вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" червня 2020 р. Справа№ 910/18693/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Поляк О.І.
Дідиченко М.А.
секретар судового засідання Ярмоленко С.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України
на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2020 р. (повний текст складено 20.03.2020 р.)
у справі № 910/18693/19 (суддя - Чебикіна С.О.)
за позовом дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи"
до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України
про стягнення 193 422,10 грн.,-
Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення 193 422,10 грн., з яких: 140 380,38 грн. боргу, 24 714,02 грн. пені, 8 483,60 грн. 3 % річних, 19 844,10 грн. інфляційних втрат (з урахування заяви про збільшення позовних вимог № 84/01 від 06.02.2020 р.).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з повної оплати отриманого природного газу за договором постачання природного газу (для споживачів, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів) № 232318/Е/17 від 02.03.2017 р., який є підставою для виникнення грошового зобов'язання у відповідача, та застосування до нього відповідальності за прострочення виконання цього зобов'язання.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2020 р. у справі № 910/18693/19 позов задоволено частково: стягнуто з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на користь дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" 52 257,85 грн. боргу, 8 483,60 грн. 3 % річних, 19 844,10 грн. інфляційних втрат, 24 714,02 грн. пені та 1 578,15 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції встановив, що відповідачем порушено умови договору № 232318/Е/17 від 02.03.2017 р. щодо здійснення повного та своєчасного розрахунку за отриманий природний газ, у зв'язку з чим задоволено вимоги позову щодо стягнення 52 257,85 грн. заборгованості, 8 483,60 грн. 3 % річних, 19 844,10 грн. інфляційних втрат, 24 714,02 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання. В решті вимог стосовно стягнення заборгованості у розмірі 88 122,53? грн. відмовлено за їх недоведеністю, оскільки відповідачем було оплачено цей борг, що підтверджується платіжним дорученням № 217 від 22.02.2018 р.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволеній частині позову.
Наводячи підстави скасування оскаржуваного рішення, апелянт зазначав, що судом першої інстанції не вірно досліджено наявні в матеріалах справи докази щодо розміру заборгованості та правильності нарахування санкцій, а також не було враховано того, що позивачем не дотримано досудового урегулювання спору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Дідиченко М.А., Поляк О.І., відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 17.06.2020 р.
26.05.2020 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні, що відбулось 17.06.2020 р., позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.03.2017 р. між дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" (постачальник) та Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (споживач) укладено договір постачання природного газу № 232318/Е/17 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність споживачу природний газ в об'ємах і порядку, передбачених цим договором, а споживач зобов'язувався прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість газу в розмірах, строки та в порядку, що передбачені цим договором.
Згідно із пунктами 1.2, 1.3, 1.4 договору річний плановий обсяг постачання газу становить 31 987 тис.куб.м. Передача газу за договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі - пункти призначення). Право власності на газ переходить від постачальника до споживача у пунктах призначення, що визначені у п. 1.3 цього договору.
У відповідності до пункту 2.7 договору фактичний об'єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу. Складання та підписання сторонами актів приймання-передачі газу відбувається в наступному порядку:
- споживач, до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику засвідчену копію акту наданих послуг розподілу (транспортування) газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/оператором ГТС. В іншому випадку, для розрахунку вартості поставленого за цим договором газу застосовуються дані оператора ГРМ/оператора ГТС про об'єм розподіленого (протранспортованого) споживачу газу. Постачальник має право самостійно звернутись до оператора ГРМ/оператора ГТС для отримання даних про об'єм газу, розподіленого (протранспортованого) для споживача протягом розрахункового місяця;
- на підставі відомостей, отриманих в порядку, передбаченому пп. 2.7.1 договору, постачальник протягом трьох робочих днів готує, підписує у уповноваженого представника, скріплює печаткою та надає для підписання споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період;
- споживач, протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу, зобов'язується повернути постачальнику один примірник акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача, та скріплений печаткою (за її наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.
Відповідно до пункту 2.8 договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.
За умовами пункту 4.7 договору оплата вартості газу здійснюється споживачем на підставі акту прийому-передачі природного газу в наступному порядку:
- оплату вартості газу споживач здійснює протягом поточного місяця постачання у розмірі вартості планового обсягу постачання, передбачених договором на місяць поставки газу;
- у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Сторонами погоджено, що договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.03.2018 р., а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 10.1 договору в редакції додаткової угоди від 29.12.2017 р.).
На виконання умов договору постачальник передав споживачу за актами прийому-передачі від 28.02.2017 р. на суму 98 153,56 грн., від 31.03.2017 р. на суму 78 678,55 грн., від 30.04.2017 р. на суму 53 053,51 грн., від 31.05.2017 р. на суму 4 715,16 грн., від 30.06.2017 р. на суму 4 533,38 грн., від 31.07.2017 р. на суму 4 536,90 грн., від 31.08.2017 р. на суму 4 715,39 грн., від 30.09.2017 р. на суму 4 790,54 грн., від 31.10.2017 р. на суму 27 021,32 грн., від 30.11.2017 р. на суму 53 245,64 грн., від 31.12.2017 р. на суму 104 318,63 грн., від 31.01.2018 р. на суму 91 635,50 грн., природний газ на загальну суму 529 398,08 грн., який оплачений відповідачем частково на суму 477 140,23 грн. відповідно до платіжних доручень: № 379 від 14.03.2017 р. на суму 13 800,00 грн., № 380 від 14.03.2017 р. на суму 84 335,74 грн., № 596 від 07.04.2017 р. на суму 78 678,55 грн., № 1085 від 18.05.2017 р. на суму 2 000,00 грн., № 1072 від 18.05.2017 р. на суму 51 053,51 грн., № 1996 від 03.08.2017 р. на суму 4 536,90 грн., № 2274 від 31.08.2017 р. на суму 4 715,39 грн., № 2684 від 04.10.2017 р. на суму 4 790,54 грн., № 3010 від 01.11.2017 р. на суму 4 055,12 грн., № 3009 від 01.11.2017 р. на суму 2 109,46 грн., № 3010 від 02.11.2017 р. на суму 20 856,74 грн., № 3526 від 05.12.2017 р. на суму 2 000,00 грн., № 3527 від 04.12.2017 р. на суму 51 245,64 грн., № 5240 від 26.12.2017 р. на суму 3,83 грн., № 111 від 08.02.2018 р. на суму 64 836,28 грн., № 217 від 22.02.2018 р. на суму 88 122,53 грн.
Предметом спору у даній справі є право позивача на оплату переданого відповідачу природного газу та застосування до боржника встановленої договором та Законом відповідальності за прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається з матеріалів справи, постачальником виконано обов'язок з поставки товару на загальну суму 529 398,08 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами та скріплені їх печатками без зауважень.
Таким чином, враховуючи умови договору відповідач зобов'язаний був здійснити розрахунок за отриманий природний газ по актам приймання-передачі природного газу до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (пп. 4.7.3 договору), проте оплату відповідачем здійснено не в повному обсязі та з порушенням встановленого договором строку, що підтверджується платіжними дорученнями.
Враховуючи наведене, у відповідача перед позивачем станом на час розгляду справи судом першої інстанції наявна заборгованість у розмірі 52 257,85 грн. (529 398,08 грн. - 477 140,23 грн.), тож суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині стягнення основного боргу.
Твердження апелянта стосовно повної оплати заборгованості за договором № 232318/Е/17 від 02.03.2017 р. не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки у платіжних дорученнях, на які посилається відповідач оплати здійснені за природний газ по іншим договорам, що підтверджується відомостями призначення платежу платіжних доручень.
Щодо досудового урегулювання спору, то слід зазначити, що спосіб захисту свого порушеного права, шляхом досудового врегулювання спору, не є обов'язковим у спірних правовідносин, які склалися між сторонами. Право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та нормами Господарського процесуального кодексу.
Пунктом 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами підпункту 6.2.2 договору у разі порушення відповідачем строків оплати передбачених договором, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Нормами статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, апеляційний господарський суд встановив, що нараховані позивачем 8 483,60 грн. 3 % річних, 19 844,10 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з 15.03.2017 р. по 01.02.2020 р., а також 24 714,02 грн. пені з 15.03.2017 р. по 13.07.2018 р., є такими, що ґрунтуються на умовах договору та нормах законодавства України. Обґрунтованих заперечень щодо періоду та розміру нарахування відповідачем не наведено і контррозрахунку до матеріалів справи не надано.
Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вірно вирішив господарський спір, прийняв законне рішення, а отже підстави для його скасування відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2020 р. у справі № 910/18693/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2020 р. у справі № 910/18693/19 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/18693/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 19.06.2020 р.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді О.І. Поляк
М.А. Дідиченко