Копія
02 червня 2020 року Справа 160/3493/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Златіна С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення з адміністративним позовом до суду по адміністративній справі № 160/3493/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
30.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-8969-05/67 У від 22.05.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90
- присудити на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 840,80 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом. Клопотання обгрунтовано тим, позивач не отримував від відповідача оскаржуваного рішення, а довідався про його існування з матеріалів виконавчого провадження 20.03.2020 року.
Суд, дослідивши клопотання позивача, встановив наступне.
Суд під час відкриття провадження у адміністративній справі не вирішував питання про визнання поважними причин пропущення позивачем строку звернення з адміністративним позовом до суду.
Предметом позову є визнання протиправною та скасування про сплату боргу (недоїмки).
Чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Частиною 3 статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України.
Судом встановлено, що позивач довідався про існування оскаржуваного рішення 20.03.2020 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП № 61305859 про стягнення з позивача грошових коштів за оскаржуваною вимогою. З пощовною заявою до суду позивач звернувся 27.03.2020 року, що видно із штампу відділення поштового зв'язку на конверті, який міститься у матеріалах справи.
Судом під час розгляду справи встановлено, відповідач не вручив позивачу оскаржувану вимоги про сплату боргу (недоїмки); конверт повернувся на адресу позивача із відміткою відділення поштового зв'язку “за закінченням терміну зберігання».
Таким чином, позивач пропустив строк звернення з позовною вимогою до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права”.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини”, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Також практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).
Стаття 5 КАС України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
На підставі викладеного, для забезпечення позивачу права на судовий захист, враховуючи завдання адміністративного судочинства, передбачене ч.1 ст. 2 КАС України, застосовуючи строк звернення з позовом до суду з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, то суд вважає причини пропуску строку звернення з позовною заявою до суду поважними, а строк звернення до суду таким, що підлягає поновленню.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 256 КАС України суд
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення з адміністративним позовом до суду - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовом до адміністративного суду.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до статті 256 КАС України.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді Лісна А.М.