ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.06.2020Справа № 910/17774/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участі секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін
за позовом Державного підприємства «Вінницький нуково-дослідний та проектний інститут землеустрою»
до Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство»
про стягнення 354 580, 83 грн (з урахуванням зави про часткову відмову від позовних вимог)
За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 22.06.2020
Державне підприємство «Вінницький нуково-дослідний та проектний інститут землеустрою» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення 354 580, 83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про поворотну фінансову допомогу від 01.03.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 позовну заяву Державного підприємства «Вінницький нуково-дослідний та проектний інститут землеустрою» залишено без руху.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.01.2020 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 10.02.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладено на 24.02.2020.
24.02.2020 від позивача надійшла заява про часткову відмову від позовних вимог в якій позивач просив стягнути з відповідача 300 000 грн основного боргу, 40 389, 83 грн інфляційних втрат, 14 191 грн 3 % річних та 5 318, 71 грн судового збору.
Також, 24.02.2020 до Господарського суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання, у зв'язку з необхідністю врегулювання спору мирним шляхом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 відкладено судове засідання на 24.03.2020.
16.03.2020 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано лист про відмову відповідачу в укладені мирової угоди.
Судове засідання 24.03.2020 не відбулось, з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.
У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
При цьому Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 5011-46/18261-2012.
З урахуванням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) строк розгляду даної справи Господарським судом міста Києва продовжено з урахуванням розумності тривалості розгляду справи по суті.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2020 розгляд справи призначено на 09.06.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладено на 22.06.2020.
У судове засідання 22.06.2020 з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
У день судового засідання 22.06.2020 на електронну пошту надійшло клопотання від представника відповідача, на якому відсутній електронний цифровий підпис про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 ГПК України, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Суд зазначає, що документи, які подаються до суду в електронному вигляді мають бути засвідчені електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», про що також указано в ч. 2 ст. 96 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 ГПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Враховуючи викладене, оскільки клопотання електронним цифровим підписом не підписано, суд залишає його без розгляду.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 22.06.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.03.2018 між позивачем (надавач) та відповідачем (позичальником) був укладений договір про поворотну фінансову допомогу, у відповідності до якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, надавач передає у власність отримувачу кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1. цього Договору (надалі іменується «поворотна фінансова допомога»), а отримувач зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу у визначений цим договором строк (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору розмір поворотної фінансової допомоги становить 500 000 грн.
Згідно п. 3.2. Договору поворотна фінансова допомога надається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок отримувача.
Поворотна фінансова допомога вважається переданою отримувачу при її зарахуванні на поточний рахунок отримувача.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, згідно платіжного доручення № 313 від 01.03.2018 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 500 000 грн поворотної фінансової допомоги, що підтверджується банківською випискою за особовим рахунком позивача від 01.03.2018.
Відповідно до п. 4.1. Договору строк повернення поворотної фінансової допомоги розпочинається з часу набрання чинності цим договором і становить 153 календарних днів.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з часу надання поворотної фінансової допомоги (п. 8.1. Договору).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої договірні зобов'язання з повернення фінансової допомоги виконав не в повному обсязі та з порушенням встановленого для такого виконання терміну, повернувши позивачеві лише 200 000 грн отриманої ним поворотної фінансової допомоги згідно платіжного доручення № 195 від 13.12.2018, що підтверджується банківською випискою за особовим рахунком позивача від 13.12.2018.
На лист позивача від 07.03.2019 № 1381 щодо добросовісного виконання зобов'язань взятих ним за договором та невиконання в повному обсязі відповідачем своїх зобов'язань за договором, відповідачем позивачу відповіді надано не було, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із змісту ст. 525 ЦК України випливає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що представник відповідача, відзиву на позовну заяву не надав, проти позову не заперечив.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання за договором у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення грошових коштів у розмірі 300 000 грн підлягають задоволенню.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення 14 191 грн 3 % річних та 40 389, 83 грн інфляційних втрат.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням, з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 38 202, 51 грн.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 14 191 грн.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в розмірі 5285, 90 грн на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ АЕРОГЕОДЕЗИЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 69; ідентифікаційний код 04722078) на користь Державного підприємства «ВІННИЦЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ» (21027, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Кельцька, будинок 63, ідентифікаційний код 00692127) заборгованості у розмірі 300 000 (триста тисяч) грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 14 191 (чотирнадцять тисяч сто дев'яносто одна) грн 00 коп., інфляційних втрат у розмірі 38 202 (тридцять вісім тисяч двісті дві) грн 51 коп. та судовий збір у розмірі 5285 (п'ять тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн 90 коп.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 24.06.2020
Суддя І.В. Алєєва