19 травня 2020 року Справа № 160/2942/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
16.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12400-53/64 від 06.02.2019 року у сумі 18 276,72 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 276 грн. 72 коп., та не здійснювати її нарахування в подальшому.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в березні 2020 року позивачу стало відомо про те, що відносно нього, як фізичної особи-підприємця, 06 лютого 2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату податкового боргу (недоїмки) №Ф-12400-53/64 у сумі 18 276,72 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивачем зауважено, що вказану вимогу він особисто не отримував, наявність податкового боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивач заперечує. На думку позивача, до нього взагалі не можуть бути застосовані норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки позивач з 2003 року підприємницьку діяльність не здійснював, а за весь час нарахування єдиного соціального внеску за позивача, як за застраховану особу, здійснював його роботодавець.
Також, позивачем зазначено, що ним не подавалось жодних звітів, у зв'язку із відсутністю ведення ним підприємницької діяльності та від відповідача не отримувалось жодних актів документальних перевірок.
На думку позивача, оскаржувана вимога сформована лише на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу, тобто первинні документи платника податків не використовувалися та не аналізувалися. Оформлення вимоги з відображенням в ній окремих відомостей не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки вона також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Таким чином, позивач вважає, що контролюючим органом було здійснено донарахування сум недоїмки та формування вимоги не у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
01.04.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, а тому, на думку відповідача, позивач повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Також, зокрема, зазначив, що згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів, в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2019 рік:
- 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, нарахування не сплачені.
Сума недоїмки станом на 30.01.2019 року становила 18 276,72 грн. Відповідно до Інструкції №449, саме на цю суму було винесено вимогу №Ф-12400-53/64 від 06.02.2019 року, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.
Отже, відповідач вважає, що під час прийняття вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки), Головне управління ДПС у Дніпропетровській області діяло у межах повноважень та у спосіб, які визначенні чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування вимоги про сплату боргу.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 13.01.1997 року, номер та дата запису в Єдиному державному реєстрі відомостей про фізичну особу-підприємця №2 224 017 0000 142045 від 13.01.1997 року.
Також, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 25.02.2020 року здійснено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за №2 224 017 0000 142045, стан суб'єкта - припинено.
Відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-12400-53/64 від 06.02.2019 року у сумі 18 276,72 грн.
Судом на підставі письмових пояснень відповідача та інтегрованої картки платника податків встановлено, що згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2018 рік:
- нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448 грн., нарахування не сплачені;
- 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;
- 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року', нарахування не сплачені;
- 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування не сплачені.
Таким чином, недоїмка станом на 31.10.2018 року становила 15819,54 грн.
Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів, в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2019 рік:
- 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, нарахування не сплачені.
Сума недоїмки станом на 30.01.2019 року становила 18 276,72 грн.
Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2020 року у справі № 440/2149/19 викладена наступна правова позиція:
«Пунктом14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».
Суд враховує такий висновок Верховного Суду, з огляду на що зазначає, що відомостями про роботу, внесеними до трудової книжки позивача підтверджується факт його перебування у трудових відносинах з 24.03.2015 року і по теперішній час з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт Рікріейшнл Продактс» у період, за який сформована вимога про стягнення боргу. Отже, позивач є застрахованою особою в системі державного соціального страхування і платником єдиного внеску за нього у зазначений період був роботодавець, що також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-7) та довідками про доходи позивача за березень 2015р. - лютий 2020р., копії яких долучені до матеріалів справи.
Оскільки у вказаний період позивач був застрахованою особою, фактично підприємницької діяльності не здійснював, доходів не отримував, то, на переконання суду, він не мав обов'язку щодо сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець, адже метою сплати такого внеску є саме забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а не накопичення фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у будь-який спосіб.
Крім того, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, зазначена норма зобов'язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок.
Під час розгляду справи судом встановлено відсутність наведених підстав.
Так, позивач звітності не подавав, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися.
Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не належать до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).
Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12400-53/64 від 06.02.2019 року у сумі 18 276,72 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 276 грн. 72 коп., та не здійснювати її нарахування в подальшому, суд зазначає наступне.
Оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС згідно із Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року № 422.
За змістом зазначеного Наказу, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
Інтегрована картка платника це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами. Інтегрована картка платника містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в інтегрованій картці платника розрахункових операцій.
Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в інтегрованій карті платника облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
Оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то на переконання суду матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Суд враховує, що саме такий спосіб захисту порушених прав та інтересів платника податків визнав адекватним та обґрунтованим Верховний Суд у постановах від 13.02.2018 у справі №816/2042/16, від 26.02.2019р. у справі №805/4374/15-а, від 23.12.2019 року у справі №813/3277/18 (№К/9901/22863/19), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відповідно до ч.3 ст.245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо прийняття оскаржуваної вимоги та відображення суми зобов'язань зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податків, ефективним способом відновлення прав позивача є зобов'язання контролюючого органу провести коригування даних (показників) його інтегрованої картки, оскільки це забезпечить поновлення порушених майнових прав платника податків.
Враховуючи зазначене, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо внесення змін до інтегрованої картки платника позивача, шляхом виключення нарахованого єдиного соціального внеску в сумі 18 276,72 грн.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача не здійснювати нарахування недоїмки в подальшому, суд зазначає, що в цій частині вони не підлягають задоволенню, оскільки вказані позовні вимоги направлені на захист прав та інтересів позивача на майбутнє, які ще не є порушеними, тоді як за ст.5 КАС України передбачено захист вже порушених прав і інтересів особи.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06).
У практиці Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.
Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати позивачем судового збору у сумі 840,80 грн, який перераховано до бюджету згідно з квитанцією від 16.032020 №0.0.1650163458.1
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12400-53/64 від 06.02.2019 року у сумі 18 276,72 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 276 грн. 72 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник