вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2020 р. Справа№ 910/10403/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Станіка С.Р.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 02.06.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 (повний текст рішення підписано 21.10.2019)
у справі № 910/10403/18 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Костянтинівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтіка»
про стягнення 475 109,89 грн
Керівник Костянтинівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Костянтинівської міської ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (далі - відповідач, ТОВ «ЕКО») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтіка» (далі - третя особа, ТОВ «Балтіка») про стягнення 475 109,89 грн заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди від 23.02.2012 №1057/1.
Позов мотивований тим, що внаслідок набуття відповідачем права власності на нерухоме майно відбулася заміна сторони орендаря в зобов'язанні за договором оренди землі від 23.02.2012 №1057/1, а тому ТОВ «ЕКО» автоматично набуло прав та обов'язків орендаря в зазначеному договорі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2019, позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 475 109,89 грн орендної плати за землю.
Постановою Верховного Суду від 18.06.2019 № 910/10403/18 касаційну скаргу ТОВ «ЕКО» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від12.03.2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 у справі № 910/10403/18 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на користь Костянтинівської міської ради 34279,90 грн орендної плати за землю.
В частині позовних вимог про стягнення орендної плати у розмірі 440829,99 грн - відмовлено. Розподілено судові витрати.
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО», звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ТОВ «ЕКО» 34279,90 грн орендної плати за землю та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Судові витрати стягнути з Костянтинівської міської ради.
Крім того, скаржник просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі №910/10403/18.
В обґрунтування апеляційної скарги, ТОВ «ЕКО» зазначає, що перехід права оренди у разі переходу права власності на нерухоме майно не є автоматичним; договір оренди земельної ділянки №1057/1 від 23.02.2012, укладений між Костянтинівською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Балтіка», як орендарем, припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та не є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах для відповідача. Отже, на думку відповідача, відсутні будь-які правові підстави для сплати останнім орендної плати за землю.
Також, скаржник звертає увагу суду на те, що місцевим господарським судом не було надано оцінки тому, що ТОВ «Балтіка» сплачувало орендну плату до фактичної дати припинення договору оренди.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/10403/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, справу призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник Костянтинівської місцевої прокуратури заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 10.10.2019 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції не було враховано сплату орендної плати за період з 17.01.2017 по 23.02.2017 попереднім власником об'єкта нерухомості - ТОВ «Балтіка», прокурор зазначив, що, починаючи з 17.01.2017 у зв'язку зі зміною власника будівлі торгівельно-сервісного центру по вул. Громова, 55 у м. Костянтинівці відбувся перехід прав та обов'язків орендаря за договором оренди землі № 1057/1 від 23.02.2012 від ТОВ «Балтіка» до TOB «ЕКО», в тому числі і обов'язок сплачувати орендну плату на умовах, визначених вказаним договором оренди землі.
Оскільки в межах даної справи підлягають з'ясуванню обставини виконання обов'язку щодо сплати орендної плати за договором оренди від 23.02.2012 № 1057/1 саме ТОВ «ЕКО», відтак сплата колишнім орендарем земельної ділянки (ТОВ «Балтіка») певних грошових сум за умови відсутності відповідної правової підстави (договору оренди землі, чинного для ТОВ «Балтіка») не має жодного відношення до предмета спору у даній справі.
У зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.12.2019 у справі №910/10403/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.
Ухвалами суду від 19.12.2019 справу № 910/10403/18 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю та відкладено розгляд справи на 06.02.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 розгляд справи відкладено на 13.02.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 зупинено апеляційне провадження у справі №910/10403/18 до закінчення перегляду судовою палатою з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №913/169/18.
У зв'язку з прийняттям 28.02.2020 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду постанови у справі №913/169/18, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 поновлено апеляційне провадження у справі №910/10403/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019, справу призначено до розгляду.
У судове засідання 02.06.2020 з'явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО».
Представники прокуратури, Костянтинівської міської ради та ТОВ «Балтіка» у судове засідання 02.06.2020 не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, учасники повідомлялися належним чином.
Від Костянтинівської міської ради до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Інші учасник справи про причини неявки суд не повідомили.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, заявниками не наведено суду обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ТОВ «ЕКО» 34279,90 грн орендної плати за землю та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 23.02.2012 між Костянтинівською міською радою як орендодавцем (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Балтіка» як орендарем (третя особа) укладено договір оренди землі №1057/1.
Відповідно до умов договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку за кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 по вул. Громова, 55 для обслуговування торгівельно-сервісного центру (п.1), в оренду передається земельна ділянка площею 1,2285 га (п.2), на земельній ділянці знаходиться будівля торгівельно-сервісного центру (п.3), нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6239717,93 грн (п.4), договір укладено на п'ять років. Після закінчення строку договору, на який договір було укладено, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.6), орендна плата вноситься орендарем до місцевого бюджету на рахунок власника землі (код за ЄДРПОУ 34686631): р/р №33210812700058 в ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код платежу 13050200 згідно рішення Костянтинівської міської ради «О предоставлении, прекращении прав пользования земельными участками и продлении договоров аренды земли» від 24.11.2011 №6/12-241 у розмірі 379076,20 грн в рік, в тому числі: за частку земельної ділянки під капітальною забудовою площею 0,5397 га - 10% від нормативної грошової оцінки, що складає 274120,94 грн; за частку земельної ділянки під проїздами і проходами площею 0,6888 га - 3% від нормативної грошової оцінки, що складає 104955,26 грн (п.7), орендна плата вноситься щомісячно рівними частками не пізніше 15 днів наступного за останнім календарним днем звітного місяця (п.9), земельна ділянка передається в оренду для обслуговування торгівельно-сервісного центру (згідно КВЕД 70.20.0 - здавання в оренду власного нерухомого майна) (п.12), код ділянки згідно класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.07. - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (п.13), дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом, ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом (п.30), цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.35).
Вказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Костянтинівка Донецької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.02.2012 за №141260004000145.
Відповідно до інформаційної довідки від 14.05.2018 №123692551 з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 04.04.2016 на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 03.03.2014 у справі №41/152пн, державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію приватної спільної часткової власності 99/100 на будівлю торгівельно-сервісного центру за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 55 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО», а право власності на 1/100 вказаного об'єкту нерухомого майна зареєстровано 17.01.2017 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №27 від 17.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевою Є.І.
Отже, з 17.01.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО» набуло право власності на торгівельно-сервісний центр за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 55 в цілому.
Згідно вищевказаної інформаційної довідки, земельна ділянка з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 по вул. Громова, 55 у м. Костянтинівка Донецької області площею 1,2285 га для комерційного використання належить до комунальної форми власності.
10.03.2017 Костянтинівською міською радою було отримано лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтіка» за вих.№077-17 від 02.03.2017, в якому останнє повідомило позивача про відчуження 17.01.2017 нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 55 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО», внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтіка» повідомило про відсутність наміру поновлення договору оренди землі №1057/1 від 23.02.2012 та просило позивача підписати акт приймання-передачі з оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248.
Листом за вих.№117-17 від 23.06.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтіка» просило позивача підписати акт приймання-передачі з оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248.
Листом у відповідь за вих.№1517/44 від 23.06.2017 Костянтинівська міська рада повідомила третю особу про необхідність звернення до центру надання адміністративних послуг із заявою про припинення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтіка» за вих.№24/07/17-1юр від 24.07.2017, останнє повідомило позивача про відсутність підстав вважати договір оренди землі №1057/1 від 23.02.2012 поновленим.
Листом у відповідь за вих.№2121/44 від 15.08.2017 Костянтинівська міська рада повторно повідомила третю особу про необхідність звернення до центру надання адміністративних послуг із заявою про припинення договору оренди земельної ділянки.
Згідно листа на адресу позивача за вих.№12/09/17-1юр від 12.09.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтіка» стверджувало про те, що договір оренди землі №1057/1 від 23.02.2012 припинив свою дію внаслідок закінчення строку на який його було укладено, а сторони даного правочину мають право, а не обов'язок вчинити дії по припиненню державної реєстрації права оренди.
Листом Костянтинівської міської ради за вих.№2576/44 від 06.10.2017 третю особу повідомлено про необхідність припинення права оренди земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до листа на адресу Костянтинівської міської ради за вих.№33/777юв від 23.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтіка» зауважило, що чинним законодавством України не передбачений обов'язок орендаря по вчиненню дії щодо припинення права оренди за договором оренди, оскільки він припинив свою дію внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Як вбачається з витягу з рішення Костянтинівської міської ради від 25.01.2018 №6/82-1520 Товариству з обмеженою відповідальністю «Балтіка» припинено право користування на земельну ділянку за кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 по вул. Громова, 55 площею 1,2285 га на підставі п. е ст.141 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою припиняється з дати реєстрації додаткової угоди.
При цьому в матеріалах справи наявна додаткова угода до договору оренди землі №141260004000145 від 23.02.2012 та акт прийму-передачі земельної ділянки (повернення), які підписані та скріплені печаткою тільки зі сторони позивача.
Згідно листа на адресу позивача за вих.№153/777 юв від 20.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтіка» в черговий раз стверджувало про відсутність правових підстав для підписання додаткової угоди до договору оренди землі та акту прийому-передачі земельної ділянки (повернення).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор вказував про те, що договір оренди землі №1057/1 від 23.02.2012, укладений між Костянтинівською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ «Балтіка», як орендарем, припинився автоматично лише в частині права користування земельною ділянкою попереднього власника будівлі - третьої особи та продовжує діяти по відношенню до нового власника будівлі - відповідача у справі, оскільки має місце заміна сторони у зобов'язанні.
Щодо закінчення строку дії договору оренди землі №1057/1 від 23.02.2012, то на думку прокурора, вказаний договір оренди є поновленим в силу приписів ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто строком на 5 років і має діяти до 23.02.2022, внаслідок чого у нового власника торгівельного центру - ТОВ «ЕКО» існує обов'язок сплати орендної плати за відповідну земельну ділянку на умовах, визначених договором.
Відповідно до листа Костянтинівської міської ради за вих.№1669/26вх.26-2548/1 від 06.07.2018 заборгованість відповідача за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 по вул. Громова, 55 площею 1,2285 га за період з 17.01.2017 по 30.06.2018 з урахуванням нормативної грошової оцінки складає 552309,89 грн.
В той же час, згідно інформаційної довідки Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області №479/9/05-14-07-13 від 09.07.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» було сплачено земельний податок у 2017 році на суму 49100,00 грн та за 6 місяців 2018 року - 28100,00 грн.
Листом за вих.№1746/26 вх.26-2691/1 від 13.07.2018 Костянтинівська міська рада повідомила керівника Костянтинівської місцевої прокуратури про те, що не спрямовувала на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» заперечень щодо заміни сторони у договорі оренди землі №1057/1 від 23.02.2012, зазначила про відсутність коштів, необхідних для сплати судового збору та просила керівника Костянтинівської місцевої прокуратури розглянути питання щодо представництва інтересів держави в суді.
01.08.2018 Костянтинівською місцевою прокуратурою було направлено на адресу Голови Костянтинівської міської ради повідомлення №90-10140 вих.18 про представництво інтересів держави.
На підставі викладеного, прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період з 17.01.2017 по 30.06.2018 за користування Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» земельною ділянкою з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 по вул. Громова, 55 площею 1,2285 га на суму 475109,89 грн (552309,89 грн заборгованості зі сплати орендної плати за договором - 77200,00 грн сплаченого земельного податку).
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач вказував на те, що перехід права оренди у разі переходу права власності на нерухоме майно не є автоматичним; договір оренди земельної ділянки №1057/1 від 23.02.2012, укладений між Костянтинівською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Балтіка», як орендарем, припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та не є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах для відповідача. Отже, на думку відповідача, відсутні будь-які правові підстави для сплати останнім орендної плати за землю. Аналогічні доводи викладені скаржником у апеляційній скарзі.
Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач заперечував проти заявленого позову посилаючись на те, що представництво прокуратурою інтересів місцевих рад не відповідає вимогам законодавства України.
Враховуючи приписи ч.1 ст.8, п.3 ч.2 ст.129, ч.ч.1, 3 ст.131-1 Конституції України, ст.16 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, ч.ч.3, 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, №18-рп/2004 від 01.12.2004, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даній справі, прокурором доведено обгрунтованість звернення до суду з відповідним позовом, оскільки Костянтинівською міською радою, як стороною договору оренди землі №1057/1 від 23.02.2012 не вживались заходи цивільно-правового реагування, спрямовані на стягнення заборгованості, що і стало підставою для звернення керівника Костянтинівської місцевої прокуратури до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як зазначалось вище договір оренди землі №1057/1 від 23.02.2012 діяв з 23.02.2012 по 23.02.2017.
Відповідно до ч.3 ст.334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
В період дії договору оренди землі право власності на нерухоме майно (торгівельно-сервісний центр за адресою: Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Громова, 55), яке розташоване на орендованій земельній ділянці, було набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» 17.01.2017.
Частиною 1 ст.377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з ч.1 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
За змістом ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у разі переходу права власності на майно, розташоване на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщено зазначене майно, у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. З моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщено це майно, у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщено. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.
Тобто, відчуження 17.01.2017 об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, мало наслідком припинення договору оренди землі №1057/1 від 23.02.2012 із попереднім власником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Балтіка», оскільки такий договір припиняється щодо останнього. Однак такий договір діє на тих самих умовах стосовно відповідача, який, набувши право власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набув також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки, зокрема щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №915/242/17, від 10.04.2018 № 915/672/17.
До того ж, за змістом ч.2 ст.792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).
Місцевий господарський суд вірно зазначив, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5 ст.33 Закону України «Про оренду землі»).
Частиною 6 ст.33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору).
При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.
Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді».
У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України «Про оренду землі», і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.
У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч.8 ст.33 Закону України «Про оренду землі». При цьому, відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.
Відповідну правову позицію наведено в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 в справі №920/739/17.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір оренди №1057/1 від 23.02.2012 припинив свою дію в зв'язку зі спливом строку на який його було укладено. Належних та допустимих доказів продовження дії зазначеного договору, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суду не надано. Отже в період з 17.01.2017 до 23.02.2017 відповідач користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 по вул.Громова, 55, площею 1,2285 га на підставі договору оренди № 1057/1 від 23.02.2012 та мав права і обов'язки орендаря згідно вищезазначеного договору, зокрема щодо сплати орендної плати.
Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок суми орендної плати згідно умов договору № 1057/1 від 23.02.2012 за період з 17.01.2017 до 23.02.2017, яка становить 41234,00 грн. При цьому, судом першої інстанції вірно враховано ту обставину, що відповідачем за січень 2017 року було сплачено суму земельного податку у розмірі 2267,70 грн (платіжне доручення № 10858 від 22.02.2017) та суму земельного податку за лютий у розмірі 4686,40 грн (платіжне доручення № 16780 від 22.03.2017).
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України у відповідній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
За змістом пункту 289.1 ст.289 Податкового кодексу України і ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст.1 Закону України «Про оцінку земель»).
Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.
Згідно з п.п.34, 35 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.
Рішенням Костянтинівської міської ради «О положении о размерах арендной платы за землю» від 26.05.2011 №6/7-144 затверджено положення про розмір орендної плати за землю на територію Костянтинівської міської ради, ставки орендної плати встановлюються в такому розмірі: магазини, кафе, торгівельні павільйони - 10% від грошової оцінки конкретної ділянки, 3% землі житлової і громадської забудови, промисловості, транспорту тощо.
Як вбачається зі змісту договору оренди землі №1057/1 від 23.02.2012 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6239717,93 грн. При цьому, орендна плата вноситься орендарем щомісячно рівними частками не пізніше 15 днів наступного за останнім календарним днем звітного місяця до місцевого бюджету на рахунок власника землі у розмірі 379076,20 грн в рік, в тому числі: за частку земельної ділянки під капітальною забудовою площею 0,5397 га - 10% від нормативної грошової оцінки, що складає 274120,94 грн; за частку земельної ділянки під проїздами і проходами площею 0,6888 га - 3% від нормативної грошової оцінки, що складає 104955,26 грн.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, прокурор просив суд стягнути на користь позивача орендну плату за землю за період з січня місяця 2017 по червень місяць 2018 на загальну суму 475109,89 грн із врахуванням сплаченого відповідачем, згідно інформаційної довідки Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області №479/9/05-14-07-13 від 09.07.2018, земельного податку у 2017 році та за 6 місяців 2018 року на загальну суму 77200,00 грн.
Однак, як вірно вказав суд першої інстанції, сума орендної плати згідно договору № 1057/1 від 23.02.2012, яка підлягає стягненню з відповідача, за вирахуванням сплаченого ним земельного податку, за період з 17.01.2017 до 23.02.2017 становить 34279,90 грн і така сума орендної плати підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Щодо решти позовних вимог про стягнення орендної плати за період з 24.02.2017 по 30.06.2018, які прокурор обґрунтовує тим, що Костянтинівською міською радою не направлялось відповідачу повідомлення про припинення договору оренди № 1057/1 від 23.02.2012, а тому договір є автоматично поновлений на 5 років і діє до 23.02.2022, колегія суддів зазначає наступне.
Скасовуючи попередні судові рішення у даній справі та направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції у своїй постанові від 18.06.2019, вказав, що поміж іншого, прокурор свої позовні вимоги обґрунтовує і положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», тобто обставинами, які стосуються зовсім іншого предмета спору - процедури поновлення договору оренди землі. При цьому встановлені у справі обставини свідчать про те, що як третя особа (попередній власник майна), так і відповідач у справі, заперечують факт поновлення договору оренди від 23.02.2012 № 1057/1 на новий строк. Таким чином, заявивши в якості предмета позову вимогу про стягнення орендної плати за договором, при якому чинність відповідного договору оренди презюмується, а спір між сторонами з питання існування договірних правовідносин виключається, прокурор фактично намагається таким шляхом вирішити інший спір між сторонами - щодо поновлення дії договору оренди на новий строк, не заявляючи при цьому до відповідача відповідної позовної вимоги. Отже, з огляду на заявлений прокурором предмет позову - стягнення орендної плати за договором, обставини щодо поновлення договору оренди землі за частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» не входять до предмету доказування в межах розгляду таких вимог, а суди попередніх інстанцій, дослідивши та встановивши в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень такі обставини, фактично вийшли за межі позовних вимог та вирішили інший спір між сторонами, без наявності відповідної позовної вимоги про це, чим порушили імперативні приписи статей 14, 237 ГПК України. Більше того, в порушення регламентованого статтею 14 ГПК України принципу диспозитивності господарського судочинства та приписів статті 46 ГПК України, суди самостійно, за відсутності відповідної процесуальної ініціативи з боку прокурора (або позивача), кваліфікували спірні правовідносини в період після закінчення встановленого договором строку його дії, як кондикційні - набуття чи збереження майна за відсутності правової підстави, проте стягнули з відповідача кошти, обраховані прокурором в позові як орендна плата за договором. У той же час прокурор у позові стверджував про наявність між сторонами спору саме договірних правовідносин, а у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. Суд касаційної інстанції послався на висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Відповідно до ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що місцевим господарським судом при вирішенні даної справи враховано вказівки Верховного суду, викладені у Постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у даній справі № 910/10403/18, та вирішено спір в рамках заявленого предмету спору.
Решта заявлених вимог прокурора не підлягає задоволенню з огляду на заявлені предмет та підстави позову та обмеження суду в цих рамках, оскільки питання про автоматичне продовження дії договору № 1057/1 від 23.02.2012 (за наявності заперечень цих обставин з боку відповідача та третьої особи) не входять до предмет доказування у даній справі. Належних та допустимих доказів продовження строку дії договору № 1057/1 від 23.02.2012 суду не було надано. А стягнення плати за фактичне користування земельною ділянкою (кондиційне зобов'язання) поза межами дії договору не було заявлено як підставу позову.
За таких обставин, Господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку, про часткове задоволення позову Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Костянтинівської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» саме 34279,90 грн.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати на те, що висновки суду касаційної інстанції викладені у постанові від 28.02.2020 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №913/169/18 до розгляду якої, судом апеляційної інстанції ухвалою від 13.02.2020 зупинялося провадження у даній справі №910/10403/18, не можуть бути застосовані при розгляді даної справи, оскільки, підстави та предмет позовів у вказаних справах є різними.
Дослідивши та проаналізувавши висновки суду касаційної інстанції у справі №913/169/18, колегія суддів зазначає, що у вказаній справі, предметом позову є вимога прокурора в інтересах держави в особі міськради про стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщено, без оформлення відповідного права на цю земельну ділянку.
У свою чергу, відповідач свої заперечення проти задоволення позову обґрунтовував тим, що до нього на підставі статті 120 ЗК України перейшло право оренди спірної земельної ділянки від попереднього землекористувача, у якого товариство придбало будівлю, за договором оренди.
Проте, як вказав Верховний суд, судами попередніх інстанцій не встановлено і матеріали справи не містять доказів державної реєстрації права оренди як речового права (стаття 126 ЗК України, частина 5 статті 6 Закону України «Про оренду землі») на спірну земельну ділянку попереднім землекористувачем (продавцем будівлі) саме на момент укладення договору купівлі-продажу (схожу правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).
В силу імперативних вимог статті 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу та частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди.
Як вказав Верховний суд у справі № 913/169/18, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (наведену правову позицію викладено у пункті 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).
Тобто, у справі № 913/169/18 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період безпідставного користування відповідачем спірною земельною ділянкою у порядку статті 1212 ЦК України вказавши, що у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходив з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).
Однак, у справі №910/10403/18, що розглядається судом апеляційної інстанції, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор вказував про те, що договір оренди землі №1057/1 від 23.02.2012, укладений між Костянтинівською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ «Балтіка», як орендарем, припинився автоматично лише в частині права користування земельною ділянкою попереднього власника будівлі - третьої особи та продовжує діяти по відношенню до нового власника будівлі - відповідача у справі, оскільки має місце заміна сторони у зобов'язанні.
Крім того, прокурор посилається на положення статті 33 Закону України «Про оренду землі», тобто на обставини, щодо процедури поновлення договору оренди землі. При цьому, як зазначалось вище, встановлені у справі обставини свідчать про те, що як третя особа (попередній власник майна), так і відповідач у справі, заперечують факт поновлення договору оренди від 23.02.2012 № 1057/1 на новий строк.
Таким чином, враховуючи зазначене та висновки з вказівками Верховного суду у даній справі, які суд касаційної інстанції зазначив у своїй постанові при направленні справи на новий розгляд, зокрема і щодо невірного застосування судами статті 1212 ЦК України, колегія суддів вважає, що висновки суду касаційної інстанції викладені у постанові від 28.02.2020 Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №913/169/18 до розгляду якої судом апеляційної інстанції ухвалою від 13.02.2020 зупинялося провадження у даній справі №910/10403/18, не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.
Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції не було надано оцінку доказам сплати орендної плати за період з 17.01.2017 по 23.02.2017 попереднім власником об'єкта нерухомості - ТОВ «Балтіка», колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Балтіка» платіжним дорученням № 158 від 24.02.2017 та платіжним дорученням №226 від 27.03.2017 (том 1 а.с. 194-195) за призначенням платежу (за оренду землі за 01.2017, та 02.2017 відповідно) сплатило 3327,27 грн та 49230,02 грн. Однак, з вказаних платіжних доручень вбачається, що отримувач коштів за платіжним дорученням № 158 є місцевий бюджет м.Добропілля (рахунок 33211812700035), а за платіжним дорученням №226 - Костянтинівське УК (рахунок 33210812700058). Судова колегія зазначає, що у графі призначення платежу не вказано, що оплата здійснюється саме за спірним договором оренди землі №1057/1 від 23.02.2012. При цьому, за платіжним дорученням № 158 рахунок на який здійснено оплату інший, аніж вказаний у договорі.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу скаржника на те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. З моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/510/19).
Таким чином, починаючи з 17.01.2017 у зв'язку зі зміною власника будівлі торгівельно-сервісного центру по вул. Громова, 55 у м. Костянтинівці відбувся перехід прав та обов'язків орендаря за договором оренди землі № 1057/1 від 23.02.2012 від ТОВ «Балтіка» до TOB «ЕКО», в тому числі і обов'язок сплачувати орендну плату на умовах, визначених вказаним договором оренди землі.
Оскільки в межах даної справи підлягають з'ясуванню обставини виконання обов'язку щодо сплати орендної плати за договором оренди від 23.02.2012 № 1057/1 саме ТОВ «ЕКО», відтак сплата колишнім орендарем земельної ділянки (ТОВ «Балтіка») певних грошових сум за умови відсутності відповідної правової підстави (договору оренди землі, чинного для ТОВ «Балтіка») не має жодного відношення до предмета спору у даній справі, а тому такі доводи скаржника є безпідставними.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції правомірно послався на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 34279,90 грн згідно договору № 1057/1 від 23.02.2012 за період з 17.01.2017 до 23.02.2017 за вирахуванням сплаченого ним земельного податку.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2019 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі №910/10403/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі №910/10403/18 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО».
4. Матеріали справи №910/10403/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 22.06.2020
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді Є.Ю. Шаптала
С.Р. Станік