22.06.2020 року м.Дніпро Справа № 904/5521/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Коваль Л.А., Чередка А.Є.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 (повне рішення складено 16.03.2020, суддя Владимиренко І.В.) у справі
за позовом приватного акціонерного товариства "Азовкабель", м.Бердянськ, Запорізької області
до публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м.Кам'янське, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості та відшкодування збитків у загальній сумі 175 672,97 грн.
І. Короткий зміст і підстави позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Азовкабель» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбіна заборгованості та відшкодування збитків у загальній сумі 175 672,97 грн
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення відповідачем зобов'язання за договором поставки №18-0342-02 від 27.03.2018 щодо своєчасної оплати поставленого товару. Несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є підставою для нарахування відповідачу 3% річних відповідно до приписів ст.625 Цивільного кодексу України.
ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 у даній справі позов задоволено. Стягнуто публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на користь приватного акціонерного товариства "Азовкабель" суму основного боргу у розмірі 174 767,98 грн., 3% річних - 904,99 грн., 2 635,10 грн. витрат по сплаті судового збору та 2 000 грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення місцевого господарського суду вмотивовано посиланням на наявність підстав для задоволення позовних вимог.
ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в повному обсязі та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог та вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Скаржник зазначає, що позивачем не виконано умови специфікації № 14 та не надано рахунку на оплату, у зв'язку з чим у відповідача відсутній обов'язок з оплати товару.
Оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, на думку апелянта, розрахунок 3% річних є необґрунтованим, вимога щодо стягнення заявлених 3% в розмірі 904,99 грн. не підлягає задоволенню.
Заявник апеляційної скарги вважає, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не відповідає фактичним обставинам, оскільки послуги професійної правничої допомоги надавались адвокатом неналежним чином та не підлягають відшкодуванню відповідачем.
Господарським судом фактично не досліджувались подані відповідачем документи про наявність у нього суттєвих збитків, оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення є необґрунтованим.
3.2 Доводи інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано.
За приписами ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ІV. Апеляційне провадження
4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2020 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 3 952,65 грн, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
До суду апеляційної інстанції надійшло клопотання публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 3 952,65 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2020 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 01.06.2020.
01.06.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.06.2020.
22.06.2020 у судове засідання з'явився представник відповідача, який надав відповідні пояснення.
Позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та не забезпечив для участі у судовому засіданні явку повноважного представника учасники справи не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У поданій заяві позивач просить розглянути справу за відсутністю його представника, у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Приймаючи до уваги, що явка представників учасників у судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника позивача.
22.06.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
27.03.2018 між публічним акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат» (покупець) та акціонерним товариством «Азовкабель» (продавець) укладений договір № 18-0342-02 (надалі-договір), за умовами п.1.1. якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, вказану в специфікаціях, які додаються до цього договору, іменовану надалі товар.
Пунктом 1.2 договору визначено, що кількість, номенклатура, ціна, терміни поставки та умови оплати визначені в специфікаціях, які додаються до цього договору, що складають його невід'ємну частину.
Відповідно до п.3.2 договору датою поставки та переходу права власності на товар вважається дата отримання товару, зазначена покупцем в товаротранспортній накладній та/або та/або видатковій накладній, іменовані надалі товаросупровідними накладними, при поставках автомобільним транспортом.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в порядку, зазначеному в специфікаціях.
Додатковою угодою № 13 від 30.05.2019 сторони доповнили договір специфікацією № 14 на поставку товару - певних видів кабельно-провідникової продукції на загальну суму 537 685,20 грн. на умовах 100% оплати вартості товару за фактом поставки, з наступною оплатою в термін до 20 календарних днів, на підставі виставленого рахунку на оплату та терміном поставки - протягом 35 календарних днів з дати письмового повідомлення про необхідність поставки погодженої партії товару, з правом дострокової поставки. Право власності та товар від продавця до покупця переходить на складі покупця, з підписанням товарно-супровідних накладних.
Факт поставки та прийняття продукції підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 1273 від 16.08.2019, товарно - транспортною - накладною № 1608/4 від 16.08.2019, рахунком на оплату № 1654 від 16.08.2019.
Оплата за поставлений товар відповідачем не здійснена, заборгованість становить 174 767,98 грн.
Позивачем була направлена на адресу відповідача претензія у зв'язку із невиконанням зобов'язання з оплати за поставлений товар за договором поставки № 18-0342-02, однак вказана претензія залишилися без відповіді та без задоволення.
Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не оплатив, що стало підставою для нарахування позивачем 3% річних.
4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею до ст.6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України).
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правовідносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує факт отримання від позивача товару за спірним договором на загальну суму 174 767,98 грн., разом з цим вважає, що строк оплати цього товару не настав, оскільки позивачем не надано рахунку на оплату.
Наведені заперечення скаржника апеляційним господарським судом не приймаються до уваги, з огляду на те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.
Частиною 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, відповідач повідомив суд апеляційної інстанції про те, що після відкриття апеляційного провадження він здійснив оплату основної заборгованості у розмірі 174 767,98 грн., яка була предметом спору у даній справі, в підтвердження чого надано платіжне доручення від 29.05.2020 №5958.
Колегія суддів не приймає до уваги надані відповідачем додаткові докази, як такі, що виникли після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 904,99 грн. за період з 05.09.2019 по 06.11.2019.
Перевіривши розрахунки 3% річних, колегія суддів вважає його арифметично вірним, таким, що вимогам чинного законодавства.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 174 767,98 грн., 3% річних - 904,99 грн.
Крім того позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарськго процесуального кодексу України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального акодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Позивач з позовній заяві навів попередній (орієнтовний ) розмір судових витрат, які він і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи: сплата судового збору у розмірі 2 635,10 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн, транспортні витрати - 3 500,00 грн.
До закінчення судових дебатів у справі позивач подав клопотання про залучення доказів щодо понесених судових витрат, згідно з яким повідомив, що розмір судових витрат на правову (професійну правничу) допомогу, які позивач поніс та має понести у зв'язку з розглядом даної справи господарським судом Дніпропетровської області, становить 14 000,00 грн, на підтвердження відповідних витрат надав суду докази.
Як вбачається з наданих позивачем доказів, 04.09.2019 між адвокатом Лозовим О.А. (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №ЗП 001625, далі - виконавець) та приватним акціонерним товариством "Азовкабель" (далі - замовник) було укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується представляти інтереси замовника на підставах, в порядку і в обсязі визначену у договорі за погодженням сторін.
Відповідно до додатку № 1 до договору про надання юридичних послуг від 04.09.2019 сторони дійшли згоди щодо вартості та порядку оплати послуг адвоката за цим договором, а саме: орієнтована вартість послуг адвоката складає 18 000,00 грн., що включає в себе підготовку позовної заяви додатків до позовної заяви - 10 000,00 грн., участь у кожному судовому засіданні - 4 000,00 грн. Порядок оплати клієнт сплачує адвокату винагороду у відповідному розмірі протягом двох банківських днів після останнього судового засідання у суді першої інстанції.
Згідно акту про виконання зобов'язань по договір про надання юридичних послуг від 11.03.2020, сторони склали цей акт про те, що зобов'язання адвоката, передбачені цим договором виконані. У клієнта претензії до адвоката за договором відсутні.
Матеріали справи свідчать про те, що адвокат Лозовий О.А. приймав участь у судовому засіданні місцевого господарського суду 12.03.2020.
Доказів вчинення інших дій на виконання умов договору про надання юридичних послуг матеріали справи не містять, позивачем не надано.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у рішенні у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішенні у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 та інших заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Місцевий господарський суд, врахувавши складність справи, а також те, що адвокат не брав участь у попередніх судових засіданнях, дійшов обґрунтованого висновку, що співрозмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду цієї справи є 2 000,00 грн.
Відповідачем до суду першої інстанції подано заяву про відстрочку виконання рішення, в якій заявник просив надати йому відстрочку виконання рішення у справі строком на 6 місяців.
Наведена заява умотивована тим, що на даний час стосовно відповідача порушено провадження у справі про банкрутство. Крім того, на даний час відповідач перебуває у погіршеному фінансовому стані, що пов'язано з кризою на ринку металопродукції, зменшення планових завдань виробництва та часткового простою підприємства.
У Господарському процесуальному кодексі України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частини 1 і 5 статті 331 цього Кодексу).
За приписами ч.4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
На підтвердження викладених у заяві обставин відповідач по справі надає копії наказів про зупинення основних агрегатів та обладнання, введення неповного робочого часу для працівників, фінансові звіти.
Колегія суддів вважає, що надані відповідачем звіти про фінансовий стан не є належними доказами складного фінансового стану (відсутність коштів) станом на дату звернення відповідача з клопотанням про відстрочення судового рішення.
Посилання відповідача на незадовільний фінансовий стан, за змістом ст.331 Господарського процесуального кодексу України, не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою для відстрочки виконання рішення, оскільки обов'язковість судових рішень, яка передбачена п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.
Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності у нього можливості виконання рішення господарського суду з умовою відстрочення його виконання на 12 місяців.
Так, відповідачем не надано до суду першої інстанції бухгалтерських довідок про результати підприємницької діяльності, виписки по рахунках, з яких би вбачалось наявність у заявника фінансової спроможності самостійно виконувати рішення суду.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача щодо надання відстрочки виконання рішення суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.
4.5 Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
У задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" відмовити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 у справі №904/5521/19 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Постанова складена у повному обсязі 25.06.2020
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Судді А.Є.Чередко
Л.А.Коваль