакції Додаткового договору №10 кінцевим терміном погашення заборгованості є 30.12.2015.
Водночас, як досліджено судом першої інстанції, ПАТ "Дельта Банк" 24.07.2015 було пред'явлено вимогу №182-391 про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором №3.3ДС/24/2011-КЛТ, а відтак, встановлено, що всі зобов'язання за даним кредитом почали вважатись такими, що настали.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що додатково нараховані грошові вимоги ПАТ "СБЕРБАНК" за період з 28.07.2016 по 24.05.2018 базуються на п'яти договорах про відкриття кредитних ліній: Договорі про відкриття кредитної лінії № 17-В/11/24/ЮО/KL від 01.07.2011 (далі - "Кредитний договір 17"), Договорі про відкриття кредитної лінії № 41-В/13/24/ЮО/KL від 26.06.2013 (далі - "Кредитний договір 41"), Договорі про відкриття кредитної лінії № 32-В/12/24/КЛ-КБ від 04.09.2012 (далі - "Кредитний договір 32"), Договір про відкриття кредитної лінії № 18-В/11/24/ЮО/KL від 26.08.2011 (далі - "Основний договір 1"), Договорі про відкриття кредитної лінії № 19-В/11/24/ЮО/KL від 26.08.2011 (далі - "Основний договір 4") на підставі Договору поруки № 17-В/11/24-П-1 від 10.02.2015 (в якому ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш виступає фінансовим поручителем ПАТ "Азовзагальмаш").
За умовами відповідних пунктів 1.4 вказаних Кредитних договорів останній день дії кредитної лінії - 17.02.2016.
Таким чином, місцевий суд встановив, що строк дії кредитних ліній за вищезазначеними Кредитними договорами 17, 41, 32, укладеними між ПАТ "СБЕРБАНК" та ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", та Основними договорами 1 та 4, фінансовим поручителем за якими є ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", на яких базуються додатково нараховані кредитні вимоги, сплив у лютому 2016 року.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, поточні грошові вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль" виникли на укладених з ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш" кредитних договорах № 010/05/00215 від 29.04.2008, №010/05/00655 від 13.10.2008, №010/05/00671 від 20.10.2008, №010/05/00672 від 20.10.2008 та №010/05/00673 від 20.10.2008, за умовами яких (зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами), кінцевим терміном погашення кредитів є 01.07.2014.
Наявними матеріалами справи також встановлено, що грошові вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш" за період з 28.07.2016 по 24.05.2018 ґрунтуються на кредитних договорах № 151112К22 від 27.09.2012, № 151112К31 від 25.12.2012 та №151112К32 від 29.12.2012.
Судом першої інстанції встановлено, що за Кредитним договором № 151112К22 від 27.09.2012 кінцевим терміном погашення кредиту є 25.12.2015; за Кредитним договором № 151112К31 від 25.12.2012 кінцевим терміном погашення кредиту є 24.12.2015; за Кредитним договором № 151112К32 від 29.12.2012 кінцевим терміном погашення кредиту є 28.12.2015.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 598 та ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст.
Так, відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відтак, закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" визначені у ст. 530 ЦК України, згідно з ч. 1 якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, на яку послалися суди попередніх інстанцій.
Водночас, ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, строк дії кредитного договору, на якому ґрунтуються спірні кредиторські вимоги ПАТ "Дельта Банк", сплив 24.07.2015 (після пред'явлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості); строк дії кредитних ліній за Кредитними договорами 17, 41, 32, укладеними між ПАТ "СБЕРБАНК" та ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", та Основними договорами 1 та 4, фінансовим поручителем за якими є ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", на підставі яких заявлені вимоги ПАТ "СБЕРБАНК", сплив 17.02.2016; кінцевим терміном погашення за кредитними договорами, на підставі яких заявлені поточні кредиторські вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль", є 01.07.2014; кінцевими термінами погашення за кредитними договорами №151112К22 від 27.09.2012, № 151112К31 від 25.12.2012, № 151112К32 від 29.12.2012, на підставі яких заявлені вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", є 25.12.2015, 24.12.2015 і 28.12.2015 відповідно.
Отже, місцевим та апеляційним судами правильно встановлено, що строки дії кредитних договорів, на підставі яких ПАТ "Дельта банк", ПАТ "Райффайзен банк Аваль", ПАТ "Сбербанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" нараховані проценти за користування кредитними коштами, спливли до 28.07.2016 - дня порушення провадження у даній справі про банкрутство.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також викладена правова позиція, у відповідності до якої, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
При цьому, у вказаній постанові зазначено, що така правова позиція щодо правильного застосування норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство в разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Зважаючи на вищенаведене, надавши оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, встановивши, що строк дії кредитних договорів, на підставі яких банками були нараховані боржнику проценти за користування кредитними коштами, є таким, що закінчився до дня порушення провадження у даній справі про банкрутство, як і право боржника законно користуватися позиченими коштами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що заявлені ПАТ "Дельта банк", АТ "Райффайзен банк Аваль", АТ "Сбербанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до визнання у справі про банкрутство проценти були нараховані поза межами строку кредитування, а відтак вони не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів в силу норм чинного законодавства.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 300 ГПК України).
Таким чином, виходячи з аналізу наведених вище норм, з урахуванням правової позиції Великої палати Верховного Суду, встановлених судами обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову АТ "Дельта Банк" у визнанні кредитором боржника на суму 310 397 845,57 грн., про відмову АТ "Райффайзен Банк Аваль" у визнанні кредитором боржника на суму 197 457 674,23 грн., про відмову АТ "СБЕРБАНК" у визнанні кредитором боржника на суму 490 551 359,30 грн. та про відмову АТ "Державний експортно-імпортний банк України" у визнанні кредитором боржника на суму 763 683 798,11 грн.
Аргументи заявників касаційних скарг про наявність правових підстав для визнання їх поточних кредиторських вимог до ПрАТ "Торговий дім Азовзагальмаш" не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують законних і обґрунтованих висновків місцевого та апеляційного судів.
Посилання скаржників на те, що їх позиція щодо правомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку дії відповідних кредитних договорів, протягом усього строку користування кредитом і до повного погашення заборгованості ґрунтується на чинній судовій практиці Верховного Суду, зокрема постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, відхиляється колегією суддів, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі №913/11/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
При цьому, колегія суддів також враховує позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/1120/16, згідно якої тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Разом з тим, аргументи касаційних скарг АТ "Дельта Банк", АТ "Райффайзен Банк Аваль", АТ "СБЕРБАНК" щодо наявності у банків підстав для здійснення нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, відхиляються колегією суддів, оскільки в даному випадку в силу ст. 19 Закону про банкрутство з дати порушення провадження у справі про банкрутство щодо боржника запроваджуються обмеження у вигляді мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, протягом дії якого, зокрема, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Крім того, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Відтак, наведені ПАТ "Дельта банк", АТ "Райффайзен банк Аваль", АТ "Сбербанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у касаційних скаргах доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень в оскаржуваних частинах, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спірних кредиторських вимог.
Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 у справі № 910/12136/16 в частині відмови у визнанні кредитором АТ "Дельта Банк" на суму 310 397 845,57 грн., в частині відмови у визнанні кредитором АТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 197 457 674,23 грн., в частині відмови у визнанні кредитором АТ "СБЕРБАНК" на суму 490 551 359,30 грн. та в частині відмови у визнанні кредитором АТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 763 683 798,11 грн. прийняті судами у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Оскільки суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявників касаційних скарг.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-
Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Акціонерного товариства "СБЕРБАНК", Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.04.2019 у справі № 910/12136/16 в частині відмови у визнанні кредитором АТ "Дельта Банк" на суму 310 397 845,57 грн., в частині відмови у визнанні кредитором АТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 197 457 674,23 грн., в частині відмови у визнанні кредитором АТ "СБЕРБАНК" на суму 490 551 359,30 грн. та в частині відмови у визнанні кредитором АТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 763 683 798,11 грн. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.
Судді Жуков С.В.
Погребняк В.Я.