Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
"02" грудня 2009 р. № 2а- 42648/09/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонова М.О.
за участю секретаря судового засідання Букар Х.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління міграційної служби в Харківській області
про скасування рішення ,
Позивач, громадянин Лівану ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати наказ Управління міграційної служби в Харківській області від 07.08.2009 року № 123-о про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні, зобов'язати Управління міграційної служби в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні.
В обґрунтування позову вказав, що звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області з заявою про надання статусу біженця. Листом від 12.08.2009 року йому було повідомлено про відмову в оформленні документів. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки, на його думку, має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за політичними ознаками та маючи цілком обґрунтовані побоювання бути жертвою в майбутньому, про що надав відповідачу необхідні докази.
В судове засідання, призначене на 02.12.2009 року позивач з"явився, позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, зазначивши, що у разі незадоволення позову його ліванська родина буде негативно ставитися до його української дружини.
Представник відповідача у судове засідання не з"явився, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, та надав до суду заперечення, в яких позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на факти, викладені в заперечені на адміністративний позов.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
28 липня 2009 року ОСОБА_1, 22.08.1980 року народження, уродженець м. Сідікіне, Ліван, звернувся до управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання статусу біженця, в якій вказав причини з яких йому загрожує небезпека в Лівані, а саме те, що в країні громадянської належності йому загрожує небезпека за політичними ознаками.
Відповідно до абз.2 ст.1 Закону України "Про біженців", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Наказом управління міграції в Харківській області від 07.08.2009 року № 123-о позивачеві було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою. Підставою для прийняття цього рішення, як вбачається з матеріалів особової справи № 2009НАR00030-01, стало те, що необхідних аргументів на підтвердження обставин, що загрожували на батьківщині позивач не надав, не навів жодного конкретного факту, або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та відповідають вимогам, визначеним абзацом 2 статті 1 Закону України "Про біженців".
Відповідно до ст.1, ч.6 ст.12 Закону України "Про біженців", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто у разі встановлення відсутності у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, який перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Відповідно до позиції ООН “Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців” від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів є «обов'язком доказу»та у відповідності до загальних правових принципів доказового права покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен доводити достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу здійснюється заявником, який має надавати правдиві обґрунтування фактів, що стосуються заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято відповідне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу в правдивості своїх фактичних тверджень.
В Україну ОСОБА_1 прибув з паспортом громадянина Лівану НОМЕР_1, упродовж кількох років мав реєстрацію за Харківським національним університетом радіоелектроніки.
Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію). Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін «не бажає»відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою «внаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». В любому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
Як вбачається з матеріалів особистої справи позивача, а саме з протоколу співбесіди від 29.07.2009 р., ОСОБА_1 має побоювання переслідувань в Лівані з боку батьків, які очікують на нього через те, що він одружений на громадянці України та має дитину.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців»від 16.12.1998р. факти в підтвердження заяв біженців зазначаються шляхом надання підтвердженням або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Судом не встановлено, що побоювання позивача в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та йому особисто загрожує небезпека у зв'язку з політичними поглядами, оскільки єдиною причиною небажання повернення на батьківщину є неприйняття його батьками його української дружини та дитини, що не є підставою для надання йому статусу біженця у відповідності до ст.1 Закону України "Про біженців"
Зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він має щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про біженців»рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо в заявника відсутні умови, передбачені абз.2 ст.1 зазначеного закону.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення управління міграційної служби у Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця є обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Харківській області про скасування рішення - відмовити. .
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку
Повний текст постанови виготовлено 04.12.2009 року.
Суддя Спірідонов М.О.