09 червня 2020 року Справа № 160/1016/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя - Букіна Л.Є.,
за участю: секретаря судового засідання Носаль П.В.,
представника позивача - Генько Х.А.,
представника відповідача - Чабан О.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, акту перевірки,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 27.01.2020 надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» (далі - Товариство) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2019 № 000057520, а також акту перевірки від 19.07.2019 р.№ 40330/04-36-14-21/34124403.
В обґрунтування позову Товариство посилається на свою добросовісність як платника податку, оскільки податковий кредит, у періоді який перевірявся, формувався на підставі відповідних документів бухгалтерського обліку, які у повній мірі розкривають зміст господарських операцій. При цьому, усі учасники господарських операцій на момент укладання відповідних договорів, відповідали ознакам і поняттю юридичних осіб та виступали правоздатними учасниками господарського обороту, а самі правочини опосередковувалися реальним настанням правових наслідків та мали на меті отримання прибутку, у зв'язку з чим вважає, що здійснюючи оскаржене донарахування контролюючий орган діяв не на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийняті ним у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки надані Товариством до перевірки документи та сукупність доказів свідчать про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, а самі операції спрямовані виключно на подальшу мінімізацію податкових зобов'язань усіх учасників «паперово-транзитного» переміщення товару по ланцюгу постачання, у зв'язку з чим, у задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року закрито підготовче провадження і розпочато розгляд справи по суті.
У судовому засіданні представники учасників справи підтримали правові позиції і надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені у заявах по суті.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що Товариство є юридичною особою приватного права, зареєстрованого Нікопольською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, перебуває на податковому обліку в органах ДПС і є платником, зокрема: податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг). З установчих документів позивача слідує, що останній здійснює діяльність, пов'язану з виробництвом будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (код КВЕД 25.11 - основний).
На підставі відповідного повідомлення і наказу, посадовими особами відповідача у період з 08.07.2019 р. по 12.07.2019 р., проведено позапланову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.07.2019 р.№ 40330/04-36-14-21/34124403 (далі - Акт), згідно із висновків якого, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 753510 грн.
Такі висновки контролюючий орган обумовлює у зв'язку із зібраною податковою інформацією щодо контрагентів позивача - ТОВ «АСІЯ», ТОВ «ВЕЛМАКС ПЛЮС» з яким Товариство мало господарські взаємовідносини у періоді, який підлягав перевірці. Так, відповідач посилається на аналіз даних ЄРПН в розрізі номенклатурних позицій та встановлює, що ТОВ «АСІЯ», ТОВ «ВЕЛМАКС ПЛЮС» не здійснювали придбання та не є імпортером ТМЦ, які у подальшому реалізовувались на адресу позивача. Крім того, контролюючий орган посилається на ненадання Товариством сертифікатів якості придбаної продукції, а також зазначає, що складені товарно-транспорті накладні не містять детальної інформації щодо часу прибуття, вибуття, кількості кілометрів та іншої інформації.
На підставі Акту і встановлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.09.2019 № 000057520 форми «Р» про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1130265 грн., яке і є предметом розгляду у вказаному спорі.
При цьому, підстави та порядок проведення перевірок позивачем не оскаржуються, останній фактично не згоден з висновками, викладеними в акті перевірки та прийнятим за наслідками перевірки податковим повідомленням-рішенням.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що предметом спору у цій справі є, у тому числі: фінансово-господарські взаємовідносини Товариства з контрагентом - постачальником товарів (послуг) - ТОВ «АСІЯ», ТОВ «ВЕЛМАКС ПЛЮС» за період з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у відповідному звітному податковому періоді, висновки щодо яких викладені контролюючим органом в Акті.
Дослідивши первинні документи, надані позивачем на підтвердження фінансово-господарських взаємовідносини з вказаними контрагентами за період, який перевірявся, суд зазначає, зокрема, про таке.
З матеріалів справи встановлено, що Товариством у рамках договорів поставки від 04.12.2018 року № 187/18 та від 07.12.2018 року № 149/02/18, укладених з зазначеними вище контрагентами придбано автогуму R22.
На виконання умов договорів, учасники господарських операцій склали та виписали видаткові та податкові накладні, рахунки фактури та товаро - транспортні накладні, копії яких долучені до матеріалів справи.
Оплата за товар здійснювалась у безготівковій формі. Станом на момент розгляду вказаного спору заборгованість між вказаними підприємствами відсутня.
Придбана автогума використана у господарській діяльності Товариства, на підтвердження чого матеріали справи містять Акти про проведення заміни шин.
Тобто, позивачем документально підтверджено правомірність включення до сум податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість по вищевказаним господарськими операціями.
Надаючи оцінку наданим до суду первинним документам позивача, суд зазначає, що за зовнішніми реквізитами вони складені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Разом з цим, жоден із вищезазначених документів не був предметом дослідження контролюючим органом під час проведення перевірки, що у свою чергу свідчить про неповноту, формальність проведеної відповідачем перевірки та необґрунтованість висновків Акту про відсутність первинних документів, які б підтверджували здійснення позивачем спірної господарської діяльності.
В акті перевірки міститься зауваження лише щодо товарно - транспортих накладних, які не містять детальної інформації щодо часу прибуття, вибуття, кількості кілометрів.
Проте, такі зауваження осіб, що здійснювали перевірку не повинні розцінюватися як підстава для висновків про «безтоварність» господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання, оскільки з інших даних та документів цілком можливо встановити фактичний рух активів та зміни у власному капіталі підпримств, не враховуючи того факту, що товарно-транспортні накладні не є винятковими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції, та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №823/1519/16.
Усі інші зауваження та висновки акту перевірки про «безтоварність» спірних господарських операцій здійснено контролюючим органом фактично на підставі зібраної податкової інформації щодо контрагентів позивача - ТОВ «АСІЯ», ТОВ «ВЕЛМАКС ПЛЮС», а також не надання сертифікатів якості продукції.
Щодо сертифікатів суд зазначає, що Декрет Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію», яким була законодавчо встановлена обов'язкова сертифікація товарів, втратив чинність з 01.01.2018, у зв'язку з чим була скасована обов'язкова сертифікація продукції, яка входила до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 №28, не враховуючи того факту, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, і не містить відомостей про господарську операцію.
Стосовно аналізу даних ЄРПН у розрізі номенклатурних позицій суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками господарської операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Крім того, у відповідності до ст. 71 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.
Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого контролюючий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.
Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
Суд наголошує на недопустимості такого підходу контролюючого органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, тому що підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій лише підставі, що його контрагентів не вдалось перевірити, або ними були допущені порушення.
При цьому, суд звертає увагу, що отримання контролюючим органом податкової інформації, у яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення у звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись тощо, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку із самостійного встановлення та доведення факту вчинення платником податків порушення закону. Зібрана податкова інформація щодо контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.
Отже, контролюючий орган, проводячи перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, не мав передбачених законом підстав формувати ї висновки про відсутність реального вчинення господарських операцій з вищевказаними контрагентами на підставі лише даних податкового обліку таких контрагентів.
За наведених вище обставин у їх сукупності, суд не приймає висновки контролюючого органу, викладені в Акті, щодо встановлених у ньому обставин, які свідчать про відсутність здійснення спірної господарської діяльності між зазначеними вище суб'єктами господарювання та позивачем.
Суд також зазначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, підтвердженням факту виконання договору поставки товару (робі) є первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, які складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Крім того, чинне податкове законодавство не ставить право платника податку на включення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту а також визначення інших фінансових показників у залежність від господарських, технічних та виробничих можливостей постачальників.
Платник податків (покупець товару, робіт, послуг) не має обов'язку та права здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, і в подальшому не повинен зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності за можливе допущення порушення законодавства іншими юридичними особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.
Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів.
У відповідності до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Абзацом «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.
Враховуючи, що позивач у періоді, який перевірявся формував податковий кредит на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам у межах проведених господарських операцій, у суду відсутні підстави вважати, що його податкова звітність з податку на додану вартість складалася без відповідного підтвердження первинними документами.
Крім того, суд виходить з того, що на час здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстрованими в установленому законом порядку, відповідали ознакам і поняттю юридичних осіб та виступали правоздатними учасниками господарського обороту.
Окрім цього, суд зазначає, що платник податку (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом чи його постачальниками вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, виконання податкових зобов'язань тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на визначення фінансових показників за проведеними господарськими операціями з ними. У разі коли постачальник чи його контрагенти допустили порушення вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них. При цьому, судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема: при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).
Також, в матеріалах справи відсутні докази встановлення контролюючим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Контролюючим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень
За викладених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства шляхом визнання протиправними та скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідача від 16.09.2019 № 000057520.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову у цій частині.
У задоволенні ж позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 19.07.2019 р.№ 40330/04-36-14-21/34124403 слід відмовити, оскільки складання акту перевірки є функціональними обов'язками посадових осіб контролюючого органу, а сам Акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень і не може бути окремим об'єктом судового захисту, не враховуючи того факту, що відновлення порушених прав та інтересів Товариства відбулось у наведений вище спосіб шляхом скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі такого Акту.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у розмірі 16953,98 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.09.2019 № 000057520, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1130265 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 16953,98 грн. (шістнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три гривні, 98 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 22 червня 2020 року.
Суддя Л.Є. Букіна