24 червня 2020 року Справа № 160/3673/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Дніпропетровській області), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки №Ф-8476- 50/67У від 17.05.2019 р. на суму недоїмки в розмірі 21030,90 грн. Головного Управління Державної Фіскальної Служби України у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вважає вимогу відповідача № Ф-8476-50/67У від 17.05.2019 р. прийнятою неправомірно, з порушенням норм діючого законодавства, що порушує її права, тому вона підлягає скасуванню. Спеціальним законодавчим актом, що регулює правові відноси нарахування і сплати єдиного внеску є Закон України № 2464-VI, проте, оскільки позивач з 2002 року не займається підприємницькою діяльністю, вона вважає, що не підпадає під дію зазначеного закону та вимога про нарахування недоїмки відповідно до вище зазначеного закону є неправомірною. Зауважила, що у квітні 2002 р. отримала свідоцтво приватного підприємства, але в податковій інспекції на облік не становилась та в травні-червні місяці, закрила приватне підприємство звернувшись із заявою до відповідних органів, так і не розпочавши займатися підприємницькою діяльністю. Відповідно до витягів Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на сайті Міністерства Юстиції України, відомості про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 іпн - НОМЕР_1 , відсутні. Наголошувала на тому, що до 2019 року до неї не було направлено жодних вимог щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Окрім того, зі спірної вимоги відповідача не вбачається, яким чином були проведені перевірки звітів та облікових даних, за який період та яким чином була нарахована недоїмка, підстави її виникнення. Також, в порушення Інструкції № 449 відповідачем не були встановлені підстави та час взяття її на облік як ФОП з часу набрання чинності Закону 2464. Зауважила, що вона утримує своїх малолітніх онуків та є їх єдиним опікуном, у зв'язку з чим отримує соціальну допомогу на утримання онуків, тому вважає, що звільнена від сплати єдиного внеску.
Позовна заява не відповідала вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України, тому ухвалою суду від 09.04.2020 року була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно супровідного листа від 21.04.2020 р. вх.№24792/20.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даною позовною заявою, відстрочено сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. до прийняття рішення по суті спору у даній справі, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
15.05.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому він не погоджується з позовними вимогами та просить в задоволенні позовної заяви відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначив, що з 29.04.2002 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа - підприємець, за спірний період перебувала на загальній системі оподаткування. При цьому, до відповідача не надходили відомості щодо припинення позивачем підприємницької діяльності. Враховуючи зміни, які були внесені у статтю 7 Закону №2464, починаючи з 01.01.2017 року, у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом №2464, сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У зв'язку з викладеним, відносно позивача була прийнята спірна вимога, яка включає нарахування за 2017 -2019 року, станом на 30.04.2019 року сума недоїмки становить 21 030,90 грн. Вважає, що позивачем у позовній заяві не наведено обґрунтованих підстав для звільнення її від сплати сум нарахованого єдиного внеску. Твердження про те, що оскільки вона отримує соціальну допомогу на утримання онуків, тому звільнена від сплати єдиного соціального внеску не відповідає положенням ч.4 ст. 4 Закону №2464, а відтак є хибним. Твердження позивача про те, що нею не отримується дохід від підприємницької діяльності та взагалі не здійснюється підприємницька діяльність не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки таке твердження суперечить приписам п. 2 ч.1 ст. 7 Закону №2464. Додатково зауважив, що посилання позивача на її роботу на умовах трудового договору за спірний період на підприємстві, яке сплачувало за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у визначеному законодавством розмірі, не є обґрунтованим звільненням від сплати ЄСВ за підприємницьку діяльність, оскільки основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 за кодом ВЕД 52.62 - Роздрібна торгівля з лотків та на ринках, що є відмінним від основного виду діяльності підприємства, яке зазначила позивач у позовній заяві. Окремо наголошував на тому, що процедурне порушення не впливає на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов'язку сплачувати відповідні зобов'язання.
Ухвалою суду від 02 червня 2020 року витребувано від Державного підприємства "Дніпровський електровозобудівний завод" довідку про доходи ОСОБА_1 за період 2017-2019 року з щомісячною розбивкою та зазначенням суми сплати страхових внесків.
Станом на 24.06.2020 року витребувані докази до суду не надані.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.04.2002 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована як фізична особа-підприємець, 29.04.2002 року взята на облік у контролюючому органі, як фізична-особа підприємець, що підтверджується відомостями облікових даних позивача.
У період з 26.08.1985 року по 20.01.2020 р. позивач працювала на Державному підприємстві «Дніпровський електровозобудівний завод», 20.01.2020 р. звільнена з посади контролера верстатних і слюсарних робіт 6 р., згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки БТ НОМЕР_2 .
Згідно довідок Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 19.03.2020 року та від 18.05.2020 року Державним підприємством «Дніпровський електровозобудівний завод» щомісяця ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата, із якої, роботодавцем, повинен був сплачуватися єдиний внесок до Державного бюджету України, проте сплачений не був.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів від 20.03.2020 року №57534, позивачу в період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року нараховувалась та частково виплачувалась заробітна плата, з якої роботодавцем нараховувався, проте не сплачувався до бюджету податок.
Довідкою Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод» від 03.02.2020 року №75 підтверджено, що заборгованість по виплаті заробітної плати позивача станом на 20.01.2020 року становить 32865,26 грн.
Як вбачається з листа Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод» від 24.02.2020 року №05/141-20, у 2017 році було накладено арешти на усі поточні банківські рахунки підприємства, на підставі зведеного виконавчого провадження №53844807 відносно примусового виконання виконавчих документів щодо ДП «ДЕВЗ». У зв'язку із накладеними арештами на банківські рахунки ДВ «ДЕВЗ» списання грошових коштів здійснюється виключно Новокодацьким ВДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області.
Згідно відомостей, які містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску (71040000) за ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, станом на 31.05.2019 року рахувався борг по сплаті єдиного внеску у сумі 21030,90 грн.
17.05.2019 року контролюючим органом було сформовано вимогу №Ф-8476- 50/67У про сплату позивачем боргу в розмірі 21030,90 грн.
Копія вимоги №Ф-8476-50/67У від 17.05.2019 року направлялась на адресу зазначену у відомостях облікових даних позивача, проте конверт із вимогою було повернуто на адресу відповідача з позначкою про причину невручення адресату «збіг строк зберігання».
З листа Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод» від 24.02.2020 р. позивач дізналася, що з її заробітної плати проводилися відрахування згідно постанови №60337067 від 18.11.2019 р. на користь стягувача ГУ ДПС у Дніпропетровській області, на підставі вимоги № Ф-8476-50/67У від 17.05.2019 року.
Звернувшись до Новокодацького відділу ДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області позивач отримала копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.10.2019 р. ВП № 60337067, копію заяви відповідача від 30.09.19 р. про примусове виконання рішення та копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф8476-50/67У від 17.05.2019 р. на суму 21 030,90 грн.
Вважаючи вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8476-50/67У від 17.05.2019 р. на суму недоїмки в розмірі 21030,90 грн. неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з пунктом 2 частини 1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі -Закон України №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Враховуючи те, що ОСОБА_1 протягом 2017-2019 років була найманим працівником, працювала у Державному підприємстві «Дніпровський електровозобудівний завод» де отримувала заробітну плату, з якої роботодавцем нараховувався єдиний соціальний внесок, отже у зазначений період позивач була застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, тому суд прийшов до висновку, що мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування повинна досягатись за рахунок його сплати безпосередньо роботодавцем, а не ОСОБА_1 , як вважає відповідач.
Також при вирішенні цього спору судом враховується той факт, що відповідно до витягів з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на сайті Міністерства Юстиції України, відомості про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 іпн - НОМЕР_1 , відсутні.
Крім того, відповідачем не було надано доказів того, що у позивача (з огляду на зміни, які були внесені до законодавства) в період за який було нараховано єдиний внесок (2017-2019 роки) було дійсне свідоцтво про її державну реєстрацію, як фізичної особи-підприємця.
За наведених обставин, з урахуванням практики ЄСПЛ та правових висновків Верховного суду з приводу подібних правовідносин, суд дійшов до висновку, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження правомірності спірної вимоги, а відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8476-50/67У від 17.05.2019 р. пред'явлена на ім'я ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.
З приводу доводів позивача про те, що вона звільнена від сплати єдиного внеску на підставі ч.4 ст.4 Закону України №2464, оскільки утримує своїх малолітніх онуків та є їх єдиним опікуном, у зв'язку з чим отримує соціальну допомогу на утримання онуків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом частини 4 статті 4 Закону України №2464 в редакції, що діє з 1 січня 2017 року, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII перше речення частини четвертої статті 4 Закону України №2464 викладено в такій редакції: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Аналіз цієї норми в редакціях, що діяли в спірний у цій справі період, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а з врахуванням змін, внесених Законом № 2148-VIII, також члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, та за наявності двох обов'язкових умов: 1 - є пенсіонерами за віком або інвалідами, після законодавчих змін - отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", 2 - отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
До аналогічних висновків прийшов також Верховний суд у постанові від 25 червня 2019 року по справі №1640/2837/18.
Суд вважає, що позивач не відповідає критеріям, встановленим частиною 4 статті 4 Закону України №2464, оскільки відносно неї відсутні дві обов'язкові умови для звільнення від сплати єдиного внеску на підставі наведеної норми, вона лише отримує соціальну допомогу на дітей, проте не є пенсіонером за віком або інвалідом, не отримує пенсію за віком або не є особою з інвалідністю, або не досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За наведених обставин суд вважає безпідставними наведені доводи позивача, а тому відхиляє їх.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не доведено правомірність прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8476-50/67У від 17.05.2019 р. на суму недоїмки в розмірі 21030,90 грн., прийнятої відносно ОСОБА_1 .
За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. було відстрочено до прийняття рішення по суті спору у даній справі, а позовна заява є такою, що підлягає задоволенню, суд прийшов до висновку про необхідність стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул .Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39497010) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8476-50/67У від 17.05.2019 р. на суму недоїмки в розмірі 21030,90 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39497010) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 840 (чотириста двадцять) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 24.06.2020 року.
Суддя О.М. Неклеса