23 червня 2020 р. Справа № 160/6749/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кальник В.В., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО КАОЛІН» до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області від 18.12.2019 року ВП №59927817, -
22 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО КАОЛІН» звернулося до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області від 18.12.2019 року ВП №59927817.
В обґрунтування свого позову Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО КАОЛІН» зазначило, що 18.12.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області було поновлено виконавче провадження ВП № 59927817 про звернення стягнення на предмет застави майна, що належить на праві власності ТОВ «ДНІПРО КАОЛІН». Позивач вважає зазначену постанову відповідача від 18.12.2019 року незаконною, оскільки жодної кореспонденції (листа, постанови, повідомлення тощо) від відповідача позивач за весь час існування виконавчого провадження не отримав, що, в свою чергу, безпосередньо підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП № 59927817, а відтак, позивач фактично був позбавлений відповідачем всіх можливих прав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Зауважено, що про існування оскаржуваної постанови та її наслідків позивач дізнався лише 17.06.2020 року з офіційного сайту ДП «СЕТАМ», де вже наразі, на виконання постанови, виставлено на торги майно позивача. Вперше позивач ознайомився з документами (матеріалами) виконавчого провадження 18.06.2020 року. Викладене, на думку позивача, грубо та істотно порушує права та інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО КАОЛІН».
Тому, не погоджуючись з рішенням державного виконавця, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Разом з позовною заявою позивачем до суду подана заява про забезпечення позову, в якій він просить зупинити стягнення за виконавчим провадженням №59927817, в тому числі, реалізацію рухомого майна (обладнання) ТОВ «ДНІПРО КАОЛІН», яке реалізується Державним підприємством «СЕТАМ» шляхом проведення електронних торгів, реєстраційний номер лота 389412.
Відповідно до положень п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя, дослідивши матеріали адміністративного позову, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 287 КАС України, встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.
Згідно зі ст. ст. 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивач оскаржує рішення приватного виконавця, що винесене в ході примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/7809/17, виданого 02.10.2018 року, ВП № 59927817.
Виходячи з викладеного вище та з огляду на положення ст. 287 КАС України, ст. ст. 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки законодавством передбачений інший порядок оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судових рішень у господарських справах.
Таким чином, позивач, як сторона виконавчого провадження в рамках примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області, має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватного виконавця до господарського суду у порядку, визначеному ст. ст. 339, 340 Господарського процесуального кодексу України.
Наведена правова позиція відповідає правовій позиції Вищого адміністративного Суду України, яка була викладена в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 01.11.2017 року провадження № К/800/29954/17 та в постанові Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 21.05.2012 року № 5, зокрема, в п. 2 вказаної постанови зазначено, що суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлений інший, виключний порядок їх оскарження.
Наведені висновки відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 14.03.2018 року (справа № 660/612/16-ц).
Також аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.11.2018 року, справа № 2а/0470/13638/11 (К/9901/13776/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, враховуючи, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Крім того, відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
За таких обставин, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що його позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України, оскільки він оскаржує постанову приватного виконавця, винесену в рамках виконавчого провадження, що відкрите щодо примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області, вказані вимоги належить розглядати за нормами Господарського процесуального кодексу України.
Отже, позивач не позбавлений права на звернення з даним позовом до Господарського суду Дніпропетровської області.
Оскільки суд дійшов висновку про те, що дана справа відноситься до компетенції Господарського суду, відтак, відповідне клопотання про забезпечення позову може бути заявлено та, відповідно, розглянуто Господарським судом в рамках відповідного провадження.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції.
Таким чином, повернення судового збору, сплаченого за подання цього позову та за забезпечення позову, буде здійснено судом у випадку, якщо позивач звернеться до суду з відповідним клопотанням.
На підставі викладеного та керуючись п.2 ч.1 ст.170 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі №160/6749/20.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати особі, яка подала позовну заяву разом із усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник