ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1795/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Клименко О.В.
за участю представників учасників справи:
від Фізичної особи-підприємця Сірої Любові Василівни, м. Миколаїв - Татарінов В.П. за ордером від 10.03.2020 року серія ВЕ № 1011403;
від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року, м. Миколаїв, суддя Мавродієва М.В., повний текст рішення складено 14.11.2019 року
у справі № 915/1795/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Сірої Любові Василівни, м. Миколаїв
до відповідача Миколаївської міської ради, м. Миколаїв
про визнання додаткової угоди укладеною, -
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
В липні 2019 року Фізична особа-підприємець Сіра Любов Василівна, м. Миколаїв звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просила суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, який зареєстрований Миколаївською міською радою від 29.09.2008 року за № 5920, в редакції доданій до позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди землі, всупереч вимогам ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", Миколаївська міська рада, м. Миколаїв заяву позивача про поновлення договору на той самий строк і на тих саме умовах не розглянула, відповідне рішення не прийняла. Проте позивач по справі продовжує користуватись земельною ділянкою, але додаткову угоду так і не було підписано відповідачем, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року у справі №915/1795/19 (суддя Мавродієва М.В.) позов Фізичної особи-підприємця Сірої Любові Василівни, м. Миколаїв задоволено повністю; визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, який зареєстрований Миколаївською міською радою від 29.09.2008 року за № 5920 в редакції запропонованій позивачем.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у Фізичної особи-підприємця Сірої Любові Василівни, м. Миколаїв виникло переважне право на поновлення договору оренди землі, оскільки орендар продовжує користуватись земельною ділянкою та Миколаївською міською радою, м. Миколаїв не було направлено листа-повідомлення про заперечення стосовно його поновлення протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року у справі № 915/1795/19 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок позивача судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на п. 3.1. Договору оренди земельної ділянки, зазначає, що Фізична особа-підприємець Сіра Любов Василівна, м. Миколаїв своїм переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк не скористалась, у строк, визначеним договором, а саме: за шість місяців до спливу строку договору оренди землі, з відповідною заявою до орендодавця не звернулась, у зв'язку з чим, строк дії договору оренди землі закінчився.
Крім цього, Миколаївська міська рада, м. Миколаїв, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 594/376/17-ц, зазначає, що для застосування ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з ч. 2-5 вищевказаного Закону, необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Тобто, на думку скаржника, необхідною умовою для поновлення договору оренди землі на новий строк є здійснення орендарем повідомлення в установлені строки про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, а саме, виходячи з положень умов Договору та вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі» позивач зобов'язаний був письмово звернутися до Відповідача із заявою про продовження строку дії договору не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії договору із проектом додаткової угоди, а саме - не пізніше 28.08.2016 року. Отже, позивачем було втрачено переважне право на продовження строку дії договору оренди землі внаслідок несвоєчасного повідомлення про це скаржника.
При цьому, скаржник вважає помилковим посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17, в якій наведено правові висновки у контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року у справі № 915/1795/19, справу призначено до судового розгляду.
12.03.2020 року поштою від Фізичної особи-підприємця Сірої Любові Василівни, м.Миколаїв до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, а якому позивач просив суд апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року у справі № 915/1795/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Сірої Любові Василівни до Миколаївської міської ради про визнання додаткової угоди укладеною залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.
У відзиві позивач, посилаючись на норми чинного законодавства у сфері орендних відносин та практику Верховного Суду, зазначає, що матеріали справи № 915/1795/19 містять всі належні та допустимі докази, які підтверджують встановлення факту поновлення договору оренди землі від 29.09.2008 року № 5920.
З приводу поновлення договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», позивача зазначає, що тлумачення порядку застосування цієї норми та юридичних фактів, які необхідно встановити для її застосування в Верховному Суді склалася усталена практика, яка знайшла своє відображення в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду викладеною у постанові від 10.09.2018 року по справі №920/739/17 складеній на підставі висновку Науково-консультативної ради при Верховному Суді, постановах Верховного Суду від 29.11.2018 року у справі № 912/1712/17, від 18.12.2018 року у справі № 912/1600/17, від 18.12.2018 року у справі № 912/1713/17, від 30.01.2019 року у справі № 905/1877/17, від 15.06.2019 року у справі № 910/8798/18, від 25.06.2019 року у справі № 908/1523/17, від 19.06.2019 року у справі № 925/803/18 та інші.
При цьому, відповідно до практики, викладеної у вказаних постановах, ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачає окрему підставу для поновлення договору оренди землі та встановлює, що у разі якщо орендар продовжує протягом одного місяця після закінчення строку договору і за відсутності листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Отже, ч. 6 ст. 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору).
При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.
Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді».
У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною ст. 33 Закону України «Про оренду землі», і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.
У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.
На думку позивача, посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду визначену в постанові від 10.04.2018 року у справі № 594/376/16-ц є недоречним оскільки постанова у цій справі прийнята виходячи із інших обставин, що підтверджено судом першої інстанції, до таких обставин відноситься: на відміну від справи, що розглядається у справі № 594/376/17-ц орендарем не доведено направлення орендодавцю листа-повідомлення про намір поновити договір оренди землі; у справі №594/376/17-ц позивач доводив наявність в нього переважного права на поновлення договору оренди землі і суди, у тому числі Верховний Суд, дійшли до висновку про відсутність такого права, а в справі, що розглядається позивач доводить наявність поновлення договору оренди землі у зв'язку із продовженням користування орендованою земельною ділянкою та відсутність направленого в установлений законом строк заперечення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі; у справі № 594/376/17-ц спірні правовідносини щодо поновлення договору оренди землі виникли в 2015 році, а у справі, що розглядається в 2017 році, у той же час, до ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яка встановлює правові механізми поновлення договору оренди землі зазнала змін в 2016 році.
У той же час, Верховний Суд в постанові від 05.06.2019 року у справі №915/1004/18, обставини якої є аналогічними з обставинами справи, що розглядається, прийшов до висновку, що до спірних правовідносин у такому спорі не можуть бути застосовані висновки Верховного Суду викладені в постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.
Крім того, позивач зазначив, що у спорах обставини яких є аналогічними з обставинами справи, що розглядається, в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 908/2460/18, від 04.06.2019 року у справі № 910/21516/17, від 23.05.2019 року у справі № 910/21515/17, від 05.06.2019 року у справі № 908/1475/17, від 28.05.2019 року у справі № 910/21517/17 суд касаційної інстанції прийшов до висновків про наявність підстав для задоволення відповідних позовів виходячи із правових висновків, які повторюють вищенаведені правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 05.06.2019 року у справі № 915/1004/18, які також повторюють висновки палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеною у постанові від 10.09.2018 року по справі № 920/739/17.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 року зупинено апеляційне провадження у справі № 915/1795/19 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5724/17.
26.05.2020 року з Єдиного державного реєстру судових рішень Південно-західному апеляційному господарському суду стало відомо про оприлюднення 18.05.2020 року повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17, в зв'язку з чим, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 року провадження у справі № 915/1795/19 поновлено з 22.06.2020 року; справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник Миколаївської міської ради, м. Миколаїв в судове засідання не з'явився, будь-яких клопотань або заяв суду апеляційної інстанції не надав, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням викладеного, та враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, справа перебувала в провадженні досить тривалий час, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з'явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Миколаївської міської ради, м.Миколаїв.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року у справі № 915/1795/19 не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
11.09.2008 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (орендодавець) та Фізичною-особою підприємцем Сірою Любов'ю Василівною, м. Миколаїв (орендар) було укладено договір оренди землі № 5920, відповідно до умов п. 1.1 якого Миколаївська міська рада, м. Миколаїв на підставі рішення від 25.04.2008 року за № 23/41 продовжує Фізичній-особі підприємцю Сірій Любові Василівні, м. Миколаїв оренду земельної ділянки, яка була надана рішенням міської ради від 28.02.200 року № 10/24, для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу по вул. Корабелів, поблизу лікарні ШМД без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Заводський район/.
Як вбачається з п. 2.1., 2.2., 2.4. договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 60 кв.м., у тому числі 12 кв.м. для обслуговування критого майданчика для очікування громадського транспорту, без права її передачі в оренду. На земельній ділянці знаходиться зупиночний комплекс. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25.06.2008 року № 959 (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1,029), на час укладання договору становить 13 010 грн. 88 коп.
Згідно з п. 3.1. договору оренди землі, строк його дії складає 3 роки з 28.02.2008 року. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди.
Підпунктом «г» п. 9.3. договору сторони погодили, що після закінчення строку, на який було укладено договір, при умові належного виконання обов'язків відповідно до умов договору, за інших рівних умов, орендар має переважне право на поновлення договору за тим самим цільовим використанням земельної ділянки, за яким вона надавалась.
Відповідно до пп. «и» п. 9.4. встановлено, що не менш ніж за три місяці до закінчення строку договору оренди, орендар зобов'язаний звернутись до міської ради з клопотанням про продовження строку оренди земельної ділянки або з повідомленням про намір її подальшого використання, при цьому орендна плата вноситься по день фактичного використання земельної ділянки або до укладання нового договору оренди землі.
Згідно з п. 12.1. договору всі зміни та/або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді додаткової угоди (договору про зміни), що буде невід'ємною частиною цього договору. Згодою або запереченням орендодавця на зімни та/або доповнення до цього договору на вимогу орендаря, є рішення орендодавця, прийняте в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 12.3. дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Після закінчення строку, на який його було укладено, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (п.12.7. договору).
Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 14.1 договору).
29.09.2008 року договір оренди землі № 5920 було зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" за № 040800101072 та земельну ділянку передано за актом приймання-передачі.
24.09.2012 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (орендодавцем) та Фізичною-особою підприємцем Сірою Любов'ю Василівною, м. Миколаїв (орендарем) було укладено договір про зміни № 132-12 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" за № 040800101072 та у Миколаївській міській раді за № 5920, яким пункт 3.1. останнього було доповнено наступним: «Термін оренди продовжений до 28.02.2014 року. Орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на продовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутись до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для продовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця».
Зазначеним договором про зміни від 24.09.2012 року № 132-12 сторони також внесли зміни в п. 9.4. та 12.6. договору оренди землі від 11.09.2008 року № 5920, змінивши слова «ніж за три місяці» словами «ніж з шість місяців».
27.01.2015 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (орендодавцем) та Фізичною-особою підприємцем Сірою Любов'ю Василівною, м. Миколаїв (орендарем) було укладено договір про зміни № 08-15 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 29.09.2008 року за № 5920, яким п. 1.1. договору оренди землі доповнено наступним: «Миколаївська міська рада, м. Миколаїв на підставі рішення від 19.11.2014 року за № 44/44 продовжує Фізичній-особі підприємцю Сірій Любові Василівні, м.Миколаїв оренду земельної ділянки площею 60 кв.м. (кадастровий №4810136300:02:026:0005) для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу по вул. Корабелів, поблизу лікарні ШМД без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Заводський район/».
Також вказаним договором про зміни п. 3.1. договору оренди землі від 11.09.2008 року № 5920 доповнено наступним «Договір діє до 28.02.2017 року. Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для продовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця».
19.05.2017 року, вже після закінчення дії Договору оренди землі, Фізична особа-підприємець Сіра Любов Василівна, м. Миколаїв звернулась до Центру адміністративних послуг м. Миколаєва із заявою до відповідача про прохання видати рішення міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу, площею 60 кв. м., яка розташована у м.Миколаєві по вул. Корабелів, 14, поблизу ШМД. До вищевказаної заяви позивачем також було додано проект Додаткової угоди до договору оренди землі, який зареєстровано у який зареєстровано у Миколаївській міській раді 29.09.2008 року за № 5920 (а.с. 25).
12.06.2017 року Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради Виконавчому комітету міської ради було надано відповідь за вих. № 17-2363, якою Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради повідомило, що вважає за можливе поновлення терміну дії правових документів на земельну ділянку площею 60 кв. м., у т.ч. 12 кв.м. під спорудою, для обслуговування критого майданчика для очікування громадського транспорту по вул. Корабелів, поблизу лікарні ШМД в Заводському районі м. Миколаєва, строком на 1 рік, до затвердження комплексної схеми.
В подальшому, 19.07.2019 року, Фізичною особою-підприємцем Сірою Любов'ю Василівною, м. Миколаїв на ім'я міського голови Миколаївської міської ради Сенкевича О.Ф. було направлено листа, яким заявниця стверджує про відсутність з боку посадових осіб Миколаївської міської ради будь-якого рішення за її зверненням від 16.05.2017 року щодо поновлення Договору оренди земельної ділянки від 29.09.2008 року № 5920. При цьому, Фізична особа-підприємець Сіра Любов Василівна, м. Миколаїв, вказала, що відкрито та добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою, переданою останній Миколаївською міською радою за актом приймання - передачі згідно договору оренди землі від 29.09.2008 року № 5920. До вищевказаної заяви, позивачем було долучено проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 29.09.2008 року № 5920 (а.с. 28).
Матеріали справи містять, доданий відповідачем до відзиву на позовну заяву, лист Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 09.08.2019 року № 02-03/2851, адресований Директору юридичного департаменту Миколаївської міської ради на його запит за № 424/02.06, з якого вбачається, що питання відносно продовження Фізичній особі-підприємцю Сірій Любові Василівни, м. Миколаїв оренди земельної ділянки (кадастровий №4810136300:02:026:0005), площею 60 кв.м., яка було надана рішенням Миколаївської міської ради від 19.11.2014 року № 44/44 для обслуговування зупиночного комплексу по вул.. Корабелів, поблизу лікарні ШМД, відповідно до висновку Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 12.06.2017 року № 17-2363 було розглянуто на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології та запропоновано для розгляду на пленарному засіданні міської ради. Під час погодження проекту рішення міської ради, юридичним департаментом Миколаївської міської ради були підготовлені зауваження до проекту рішення, у зв'язку з тим, що орендар звернувся до Миколаївської міської ради із заявою щодо поновлення договору оренди землі із пропуском строку для відповідного звернення. На сьогодні розгляд звернення Фізичній особі-підприємцю Сірій Любові Василівни, м. Миколаїв щодо поновлення строку оренди землі по вул. Корабелів поблизу ШМД триває.
При цьому, доказів розгляду вищезазначеного звернення матеріали справи не містять, як і не містять доказів підписання відповідачем додаткової угоди, наданої Фізичною особою-підприємцем Сірою Любов'ю Василівною, м. Миколаїв до Центру надання адміністративних послуг, а також на адресу Міського голови Миколаївської міської ради що і стало підставою для звернення Фізичної особи-підприємця Сірої Любові Василівни, м. Миколаїв до суду з відповідним позовом, з вимогою про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді від 29.09.2008 року за № 5920, укладеною в редакції, запропонованій позивачем.
В той же час, матеріали справи не містять акту приймання-передачі земельної ділянки, переданої в оренду після закінчення строку дії договору оренди землі від 29.09.2008 року за № 5920.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, яка позивачу передана в оренду Миколаївською міською радою, м. Миколаїв, земельна ділянка, розташована у м. Миколаєві по вул. Корабелів, поблизу ШМД, загальною площею 0,0060 га, кадастровий номер 4810136300:023:026:0005, належить до комунальної власності Миколаївської міської ради, м. Миколаїв.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
У відповідності до ст. 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).
Предметом даного спору є вимога про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, в редакції, запропонованій позивачем, на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
Порядок поновлення договору оренди земельної ділянки визначено ст. 33 Закону України "Про оренду землі", якою регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк, як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (ч.1-5 цієї статті), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (ч. 6 цієї статті).
Так, для застосування положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендареві про наявність заперечень і своє рішення.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
Законодавець у ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" визначив алгоритм дій, згідно з яким орендодавець після отримання листа-повідомлення орендаря зобов'язаний:
1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;
2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;
3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);
4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.
За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Зазначені положення слід розуміти таким чином:
а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;
б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.
У разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.
Відповідно до ч. 6 ст. 33 названого Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Визначений наведеною нормою порядок є відмінним від передбаченого положеннями ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки передбачає право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яке виникає після закінчення строку дії відповідного договору оренди земельної ділянки за умови, що орендар продовжує користуватись цією ділянкою, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди заперечення орендодавця проти поновлення цього договору.
Повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається.
Суть поновлення договору оренди згідно із цією частиною ст. 33 Закону України "Про оренду землі" полягає саме у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує проти поновлення договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі. Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у ч. 1- 5 і ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою.
Тобто, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди:
1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов'язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди;
2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.
Так, як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням умов договору оренди землі від 29.09.2008 року за № 5920, з урахуванням договору про зміни від 27.01.2015 року № 08-15 та договору про зміни від 24.09.2012 року № 132-12, а також обов'язку позивача звернутись до відповідача щодо продовження строку договору оренди у строк, не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі, тобто до 28.08.2016 року, з огляду на встановлені обставини звернення позивача з відповідною заявою лише 16.05.2017 року, судова колегія дійшла висновку, що позивач не набув права на поновлення договору оренди землі на підставі ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
Разом з тим, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що позивач продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі від 29.09.2008 року за № 5920, а відповідач протягом одного місяця після закінчення строку договору не направив позивачу листа-повідомлення про заперечення стосовно його поновлення.
Як вже було зазначено вище, ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів:
- користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди;
- відсутність протягом одного місяця з дня закінчення строку договору заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору).
При цьому, повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно із цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді".
У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 названого Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто, орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною ст. 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту ч. 6 зазначеної статті.
У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки.
Частинами 8-9 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
Ці положення узгоджуються із загальною нормою ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України.
Тобто, договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому, відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.
Таким чином, за будь-яких обставин, в обов'язковому порядку продовження чи поновлення договору оренди землі відбувається за укладення сторонами додаткової угоди.
Аналогічних правових висновків дотримується Верховний Суд у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року по справі № 709/433/17, від 21.11.2018 року №530/121/17, від 10.04.2018 року у справі № 594/376/17-ц, у постановах від 10.09.2018 року №920/739/17, від 18.12.2018 року № 917/1393/17.
Враховуючи те, що позивач продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі від 29.09.2008 року за № 5920, з урахуванням договору про зміни від 27.01.2015 року № 08-15 та договору про зміни від 24.09.2012 року №132-12 до вищевказаного договору оренди землі, а також виконував свої обов'язки зі сплати орендної плати, що сторонами по справі не заперечується, а відповідач протягом одного місяця після закінчення строку договору не направив позивачу листа-повідомлення про заперечення стосовно його поновлення, висновок господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі є обґрунтованим.
При цьому доводи скаржника, у яких він, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та приписи ст. 33 Закону України "Про оренду землі", вважає втрату позивачем переважного права на продовження строку дії договору оренди землі внаслідок несвоєчасного повідомлення про це орендодавця, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки поновлення договору оренди за приписами ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» на тих самих умовах і на той самий строк, які були передбачені договором, здійснюється автоматично з наступної дати після дати його припинення; при цьому, відсутність реалізації позивачем переважного права оренди земельної ділянки може свідчити виключно про відсутність підстав для укладення відповідної додаткової угоди на підставі приписів ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», втім, не спростовує обставин поновлення правовідносин сторін за приписами ч. 6 ст. 33 цього Закону, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 594/376/17-ц ухвалена, виходячи з інших обставин справи і не є такою, що прийнята у подібних правовідносинах.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.06.2019 року у справі № 915/1004/18 з аналогічними правовідносинами сторін, предметом та підставою позову.
До того ж, судова колегія звертає увагу, що на момент апеляційного перегляду справи вже закінчився строк дії цієї додаткової угоди і будь-яких заперечень апелянта щодо неправомірного користування земельною ділянкою або несплатою орендних платежів позивачем тощо до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, останній встановлює наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» містить пряму вказівку щодо обов'язковості укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та продовження договору оренди землі з мовчазної згоди орендодавця.
Судова колегія наголошує, що матеріали справи не містять належного обґрунтованого листа-повідомлення про прийняте рішення орендодавцем у відповідь на звернення позивача щодо продовження дії договору оренди. Така відмова повинна містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни, як то передбачено приписами Закону України «Про оренду землі», що свідчить про порушення відповідачем вимог чинного законодавства України в сфері земельних правовідносин. Всі заперечення відповідача по даній справі стосуються порушення позивачем передбаченого договором 6-місячного терміну його повідомлення про переважне право на поновлення договору оренди, які судовою колегією відхилені, як такі, що не ґрунтуються на нормах Закону.
Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Що стосується справи № 320/5724/17, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, до розгляду якої зупинялось провадження у справі, що наразі переглядається, судова колегія зазначає.
Так, підставою передачі справи № 320/5724/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду став висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від висновків щодо застосування ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", викладених у постанові Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17, оскільки вони суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 594/376/17-ц.
Окрім того, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що на відміну від положень ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що одна зі сторін, орендар, обов'язково попередньо має повідомити про своє бажання про поновлення договору оренди землі, оскільки має наступну умову свого застосування - за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Тобто, автоматичної пролонгації договору не відбувається.
При цьому, за результатами розгляду вказаної справи Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 року, будь-яких висновків із вищезазначених правових питань зроблено не було, оскільки у межах даної справи Верховний Суд розглянув питання юрисдикції та закрив провадження у справі в зв'язку з тим, що даний спір не підлягав розгляду у цивільному судочинстві.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року у справі № 915/1795/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року у справі № 915/1795/19 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 року у справі № 915/1795/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 22.06.2020 року.
Повний текст постанови складено 23 червня 2020 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош