ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.06.2020Справа № 910/5383/20
За позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 5481,83 грн
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 5481,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем належним чином не виконано свої зобов'язання за Договором перевезення, в зв"язку з чим позивачу завдано збитків через не збереження товару, зданого для перевезення. Позивач просить стягнути завдані йому збитки у судовому порядку.
Ухвалою суду від 28.04.2020 відкрито провадження у справі № 910/5383/20, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов.
15.05.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, в підтвердження розміру витрат на правову допомогу у розмірі 2261,92 грн.
17.05.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач проти позовних вимог заперечує повністю, вказуючи на необхідність доведення розміру фактично завданих збитків та їх понесення позивачем. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
09.06.2020 від позивача, через канцелярію суду, надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві та вказує, що матеріали справи містять докази оплати товару, що підтверджує реальність збитків, понесених позивачем та зазначає, що особа, яка подавала відзив не має необхідного обсягу повноважень діяти від імені позивача, а не його регіональної філії.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для об'єктивного і справедливого вирішення спору.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
У матеріалах справи міститься залізнична накладна № 42917138 від 04.12.2019 (досильна накладна № 52906625 від 08.12.2019), відповідно до якої, ДП "Морський торговельний порт "Южний" (відправник) відправило зі станції "Берегова" (Одеська залізниця) на станцію "Асланово" (Донецька залізниця) у вагоні № 62007364, платник ТОВ "Лемтранс", вантаж вагою 69400 кг. Отримувач вантажу Приватне акціонерне товариство "Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча". Найменування вантажу в накладній визначено як: " антрацит насипом. Сорт АМ, розмір фракції 13-25 мм. Імпорт, країна походження: Росія, код вантажу ГНГ 27011100, ЕТСНГ 161016, вантаж маркований вапном. Відповідно до накладної, позивачем було сплачено перевізнику 12824,00 грн за вагон № 62007364.
Відповідно до відміток залізниці на накладній № 42917138 від 04.12.2019 (досильна накладна № 52906625 від 08.12.2019): складено комерційний акт № 486202/100/1406 від 11.12.2019 щодо недостачі вантажу у вагоні № 62007364.
До матеріалів справи додано комерційний акт № 486202/100/1406 від 11.12.2019 складений на станції "Волноваха" на додаток до: "акту ст. Волноваха № 38332 від 07.12.2019" щодо недостачі у вагоні № 62007364. В акті вказано, що за документами значиться: брутто-не вказано, тара - 23500 кг, нетто - 69400 кг. Фактично при переважуванні виявилось брутто-90300 кг, тара - 23500 кг, нетто - 66800 кг, що менше документа на 2600 кг. При огляді виявлено - навантаження нижче рівня бортів на 10-40см, рівномірне. Вантаж марковано вапном, в документах маркування позначено. Зліва над 7 люком по напрямку поїзду виїмка 150 см*200 см*30-40 см, маркування порушено. Вагон бездірний, люки зачинено на запірний пристрій. Під 7 люком між хребтовою балкою та арміровочним листом мається щілина довжигною 40 см, висотою 5 см, щілину закладено паклею. Вагон у технічному відношенні несправний, складено акт про технічний стан вагона № 1 від 07.12.2019. На момент огляду просипання вантажу не було.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов'язання по збереженню товару, переданого для перевезення, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 5481,83 грн.
З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги залізничну накладну № 42917138 від 04.12.2019 (досильна накладна № 52906625 від 08.12.2019), як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею ст. 306 ГК України встановлено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 5 ст. 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
Як передбачено ч. 1 ст. 307 ГК України, п. 22 Статуту, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч. 2 ст. 307 ГК України.
Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.
Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Згідно з ст. 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Пунктом 22 Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083 передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Згідно із ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству
Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:
а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;
б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;
в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;
г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Доданий до матеріалів справи комерційний акт: № 486202/100/1406 від 11.12.2019 про недостачу вантажу в вагоні № 62007364 у кількості 2600 кг за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних, фактичній масі вантажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).
В підтвердження вартості втраченого вантажу та реальності понесення збитків позивач долучив до матеріалів справи контракт №BASIS-ILYCH 01-19 від 03.07.2019 (на постачання товару), інвойс № 2511-1 від 25.11.2019 на суму 1444192,66 євро, та платіжні доручення № 4500101226 від 26.12.2019 на суму 36187,50 євро, № 500102823 від 26.12.2019 на суму 1408005,15 євро.
До матеріалів справи долучено первинні документи, які підтверджують перевезення відповідачем вантажу отриманого за контрактом № №BASIS-ILYCH 01-19 від 03.07.2019, продавцем за яким є BASIS Trade AG, яке і виставило рахунок на оплату. Тобто саме BASIS Trade AG, як продавець товару виставило інвойс на оплату товару, який є належною підставою для визначення вартості втраченого товару. А платіжні доручення підтверджують реальність понесених позивачем збитків. Вказані обставини спростовують заперечення відповідача щодо недоведеності понесення позивачем збитків.
Отже вищезазначені документи спростовоють заперечення відповідача викладені у відзиві.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо мінерального палива, яким є антрацит.
Вартість недостачі у вагоні № 62007364 становить 5481,83 грн.
Вага вагону, згідно документу - 69400 кг
Фактично виявилося - 66800 кг недостача - 2600 кг
69400 кг х 2% (природні втрати) = 1388 кг
Недостача з урахуванням природних втрат становить: 2600 кг - 1388 кг =1212 кг
Вартість 1 тони вантажу згідно інвойсу та сплаченої позивачем суми складає 146,36 євро.
146,36 грн. х 1,212 = 177,39 грн.
177,39*30,9027 (курс євро станом на 30.03.2020)
Вартість недостачі у вагоні № 62007364 становить 5481,83 грн.
Таким чином сума збитків, яка виникла у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні становить - 5481,83 грн.
Суд відзначає, що відповідачем не заперечено визначення курсу євро станом на 30.03.2020.
Відповідачем не надано доказів того, що недостача вантажу з урахуванням природних втрат, виникла не з вини перевізника, натомість комерційними актами підтверджено, наявність недостачі, виявлена саме після прибуття вагонів на станцію призначення.
Заперечення викладені відповідачем у відзиві спростовані долученими до матеріалів справи доказами.
Отже, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та доведеними, а позов таким, що підлягає задоволенню у поновному обсязі.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Враховуюче вищенаведене та беручи до уваги, що залізницею вчинено порушення господарського зобов'язання, що виявилось у незбереженні вантажу, прийнятого до перевезення, та завдало позивачу збитків на суму 5481,83 грн., суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Стосовно покладення витрат позивача на правову допомогу в розмірі 2261,92 грн на відповідача суд відзначає наступне
Відповідно до с. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
30.03.2018 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" (Адвокатське об'єднання) укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845, відповідно до якого Адвокатське об'єднання прийняло зобов'язання надати позивачу правову допомогу (юридичні послуги) з питань що виникають у процесі господарської діяльності Клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Додатковою угодою № 26 від 09.12.2019 до вказаного договору сторонами продовжено строк його дії до 31.12.2020.
Позивачем видано довіреність № 3 від 02.01.2020, якою уповноважено адвоката Краснопьорову Олену Сергіївну (яка входить до складу учасників Адвокатського об'єднання "Всеукраїнська адвокатська допомога") здійснювати представництво інтересів позивача.
Підтвердженням того, що Краснопьорова Олена Сергіївна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДН № 3605 від 27.07.2016.
Згідно предмету договору № 845 від 30.03.2018 клієнт доручає, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта, в порядку та на умовах, визначених даним договором.
Тобто вказаний договір передбачає загальне обслуговування клієнта щодо надання йому юридичних послуг.
Згідно п. 5.3 договору оплата послуг адвокатського об'єднання здійснюється клієнтом шляхом безготівкового розрахунку. Оплата клієнтом наданих адвокатським об'єднанням послуг здійснюється на підставі актів надання послуг, оформлених у двосторонньому порядку, та рахунків наданих адвокатським об'єднанням. Акт надання послуг оформляється адвокатським об'єднанням станом на останній день місяця , в якому надавались послуги за даним договором.
Позивач долучив до матеріалів справи додаткову угоду № 114 від 23.03.2020 до договору про надання юридичних послуг № 845 від 30.03.2018, яка визначає порядок оплати юридичних послуг адвокатського об'єднання за надання юридичних послуг у спорі про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу у вагоні № 62007364 при перевезенні за залізничною накладною № 42917138 від 04.12.2019 (досильна накладна № 52906625 від 08.12.2019) у розмірі 5481,83 грн, а також судових витрат. В додатковій угоді визначена вартість послуг у сумі 315,30 грн за годину роботи, гонорар за складність справи майнового характеру 1% ціни позову, тощо. Оплата послуг здійснюється протягом 15 днів, з дати підписання сторонами акту надання послуг і отримання клієнтом рахунків від адвоката. Правова допомога вважається наданою після підписання акту надання послуг, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатським об'єднанням понад узгоджену суму гонорару (п. 1, 2, 3.1, 6.1 додаткової угоди).
Згідно акту № 1 від 17.04.2020 приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 114 від 23.03.2020 адвокатське об'єднання передало, а клієнт прийняв юридичні послуги на суму 2261,92 грн. Відповідно до розрахунку розміру винагороди від 17.04.2020 в рамках розгляду даної справи було надано юридичних послуг на загальну суму 2261,92 грн, зокрема: усна консультація клієнта, узгодження правової позиції з клієнтом - 1 година, збір доказів - 2 години, складання позовної заяви - 3 години, перевірка та подання позовної заяви - 1 година, гонорар за складність справи майнового характеру - 1% ціни позову.
Отже наданими до матеріалів справи доказами позивач довів надання йому правової допомоги в рамках розгляду даної справи у розмірі 2261,92 грн
Частиною 8 ст 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 ст. 126 ГПК України).
Позивачем належними та допустимими доказами доведено обсяг, вартість та обставини щодо надання правової допомоги позивачу, а тому витрати позивача на правову допомогу у розмірі 2261,92 грн підлягають стягненню з відповідача.
Вказана позиція також викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 № 922/445/19.
Витрати зі сплати судового збору на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-240 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 00191129) збитків (вартості нестачі вантажу) у розмірі 5481 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят одна) грн 83 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 2261 (дві тисячі двісті шістдесят одна) грн 92 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 ст. 256 ГПК України).
Суддя І.В.Усатенко