вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2020 р. Справа№ 910/13529/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Разіної Т.І.
Іоннікової І.А.
при секретарі судового засідання: Горді В.В.
за участі представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 27.05.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 25.02.2020 (повний текст складено 02.03.2020)
у справі № 910/13529/19 (суддя: Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроброкер»
до Державного агентства резерву України
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета
спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Ніжинський комбінат хлібопродуктів»
про стягнення 1 884 490,68 грн.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроброкер» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 1 884 490, 60 грн., у тому числі 1 335 000, 00 грн. коштів попередньої оплати, 434 943, 00 грн. інфляційних втрат та 114 547, 68 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним сторонами у справі договором купівлі-продажу жита.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/13529/19 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного агентства України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроброкер» 1 335 000 грн 00 коп. - основного боргу, 434 943 грн 00 коп. - інфляційних втрат, 114 547 грн 68 коп. - 3 % річних та 28 267 грн 36 коп. - судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір №Юр-2в/117з купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву, на виконання якого позивач сплатив кошти в сумі 1 335 000,00 грн, однак матеріали справи не містять доказів отримання придбаного зерна, а тому вказані кошти підлягають поверненню, а також підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/13529/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2020 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді:, Іоннікова І.А., Разіна Т.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/13529/19 за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року у справі №910/13529/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.05.2020.
20.05.2020 у судове засідання з'явилися представники позивача та третьої особи. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 відкладено розгляд справи №910/13529/19 на 27.05.2020.
21.05.2020 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроброкер» Рабушка Вячеслава Степановича надійшло клопотання вх. №09.1-21/957/20 від 21.05.2020 про участь у судовому засіданні 27.05.2020 в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити Мелітопольскому міськрайонному суду Запорізької області (72312, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна, 90).
Ухвалою від 22.05.2020 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроброкер» Рабушка Вячеслава Степановича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, призначено справу №910/13529/19 до розгляду в режимі відеоконференції на 27.05.2020.
У судове засідання з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є хибними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, у зв'язку з тим, що зроблені без дослідження певних доказів, що є підставою для скасування рішення.
За твердженням відповідача, позивач отримав матеріальні цінності, а саме жито 2 класу ще у 2016 році, що підтверджується актами № 17 від 01.11.2016 та № 18 від 10.11.2016, а тому підстави для задоволення вимог позивача відсутні.
Відповідач вказує, що суд першої інстанції не застосував норми права, які підлягали застосуванню.
А крім того, відповідач вказує, що його обов'язок було виконано шляхом видачі покупцю двох примірників розпорядження (наряду) на відпуск матеріальних цінностей і відповідач не несе відповідальності за те, яким чином їх реалізував позивач, і чи забрав він належні йому матеріальні цінності.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представники позивача та третьої особи своїм правом на надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
2.4. інші процесуальні дії у справі:
У судовому засіданні 27.05.2020 представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні 27.05.2020 надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представник третьої особи надав пояснення по суті спору та поклався на розсуд суду у вирішенні даного спору.
Мотивувальна частина.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
19.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроброкер» та Державним агентством резерву України
укладено договір №Юр-2в/117з купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву (надалі - Договір).
Пунктами 1.1 та 1.2 Договору №Юр-2в/117з від 19.09.2016 встановлено, що відповідач продає позивачу на умові EXW (правил Інкотермс редакції 2010 року) загалом 1 466, 379 тон жита 2 класу 2009 року закладення, яке знаходиться на зберіганні у третьої особи у справі.
Під умовою EXW (EX Works) Інкотермс-2010 розуміється, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надав товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (завод, склад тощо).
Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що встановлена договірна вартість предмету договору визначена за наслідками проведеного аукціону на підставі протоколу від 06.09.2016 та складає 1 335 000, 00 грн.
Відповідно до умови пункту 3.2 Договору позивач зобов'язався сплатити повну вартість майна протягом 30-ти календарних днів з дати укладення договору.
Платіжними дорученнями №1092 від 27.10.2016 на суму 420 000,00 грн., №1093 від 28.10.2016 на суму 782 358,20 грн. та №1036 від 02.09.2016 на суму 132 641,80 грн. (гарантійний внесок для участі в аукціоні, зарахований відповідно до умови пункту 2.2 Договору як останній платіж оплати вартості товару) позивачем загалом було перераховано відповідачу 1 335 000,00грн.
Згідно з п. 3.3 Договору відповідач зобов'язався протягом 5 робочих днів з дати отримання грошових коштів передати позивачу два примірника розпорядження (наряду) на відпуск оплачених матеріальних цінностей.
Розпорядження №0.64/62 складене відповідачем 27.10.2016, що знаходиться у межах встановлених договором строків, проте розпорядження №0.64/63 складене відповідачем на восьмий робочий день - 09.11.2016.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції
Позивач, звертаючись з позовом, вказує що відповідач не виконав свого обв'язку та зерно позивачу не передав, водночас відповідач зазначає, що його обов'язок виконано належним чином.
Дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обов'язок позивача по оплаті матеріальних цінностей за Договором виконано належним чином, що не заперечується сторонами.
Водночас, за твердженням апелянта, обов'язок відповідача за Договором є виконаним належним чином, оскільки ним було надано представнику позивача розпорядження, визначені пунктом 3.3 укладеного Договору, на підставі яких третьою особою у справі було відпущено позивачу за актами №17 та 18 належну кількість зерна.
Як вказано в пункті 1.1. Договору продаж матеріальних цінностей здійснюється на умовах EXW (EX Works) Інкотермс-2010, відповідно до змісту вказаного терміну, поставка вважається виконаною, в момент, коли продавець надав товар за місцем його знаходження, тобто передано має бути саме товар, а не розпорядження (наряд) на його отримання. З огляду на викладене твердження відповідача, що зобов'язання було ним було повністю виконане шляхом передачі позивачу розпоряджень від 27.10.2016 № 0,64/62 (копія т.1 а.с. 18) та від 09.11.2016 № 0,64/63 (копія т. 1 а.с. 20) є необґрунтованим.
Крім того, актами №17 та №18, на які посилається відповідач як на доказ отримання саме позивачем відповідної кількості жита, жодним словом не визначається отримувачем зерна саме позивач.
За текстами актів №17 та №18, які складені виключно співробітниками третьої особи у справі, вбачається лише, що ці посадові особи на підставі отриманих розпоряджень «відпустили» зазначені в цих актах матеріальні цінності, які знаходились на відповідальному зберіганні. При цьому отримувача цього зерна не визначає жодний з наведених актів.
Списання зерна з обліку відповідача не може вважатись належним виконанням за Договором купівлі-продажу, оскільки у даному випадку має доводитись факт отримання цього зерна покупцем, при цьому, без суттєвих заперечень в частині якості та кількості.
Наведені відповідачем акти №17 та №18 не підтверджують ці обставини.
За змістом односторонніх актів №17 та №18, складених співробітниками третьої особи у справі, взагалі не можливо зрозуміти значення застосованого терміну «відпустили», оскільки ці документи не тільки не містять підпису особи, що отримала «відпущені матеріальні цінності державного резерву», а й взагалі не містять жодної вказівки на особу, що отримала ці «відпущені» матеріальні цінності.
Єдине що доводять ці акти - факт списання визначеного ними обсягу зерна з обліку державного резерву.
Відповідно до наявних у матеріалах справи письмових пояснень третьої особи у справі, остання взагалі не є стороною договору купівлі-продажу жита та не має перед позивачем жодних зобов'язань в частині зберігання цього жита, оскільки позивачем не надано складські квитанції на це жито.
Таким чином, наведена у письмових поясненнях третьої особи у справі правова позиція повністю спростовує доводи відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги про факт передачі позивачу права власності на зерно, що знаходиться у зерносховищі та підтверджує відповідність вимог позову дійсним фактичним обставинам.
В свою чергу, матеріали справи не містять доказів надання позивачу документів передбачених ч. 1 ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», якою передбачено, що зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію затвердженої Кабінетом Міністрів України форми.
Відповідно, відсутні підстави для твердження про наявність права вимоги у позивача до третьої особи у справі як до власника зерносховища, в якому мало б зберігатись визначене Договором №Юр-2в/117з від 19.09.2016 зерно.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що надані відповідачем позивачу розпорядження №0.64/62 від 27.10.2016 та №0.64/63 від 09.11.2016 не є документами, які підпадають під визначення статті 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», і не могли самі по собі стати належною юридичною підставою переходу права власності на зерно, що знаходилось на зберіганні у зерносховищі третьої особи у справі.
У той же час, в обґрунтування власної правової позиції відповідач посилається до Постанови Кабінету міністрів України №1078 від 25.08.2004, якою затверджено Порядок реалізації матеріальних цінностей державного резерву.
За твердженням відповідача, застосуванню підлягає та норма Порядку, де визначено, що у разі невиконання відповідальним зберігачем розпорядження Держрезерву до переможця аукціону переходять усі права Держрезерву щодо відповідального зберігача як до боржника.
За умовою пункту 25 Порядку Держрезерв протягом п'яти робочих днів після виконання переможцем аукціону умов договору купівлі-продажу матеріальних цінностей щодо оплати їх вартості видає розпорядження відповідальному зберігачеві про їх відпуск переможцю аукціону. У разі невиконання відповідальним зберігачем розпорядження Держрезерву до переможця аукціону переходять усі права Держрезерву щодо відповідального зберігача як до боржника.
Наведена норма підзаконного нормативно-правового акту не визначає ні момент, ні механізм переходу права власності на зерно, придбане у Держрезерву за договором купівлі-продажу, водночас, наявний між сторонами Договір, а саме пункт 1.1. Договору, визначає обов'язок саме відповідача продати (відпустити) позивачу матеріальні цінності, які є предметом Договору.
Як правильно вказав суд першої інстанції, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону застосовуються норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу, а тому за відсутності доказів передачі позивачу зерна або переоформлення на нього прав власника за складськими документами відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» суд не може визнати твердження відповідача про належне виконання ним своїх зобов'язань за Договором №Юр-2в/117з від 19.09.2016 таким, що відповідає дійсним обставинам.
Крім того, суд визнає помилковим застосування до даних правовідносин відповідачем (в якості правової підстави переходу права власності на зерно, що знаходиться на зберіганні) правових приписів частини другою статті 334 Цивільного кодексу України, оскільки передане позивачу розпорядження не є коносаментом чи іншим прирівняним до нього товарно-розпорядчим документом. Крім того, у даному випадку взагалі відсутні відносини перевезення, пересилання тощо.
У даному випадку сторони Договору №Юр-2в/117з від 19.09.2016 мали застосовувати та виконувати правові норми параграфу першого глави 54 Цивільного кодексу України, якими прямо врегульовано правовідносини сторін за договором купівлі-продажу.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції за письмовим клопотанням відповідача зобов'язано третю особу надати необхідні відповідачу для доведення власних доводів документи - п'ять листів, якими мали спростовуватись вимоги позову.
Третьою особою у справі витребувані відповідачем листи надано та додатково - лист №6 від 15.01.2018, при цьому жодного доказу (поштові квитанції, опис вкладення, розписка про отримання тощо) направлення цих документів позивачу чи їх отримання останнім суду не надано.
Зміст листів №23 від 19.01.2017, №42 від 02.02.2017, №125 від 20.03.2017, №164 від 11.05.2017, №280 від 24.07.2017 та №6 від 15.01.2018 може свідчити про неналежне зберігання зерна третьою особою у справі, яка допустила його зараження довгоносиком та іншими шкідниками, проте не доводить факт передання жита за договором купівлі-продажу №Юр-2в/117з від 19.09.2016 у кількості 1 466, 379 тон жита 2 класу 2009 року закладення.
За змістом листів мова йде про жито того ж року закладення у кількості 3 275,172 тон, що значно перевищує загальний обсяг жита за договором, який є предметом даного судового дослідження. Крім того, у порівнянні залишків жита, що відображаються у листах, вбачається значне його скорочення у досить короткий термін. Зокрема, листом №23 стверджується, що залишок жита станом на 19.01.2017 складає 3 275,172 тони, а листом №42 залишок станом 01.02.2017 визначається у розмірі 3 094,4 тони.
Пояснення такої динаміки зниження кількості зерна у сховищі (180,772 тони за 13 днів) третьою особою у справі суду не надано, при цьому, наданими суду письмовими поясненнями третя особа взагалі заперечила факт наявності у неї будь-яких зобов'язань перед позивачем в частині зберігання зерна у зв'язку з відсутністю у останнього визначених Законом складських документів.
Твердження у листах (яке не доведено відповідно належними обліковими складськими документами) про наявність більшої ніж визначено Договором купівлі-продажу кількості зерна дозволяє припустити, що визначений договором обсяг є складовим більшого обсягу жита, проте таке припущення не може бути покладено в основу прийнятого судом рішення у справі, оскільки останнє має ґрунтуватись виключно на встановлених фактах, які є доведеними належними доказами.
Водночас, жоден з наданих відповідачем та третьою особою у справі листів не містить прямої вимоги з розрахунком сплатити вартість наданих послуг, а сторонами не надано доказів, що позивач оплачував третій особі послуги з зберігання зерна, а отже у суду відсутні підстави вважати, що третьою особою зберігається зерно, яке належить на праві власності позивачу.
При цьому, вимога про вивезення зерна зі сховища, послідовно повторювана протягом року у наданих суду листах не відповідає встановленому Законом порядку, у тому числі правовому регулюванню частини другої статті 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»: якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.
Відповідно до частин другої та третьої статті 31 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.
Надані ж за вимогою відповідача листи не доводять, що мова в них йдеться про жито, яке передане відповідачем позивачу за Договором купівлі-продажу, що є предметом даного судового дослідження.
Відсутність підтвердження належними доказами факту направлення та отримання цих листів позивачем, заперечення позивачем факту отримання жита від третьої особи та відповідача за Договором купівлі-продажу, заперечення третьою особою у справі існування будь-яких зобов'язань перед позивачем в частині визначеного Договором №Юр-2в/117з від 19.09.2016 жита у кількості 1 466, 379 тон, з урахуванням обставин справи та наявних в ній доказів, свідчить про неможливість прийняття судом листів №23 від 19.01.2017, №42 від 02.02.2017, №125 від 20.03.2017, №164 від 11.05.2017, №280 від 24.07.2017 та №6 від 15.01.2018 як належних доказів та допустимих доказів у даній справі.
Крім того, пряме заперечення третьою особою у справі факту наявності будь-яких господарсько-правових відносин зі зберігання майна позивача спростовує доводи відповідача про належну передачу цього майна за Договором купівлі-продажу.
В свою чергу, третя особа на стороні відповідача не є стороною Договору купівлі-продажу зерна №Юр-2в/117з від 19.09.2016, відповідно, не має перед позивачем будь-яких зобов'язань в частині передачі цього зерна. Наявність або відсутність зобов'язань третьої особи у правовідносинах з відповідачем не може бути предметом даного судового дослідження, оскільки у даному провадженні судом з'ясовуються лише факти належного чи неналежного виконання своїх зобов'язань лише учасниками Договору №Юр-2в/117з від 19.09.2016.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було заявлено вимогу до відповідача про виконання умов Договору №Юр-2в/117з вих.. 15/08/19-1 від 15.08.2019 (т. 1 а.с. 27), на яку відповідачем надано відповідь листом вих. 2525/0/4-19 від 27.08.2019, в якій відповідач вказував, що зерно було відпущене в повному обсязі.
Враховуючи, що відповідачем не доведено належними доказами факт виконання свого основного зобов'язання за Договором купівлі-продажу №Юр-2в/117з від 19.09.2016 в частині передачі 1 466, 379 тон жита 2 класу 2009 року закладення, за які позивачем було сплачено відповідачу 1 335 000,00 грн, а також враховуючи наявність письмової відмови відповідача від виконання вимоги позивача, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права вимагати повернення сплачений сум, а також 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до арифметично правильного розрахунку долученого до позовної заяви (т. 1 а.с. 34-36)
3.4. чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси за захистом яких мало місце звернення до суду
Порушенням права є такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
З огляду на обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем порушено права позивача на отримання матеріальних цінностей, що обумовлює наявність у позивача права на повернення грошових коштів сплачених за не отримані матеріальні цінності.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Враховуючи, що позивач довів належними та допустимими доказами наявність у нього права на повернення сум сплачених за придбаний та не отриманий товар, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позову є законними та обґрунтованими.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» визначено, що відпуском матеріальних цінностей з державного резерву є реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» дія цього нормативно правового акту поширюється на всіх суб'єктів ринку зерна.
Положеннями до статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи (частина сьома статті 24).
Статтею 35 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» встановлено обов'язок зернових складів за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов'язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов'язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання.
Частиною першою статті 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено виключний перелік складських документів, що можуть підтвердити права власника зерна: «Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію затвердженої Кабінетом Міністрів України форми.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до частин другої та третьої статті 31 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.
Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що позивач отримав належне йому на підставі Договору майно, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаної обставини.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що його обов'язок за Договором виконаний в повному обсязі шляхом передачі документів на отримання зерна, оскільки поставка за умовами EXW (EX Works) Інкотермс-2010, вважається виконаною, в момент, коли продавець надав товар за місцем його знаходження, однак доказів такої передачі матеріали справи не містять.
В свою чергу, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що судом не застосовано норми права які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказана обставина при дослідженні обставин справи не підтверджена.
Інших обґрунтованих доводів які б впливали на наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу попередню оплату матеріали апеляційної скарги не містять.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/13529/19 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/13529/19 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
7.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-
1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/13529/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/13529/19 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державним агентством резерву України.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 22.06.2020.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Т.І. Разіна
І.А. Іоннікова