Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 червня 2020 р. Справа№200/4914/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
18 травня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність щодо відмови у нарахуванні та виплаті заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 1 грудня 2016 року по 31 вересня 2019 року включно; зобов'язання нарахувати та виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 1 грудня 2016 року по 31 вересня 2019 року включно з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини страхових виплат у зв'язку з порушенням строків їх виплати з урахуванням компенсації, яка провадиться відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабміну від 21 лютого 2001 року №159.
Посилаючись на порушення Конституції України, Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно не виплатив заборгованість по соціальним виплатам, як внутрішньо переміщеній особі.
9 червня 2020 року відповідач надав відзив на адміністративний позов в якому вказав, що позивачка з жовтня 2014 року по листопад 2016 року, як внутрішньо переміщена особа, отримувала щомісячні страхові виплати у Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, з 1 грудня 2016 року страхові виплати припинено згідно рішення комісії УСЗН Бахмутської міської ради, з жовтня 2019 року по теперішній час, позивачка отримує щомісячну страхову виплату. Відповідач зазначив, що до спірних правовідносин застосовуються спеціальні норми Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, тобто фонд зобов'язаний призначити або припинити страхові виплати ВПО тільки на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Так, позивача знято з обліку та припинено виплати, у зв'язку із надходженням протоколу Комісії про припинення соціальних виплат. За заявою позивачки та на підставі рішення Комісії про поновлення страхових виплат, такі виплати поновлені з жовтня 2019 року. Стосовно виплати заборгованості за минулий період зазначає, що у відповідності до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 № 365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час не прийнято. У задоволенні позову просив відмовити.
Ухвалою суду від 22 травня 2020 року поновлено позивачу строк, встановлений для звернення до адміністративного суду, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) та витребувано у відповідача докази.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 20 квітня 2002 року Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області.
Позивачка перебуває на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з 6 березня 2013 року, має зареєстрований страховий випадок втрати годувальника з датою початку виплат 6 березня 2013 року.
ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною довідкою від 7 жовтня 2019 року №1419-5000207922. Згідно копії посвідчення від 20 червня 2013 року серія НОМЕР_2 №013404, позивачка має пільги, встановлені законодавством України для сімей померлих ветеранів війни.
З листопада 2014 року перебуває на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м. Артемівську, як внутрішньо переміщена особа, та отримувала щомісячні страхові виплати в разі втрати годувальника відповідно до статей 33, 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-ХІV.
Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м. Бахмут Донецької області від 2 листопада 2016 року припинено виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми згідно протоколу комісії №18 від 1 листопада 2016 року.
Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території Бахмутської міської ради №18 від 1 листопада 2016 року вирішено призупинити соціальні виплати ВПО у зв'язку із не підтвердженням факту місця проживання, зокрема ОСОБА_1
З листа управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області убачається, що щомісячні страхові виплати позивачці поновлені з 1 жовтня 2019 року, заборгованість по раніше призначеним, але невиплаченим сумам страхових виплат за минулий період не може бути виплачена, оскільки відповідно до постанови правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року №27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування виплат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб», суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на теперішній час не визначено.
Невиплата заборгованості по страховим виплатам слугувала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Відповідно до вимог ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
При цьому суд вказує, що законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України.
Припинення страхових виплат можливе лише за умови прийняття органом ФСС відповідного рішення та лише з підстав, визначених ст. 46 Закону № 1105-XIV.
З матеріалів справи встановлено, що припинення страхових виплат позивачу здійснено Постановою фонду на підставі протоколу Комісії. Проте, слід зазначити, що Закон України № 1105-XIV не містить такої підстави для припинення страхових виплат. При цьому, після поновлення страхових виплат за заявою потерпілого страхові виплати за минулий час не виплачені.
Суд зазначає, що положеннями ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” встановлено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (ч. 4 ст.47 Закону № 1105-XI). Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" (ч. 4 ст.47 Закону № 1105-XI).
Крім того, слід зазначити, що положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").
У рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що ОСОБА_2 , який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Стосовно тверджень відповідача щодо правомірності відмови у виплаті страхових виплат за минулий період на підставі постанови правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року №27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування виплат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб», суд зазначає, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт, не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
На підставі зазначеного, суд приходить висновку, що невиплата належної позивачці страхових виплат за період з 1 грудня 2016 року по 30 вересня 2019 року включно є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності, а позовні вимоги є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, приходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є прийняття рішення про визнання бездіяльності протиправною щодо невиплати страхових виплат та зобов'язання нарахувати та виплатити страхові виплати за певний період.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати передбачено, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159 (далі - Порядок), для реалізації згаданого Закону.
Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно абз. 1 п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відповідно до п. 6 Порядку своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
Оскільки судом встановлено протиправне припинення позивачці страхових виплат,
вимога щодо виплати компенсації за несвоєчасну виплату доходу підлягає задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в сумі 840,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) щодо невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 1 грудня 2016 року по 30 вересня 2019 року включно.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) щомісячні страхові виплати за період з 1 грудня 2016 року по 30 вересня 2019 року включно.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини страхових виплат у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) судовий збір у розмірі 840,80 грн. на користь Державного бюджету України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» КАС України строки визначені ст. 295 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки продовжуються на строк дії карантину.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв