ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.06.2020Справа № 910/4701/20
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу №910/4701/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО"
до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
про стягнення 74 442,81 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-АГРО» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення 74442,81 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язання щодо відшкодувати позивачу вартості зерна у сумі 342 859,65 грн. за Договором складського зберігання ріпаку № 248-Р/ЗБ/2016 від 01.08.2016 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим позивачем нараховані за період з 01.09.2017 по 25.02.2019 на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 15 217,33 грн та інфляційні втрати - 58 971,86 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-АГРО» було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
21.04.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-АГРО» надійшла заява про усунення недоліків, в якій, зокрема, зазначено, що відповідачем у справі є тільки Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідачів подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
21.05.2020 від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого він проти позову заперечує, з підстав того, що відповідач свої зобов'язання згідно Договору, рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі №910/1923/18 виконав в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням No834678 від 19.02.2019. А тому, на його думку, у АТ «ДПЗКУ» не виникло грошового зобов'язання перед ТОВ «СпектрАгро» за період з 01.09.2017 по 25.02.2019, у зв'язку з чим позовні вимоги ТОВ «Спектр-Агро» до АТ «ДПЗКУ» є необгрунтованими, оскільки ст. 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі №910/1923/18, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 та Верховного суду від 24.07.2019, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-АГРО» вартість зерна у сумі 342 859 грн 65 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 142 грн. 89 коп.
У вищевказаному рішенні судом було встановлено, що 01 серпня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (надалі - поклажодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ "Богданівецький комбінат хлібопродуктів" (надалі - зерновий склад, відповідач) укладено договір складського зберігання насіння ріпаку № 248-Р/ЗБ/2016 (надалі - договір), за умовами якого поклажодавець зобов'язаний передати зерно, а зерновий склад зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором (п. 1.1. договору).
Кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються Зерновим складом поклажодавцю відповідно до умов цього договору (п. 1.3. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору якість зерна повинна відповідати державним стандартам України та підтверджуватись карткою аналізу зерна, що видається зерновим складом при прийнятті зерна на зберігання, згідно Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 13 жовтня 2008 року N 661 (надалі Інструкція).
За умовами п. 3.1. договору зерновий склад приймає від поклажодавця зерно, забезпечує кількісне і якісне його зберігання та здійснює відпуск зерна поклажодавцю.
Пунктами 4.4. та 4.8 договору встановлено, що зерновий склад приймає зерно за фізичною вагою, визначає його якість та видає поклажодавцю супровідні документи з зазначенням якісних показників переданого на зберігання зерна згідно з Інструкцією.
Зерновий склад видає поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після передачі зерна на зберігання (п. 3.2. договору).
Згідно з п. 3.4. договору, після закінчення строку зберігання зерна, поклажодавець зобов'язаний забрати зерно з Зернового складу не пізніше останнього дня граничного строку зберігання, вказаного у п. 12.1. договору.
У пункті 6.1. сторони передбачили, що не пізніше ніж за 10 робочих днів до запланованої дати відвантаження зерна поклажодавець зобов'язаний письмово повідомити про це Зерновий склад. Кількість (вага), строки та спосіб відвантаження зерна (в тому числі - перелік транспортних засобів, водіїв та експедиторів) узгоджуються поклажодавцем із Зерновим складом з урахуванням технічних можливостей Зернового складу, погодних умов та інших факторів.
Відповідно до п. 6.2. договору поклажодавець здійснює зазначене повідомлення Зернового складу про намір відвантажити зерно шляхом надання Заяви на відвантаження зерна (форма Заяви- Додаток № 5 до даного договору, що є його невід'ємною частиною.
Для отримання зерна поклажодавець зобов'язаний надати Зерновому складу оригінал першого примірника складського документу на зерно, заяву на відвантаження зерна та довіреність на отримання зерна із зазначенням його кількості (п. 6.5. договору).
За умовами п. 6.9. договору відвантаження зерна здійснюється Зерновим складом за фізичною вагою і за фактичними показниками якості, сформованими відповідно до загальної партії зерна, що зберігається на Зерновому складі (з урахуванням положень п. 5.4. даного договору).
Якість зерна підтверджується посвідченням про якість зерна за ф. 42, видане лабораторією Зернового складу. (п. 6.10. договору).
Відповідно до п. 6.15 договору доказом виконання Зерновим складом обов'язку з відвантаження партії зерна належної кількості та якості, є підписано представником поклажодавця товарно-транспортна накладна (ТТН), погашена складська квитанція, виправлення в тексті якої не допускається.
У разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність та відшкодовують завдані збитки, у порядку, передбаченому чинним законодавством України та умовами даного договору. (п. 11.1. договору).
Згідно з п. 12.2. договору визначено, що граничний строк зберігання зерна, передбачений п. 12.1. договору, у межах загального строку дії даного договору, може бути продовжений виключно шляхом укладення додаткової угоди до даного договору.
21 грудня 2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої Зерновий склад та поклажодавець передбачили, що приймаючи до уваги тривалий строк зберігання зерна за даним договором поклажодавець повідомлений та погоджується, що відвантаження зерна після закінчення передбаченого п. 12.1. договору граничного строку зберігання, проводиться за фактичними показниками якості, які сформовані в партії зерна, незалежно від якості зерна, зазначеної у складських документах (при цьому розмір збитків маси зерна може перевищувати 1%) із складанням відповідного Акту розрахунку втрат у вазі зерна за рахунок зміни якісних показників.
Даною додатковою угодою №1 сторони також продовжили строк дії договору та граничний строк зберігання.
03 липня 2017 року укладаючи додаткову угоду № 2 сторони дійшли згоди про продовження дії договору до 31.08.2017 та продовження строку зберігання майна до 31.08.2017.
Також у п. 2 додаткової угоди № 2 сторони передбачено, що у зв'язку з втратою чинності Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 13.10.2008 року № 661, сторони дійшли згоди при виконанні договору в подальшому керуватись Положенням про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки філіями та структурними підрозділами ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України, що затверджене наказом ПАТ «ДПЗКУ» №136 від 22.06.2017 та розміщене на сайті www.pzcu.gov.ua.
На виконання умов договору складського зберігання позивачем було передано на зберігання відповідачу насіння ріпаку 1 класу, яке призначене для заготівлі та постачання для промислового перероблення і експортування.
Факт прийняття від позивача на зберігання насіння ріпаку 1 класу підтверджується виданими поклажодавцю складськими документами, а саме: складською квитанцією № 215 від (Серія АЦ № 264795) та складською квитанцією № 216 від 02.08.2016 р. (Серія АЦ № 264796) на загальну залікову вагу 508 810 кг. насіння ріпаку 1 класу, який відповідав ДСТУ 4966:2008.
Якість ріпаку, що був переданий на зберігання до філії ПАТ «ДПЗКУ «Богданівецький - комбінат хлібопродуктів» відповідала вимогам ДСТУ 4966:2008, що підтверджується карточками аналізу зерна № 14 та №15 від 02.08.2016 p., які були видані філією ПАТ «ДПЗКУ» Богданівецький КХП.
Так, у карточці № 14 зазначено, що сміттєвих домішок становить 2%, зернових домішок інших культур становить 4,5%, в карточці № 15 - відповідно сміттєві домішки - 2%, зернові домішки інших культур - 3,9%, що відповідає вимогам ДСТУ 4966:2008.
Згідно Акту-розрахунку №3 від 19.01.2017, складеного по місцю зберігання зерна: Богданівецький КХП (Елеватор), вбачається, що залишок насіння ріпаку, яке знаходиться на зберіганні у відповідача і підлягає поверненню позивачу, становить 30 805 кг.
23 серпня 2017 року позивачем було підготовлено та направлено на адресу відповідача претензію вих. № 302 щодо повернення зі зберігання ріпаку 1 класу в кількості 30 805 кг.
У відповідь на претензію відповідачем було скеровано на адресу позивача лист № 130-7-3825/2-21/5131 від 14.09.2017, в якому відповідач не заперечував факт наявності на зберіганні у філії ПАТ «ДПЗКУ «Богданівецький комбінат хлібопродуктів» залишку зерна у кількості 30 805 кг., проте, повідомив про неналежне оформлення заяви про відвантаження зерна від 07.08.2017, а саме без зазначення транспортного засобу, водія та експедитора, яким буде здійснюватись відвантаження насіння ріпаку.
02 жовтня 2017 року позивачем було повторно надіслано претензію-вимогу вих. №359, у якій повідомлялось, що відповідно до картки аналізу зерна від 29.09.2017, виданої філією ПАТ «ДПЗКУ «Богданівецький комбінат хлібопродуктів», зерно має характеристики, що не відповідають вимогам ДСТУ 4966:2008, у зв'язку з чим позивач відмовляється від зерна та просить відшкодувати його вартість у розмірі 342 859,65 грн. в т.ч. ПДВ 20%.
З доданого відповідачем до відзиву листа №130-7-4392/2-21/6748 від 16.11.2017 вбачається, що позивачу було відмовлено у задоволенні претензії від 02.10.2017, внаслідок неподання останнім документів, які підтверджують розмір суми, на яку знизилась вартість ріпаку, та доказів того, що він не може бути використаний за первісним призначенням. Крім того, відповідач повідомив, що картка аналізу зерна від 29.09.2017 не відповідала встановленим вимогам ДСТУ 4163-2003 (доказів направлення чи отримання позивачем зазначеного листа матеріали справи не містять).
Листом вих. №533 від 08.05.2018 (вхід. 1691 від 17.05.2018) відповідач повідомив позивача про необхідність у термін до 31 травня 2018 року відвантажити зерно у повному обсязі.
18.05.2018 на адресу відповідача було направлено заяву на відвантаження зерна вих. № 58 (вх. №253 від 18.05.2018).
В результаті розгляду вищевказаної заяви, відповідачем було направлено лист вих. №592 від 22.05.2018 (вхід. №1891 від 01.06.2018), у якому повідомлялось позивача про допущення помилки в частині реквізитів договору складського зберігання насіння ріпаку у зв'язку з чим відвантаження зерна за заявкою №58 є неможливим.
23 травня 2018 позивачем було повторно направлено заявку вих. №62 від 23.05.2018 (вх. №263 від 23.05.2018) на відвантаження ріпаку 1 класу з проханням узгодити дату відвантаження на 29.05.2018 та з урахуванням того, що граничний строк зберігання по договору є 31 травня 2018 року.
Листом вих. №628 від 29.05.2018 (вхід. №1949 від 05.06.2018) відповідач повідомив позивача, що внаслідок подання заявки вих. №62 від 23.05.2018 менше ніж за 10 робочих днів до запланованої дати відвантаження, у філії ПАТ «ДПЗКУ «Богданівецький комбінат хлібопродуктів» відсутня технічна можливість забезпечити відвантаження до 29.05.2018.
29 травня 2018 року на адресу відповідача було направлено лист вих. №137 від 29.05.2018 (вхід. №273 від 29.05.2018) щодо відмови від отримання зерна зі зберігання у зв'язку з отриманням на запит 23.05.2018 витягу з ДП Держреєстру України про обсяги зерна ТОВ "СПЕКТР-АГРО" та складської квитанції на зерно №66 від 19.01.2017(АЧ№187186), відповідно до якої якість зерна у кількості 30 805 кг. не відповідають умовам ДСТУ 4966:2008. Таким чином, відповідно до ст. 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» позивач просить компенсувати вартість зерна у розмірі 342 859,65 грн.
У відповідь на вищезазначену вимогу відповідач направив на адресу позивача лист №130-7-2263/2-21 від 31.05.2018 (вхід. №2048 від 12.06.2018), у якому повідомив позивача щодо неможливості відмови від зерна, оскільки не надано належних та достатніх доказів на підтвердження понесених збитків, внаслідок неналежної якості зерна.
За таких обставин суд у справі №910/1923/18 визнав правомірними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 342 859,65 грн і задовольнив їх у повному обсязі.
Згідно ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі №910/1923/18, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Позивач у позовній заяві вказав, що 22.02.2019 та 25.02.2019 кошти в сумі 342 859,65 грн та 5 142,89 грн судового збору надійшли на рахунок позивача від Печерського районного ДВС м. Києва, а 26.02.2019 державним Виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням Рішення суду в повному обсязі.
Позивач звертаючись з даним позовом до суду зазначає, що враховуючи, що строк зберігання зерна закінчився 31.08.2017, а позивач вимагав у відповідача повернення вартості зерна в сумі 342 859,65 грн, і при цьому, рішення суду підтвердило правомірність вимог позивача до відповідача щодо повернення вартості зерна в сумі 342 859,65 грн., позивач вважає за можливе застосувати до відповідача відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, передбачену ст.625 Цивільного кодексу України.
Отже, за період з 01 вересня 2017 по 25 лютого 2019 на суму заборгованості в розмірі 342 859,65 грн позивач нарахував 3% річних у сумі - 15 217,33 грн та інфляційних нарахувань на суму - 58 971,86 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі №910/1923/18, встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором складського зберігання насіння ріпаку № 248-Р/ЗБ/2016 від 01.08.2016, що призвело до спричинення позивачу збитків на суму вартості зерна - 342 859 грн 65 коп, та наявність обов'язку у відповідача відшкодувати вказані збитки позивачу.
Приписами ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
У ст. 951 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У рішенні Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі №910/1923/18 встановлено, що 29 травня 2018 року на адресу відповідача було направлено лист вих. №137 від 29.05.2018 (вхід. №273 від 29.05.2018) щодо відмови від отримання зерна зі зберігання у зв'язку з отриманням на запит 23.05.2018 витягу з ДП Держреєстру України про обсяги зерна ТОВ "СПЕКТР-АГРО" та складської квитанції на зерно №66 від 19.01.2017(АЧ№187186), відповідно до якої якість зерна у кількості 30 805 кг не відповідають умовам ДСТУ 4966:2008.
Відтак, відповідач повинен був відшкодувати позивачу вартість зерна в сумі 342 859 грн 65 коп у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (вхід. №273 від 29.05.2018), тобто до 05.05.2018 включно.
Таким чином, суд дійшов висновку, що грошова вимога у позивача по відношенню до відповідача виникла з моменту пред'явлення вимоги про відшкодування вартості зерна, яке не було повернуто позивачу, а не з дати закінчення строку дії договору зберігання, сплив якого стосується повернення товару.
Згідно із ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, ст.599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами ст.604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже після прийняття судом рішення про стягнення заборгованості грошове зобов'язання боржника не припиняється, а тому передбачені ст.625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Як вже вказувалось судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі №910/1923/18, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 та Верховного суду від 24.07.2019, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача вартість зерна у сумі 342 859 грн 65 коп.
Вказане судове рішення було фактично виконано відповідачем 21.02.2019 шляхом перерахування коштів на рахунок виконавчої служби платіжним дорученням №39819 від 21.02.2019.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
При цьому 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Отже, враховуючи викладене вище, за висновками суду є підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із невиконанням обов'язку з відшкодування завданих позивач збитків.
Щодо твердження відповідача про те, що вказане грошове зобов'язання є негрошовим, а тому відсутні підстави для застосування ст. 625 УК України, суд зазначає наступне.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляціних втрат, судом встановлено, що вони є невірним, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення.
Як зазначалось судом вище, відповідач повинен був відшкодувати позивачу вартість зерна в сумі 342 859 грн 65 коп. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (вхід. №273 від 29.05.2018), тобто до 05.05.2018 включно.
Отже, першим днем прострочення є 06.05.2018.
Також судом встановлено, що датою виконання відповідачем судового рішення від 16.07.2018 у справі №910/1923/18 є 21.05.2019 - дата перерахування коштів на рахунок виконавчої служби платіжним дорученням №39819 від 21.02.2019, а не 25.05.2019 - дата, коли вказані кошти буди переховані виконавчою службою на користь позивача.
За перерахунком суду з врахуванням викладеного розмір 3% за період з 06.05.2018 по 20.05.2019 становить 10 708,49 грн, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.
Також, за перерахунком суду обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 21 374,47 грн за період з червня 2018 по січень 2019.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 21 374,47 грн.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи наведене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-АГРО» підлягають частковому задоволенню у розмірі 21 374,47 грн інфляційних втрат та 10 708,49 грн 3 % річних.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1; ідентифікаційний код 37243279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-АГРО» (08702, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд. 20; ідентифікаційний код 36348550) 3% річних в сумі 10 708 грн 49 коп., інфляційні втрати у сумі 21 374 грн 47 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 905 грн 91 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 24.06.2020.
Суддя А.І. Привалов