Іменем України
22 червня 2020 року
м. Харків
справа №645/2530/19
провадження №22-ц/818/3250/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Хорошевського О.М.
суддів: Бурлаки І.В. , Яцини В.Б.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в місті Харкові
апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 25 лютого 2020 року, постановлену суддею Мартиновою О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.07.2016 року відбулась реорганізація структурного підрозділу ДП «Донецька залізниця» шляхом його злиття, як наслідок позивача переведено до Виробничого підрозділу «Станція Іловайськ» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», про що маються відповідні запису у трудовій книжці. Враховуючи зазначене, у 2016 році (під час тривання АТО) між позивачем та відповідачем АТ «Українська залізниця» виникли трудові відносини. У подальшому 04.05.2017 року структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» видано наказ № 48-ОС про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, з яким позивача ознайомлено особисто. За час перебування у трудових відносинах із відповідачем АТ «Українська залізниця», роботодавцем допущено порушення строків виплати заробітної плати. Разом з тим, у день звільнення відповідач АТ «Українська залізниця» повний розрахунок не провів, як наслідок перед позивачем мається з боку відповідача непогашена заборгованість із заробітної плати у сумі 5948,98 грн. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та зборів) та компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 1370,56 грн. (без урахування з цієї суми передбачених законом податків та зборів).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що судом першої інстанції не враховано, що висновком торгово-промислової палати України №126/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно Акціонерного товариства «Українська залізниця» не є сертифікатом. Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом для підтвердження настання обставин (форс-мажору) є сертифікат. Відповідач не спростував доводів позивача щодо наявності заборгованості по заробітній платі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у не проведенні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 23 грудня 2009 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на станцію Харцизьк ДП «Донецька залізниця», черговим по залізничній станції (запасним) у порядку переведення у із Луганської дирекції залізничних перевезень ДП «Донецька залізниця» за згодою між керівниками підприємств, на підставі наказу № 206/ос від 23.12.2009 року.
Відповідно до наказу № 239-ос від 31.12.2013 року, ОСОБА_1 01.01.2014 року переведений черговим по залізничній станції Харцизьк, у зв'язку із зміною штатного розпису згідно наказу начальника залізниці № 1026/Н від 28.10.2013 року.
01.04.2016 року станція Харцизьк ДП «Донецька залізниця» на підставі наказу від 28.03.2016 року № 69/Н перепідпорядкована станції Іловайськ ДП «Донецька залізниця», на підставі наказу № 115/ДС від 30.03.2016 року.
Згідно Закону України від 23.02.2012 року № 4442-ІV, постанови КМУ № 200 від 25.06.2014 року, 15.07.2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Наказом № 2/ос від 14.07.2016 року, 15.07.2016 року станція Іловайськ державного під підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Станція Іловайськ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Наказом № 2/ос від 14.07.2016 року, у зв'язку із реорганізацією Державного підприємства «Донецька залізниця» продовжено дію трудового договору з ОСОБА_1 на посаді чергового по залізничній станції.
Як вбачається з наказу (розпорядження) № 48-ос від 04.05.2017 року ОСОБА_1 був звільнений із станції Харцизьк 3 класу господарство перевезень, черговий по залізничній станції за згодою сторін на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачем не здійснений з ним повний розрахунок при звільненні. Крім того, відповідач постійно порушував строки виплати заробітної плати тому позивач вважає, що підлягає стягненню компенсація за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Згідно розрахунку позивача заборгованість по заробітній платі становить 5948,98 грн та компенсація за втрату частини заробітку у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 1370,56 грн.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
На підставі частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Матеріали справи свідчать про те, що 04 травня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади чергового по залізничній станції за угодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпПУ на підставі наказу від 04.05.2017 року № 48-ос, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці (а.с.17,21).
В повідомленні начальника структурного підрозділу «Юридична служба» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 27.05.2019 року зазначено, що виробничі підрозділи Донецької та Луганської дирекцій залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця», розташовані на тимчасово не контрольованих територіях Донецької та Луганської областей, що сприяє загрозі життя уповноважених осіб при знаходженні на території виробничих підрозділів, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності. Таким чином, на підконтрольній владі України території відсутні оригінали кадрових та фінансових документів по структурному підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року (на день звільнення).
До вказаного повідомлення додана довідка структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 13.06.2019 року про доходи ОСОБА_1 , чергового по залізничній станції за період з березня 2017 року по липень 2017 року, з якої вбачається, що за березень 2017 року йому нараховано 2251,79грн., фактична кількість відпрацьованих годин 84, утримано 461,21 грн., до видачі 1790, 58 грн. За інші місяці вказаного періоду нарахування у довідці відсутні. (а.с.118). Згідно з відомості на виплату грошей за березень 2017 року позивач повинен був отримати 5265, 10 грн. (з вирахуванням ПДВ 4186,72 грн)(а.с.128-130 т.1).
Разом з тим ОСОБА_3 надані розрахунки заробітної плати ВП ДС Іловайськ ДН Донецька «Дон зал.» за березень, квітень, травень, червень 2017 року із зазначенням видів нарахувань, утримання, сум до виплати та лікарняних, відпусток.
Позивачем зазначено, що згідно штатного розпису АТ «Українська залізниця» РФ Дон. Зал. СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» його оклад на посаді чергового по залізничній станції складав 4743,00 грн.
Виходячи із вказаних даних розрахункових листів і внутрішніх нормативних документів АТ «Укрзалізниця», в тому числі колективного договору, позивачем проведено розрахунки заборгованості по заробітній платі з вирахуванням обов'язкових утримань за березень, квітень, травень, червень и липень лише у сумі 2251,79 грн (з вирахуванням ПДВ 1790,58 грн).
ОСОБА_1 розрахована заборгованість відповідача з виплати належних, але не виплачених йому сум на загальну суму 7319,54 грн. наступним чином:
- заробітна плата - 5948,98 грн.;
- сума компенсації - 1370,56 грн.
Відповідно до вимог статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
Належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед ОСОБА_1 , відповідачем суду не надано.
Розрахунок позивача відповідачем жодним чином не спростовано, також відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження своєчасної виплати позивачу заборгованості по всім належним йому виплатам при звільненні, або відсутність підстав для нарахування такої заборгованості або про інший розмір такої заборгованості.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» посилається лише на неможливість нарахувати заробітну плату за спірний період у зв'язку із відсутністю оригіналів кадрових та фінансових документів.
Відтак, відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі, у строки, встановлені частиною 1ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали ОСОБА_1 від підприємства при звільненні.
У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За таких обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17.
Посилання на те, що відповідачем була припинена виробнича діяльність на неконтрольованій території в зв'язку із втратою контролю над майном, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про виплату заборгованості по заробітній платі, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки підприємство працювало в умовах АТО до 2017 року і зобов'язане було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було вживати всіх заходів для того, щоб мати на території, підконтрольній Україні, всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.
При цьому колегія суддів критично оцінює посилання представника відповідача на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі, зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача та виданого наказу (розпорядження) про його звільнення з роботи. Наявність роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, який використовував їх як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати, свідчить про обізнаність відповідача про існуючий обов'язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.
Крім того, як вказано в Постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 243/5469/17, провадження № 61-94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця.
Наданий відповідачем Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом про форс-мажорні обставини, в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України, на який посилається представник відповідача не звільняє відповідача від обов'язку виплатити працівнику заборгованість з оплати праці, а лише підтверджує відсутність вини підприємства у несвоєчасній виплаті заробітної плати.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цьогоЗакону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Тому наданий відповідачем Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 не свідчить про наявність законних підстав для невиплати заробітної плати позивачу та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
При цьому колегія суддів зауважує, що позивач працював на залізниці понад 11 років.
Жодних дій, що спричинили втрату фінансових та кадрових документів, позивачем не вчинялось.
Натомість працівник не може брати на себе ризики роботодавця та нести тягар відповідальності у вигляді позбавлення передбаченої законом оплати праці та відповідних гарантій.
Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці'компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати'підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).
Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати'Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».
Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до пунктів 4, 5 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно дост. 34Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»,Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Отже, враховуючи зазначені норми законодавства та взявши до уваги, що сума компенсації обчислюється після утримання податків і обов'язкових платежів, судова колегія дійшла правильного висновку про те, що позивач має право на стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків їх виплати.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене без додержанням вимог матеріального та процесуального права.
На підставі викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.
Згідно п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 ютого 2020 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» ( код 40075815, м. Київ, вул. Тверська, 5) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі у сумі 5948 (п'ять тисяч дев'ятсот сорок вісім гривень),98 коп та компенсацію за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 1370 (одна тисяча триста сімдесят гривень),56 коп. а всього 7319 (сім тисяч триста дев'ятнадцять гривень), 54коп з утриманням з Акціонерного товариства "Українська залізниця" з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Стягнути Акціонерного товариства «Українська залізниця» ( код 40075815, м. Київ, вул. Тверська, 5) на користь держави судовий збір у розмірі 1152 (одна тисяча п'ятсот дві гривні),60 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.М.Хорошевський
Судді: І.В.Бурлака
В.Б.Яцина
Повний текст постанови складено 22.06.2020