Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/608/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя
до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв
про стягнення 49518,26 грн.
за участю представників:
позивача - Жечев С.О.
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 49518,26 грн., що складаються з: 40296,00 грн. - заборгованість за поставлений товар; 1318,18 грн. 3% річних; 1087,99 грн. інфляційних збитків та 6816,09 грн. пені. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.
Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару за договором № ПЕ 08/01-19 від 08.01.2019.
Разом з позовною заявою позивачем була надана до суду заява про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5100,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.03.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 24.03.2020 о 12:00.
24 березня 2020 року судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 21.04.2020 о 12:00.
Відповідач, через канцелярію суду 02.04.2020 за вх.№ 8235, надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень відповідач вказує, що позивачем невірно визначено розмір заявленої до стягнення суми пені та 3% річних. Також, відповідач, через канцелярію суду 02.04.2020 за вх.№ 8236, надав контррозрахунок пені та контррозрахунок 3% річних, які судом долучені до матеріалів справи.
Позивач, через канцелярію суду 13.04.2020 за вх.№ 9008, надав відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву підлягають відхиленню. При цьому позивач зазначає, що у відповідності до умов п. 8.3. договору № ПЕ 08/01-19 від 08.01.2019 пеня нараховується за кожний день прострочення оплати товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару, однак розмір такої пені, нарахованої за один день прострочення, не повинен перевищувати 1% від вартості товару.
Відповідач, через канцелярію суду 06.04.2020 за вх.№ 8484, надав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Позивач, через канцелярію суду 15.04.2020 за вх.№ 9243, надав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., яка судом долучена до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.04.2020 було задоволено клопотання відповідача вх.№ 8484 від 06.04.2020, продовжено строк розгляду справи № 922/608/20 на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та відкладено розгляд справи на 14.05.2020 о 12:00.
Позивач, через канцелярію суду 12.05.2020 за вх.№ 10679, надав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., яка судом долучена до матеріалів справи.
14 травня 2020 року судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 28.05.2020 о 11:30.
28 травня 2020 року судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 25.06.2020 о 12:00.
У судовому засіданні 25.06.2020 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, уповноваженого представника в призначене судове засідання не направив, про причини неявки представника суд на повідомив.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
08 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (постачальник) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (покупець) був укладений договір № ПЕ 08/01-19 (надалі - договір).
Згідно п.1.1. договору, постачальник зобов'язувався поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток № 1), а покупець зобов'язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.
У відповідності до розділу 2 договору, асортимент товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, які є невід'ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору складає 115907,62 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 19317,94 грн.
Згідно п. 5.1. договору, покупець здійснює оплату наступним чином: п.5.1.1 - 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю.
Пунктом 5.2. договору було передбачено, що розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п. 6.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно позову позивач вказує, що ним на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар за видатковими накладними № РН-0000055 від 25.01.2019 року, № РН-0000020 від 14.01.2019 року. Товар, поставлений за даними видатковими накладними оплачений. 22.01.2019 на адресу відповідача була здійснена поставка товару, а саме за видатковою накладною № РН-0000035 від 22.01.2019 на суму 40296,00 грн. з ПДВ, оплата за який не надходила.
Факт поставки товару підтверджується специфікацією за договором, рахунком-фактурою № СФ-0000024 від 08.01.2019, видатковою накладною № РН-0000035 від 22.01.2019.
Проте, станом на 23.01.2019 відповідач поставлений товар за видатковою накладною № РН-0000035 від 22.01.2019 не оплатив, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 40296,00 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, законодавець покладає на постачальника обов'язок здійснити поставку товару, а споживач зобов'язаний його прийняти і оплатити.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 40296,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1318,18 грн. та інфляційних збитків у розмірі 1087,99 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних збитків та 3% річних, суд дійшов висновку, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1318,18 грн. та інфляційних збитків у розмірі 1087,99 грн.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 6816,09 грн. пені.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п. 8.3 договору, при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.
Зі змісту даної умови договору випливає, що розмір пені за порушення строків оплати товару за кожен день прострочення складає подвійну облікову ставку Національного банку України, але не більше 1% вартості товару. При цьому, розмір пені за один день визначається, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та не може бути більшим 1% вартості товару.
Відповідач згідно відзиву вказує, що у п. 8.3. договору поставки сторони обмежили загальний розмір пені одним відсотком від вартості товару не за один день прострочення, а за весь період прострочення зобов'язання.
Проте, суд вважає такі твердження відповідача необґрунтованими, оскільки у пункті 8.3 договору відсутні жодні застереження щодо того, що обмеження у 1% вартості товару стосується розміру пені, нарахованої не за один день прострочення, а за весь період нарахування.
Так, умова пункту 8.3 являє собою складносурядне речення, що складається із двох простих речень, які з'єднані між собою протиставним сполучником “але”. Даний сполучник за своєю функцією не лише з'єднує прості речення, але й виражає протиставний зв'язок між ними, тобто зміст одного речення протиставляється змісту іншого речення.
Разом з цим, оскільки зміст другого речення - “не більше 1% вартості товару” протиставляється всьому змісту першого речення - “при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення”, то обмеження розміру пені 1% вартості товару стосується розміру пені, нарахованої за кожний день прострочення.
Аналогічної правової позиції дотримується Східний апеляційний господарський суд у справі № 922/3480/19.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок позивача пені, судом було встановлено, що сума пені за період 26.02.2019 - 23.07.2019 становить 5778,34 грн. та вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 40296,00 грн. заборгованості за поставлений товар; 1318,18 грн. 3% річних; 1087,99 грн. інфляційних збитків та 5778,34 грн. пені.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Згідно п. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Позивачем у справі заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12100,00 грн.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як свідчать матеріали справи, в зв'язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвокатського бюро з метою надання останнім правової допомоги пов'язаної зі зверненням до суду з позовом у даній справі.
Зокрема, матеріали справи свідчать про те, що між позивачем (клієнт) та адвокатським бюро "Сергія Жечева" (адвокатське бюро) укладено договір-доручення про надання правової допомоги № б/н від 07.05.2019, предметом якого є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
Додатковою угодою № 1 від 01.10.2019 до договору-доручення про надання правової допомоги № б/н від 07.05.2019 сторони узгодили вартість кожної з послуг, що може надавати адвокат в рамках зазначеного договору.
При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в якості надання професійної правничої допомоги адвокатом у розмірі 9100,00 грн. надані наступні документи: рахунок-фактура № СФ-0000041 від 25.02.2020, акт приймання-передачі № ОУ-0000П37, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу у розмірі 5100,00 грн., платіжне доручення № 6960 від 25.02.2020 на суму 5100,00 грн., рахунок-фактура № СФ-0000070 від 10.04.2020, акт приймання-передачі № ОУ-0000П62, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу у розмірі 4000,00 грн., платіжне доручення № 7079 від 10.04.2020 на суму 4000,00 грн.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9100,00 грн., беручи до уваги рівень складності даної справи, об'єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, суд дійшов висновку, що дані докази підтверджують суму витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 9100,00 грн.
Також, позивачем в якості надання професійної правничої допомоги адвокатом у розмірі 3000,00 грн. за участь представника у судовому засіданні, яке відбудеться 14.05.2020, надані наступні документи: рахунок-фактура № СФ-0000093 від 08.05.2020, акт приймання-передачі № ОУ-0000П81, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., платіжне доручення № 7145 від 08.05.2020 на суму 3000,00 грн.
Проте, в судовому засіданні 14.05.2020 представник позивача не приймав участь, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, та те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 8908,90 грн.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у цій справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська область, м. Чугуїв, м-н Авіатор, код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4А, а/с 5012, код ЄДРПОУ 24510970) 40296,00 грн. заборгованості за поставлений товар; 1318,18 грн. 3% річних; 1087,99 грн. інфляційних збитків; 5778,34 грн. пені; 2057,86 грн. судового збору та 8908,90 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позову - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4А, а/с 5012, код ЄДРПОУ 24510970).
Відповідач - Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська область, м. Чугуїв, м-н Авіатор, код ЄДРПОУ 08305644).
Повне рішення складено "25" червня 2020 р.
Суддя А.М. Буракова