29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"25" червня 2020 р. Справа № 924/548/20
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом фізичної особи-підприємця Доманича Михайла Миколайовича, с. Онок Виноградівського району Закарпатської області
до фізичної особи-підприємця Василенко Марини Ярославівни, с. Любомирівка Новоушицького району Хмельницької області
про стягнення 149625,00 грн
за відсутності сторін
встановив: фізична особа-підприємець Доманич Михайло Миколайович, с. Онок Виноградівського району Закарпатської області звернувся до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Василенко Марини Ярославівни, с. Любомирівка Новоушицького району Хмельницької області 149625,00 гривень.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем не було виконано обов'язок з поставки оплаченого позивачем згідно з рахунком від 03.09.2019 №40 товару. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 11, 202, 205, 526, 530, 538, 599, 626, 638, 640, 642, 662, 663, 670, 693 ЦК України, ст. ст. 179, 181, 193 ГК України.
Ухвалою суду від 12.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав, причини не повідомив.
Ухвала суду направлялась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві і відомостях з ЄДРЮО, ФОП та ГФ, та повернута на адресу суду із відміткою відділення поштового зв'язку - "за даною адресою не проживає".
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
Фізичною особою-підприємцем Василенко Мариною Ярославівною виставлено ФОП Доманичу М.М. рахунок на оплату від 03.09.2019 №40 на загальну суму 149625,00 грн без ПДВ, а саме: плита електрична з духовкою 4-х конфорочна ПЕД-4 в кількості 5 шт. на суму 79950,00 грн, плита електрична з духовкою 6-х конфорочна ПЕД-6 в кількості 3 шт. на суму 60600,00 грн, конфорка КЕ0,12/3 в кількості 5 шт. на суму 9075,00 гривень.
Згідно з квитанцією від 04.09.2019 позивачем сплачено відповідачу 49625,00 грн «авансу за товар від Василенко М.Я. зг.рах.40 від 03.09.2019». Також 03.10.2019 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 100000,00 грн з посиланням у призначенні платежу на рахунок №40 від 30.09.2019, що відображено у квитанції від 03.10.2019 №8.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.03.2020 №1, в якій, посилаючись на виставлений відповідачем рахунок від 03.09.2019 №40 та сплату позивачем коштів за рахунком в сумі 149625,00 грн, та непоставку товару просив перерахувати (повернути) на протязі 7 днів з дати отримання вимоги-претензії грошові кошти в сумі 149625,00 гривень.
Відповідно до наданих у матеріали справи копій накладної №9030000505535, опису вкладення, фіскального чека від 26.03.2020 та роздруківки з сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення за ідентифікатором 9030000505535, відповідна кореспонденція вручена адресату 03.04.2020.
З огляду на невиконання відповідачем свого обов'язку щодо передання оплаченого позивачем товару та неповернення сплачених коштів, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 149625,00 гривень.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.
Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Згідно з ч. ч. 1, 8 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
На підтвердження факту укладення між сторонами договору у спрощений спосіб позивачем до матеріалів справи додано копії виставленого відповідачем рахунка на оплату від 03.09.2019 №40 на загальну суму 149625,00 грн, в якому визначено найменування, кількість та ціну товару; квитанцій про сплату позивачем за вказаним рахунком коштів: від 04.09.2019 - в сумі 49625,00 грн, від 03.10.2019 №8 - в сумі 100000,00 гривень.
Відтак, з аналізу наданих до матеріалів справи доказів та враховуючи зміст вищенаведених положень законодавства, слідує, що між сторонами виникли договірні правовідносини з договору купівлі-продажу (поставки), який був укладений шляхом прийняття позивачем пропозиції відповідача укласти договір на умовах, визначених у рахунку від 03.09.2019 №40, про що свідчить сплата позивачем коштів за цим рахунком.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.03.2020 №1, вказуючи на невиконання останнім зобов'язання з поставки товару за рахунком від 03.09.2019 №40, який позивачем оплачений повністю.
Однак доказів, які би підтверджували виконання відповідачем обов'язку з поставки погодженого сторонами та оплаченого позивачем товару, ані після отримання відповідачем претензії, ані станом на час ухвалення рішення у цій справі, суду не подано.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).
Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання з передання товару позивачу, право позивача вимагати повернення суми попередньої оплати, встановлене ст. 693 ЦК України, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 149625,00 гривень та задоволення позову.
При цьому судом зважається на визначені ст. 3 ЦК України загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність.
Доказів, які би спростовували позовні вимоги, суду не подано.
Судові витрати зі сплати судового збору згідно зі ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позову.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов фізичної особи-підприємця Доманича Михайла Миколайовича, с. Онок Виноградівського району Закарпатської області до фізичної особи-підприємця Василенко Марини Ярославівни, с. Любомирівка Новоушицького району Хмельницької області про стягнення 149625,00 грн задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Василенко Марини Ярославівни, АДРЕСА_1 (р.н. НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Доманича Михайла Миколайовича, АДРЕСА_2 (р.н. НОМЕР_2 ) кошти в сумі 149625,00 грн (сто сорок дев'ять тисяч шістсот двадцять п'ять гривень 00 коп.), 2244,38 грн (дві двісті сорок чотири гривні 38 коп.) витрат зі сплати судового забору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у строки та порядку, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України, з урахуванням розділів Х "Прикінцеві положення", ХІ "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 25.06.2020.
Суддя В.В. Виноградова
Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (АДРЕСА_2), 3 - відповідачу (АДРЕСА_1). Всім рек. з пов. про вруч.