22 червня 2020 року Справа № 160/3546/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1332-25/66 від 05.11.2019 року.
В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскарженої вимоги, яка на його думку, прийнята з порушенням визначеної законом процедури, з огляду на те, що відповідачем порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного внеску. При цьому, позивач зауважив, що не отримував дохід у спірний період та фактично не здійснював підприємницьку діяльність, що за його позицією виключає обов'язок з визначення бази ЄСВ та його сплати. Також зазначив про безпідставне формування відповідачем оскарженої вимоги на підставі даних інформаційної системи фіскального органу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначив, що у спірний період позивач був зобов'язаний самостійно нараховувати та сплатити відповідні суми внеску незалежно від фактичного отримання доходу від господарської діяльності. При цьому зауважив, що позивач перебуває на обліку також як самозайнята особа, а тому зобов'язаний здійснювати розрахунки з бюджетом окремо, зокрема, і як фізичною особою-підприємцем і як самозайнятою особою.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що з 03.11.2010 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Станом на 31.10.2019 року за даними інтегрованої картки платника (далі - ІКП) по коду бюджетної класифікації 71040000 за позивачем обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 46847,33 грн.
На вказану суму недоїмки відповідачем сформовано оскаржену вимогу №Ф-1332-25/66 від 05.11.2019 року, яка і є предметом розгляду у вказаному спорі.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що саме дохід особи є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі вищевикладеного, урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідно до п.1, 3, 4, 5 ч.4 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно із ч.5 ст.8 Закону №2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449).
Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Згідно з п.4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога).
Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Аналогічна правова позиція викладена в ряді постанов Верховного Суду від 07.08.2019 р. (справа №826/10973/17), від 11.09.2018 р. (справа №826/11623/16).
Отже, позивач, перебуваючи на обліку у контролюючих органах як фізична особа-підприємець повинен був в разі відсутності доходу самостійно визначити базу нарахування, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». При цьому, відповідач цілком обґрунтовано сформував оскаржену вимогу на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, що спростовує доводи позивача у цій частині.
Крім того, позивач також вказує на те, що відповідачем порушено строки обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
З цього приводу суд вважає зазначити те, що у відповідності до ч.16 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Більш того, як вже було зазначено вище, положеннями Інструкції №449 передбачено можливість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач був зобов'язаний визначати базу нарахування ЄСВ незалежно від факту отримання доходу та/або фактичного провадження господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем, у тому доводи відповідача у цій частині є цілком обґрунтованими.
Водночас, досліджуючи інтегровану карту позивача за період 2018-2019 рік суд зазначає, що оскаржена вимога містить також недоїмку, нараховану відповідачем як фізичній особі-підприємцю, який має ознаку незалежної професійної діяльності. При цьому, долучає до матеріалів справи відомості, що позивач перебуває на обліку як адвокат.
З цього приводу суд враховує правову позицію Верхового Суду висловлену у зразковій справі № 520/3939/19, відповідно до якої, взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.
Так, відповідачем на якого приписи КАС України покладають обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, не надав суду доказів того, що позивачем подано до контролюючого органу заяву за формою № 1-ЄСВ, що б надавало змоги останньому взяти позивача на облік як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.
Отже, враховуючи, що оскаржена вимога містить недоїмку нараховану позивачу як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, суд дійшов висновку про її скасування, оскільки скасування рішення контролюючого органу повністю у такій ситуації дає йому можливість визначити в установленому законодавством порядку правильне рішення, зокрема, через прийняття нового рішення (визначення недоїмки за не сплату ЄСВ як фізичною особою-підприємцем). Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень
За викладених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову.
За приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на рахунок позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1332-25/66 від 05.11.2019 року, складену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Присудити на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 804,80 грн. вісімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна