22.06.2020 року м.Дніпро Справа № 904/4697/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Антоніка С.Г.-доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Березкіної О.В.
при секретарі судового засідання: Ревковій Г.О.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2020р. у справі № 904/4697/19 (суддя Панна С.П., повне рішення складено 12.03.2020р.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Ментій Тетяни Миколаївни, м. Кривий Ріг
до відповідача -1: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
до відповідача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській області, м. Дніпро
про стягнення спричинених збитків у розмірі 212774,40 грн.
Фізична особа-підприємець Ментій Тетяни Миколаївни звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" та до відповідача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській області про стягнення збитків в розмірі 212 774,40 грн. та судового збору в розмірі 3191,63 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2020р. у справі № 904/4697/19 позовні вимоги задоволено частково. У позовних вимогах до відповідача-2 - відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Фізичної особи - підприємця Ментій Тетяни Миколаївни безпідставно отримані кошти у сумі 104 987,30 грн., судовий збір в розмірі 1574,82 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що спірний додатковий договір до договору оренди № 12/02-3558-ОД від 21.08.2009 укладено з порушенням встановленого договором та законом порядку, оскільки його уклали відповідач-1 та позивач 10.03.2016 без участі Регіонального відділення Фонду державного майна України, який до 21.09.2016 був належним орендодавцем за договором оренди від 21.08.2009 №12/02-3558-ОД. Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено протиправний характер дій відповідача-1 щодо сплати на його користь орендної плати, а отже стягувана сума не є збитками, а безпідставно отриманими коштами. Тому, посилаючись на ст.1212 ЦК України, стягнув 104 987,30 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
В обгрунтування апеляційних вимог, скаржник зазначає, що:
- господарським судом при винесенні рішення проігноровано відсутність підстав для стягнення за рішенням судів у справі №904/4125/18 з АТ «Українська залізниця» грошових коштів у справі №904/4697/19 та не враховано відсутність правових підстав для стягнення спірних сум при умові не звільнення займаного спірного приміщення позивачем і відсутності сплати жодних платежів за користування займаними приміщеннями;
- судами при винесенні рішень у справі №904/4125/18 в якості правової підстави для визнання договору недійсним з моменту укладення додаткового договору від 10.03.2016 до договору оренди №12/02-3558-ОД від 21.08.2009 застосовано положення норм ч.1ст.215 ЦК України, разом з тим, згідно з рішенням суду першої інстанції у даній справі у якості правової підстави для задоволення позову зазначає ст.ст. 207, 215, 228, 236, 761 ЦК України;
- господарський суд, посилаючись на зміст рішення у справі №904/4125/18, зазначає, що зміст оскаржуваного правочину суперечить інтересам держави, що полягає у позбавленні отримання позивачем орендної плати до моменту реєстрації залізницею права власності на орендований об'єкт, тому додатковий договір від 10.03.2016 до договору оренди підлягає визнанню недійсним з моменту укладення, разом з тим, при винесенні рішення у даній справі суд ігнорує факт визнання недійсною вказаної додаткової угоди та застосовує до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України;
- у справі №918/792/18 Об'єднаною Палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 встановлено, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/4125/18 щодо моменту виникнення у ПАТ "Українська залізниця" права власності та, як наслідок, прав орендодавця на відповідне майно…
Відтак, приймаючи рішення про утворення ПАТ "Українська залізниця" шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до ПАТ "Українська залізниця" права власності на відповідне майно, передане державною до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що невчинення ПАТ "Українська залізниця" дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, внесені при його створенні до статутного капіталу, не може бути підставою для висновку про відсутність переходу відповідних речових прав до ПАТ "Українська залізниця" від підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок такої реорганізації.
Водночас господарський суд не врахував того факту, що на момент отримання грошових коштів відповідач-1 був належним власником спірного майна на підставі закону, при цьому, позивач й на сьогодні не звільнив спірне приміщення та продовжує безкоштовно ним користуватися;
- правовою підставою для стягнення суми збитків позивачем визначено ст. 230 ЦК України, при цьому, позивач наполягає на тому, що додатковий договір від 10.03.2016 було укладено нібито під впливом обману з боку відповідача-1, разом з тим, позивачем не доведено факту обману з боку відповідача-1.
Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду від 31.03.2020 року ухвалено відкрити апеляційне провадження у справі №904/4697/19 та розгляд справи призначено у судовому засіданні.
Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Орендарем) та відповідачем-2 (Орендодавцем) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-3558-ОД від 21.08.2009 та додаткову угоду до нього від 26.02.2015. Відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування державне окреме нерухоме майно будівля магазину площею 196,1 кв. м. розміщене за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Літке, 68-а на 1-му поверсі одноповерхового (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі ДП «Придніпровська залізниця» (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку/ актом оцінки на 28.02.2009 і становить за незалежною оцінкою/ залишковою вартістю 513571,0 грн. Згідно п. 1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об'єкту з продажу промтоварів та продтоварів у тому числі підакцизної групи.
Згідно пунктів 3.1,3.2,3.3,3.6 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (зі змінами) або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць за який є інформація про індекс інфляції) червень 2009 року 8128,40грн. Орендна плата за перший місяць оренди - серпень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за липень, серпень 2009 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується до державного бюджету та, балансоутримувачу - у співвідношенні:
70% до Державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податкові інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі - 5689,88 грн.;
30% балансоутримувачу - у розмірі 2438,52 грн.
Додатковою угодою від 26.02.2015 року до договору оренди № 12/02-3558-0Д, пункт 10.1 Договору оренди було доповнено абзацом 2 та викладено його в наступній редакції: «Цей договір є пролонгованим з 01.04.2015 року до моменту створення (реєстрації) Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», але не більш ніж по 28.02.2018р».
10.03.2016, Позивач підписала з Відповідачем -1 додатковий договір до договору оренди № 12/02-3558-ОД від 21.08.2009, згідно з п. 1 якого сторони встановили, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 21.08.2009 №12/02-3558-ОД є ПАТ «Укрзалізниця».
Також, сторони погодили пункт 3.1 розділу 3. «Орендна плата» Договору № 12/02-3558-ОД в наступній редакції: «Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 13790,68 грн. без ПДВ». (п. 3 Додаткового договору) (а.с.25);
пункт 3.6 Договору № 12/02-3558-ОД викладений в наступній редакції: «Орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця. Одержувач коштів - Структурний підрозділ «Криворізька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», (п. 4 Додаткового договору) (а.с.25).
Також, Сторони домовились, що умови, цього Додаткового договору поширюються на взаємовідносини Сторін, що виникли з 01.12.2015 року. Додатковий договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє до 31 березня 2016 року включно (п. 11 Додаткового договору, а.с. 26).
Звертаючись з позовом до суду, позивач вказав, що у період з жовтня-листопада 2015 року по березень 2016 року, Відповідач-1 з метою незаконного отримання орендної плати (100% орендної плати) у повному обсязі на свою користь, та у зв'язку з тривалістю противоправних доводів щодо необхідності та законності укладення додаткового договору, ввів в оману ФОП Ментій Т.М. шляхом запевнення останньої, що право власності на орендоване майно перейшло до ПАТ «Українська залізниця», а також те, що дане право у Відповідача-1 виникло ще 21.10.2015 року, при державній реєстрації його як юридичної особи й передання до статутного капіталу Орендованого об'єкту. При цьому, Відповідач-1 заперечував про наявність будь-яких істотних обставин (умов), які могли б перешкодити вчиненню правочину (укладення договору), та замовчувало їх існування, а саме, - відсутність державної реєстрації права власності на спірне орендоване нерухоме майно, а також те, що відповідно до Наказу № 071 від 10.02.2016 року, керівникам структурних підрозділів апарату Відповідача-1, регіональних філій, філій заборонено вчиняти будь-які дії щодо передачі в оренду основних засобів та нематеріальних активів, внесених до статутного капіталу позивача до визначення відповідного порядку Кабінетом Міністрів України. Також, Відповідач-1 постійно зазначав, що у разі не укладення додаткової угоди, ним - як новим власником орендованого майна, договір оренди буде розірвано в судовому порядку, чим фактично буде припинена підприємницька діяльність ФОП Ментій Т.М . та систематично і переконливо запевняв, що правомірність його дій і вимог (щодо отримання 100 відсоткової орендної плати) зумовлено безліччю правомірних й законних чинників. Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (Відповідач-2), яке було на той час належним Орендодавцем в період з 01.01.2016 року по вересень місяць 2016 року (включно) не направляло на адресу ФОП Ментій Т.М., а остання не отримувала та не розписувалася за будь-які претензій щодо невиконання вимог Договору в установленому порядку, не зверталося до господарського суду про розірвання Договору або стягнення заборгованості по орендній платі, у зв'язку з невиконанням його істотних умов позивачем. За вказаний період не зверталося до відповідача-1 щодо припинення протиправних дій по обману позивача, що призводило до незаконної оплати на користь товариства 100% орендної плати.
Позивач, посилаючись на норми ст.230 ЦК України, звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідачів збитків в сумі 2012774,40грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд виходив з обставин укладення додаткової угоди до договору оренди відповідачем-1 та позивачем без участі Регіонального відділення Фонду державного майна України, який до 21.09.2016 був належним орендодавцем за договором оренди від 21.08.2009 №12/02-3558-ОД, тобто, додаткову угоду укладено з порушенням встановленого договором та законом порядку, що є підставою для стягнення з відповідача-1 безпідставно отриманих коштів в сумі 104 987,30 грн.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Приписами ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, вимога про повернення коштів на підставі вказаної статті може пред'являтися лише у випадку відсутності між сторонами правочину або будь-якої іншої підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. ст. 11, 202 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/4125/18 від 05.12.2018 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" та фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни про визнання недійсним додаткового договору позов задоволено та визнано додатковий договір недійсним з моменту укладення. Вказане рішення залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та постановою Верховного Суду від 04.06.2019.
Верховним судом у вказаній справі зроблено наступний висновок «на час укладання оспорюваного додаткового договору (10.02.2016) ПАТ "Українська залізниця" не зареєструвало належним чином право власності на об'єкт оренди за договором оренди №12/02-3558-ОД, оскільки відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 18.10.2016 за ПАТ "Українська залізниця" право власності на будівлю магазину №12, розміщену за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг , вул. Літке, 68а, зареєстроване лише 21.09.2016.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що Товариство, як новий власник, набуло право власності на орендоване нерухоме майно з 21.09.2016 та саме з цієї дати ПАТ "Українська залізниця" вважається зареєстрованим власником майна та, як наслідок, належним орендодавцем за договором оренди №12/02-3558-ОД у розумінні статті 770 ЦК України та статей 15, 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"…
…Відтак, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного додаткового договору як укладеного з порушенням вимог статті 761 ЦК України, а саме без участі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, який до 21.09.2016 був легітимним орендодавцем за договором оренди №12/02-3558-ОД, оскільки оспорюваний правочин вчинено без волевиявлення власника - держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, зміст цього правочину суперечить інтересам держави, що полягає у позбавленні позивача отримувати орендну плату до моменту реєстрації Товариством права власності на об'єкт оренди.»
Водночас, Верховним Судом у постанові від 21.02.2020 у справі №918/792/18 встановлено наступне: «об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/4125/18 щодо моменту виникнення у ПАТ "Українська залізниця" права власності та, як наслідок, прав орендодавця на відповідне майно, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст.2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" №4442-VI від 23.02.2012 (з наступними змінами), передбачено особливості утворення Товариства, зокрема: Товариство [акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі] утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту); Статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України. Засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
Згідно ст.ст. 1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №735 від 02.09.2015, ПАТ "Українська залізниця" є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" №200 від 25.06.2014; воно є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Статтею 30 Статуту ПАТ "Українська залізниця", визначено, що майно товариства складають основні фонди, оборотні засоби, кошти, майнові права, зокрема право господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акції (частки, паї) у статутному капіталі господарських товариств, інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, а також інші активи, відображені в бухгалтерському обліку товариства.
Відповідно до ст. 31 Статуту ПАТ "Українська залізниця" майно останнього формується за рахунок, зокрема майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства.
Згідно ст. 32 Статуту, здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства.
Розпорядження майном товариства, в тому числі шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом.
Відповідно до ст. 34 Статуту ПАТ "Українська залізниця", товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Майно, що є державною власністю і закріплене за товариством на праві господарського відання, включається до його активів.
Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" також закріплює, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, а також передбачає складання відповідного зведеного передавального акту на основі узагальнених даних передавальних актів, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту.
Формування статутного капіталу Товариства врегульовано ст. 4 цього Закону, яка передбачає внесення до статутного капіталу Товариства, зокрема, майна залізничного транспорту загального користування на підставі обліку його на балансах відповідних осіб без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно.
З аналізу вимог ст. 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" вбачається наявність у Товариства обов'язку переоформити правовстановлюючі документи на об'єкти нерухомого майна, внесені до його статутного капіталу, протягом двох років з дня державної реєстрації Товариства.
Водночас, цей Закон не обумовлює факт переходу від підприємств залізничного транспорту до Товариства як правонаступника усіх прав та обов'язків на відповідне нерухоме майно, фактом вчинення Товариством дій з переоформлення правовстановлюючих документів на таке майно, а також не пов'язує момент переходу зазначених прав до Товариства, з моментом реєстрації за ним таких прав.
Крім того, Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не передбачає залишення певних прав щодо зазначеного майна (управління, розпорядження) у підприємств залізничного транспорту до їх переоформлення Товариством, а також не встановлює правових наслідків невиконання Товариством зазначеного обов'язку протягом установленого строку, зокрема у вигляді припинення прав Товариства щодо відповідного нерухомого майна чи повернення учасників правовідносин правонаступництва у попередній стан з обов'язком повернення відповідного майна підприємствам залізничного транспорту тощо.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства, є передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту.
У ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Однак, стаття 334 ЦК України, у ч. 4 якої закріплено виникнення прав на нерухоме майно з дня державної реєстрації, регулює саме момент набуття права власності за договором, тоді як Товариство набуло право власності на майно залізничного транспорту з інших підстав - з підстав правонаступництва внаслідок реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту відповідно до закону, що є окремою підставою виникнення прав та обов'язків згідно зі ст. 11 цього Кодексу.
Відтак, приймаючи рішення про утворення ПАТ "Українська залізниця" шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до ПАТ "Українська залізниця" права власності на відповідне майно, передане державною до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна.
При цьому, статус ПАТ "Українська залізниця" як правонаступника відповідних підприємств залізничного транспорту безпосередньо визначений Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та Статутом ПАТ "Українська залізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, які не передбачають можливості запровадження винятків чи обмежень щодо такого правонаступництва, відстрочення набуття права власності на об'єкти нерухомого майна тощо.
Виходячи з викладеного, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що невчинення ПАТ "Українська залізниця" дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, внесені при його створенні до статутного капіталу, не може бути підставою для висновку про відсутність переходу відповідних речових прав до ПАТ "Українська залізниця" від підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок такої реорганізації.
Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не містить норми, яка встановлює конкретні правові наслідки невчинення чи несвоєчасного вчинення ПАТ "Українська залізниця" дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна.»
Рішеннями у справі № 904/4125/18 підтверджується той факт, що 18.08.2015 Міністром інфраструктури України затверджено Передавальний акт ДП "Придніпровська залізниця" від 03.08.2015, а 01.12.2015 комісією з реорганізації юридичної особи ДП "Придніпровська залізниця" підписано Заключний передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", а також Зведений передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця" та правонаступництво щодо якого переходить до ПАТ "Українська залізниця".
До вказаного майна належить і майно, що орендоване Ментій Т.М. за договором оренди №12/02-3558-ОД від 21.08.2009.
Враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду та фактичні обставини даної справи, колегія суддів доходить висновку, що на час укладання додаткової угоди від 10.02.2016р. ПАТ "Українська залізниця" була власником майна. переданого в оренду позивачу. Отже сплачені грошові кошти є орендною платою, а не безпідставно набутими відповідачем-1 грошовими коштами.
Крім того колегія суддів зазначає, що збитки і безпідставно отримані кошти мають різну правову природу та різні підстави доведення. Оскільки предметом позову були збитки, то господарський суд, стягнувши безпідставно отримані кошти, змінив фактично предмет позову.
Що стосується заявлених позивачем збитків, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За вищенаведеними нормами права для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наявність усіх елементів, що складають цивільне правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина. Відсутність хоча б одного елементу робить неможливим застосування відповідальності у вигляді збитків.
При цьому слід зазначити, що у договірних відносинах протиправна поведінка проявляється у невідповідності поведінки умовам договору та конкретним правовим нормам, що регулюють цей договір.
Під збитками слід розуміти знешкодження або пошкодження майна потерпілого, додаткові витрати, що спричинило для останнього певні невигідні матеріальні наслідки. При цьому збитки розглядаються не тільки як обов'язковий елемент цивільного правопорушення, але і як міра відповідальності.
Відшкодуванню підлягають тільки збитки, які є об'єктивним наслідком протиправної поведінки, тобто між протиправною поведінкою і шкодою повинен бути причинний зв'язок, який полягає в тому, що протиправна поведінка за часом передує шкоді і породжує шкоду.
Обов'язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб'єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Таким чином, позивач повинен довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань і завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань.
Враховуючи положення ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на Позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач вказала, що під час укладення 10.03.2016 додаткової угоди до договору оренди №12/02-3558-ОД від 21.08.2009 між нею та АТ «Українська залізниця» її було введено в оману, що останній є належним орендодавцем.
Однак колегія суддів зазначає, що додаткова угода від 10.03.2016р. не була визнана недійсною з підстав укладання її під впливом обману. Крім того, з моменту підписання передавального балансу ПАТ «Українська залізниця» стала власником переданого їй майна. Рішеннями у справі №904/4125/18 підтверджується той факт, що 19.02.2016 РВ ФДМУ по Дніпропетровській області звернулося до Ментій Т.М. з листом №16-02-00815, у якому повідомив останнього про те, що державне майно за договором оренди №12/02-3558-ОД увійшло до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", а відтак реалізація правонаступництва за договором оренди здійснюється шляхом підписання тристороннього договору про внесення змін до договору оренди про встановлення належного орендодавця. РВ ФДМУ по Дніпропетровській області просив підписати відповідну додаткову угоду.
Дані факти свідчать про відсутність обману з боку відповідача-1.
Отже, позивачем не доведено протиправної поведінки ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця».
Сплачені грошові кошти в сумі в сумі 104 987,30 грн. є орендною платою за користування майном згідно договору оренди №12/02-3558-ОД і не є збитками.
Таким чином, за відсутності неправомірних дій відповідача-1, збитків відсутнє і цивільне правопорушення в діях відповідача-1.
А тому в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків слід відмовити.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню.
Витрати за подання апеляційної скарги покладаються позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 269, 270, 275, 277,
282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2020р. у справі № 904/4697/19 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" 3151,50грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи апеляційною інстанцією.
Видачу наказу доручити господарськму суду Дніпропетровської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25.06.2020р.
Головуючий суддя С.Г. Антонік
Суддя О.В. Березкіна
Суддя О.Г.Іванов