23 червня 2020 року Справа № 160/4907/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
04.05.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в якій позивач просить суд:
стягнути з військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) за період з 20.02.2019 по день фактичної виплати 30.01.2020 р. терміном 344 дні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого становою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
В обґрунтування вимог позову позивач вказує, що відповідач здійснив затримку виплати грошової компенсації за додаткову відпустку, яка становить 344 дні, відповідальність за що покладається на відповідача.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/4907/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 05.05.2020 р.
Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 р. позовну заяви прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
22.06.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого вказує на безпідставність на необґрунтованість вимог позову. Відповідач вказує, що середній заробіток не входить до структури заробітної плати, що відповідає судовій практиці (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 р. справа №910/4518/16) та на дані відносини не поширюються норми КЗпП України. Крім того, не має підстав стверджувати, що положення ст.117 КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відповідач вважає, що оскільки ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу 20.02.2019 р., звертаючись до суду 28.04.2020 р. позивачем пропушено встановлений ч.. 1 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду.
Судом під час розгляду даної справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.
У відповідності до положень ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділення безпеки операцій оперативного управління штабу.
Наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 23.01.2019 р. звільнений у запас.
Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2019 р.№43 виключений зі списків особового складу частини.
При звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто у день звільнення не було проведено повний розрахунок.
Заборгованість у вигляді компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 30.01.2020 р.
Отже, виключивши позивача зі списків особового складу військової частини 20.02.2019 р. остаточний розрахунок при звільненні відповідачем проведено лише 30.01.2020 р., тобто через 344 дні.
Відповідач не спростовує факт несвоєчасної виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
За таких обставин, предмет дослідження у даній справі становлять правові підстави для виплати позивачу компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (надалі Закон України № 2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення є безпідставними.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 жовтня 2019 року у справі 825/598/17 (К/9901/23837/18).
Відтак суд дійшов висновку, що оскільки грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини, що свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, а тому відповідно до статті 117 КЗпП України останній має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
При цьому суд зазначає, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Відтак, з метою ефективного захисту прав позивача та дотримання меж розгляду справи суд вважає, що для обрахування розміру відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде достатньо зазначити норму відповідно до якої має бути здійснено обчислення середнього грошового забезпечення, - п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995 р., що з огляду на зміст конкретних положень і відсутність двозначного їх трактування не матиме наслідком виникнення спірних питань у майбутньому.
Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього грошового забезпечення за період з 20.02.2019 р. (дати виключення з особового складу) по 30.01.2020 р. (день фактичної виплати заборгованості).
Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.
Доводи відповідача, викладені у відзиві спростовані наведеними вище положеннями законодавства, які регулюють спірні відносини та висновками судів у рішеннях з аналогічних спорів. В свою чергу, відносно здійснення відповідачем затримки розрахунку при звільнені відповідач заперечень не надав, а отже суд вважає даний факт таким, що доведенню не підлягає.
Судом, окрім іншого враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11) зазначено що принцип юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
За наведених обставин у сукупності, вимоги позову суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у обраний позивачем спосіб захисту.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, - задовольнити;
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) за період з 20.02.2019 по день фактичної виплати 30.01.2020 р. терміном 344 дні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого становою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова