Справа № 569/22017/19
19 червня 2020 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Кучиної Н.Г.
з участю: секретаря судового засідання - Добровчан К.Ю.
позивача ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача виконавчого комітету Рівненської міської ради - Капланова О.
представника відповідача Рівненської міської ради - Мозоль Н.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу № 569/22017/19 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача , товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобуд -6" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
29 листопада 2019 року до Рівненського міського суд звернулась ОСОБА_1 із позовною заявою до Рівненської міської ради, Виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-6» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в якій просить суд здійснити повний захист прав позивача у відповідності до ст. 5 ЦПК України; визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради та Виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо зволікання з процесом передачі у власність територіальних громад гуртожитку, що розташований у АДРЕСА_1 ; зобов'язати Рівненської міську раду та Виконавчий комітет Рівненської міської ради вжити невідкладних заходів щодо передачі у власність територіальних громад гуртожитку, що розташований у АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом встановлення обов'язку для відповідачів на звернення з відповідним позовом до власника гуртожитку ТОВ «Житлобуд-6» про передачу такого гуртожитку у власність місцевої територіальної громади; визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради №60 від 14.05.2019 р. в частині, що стосується прав та інтересів позивача (п.2 рішення), як таке що не призводить до реального відновлення порушених прав позивача, встановлених у рішенні Рівненського міського суду у справі №569/10335/18 від 24.01.2019 р.;відшкодувати для ОСОБА_1 моральну шкоду за тривалу протиправну бездіяльність органів місцевого самоврядування шляхом зобов'язання Рівненської міської ради та Виконавчого комітету Рівненської міської ради виконати у кімнаті гуртожитку у АДРЕСА_2 : встановлення особистої душової кабіни для ОСОБА_1 та встановлення окремого лічильника обліку електроенергії для ОСОБА_1 , а також сплати для ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
В обгрунтування позову вказує, що вона є інвалідом І групи загального захворювання, проживає у кімнаті АДРЕСА_3 . Протягом всього свого трудового життя, позивач, здобувши статус ветерана праці, перебувала у трудових відносинах з КТП «Комуненергія».
Не маючи власного житла, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до адміністрації КТП «Комуненергія» з прохання виділити їй у користування будь-яке службове житлове приміщення. У березні 2005 року, у відповідь на прохання про надання житла, позивачу було виділено кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_1 , де вона проживає і по цей час.
Вона, не маючи іншого способу отримання житла, звернулася до Рівненської міської ради та Виконавчого комітету Рівненської міської ради з проханням допомогти вирішити соціально-побутові проблеми мешканців гуртожитку по АДРЕСА_1 .
Однак, не зважаючи на багаторазові звернення до Рівненської міської ради та Виконавчого комітету Рівненської міської ради, останні так і не посприяли будь-якому вирішенню житлових проблем позивача, незважаючи на її правовий статут, як інваліда, ветерана праці, та працівниці, яка все життя пропрацювала у комунальних закладах міста.
В червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області з позовною заявою щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії. Відповідачами по даній справі були Рівненська міська ради та Виконавчий комітет Рівненської міської ради. У вказаному позові, позивач просила: зобов'язати органи місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів щодо забезпечення належних та придатних умов проживання, здійснивши дії щодо встановлення душової кабіни та окремого лічильника обліку електроенергії.
Заявляючи дані позовні вимоги до відповідачів, ОСОБА_1 намагалась захистити свої соціальні права, зокрема право на забезпечення належних та придатних умов проживання.
«24» січня 2019 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме було зобов'язано Виконавчий комітет Рівненської міської ради розглянути питання щодо забезпечення належних та придатних умов проживання позивача.
Однак попри те, що у своїх доводах ОСОБА_1 наголошувала на можливості врегулювання даної критичної проблеми, шляхом передачі увласність територіальних громад гуртожитку в якому проживає позивач (відповідно до ст.14 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків») ні Рівненська міська рада, ні Виконавчий комітет не реалізували такої можливості попри виключне право відповідачів передачі гуртожитку в комунальну власність.
Водночас на виконання рішення суду, Виконавчий комітет обмежився лише винесенням незаконного та вкрай не ефективного рішення від 14.05.2019 р. №60 про можливість отримання житла в порядку черговості
Однак, вона вже перебуває на квартирному обліку при міськвиконкомі з 24.02.1997 року у списку загальної черги під №3801. А оскільки позивач має першу групу інвалідності, тому згідно діючого житлового законодавства, вона має право на першочергове отримання житла.
25 квітня 2019 року рішенням Рівненської міської ради №5761, керуючись рішенням комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (протокол № 2 від 22.01.2019) було вирішено надати згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Рівного на безкомпенсаційній основі (безоплатно) частини будівлі гуртожитку на АДРЕСА_1 , включеного до статутного капіталу Акціонерного товариства закритого типу "Житлобуд-6" (ТзОВ "Житлобуд-6") під час приватизації. Крім того юридичному відділу виконавчого комітету Рівненської міської ради було доручено підготувати позовну заяву з вимогами передачі вищезазначеного гуртожитку у примусовому порядку у власність територіальних громад у разі отримання відмови передачі або ігнорування звернення власником гуртожитку.
Однак, на момент подачі даного позову, виконання вищезгаданого рішення не здійснюється, оскільки передача гуртожитку у власність територіальних громад не відбувається ні в добровільному ні в судовому порядку. У неї склалась думка, що органи місцевого самоврядування навмисно затягують процес передачі гуртожитку в якому вона проживає з невідомих причин, адже пройшло більше ніж пів року з моменту винесення рішення, а будь - які дії щодо його виконання відсутні.
Вважає, що має місце систематична протиправна бездіяльність органів місцевого самоврядування, яка фактично призводить до порушення її житлових прав, та принижує її честь та гідність. А здійсненні відписки виконавчого комітету на запити та заяви позивача, мають характер знущань над позивачем, оскільки позивач, будучи інвалідом І групи, ветераном праці, яка понад сорок років пропрацювала в комунальних закладах міста з яких двадцять сім працювала в нічні зміни, маючи захворювання опорно-рухового апарату, фактично обмежена у можливості самостійно якимось чином поліпшити власні житлові умови.
Кінцевою метою будь-якого звернення до суду є відновлення порушеного права та відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями. Саме відновлення справедливості та принаймні мінімальної компенсацію за втрати, яких зазнала у даному випадку позивач, можна вважати основною метою судового процесу та права як соціального регулятора в цілому.
Зазначає, що більше 13 років звертається до органів місцевого самоврядування з численними скаргами, проханнями та пропозиціями щодо вирішення житлових питань. Однак і по цей день жодної реальної дії щодо покращення її житлових умов не було здійснено. Вона є інвалідом 1 групи з ураженнями опорно-рухового апарату, яка не може ходити без спеціальних засобів. Всупереч таким обставинам змушена проживати на 3 поверсі даного гуртожитку. Зазначає, що через такі ускладнення опорно-рухового апарату їй складно підніматись по сходах. Вона не має змоги скористатись душовою кабіною/туалетом та випрати речі, оскільки такі умови відсутні в місці її проживання. Душові кабіни були демонтовані та продані власником гуртожитку.
Така бездіяльність принижує її честь та гідність, оскільки таке відношення до неї як ветерана праці та інваліда 1 групи є неприпустимим. Вважає, що їй завдана моральна шкода і, що належним відшкодуванням моральної шкоди на її думку буде примусове виконання висновків депутатської групи щодо вивчення питання складних умов проживання громадянки ОСОБА_1 , що була створена згідно до розпорядження міського голови від 20.05.2016 р. №419-р для покращення її житлових умов. За результатами вивчення питання на основі нормативно-правових актів та законодавчої бази депутатською групою було складено проект-рішення, яким зазначено дії щодо покращення житлових умов позивача, зокрема це є встановлення особистої душової кабіни та окремого лічильника обліку електроенергії. Крім того, зазначає, що на відшкодування моральної шкоди на її користь має бути стягнуто 100 000 грн.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали повністю та просили суд їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник Рівненської міської ради позовні вимоги не визнала, та просила суд відмовити в задоволені позову. Додатково вказала, що на даний час на розгляді у господарському суді Рівненської області перебуває позовна заява Рівненської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-6» про зобов'язання передати майно у комунальну власність, зокрема і кімнати № 149, в якому проживає позивач, відтак жодна бездіяльність Рівненською міською радою не була допущена. Щодо завданої моральної шкоди, зазначає, що позивач не довела належними та допустимими доказами завдання їй моральної шкоди.
Представник Виконавчого комітету Рівненської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволені позову повністю у зв'язку з його безпідставністю та недоведеністю.
Представник третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-6» в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи загального захворювання, яка проживає у кімнаті АДРЕСА_4 .
Позивач зазначає, що вона проживає у кімнаті АДРЕСА_3 .
Однак, як слідує з ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 21 листопада 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд- В» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла, судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає у кімнаті № 149.( а.с.73-76, а.с. 75, 3 абз)
У відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З витягу з інвентарної справи та змін внесених до поточної інвентаризації гуртожитку по АДРЕСА_1 слідує, що є кімната 149, кімнати з номером АДРЕСА_5 у вказаному гуртожитку немає.( а.с. 144-146)
Відтак, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає в кімнаті АДРЕСА_4 , що також і встановлено вищевказаним рішенням суду.
Позивач неодноразово зверталася до адміністрації КТП «Комуненергія» з прохання виділити їй у користування будь-яке службове житлове приміщення. У березні 2005 року, у відповідь на прохання про надання житла, позивачу було виділено кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_1 , де вона по цей час проживає.
Вищевказаний гуртожиток не перебував на балансі КТП «Комуненергія», а знаходився на балансі іншого комунального закладу ДП «Житлобуд-6» правонаступником, якого є АТЗТ «Житлобуд-6», та використовувався для проживання працівників такого підприємства.
У 2006 р. був проданий у власність новоствореної установи ТОВ «Житлобуд-6», яка була створена на базі збанкрутілого АТЗТ «Житлобуд-6».
Як внаслідок, через викуп приміщення гуртожитку юридичною особою приватного права, позивач разом із іншими мешканнями гуртожитку втратили право на приватизацію, своєї кімнати в гуртожитку.
В 2011 році, новим власником ТОВ «Житлобуд-6» було ініційовано процес виселення усіх мешканців гуртожитку, шляхом пред'явлення до суду відповідного позову про їх виселення, в тому числі позивача, без надання іншого житла. Однак, відповідно до рішення Рівненського міського суду від 20.04.2012 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області, у виселенні позивача із займаної кімнати гуртожитку ТОВ «Житлобуд-6» було відмовлено.
Судом встановлено, що позивач багаторазово зверталася до Постійної комісії з питань охорони здоров'я материнства і дитинства та соціального захисту населення, яка функціонує у складі Рівненської міської ради. За наслідком чого багаторазово, повноважними членами органів місцевої влади складалися акти про непридатність умов в яких проживає ОСОБА_1 для її проживання.
Витягом з протоколу № 32 від 01.02.2017 року підтверджується, що на засіданні постійної комісії з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства та соціального захисту населення було ухвалено рішення розглянути заяву ОСОБА_1 та надати рекомендації щодо можливості забезпечення ОСОБА_1 належними умовами проживання та вирішення її житлового питання ( а.с. 20)
Витягом з протоколу № 37 від 25.04.2017 року також було розглянуто звернення ОСОБА_1 та відділу з питань обліку та розподілу житла апарату ради та виконавчого комітету Рівненської міської ради розглянути заяву і надати рекомендації щодо можливості забезпечення її належними умовами проживання ( а.с. 21)
Витягом з протоколу № 54 від 16.01.2018 року також підтверджується розгляд звернення ОСОБА_1 стосовно вирішення питання щодо умов її проживання ( а.с. 22)
Судом встановлено, що жодних дій щодо реальної допомоги позивачу, на виконання вказаних рішень комісії не надано.
З листа виконавчого комітету Рівненської міської ради №Д-12к/30-18 від 21.09.2018 р. рішенням Рівненської міської ради від 06.07.2017 р. №3027 було вирішено здійснити продаж нежитлової окремо розташованої двоповерхової будівлі соціально-побутового призначення за адресою АДРЕСА_6 , та за рахунок виручених від такого продажу коштів здійснити придбання у комунальну власність кімнат у приміщенні гуртожитку, що розташований по АДРЕСА_1 з метою вирішення соціальних та житлових питань мешканців гуртожитку. За результатами, прийнятого рішення Рівненської міської ради, її Виконавчим комітетом було сформовано список мешканців гуртожитку по АДРЕСА_1 , чиї кімнати заплановано до викупу у ТОВ «Житлобуд-6».( а.с. 29)
Однак, такого викупу так і не було здійснено, оскільки продаж будівлі, що розташована за адресою АДРЕСА_6 так і не відбувся.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24.01.2019 року у справі № 569/10335/18 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме було зобов'язано Виконавчий комітет Рівненської міської ради розглянути питання щодо забезпечення належних та придатних умов проживання позивача.( а.с. 34-36)
Судом встановлено, що на виконання рішення суду, Виконавчий комітет обмежився лише винесенням незаконного та вкрай не ефективного рішення від 14.05.2019 р. №60 про можливість отримання житла в порядку черговості (а.с. 37).
Однак, судом встановлено, що згідно листа Виконавчого комітету Рівненської міської ради №Д-120к/14-19 від 22.04.2019 р. станом на 22.04.2018 року ОСОБА_1 вже перебуває на квартирному обліку при міськвиконкомі з 24.02.1997 року у списку загальної черги під №3801. А оскільки позивач має першу групу інвалідності, тому згідно діючого житлового законодавства, вона має право на першочергове отримання житла. Серед таких осіб ОСОБА_1 обліковується під №1704.
Тобто, покращення умов проживання інваліда I групи шляхом повторного поставлення на квартирний облік є нічим іншим, як штучним усуненням Виконавчого комітету від виконання будь- яких інших реальних дій за для поліпшення житлових умов позивача.
У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland"). На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Lelas v. Croatia" і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Oneryildiz v. Turkey", та "Beyeler v. Italy").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Lelas v. Croatia").
Аналізуючи положення наведених актів законодавства, суд приходить до висновку, що виконання рішення Рівненського міського суду від 24.01.2019 року ( справа № 569/10335/18) відбулось без врахування реальних інтересів позивача ОСОБА_1 , а лише номінально поставили повторно в чергу, що порушує її права та законні інтереси.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що повторне поставлення на квартирний облік ОСОБА_1 не призводить до реального відновлення порушених прав позивача, встановлених у рішенні Рівненського міського суду у справі № 569/10335/18, а тому рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 60 від 14.05.2019 року в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Рівненської міської ради та виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо зволікання з процесом передачі у власність територіальних громад гуртожитку, що розташований у АДРЕСА_1 та зобов'язання Рівненської міської ради та виконавчого комітету Рівненської міської ради вжити невідкладних заходів щодо передачі у власність територіальних громад гуртожитку, що розташований у АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом встановлення обов'язку для відповідачів на звернення з відповідним позовом до власника гуртожитку ТОВ «Житлобуд-6» про передачу такого гуртожитку у власність місцевої територіальної громади, то в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 25 квітня 2019 року рішенням Рівненської міської ради №5761, керуючись рішенням комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (протокол № 2 від 22.01.2019) було вирішено надати згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Рівного на безкомпенсаційній основі (безоплатно) частини будівлі гуртожитку на АДРЕСА_1 , включеного до статутного капіталу Акціонерного товариства закритого типу "Житлобуд-6" (ТзОВ "Житлобуд-6") під час приватизації. Крім того юридичному відділу виконавчого комітету Рівненської міської ради було доручено підготувати позовну заяву з вимогами передачі вищезазначеного гуртожитку у примусовому порядку у власність територіальних громад у разі отримання відмови передачі або ігнорування звернення власником гуртожитку.( а.с. 41)
Відповідно до ст.14 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»,- гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:
1) на без компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;
б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;
2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;
б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;
3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:
а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;
б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.
4. Розмір компенсації вартості гуртожитків, що передаються відповідно до цього Закону у власність територіальних громад на частково-компенсаційній або компенсаційній основі, розраховується відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактично підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитків у їхній власності.
У разі наявності корпоративних прав держави у статутному капіталі таких товариств розмір компенсації визначається пропорційно до обсягу таких прав відповідно до закону.
Компенсація власнику гуртожитку здійснюється у грошовій формі в національній грошовій одиниці України (гривні).
5. Рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки.
6. Видатки, пов'язані з передачею гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на це затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад та законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Даний закон передбачає можливість передачі гуртожитків включених до статутних капіталів товариств у власність територіальних громад на безкоштовній основі, або з компенсацією за згодою власника. Однак у разі відмови власника у передачі гуртожитку, він може бути відібраний за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст. 18 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», -
Органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону приймають рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону.
27 грудня 2019 року Рівненська міська рада звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-6» про зобов'язання передати до комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради об'єкт нерухомого майна, який складається з житлових кімнат та приміщень загального користування у гуртожитку по АДРЕСА_1 , в тому числі і кімнати № АДРЕСА_7 , в якій проживає позивач.( а.с. 135-141)
Відтак, в судовому засіданні встановлено, що Рівненська міська рада вживала невідкладних заходів щодо передачі у власність територіальної громади гуртожитку, а відтак належних та допустимих доказів щодо бездіяльності Рівненської міської ради та зволікання звернення до суду, суду не надано та в судовому засіданні не здобуто.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди шляхом зобов'язання Рівненської міської ради та виконавчого комітету Рівненської міської ради виконати у кімнаті гуртожитку у АДРЕСА_8 встановлення особистої душової кабіни для ОСОБА_1 та встановлення окремого лічильника обліку електроенергії для ОСОБА_1 , то в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого.
Згідно ст.ст. 47 та 48 Конституції України,-
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я; забезпечення пенсіями і допомогою; надання житла; створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів. Кабінет Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати державні цільові та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку.
Стаття 2 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» зауважує, що Законодавство України про соціальний захист ветеранів праці та громадян похилого віку складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами.
Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства.
Місцеві ради, місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації можуть встановлювати за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткові гарантії щодо соціального захисту громадян похилого віку.
Згідно п. 7 ст. 7 названого вище Закону Ветеранам праці надаються такі пільги: …
7) переважне право на забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Відповідно до положень Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», які закріплені у статтях 29 та 30, Особи з інвалідністю забезпечуються житлом у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством і з урахуванням положень цього Закону. Особи з інвалідністю та сім'ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством. Жилі приміщення, займані особами з інвалідністю або сім'ями, у складі яких вони є, під'їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають особи з інвалідністю, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв'язком. Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають особи з інвалідністю, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках - відповідними органами місцевого самоврядування. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі.
Як вбачається із ст. 15 ЖК України Виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті: …5) здійснюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (частина перша статті 36), а також контроль за станом цього обліку на підприємствах, в установах, організаціях (стаття 41), затверджують рішення про взяття громадян за місцем роботи на облік потребуючих поліпшення житлових умов (стаття 39);…, 13) подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень (стаття 178).
Позивач наголошує про належні законні права та обов'язки покладені на виконавчі органи Рівненської міської ради та відсутність необхідної ініціативи та підтримки з їхньої сторони.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням депутатської групи щодо вивчення складних умов проживання ОСОБА_1 було вирішено встановити особисту кабіну, встановити окремий лічильник обліку електроенергії, пільгова можливість приватизації житла та підготовлено проект рішення ( а.с. 26-27)
Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. А тому суд приходить до висновку, що належним відшкодуванням моральної шкоди буде примусове виконання висновків депутатської групи щодо вивчення питання складних умов проживання громадянки ОСОБА_1 , що була створена згідно до розпорядження міського голови від 20.05.2016 р. №419-р за для покращення її житлових умов. За результатами вивчення питання на основі нормативно-правових актів та законодавчої бази депутатською групою було складено проект-рішення, яким зазначено дії щодо покращення житлових умов позивача, зокрема це є встановлення особистої душової кабіни та окремого лічильника обліку електроенергії. Такі речі значно покращать побутові умови ОСОБА_1 , відновлять справедливість та принаймні мінімально компенсують втрати, яких зазнала позивач.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У відповідності до п. 4постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31.03.1995 р. №4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
З урахуванням обставин справи суд вважає, що позивачем належними, допустимими та достатніми доказами не доведено розмір моральної шкоди в сумі 100 000 гривен, та якими доказами це підтверджується, а тому у задоволенні цих вимог суд відмовляє.
Відповідно до вимог частини 5 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Наведені положення є реалізацією статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а також частини другої статті 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
До суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті норми статті 4 Цивільного процесуального кодексу України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Виходячи із вказаного, позивачем вірно було обрано способи захисту своїх прав. При цьому враховано також їх ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. ст. 77,78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на зазначене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Таким чином суд, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -
В И Р I Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача , товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобуд -6" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 60 від 14.05.2019 року в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1 ( п.2), як таке, що не призводить до реального відновлення порушених прав позивача, встановлених у рішенні Рівненського міського суду у справі № 569/10335/18 від 24.01.2019 року.
Відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду за тривалу протиправну бездіяльність органів місцевого самоврядування шляхом зобов'язання Рівненської міської ради та виконавчого комітету Рівненської міської ради виконати у кімнаті гуртожитку у АДРЕСА_8 ( згідно інвентариції з 2010 року, до 2010 року кімната № 46) встановлення особистої душової кабіни та встановлення окремого лічильника обліку електроенергії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_9 , ІПН НОМЕР_1
Відповідач - Рівненська міська рада, 33028, м.Рівне, вул. Соборна, 12-а код ЄДРПОУ 34847334
Відповідач - виконачий комітет Рівненської міської ради, 33028, м.Рівне, вул. Соборна, 12-а код ЄДРПОУ 04057758
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобуд-", 33023, м.Рівне, вул. Відінська, 10, код ЄДРПОУ 33910677
Повний текст рішення виготовлено 23 червня 2020 року
Суддя Н.Г. Кучина