про відмову у відкритті провадження у справі
25.06.2020 Справа № 920/551/20
Суддя господарського суду Сумської області Жерьобкіна Є.А., перевіривши матеріали позовної заяви
за позовом Фізичної особи-підприємця Кунцевського Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 ),
до відповідача Nawroly company (Iraq, Sulaymaniyah, Hamajaza street),
про стягнення 6212,30 доларів США,
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2020, справу призначено до розгляду судді Жерьобкіній Є.А.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 05.06.2020 позовну заяву залишено без руху, наданий позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви: подання доказів доплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в розмірі 380 грн 25 коп. та доказів надіслання копії позовної заяви та копій доданих до неї документів відповідачу (квитанція або касовий чек, в яких зазначено найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість, адресат).
22.06.2020 позивач подав заяву (вх. № 5118 від 22.06.2020) про долучення до матеріалів справи доказів доплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в розмірі 380 грн 25 коп. та доказів надіслання копії позовної заяви та копій доданих до неї документів відповідачу (платіжна квитанція № 49850111 від 18.06.2020, фіскальний чек № 0174239 0146149 від 18.06.2020).
Розглянувши матеріали позовної заяви з урахуванням заяви про усунення недоліків на стадії відкриття провадження у справі, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
За приписами ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно із ч. ч. 1, 2 статті 3 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Позивач звернувся із позовом до Господарського суду Сумської області про стягнення з Nawroly company (Iraq, Sulaymaniyah, Hamajaza street) 6212,30 доларів США заборгованості за поставлений товар відповідно до укладеного між сторонами контракту № 23/04/19 від 23.04.2019.
В обґрунтування звернення з даним позовом до господарського суду Сумської області позивач посилається на ч. 5 ст. 29 ГПК України, згідно з якою, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Разом з цим, суд дійшов висновку, що положення ч. 5 ст. 29 ГПК України не підлягають застосуванню у даному спорі, оскільки до спірних відносин застосовуються в першу чергу норми спеціального закону та норми Господарського процесуального кодексу України, які із ним узгоджуються та регулюють порядок розгляду справ за участю іноземних осіб.
Зокрема, відповідно до ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Так, згідно із ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
За приписами ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.
Зі змісту ст. ст. 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", суд не вбачає підстав ані виключної підсудності справи, ані таких, що можуть вплинути на прийняття справи до провадження.
Спір виник внаслідок не виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого товару (а не з дії чи події).
Відповідно до ч. 10 ст. 29 ГПК України позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна.
Зазначена норма господарського процесу кореспондується із п.2 ч.1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".
З матеріалів справи вбачається, що доказів наявності у відповідача майна на території України позивачем не подано, як і доказів того, що відповідач на території України має місцезнаходження, філію чи представництво.
Умовами контракту № 23/04/19 від 23.04.2019 не передбачено підсудності справи господарським судам України, в тому числі господарському суду Сумської області.
У пункті 7.1. контракту сторони узгодили, що у разі виникнення суперечок або розбіжностей за дійсним контрактом або пов'язаних з ним, сторони приймуть усі заходи до їх врегулювання шляхом переговорів. У випадку, якщо домовленість не буде досягнутою, суперечки та розбіжності підлягають розгляду та кінцевому вирішенню Арбітражним судом при Торгівельно-Промисловій палаті України, Київ.
Згідно із ч. 5 ст. 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітраж - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Згідно із ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.
При цьому, право сторін погодити передачу спорів, які можуть виникнути між ними з укладеного правочину чи стосовно такого правочину, на розгляд арбітражу ґрунтується на вільному волевиявленні, тобто сторони такого правочину на власний розсуд вирішують питання щодо укладення арбітражної угоди та, відповідно, визначення арбітражу.
За змістом пункту 7 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право " суди можуть приймати до свого провадження та розглядати справи з іноземним елементом, однак наведене не стосується тих випадків, коли між сторонами спору укладено арбітражну угоду, яка є дійсною, не втратила чинність та щодо якої не встановлено неможливості її виконання, оскільки суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, зобов'язаний, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу.
Відповідно до норм пункту 1 статті ІІ Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, пункту 1 статті IV Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, статті 9 Конституції України, частини 2 статті 13, статей 15, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) державний суд не може нехтувати як визначеними сторонами умовами договору, так і положеннями законодавства, які визначають обов'язковість виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору.
Уклавши арбітражне застереження, позивач реалізував своє волевиявлення на звернення до міжнародного комерційного арбітражу і повинен виконувати обов'язки, які випливають з арбітражного застереження.
Реалізація сторонами права на укладення арбітражної угоди щодо передачі спорів, які виникнуть з укладеного ними правочину чи у зв'язку з ним, на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до господарського суду, оскільки являє собою вибір сторонами такого правочину одного із способів реалізації права на звернення за захистом своїх прав.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3 червня 2020 року у справі №908/1481/19, у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 904/4384/17.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Згідно із ч. 6 ст. 175 ГПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
За викладених обставин, з урахуванням правил визначення підсудності, принципу імунітету та автономії арбітражної угоди, суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, оскільки заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства України, так як спір не підсудний господарським судам України.
Позивач має право звернутися із позовом до міжнародного комерційного арбітражу, визначеного умовами укладеного контракту або до компетентного суду за місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до ст. 7 Закону України про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 29, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 920/551/20.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
3. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням ч. 4 розділу Х (Прикінцеві положення) та пп. 17.5. п. 17 Розділу XI (Перехідні положення) Кодексу.
Додаток на адресу позивача: позовна заява (вх. № 1959 від 04.06.2020) з додатками, в тому числі квитанцією № 183210027 від 18.05.2020 про сплату судового збору в сумі 2102 грн (всього на 21-му аркуші); поштовий конверт; заява про усунення недоліків (вх. № 5118 від 22.06.2020) з додатками, в тому числі квитанцією № 49850111 від 18.06.2020 про сплату судового збору в сумі 380 грн 30 коп., фіскальним чеком № 0174239 0146149 від 18.06.2020 (всього на 5-ти аркушах); поштовий конверт.
Ухвала підписана суддею 25.06.2020
Суддя Є.А. Жерьобкіна