Провадження № 22-ц/803/2116/20 Справа № 201/15537/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
10 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2019 року
у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, визнання недійсним шлюбу,
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17.04.2015 р. у справі № 201/15537/13-ц про визнання недійсними правочинів, визнання недійсним шлюбу.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з таким судовим рішенням, заявник звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції в повному обсязі, відкрити провадження з перегляду рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17.04.2015 по справі № 201/15537/13-ц за нововиявленими обставинами.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з висновку судового експерта Каніщева А ОСОБА_4 В ОСОБА_4 дізналася, що рішення суду, яке було прийняте у справі, ґрунтується на експертизі, проведеній неналежним чином з певними методичними порушеннями. Крім того, матеріали кримінального провадження № 12016040650001104 містять докази, що можуть спростувати висновки, викладені в рішенні Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17.04.2015 року.
ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 201/15537/13-ц (провадження № 2/201/577/2015) від 17.04.2015 р. задоволено вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , визнано недійсними правочини, вчинені за життя ОСОБА_5 , а саме:
- договір дарування квартири від 11.12.2012 р., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Фаст Л.Д., зареєстрований у реєстрі за № 1587;
- договір дарування квартири від 11.12.2012 р., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Фаст Л.Д., зареєстрований у реєстрі за № 1590;
-заповіт ОСОБА_5 від 23.058.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Фаст Л.Д., зареєстрований у реєстрі за № 175;
- довіреність ОСОБА_5 від 03.06.2011 р., посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Фаст Л.Д., зареєстровану в реєстрі за № 722;
- визнано недійсним шлюб, укладений 23.06.2007 р. між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 (а.с. 62-66 т. 3).
За результатами оскарження рішення ОСОБА_1 ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.06.2015 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 67-79 т. 3).
За результатами оскарження рішень ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, рішення суду першої інстанції і ухвала суду апеляційної інстанції залишені без змін (а.с. 111-112 т. 3).
Як установлено судами у цій справі, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .
Позивачка ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_5 .
Заповітом від 23.05.2012 р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Фаст Л.Д., зареєстрованим в реєстрі за № 175 ОСОБА_5 заповів належне йому майно з таким розпорядженням:
- квартиру АДРЕСА_3 , заповів ОСОБА_2 ;
- квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 : АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_8 : АДРЕСА_9 - заповів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у рівних частинах кожному;
- квартиру АДРЕСА_10 ; квартиру АДРЕСА_11 та квартиру АДРЕСА_12 - заповів ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно.
Частина спадкового майна (квартира АДРЕСА_10 і квартира АДРЕСА_12 ) подаровані ОСОБА_5 за життя ОСОБА_1 за нотаріально посвідченими договорами дарування.
03.06.2011 р. ОСОБА_5 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім'я своєї дружини ОСОБА_1 , якою уповноважив її представляти його інтереси перед всіма фізичними та юридичними особами, у т.ч. щодо отримання дублікату договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованої на його ім'я 06.02.1997 р.
Під час розгляду справи суд першої інстанції поставився критично до показань свідків щодо психічного стану ОСОБА_5 з огляду на необхідність спеціальних знань в галузі медицини, разом із тим судом були прийняті до уваги свідчення ОСОБА_7 , яка пояснила, що вона, як лікар-психіатр наглядала ОСОБА_5 з 1995 року по 2012 рік в КЗ «Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР. ОСОБА_5 мав ідею великого цілительства, яка перейшла в парафренізацію. Галюцинацій не мав, проте мислення було паралогічним, відірваним від реальності, адекватно оцінювати свої дії не міг, страдав психічним розладом, мав діагноз «шизофренія».
Листом КЗ «Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР від 05.09.2014р. № 14/407 підтверджувалося, що ОСОБА_5 в минулому оглядався лікарем-психіатром ОСОБА_7 , яка працює по теперішній час, тому має необхідні медичні знання для визначення психічного стану хворого в період здійснення нагляду за ним.
За клопотанням позивача і його представника у справі була призначена посмертна комісійна судово-психіатрична експертиза щодо ОСОБА_5 , на вирішення якої були поставленні питання з приводу того, чи міг померлий ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій під час вчинення спірних правочинів, шлюбу, чи міг він керувати своїми діями при цьому.
За результатами проведеної експертизи відділенням судово-психіатричних експертиз КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР складений висновок судово-психіатричного експерта № 15 від 19.02.2015 р., яким встановлено, що ОСОБА_5 в період часу, що цікавить суд, тобто на момент укладання правових дій, виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу в формі шизофренії параноідної. За своїм психічним станом на той час ОСОБА_5 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 126 - 129 т. 2).
Судом було встановлено, що ОСОБА_5 з 1978 року знаходився на обліку в КЗ «Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР з діагнозом: психопатія, був знятий з обліку внаслідок зміни місця проживання, що підтверджується листом КЗ «Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР від 12.12.2014 р. № 14/310 (а.с. 85 т. 2).
В матеріалах справи наявна копія алфавітної карти КЗ «Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР (а.с. 86 т. 2), з якої видно, що ОСОБА_5 , 1938 р.н., що проживав за адресою: АДРЕСА_13 , взятий на облік у 1978 році з діагнозом «психопатія».
Судово-психіатричний експерт ОСОБА_8 , допитаний в судовому засіданні за клопотанням представника ОСОБА_1 по результатам проведеної експертизи зазначив, що особи, які страждають на шизофренію параноідну, зовні не відрізняються від здорових людей, ведуть себе адекватно, спілкуються з іншими людьми та можуть орієнтуватись у просторі, в часі та у своїй особистості, хоча при цьому і не усвідомлюють значення багатьох своїх поступків та юридично-значимих дій.
У зв'язку з вищевказаним, суд не прийняв до уваги твердження відповідачів, їх представників і свідків щодо можливості померлого ОСОБА_5 в момент вчинення оспорюваних правочинів міг усвідомлювати значення своїх дій, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності під час підписання правочинів і укладання шлюбу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недійсність учинених ОСОБА_5 правочинів і укладеного шлюбу з ОСОБА_1 .
Під час перегляду справи апеляційним судом не прийняті доводи ОСОБА_1 про те що, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про проведення повторної (посмертної) судово - психіатричної експертизи. 14.05.2015р. ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції заявляла клопотання про проведення повторної (посмертної) судово - психіатричної експертизи у справі, обґрунтовуючи його тим, що Висновок судово-психіатричного експерта № 15 від 19.02.2015 р. суперечить матеріалам справи, відсутні медичні документи про наявність у ОСОБА_5 хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофренії параноідної, а такий діагноз є лише у свідченнях лікаря - психіатра ОСОБА_7 , яка не підтвердила свої свідчення медичним документом.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровській області від 23.06.2015 р. відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення повторної експертизи. Відмовляючи у задоволенні клопотання апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у справі вже була призначена і проведена комісійна посмертна судово-психіатрична експертиза щодо ОСОБА_5 , перелік питань, які ставилися перед експертом, був погоджений учасниками процесу і їх вирішення в повній мірі висвітлювало предмет спору. Окрім того, за клопотанням сторони відповідача у судовому засіданні був допитаний судовий експерт ОСОБА_8 , що входив до групи експертів, які проводили судову експертизу і в повній мірі відповів на всі питання сторін, у т.ч. відповідача. Серед іншого, судовий експерт пояснював, що при проведенні судово-психіатричної експертизи колегією експертів були досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи, проте, при вирішенні поставлених на розгляд експертів питань, останні надавали перевагу медичним документам (доказам), з урахуванням специфіки предмета дослідження та необхідності при його вирішенні наявності спеціальних медичних знань. Отже, при проведенні посмертної судово - психіатричної експертизи судові експерти досліджували матеріали цивільної справи, а тому мали можливість врахувати усі докази, при їх належності, для встановлення психічного стану померлого у відповідний проміжок часу, що запитувався судом.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції вірно визначився з тим, що Висновок судово-психіатричного експерта № 15 від 19.02.2015 р. у повній мірі відповідає матеріалам справи і наявним в ній доказам, а тому у суду відсутні будь-які сумніві у його правильності, повноті та обґрунтованості. Висновок комісійної судової експертизи був отриманий в передбаченому порядку ліцензованими експертами. Здобуті в ході розгляду справи докази не спростували висновок (посмертної) комісійної судово - психіатричної експертизи, а відповідачем переконливих аргументів чи доказів на спростування вказаного висновку до суду не надано, вказаний висновок узгоджувався з іншими матеріалами справи і не протирічить їм.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 р. касаційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилені, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.04.2015 р. і ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.06.2015 р. залишено без змін.
Погоджуючись з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, касаційний суд зазначив, що підставою для визнання правочину недійсним по ст. 225 ЦПК України (діючого на той час) може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правовику не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Установивши, що висновок проведеної у справі посмертної судово-психіатричної експертизи містить чіткий й конкретний висновок про те, що ОСОБА_5 на час укладення спірних правовиків і шлюбу, внаслідок психічного захворювання, не усвідомлював значення свої дій та не міг керувати ними, суди дійшли вірного й обґрунтованого вислову щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог (а.с. 111 - 112 т. 3).
На підтвердження наявності нововиявлених обставин заявниця надала висновок фахівця № 7 від 21.07.2015 р. у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_9 , який є фізичною особою-підприємцем, має повну вищу медичну освіту, науковий ступінь кандидата медичних наук, вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «судово-психіатрична експертиза», перший кваліфікаційний клас судового експерта, експертний стаж -15 років (а.с. 130-135 т. 3).
Означений висновок складений на підставі запита адвоката Скочко О.А. Фахівцеві було доручено провести наукову оцінку висновку судово-психіатричного експерта КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР від 19.02.2015 р. № 15 і надати письмовий висновок, у якому відповісти на питання: чи дотримані нормативні та методичні вимоги при складанні висновку судово-психіатричного експерта від 19.02.2015 р. № 15 відносно ОСОБА_5 .? Для ознайомлення фахівцю була надана фотокопія висновку судово-психіатричного експерта КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР від 19.02.2015 р. № 15.
За результатами аналізу висновку з формальної сторони фахівцем ОСОБА_9 встановлено, що посмертна судово-психіатрична експертиза відносно ОСОБА_5 проведена комісією експертів у складі Завалка Ю.М. (голови комісії), ОСОБА_10 і ОСОБА_8 . При цьому, у висновку не вказано, хто саме з експертів був лікарем-доповідачем. Всупереч вимогам ч. 3 ст. 147 ЦПК України, п. 32 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом МОЗ України від 28.10.2001р. № 397 і. п.п. 11, 20 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 100/о «Висновок судово-психіатричного експерта», затвердженої наказом МОЗ України від 28.07.201 4р. № 527, у висновку не зазначено посади експертів. Тому неможливо з'ясувати, чи всі вони були штатними працівниками експертного підрозділу лікарні. Замість повних імен та по-батькові експертів зазначені лише їх ініціали.
Крім того, не вказані лікарські кваліфікаційні категорії експертів, внаслідок чого суд і сторони у справі були позбавлені можливості належним чином оцінити досвід та рівень кваліфікації членів комісії, що може мати значення при призначенні повторної експертизи, адже відповідно до п. 6 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, проведення повторної експертизи доручається іншому більш кваліфікованому складу експертів. На сьогоднішній день саме лікарська категорія залишається основним показником рівня кваліфікації судово-психіатричного експерта.
Відомості про досліджуваного з незрозумілих причин розподілені між пп. 20 і 21 форми № 100/о, хоча п. 20 («Характеристика скоєного злочину»), виходячи з його назви, заповнюється лише при проведенні експертиз у кримінальних провадженнях.
Експерт ОСОБА_9 вважав, що висновок містить істотні змістовій недоліки, оскільки у відповідях на поставлені питання експерти вказали, що ОСОБА_5 на період часу, що цікавить суд, виявляв ознаки стійкого хронічного психічного розладу у формі шизофренії параноїдної і за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Відомо, що ОСОБА_5 з 1978 року перебував на обліку в Дніпропетровському спеціалізованому психоневрологічному центрі (ДСПЦ) з приводу психопатії (емоційно нестійкого розладу особистості).
У 1993 році ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні. На той час він висловлював скарги на слабкість, втомлюваність, безсоння. Відомо також, що він застосовував фізичні навантаження, нетрадиційні методи лікування, приблизно 11 місяців не виходив із квартири, не мився, був неспокійним, іпохондричним, настирливим; госпіталізований у зв'язку із санітарною та соціальною занедбаністю. Тоді, у 1993 році у нього було діагностовано хронічну судинно-мозкову недостатність на соматогенно-несприятливому фоні (гіпертонічна хвороба 2 ст., імунодефіцит неясної етіології), депресивно-іпохондричний синдром з паранояльними включеннями.
Експерт ОСОБА_9 вважав, що висновок є неповним через те, що не був витребуваний оригінал медичної карти стаціонарного хворого з ревматологічного відділення 11-ї міської лікарні, де ОСОБА_5 перебував з 29.10.1993 р. по 20.12.1993 р. з приводу аутоімунної хвороби, поліостеоартрозу, гіперплазії щитовидної залози, хронічного пієлонефриту, дисциркуляторної атеросклеротичної енцефалопатії, залишкових явищ інфаркту мозку з правосторонньою недостатністю, міокардіодистрофії. Замість цього експерти обмежились вивченням епікризу (тобто короткого витягу з історії хвороби).
Загальна медична карта амбулаторного хворого з поліклініки за місцем проживання описана лише двома рядками тексту: «спостерігався терапевтом за місцем проживання з указаним діагнозом». При цьому, не відображені частота та обставини звернень до лікарів, характер висловлюваних підекспертним скарг.
Не з'ясовано питання про перебування ОСОБА_5 на наркологічному обліку (хоча такі відомості є загальнообов'язковими для будь-якої судово-психіатричної експертизи).
Не було уточнено, чи оформлювалася ОСОБА_5 інвалідність (хоча в епікризі з 11-ї міської лікарні зазначено, що хворого рекомендовано направити на визначення працездатності).
Дата смерті підекспертного (25.09.2013 р.) наведена з посиланням лише на позовну заяву і не об'єктивізована свідоцтвом про смерть та (або) лікарською довідкою про смерть.
Отже, враховуючи мізерність та фрагментарність наявної медичної (зокрема психіатричної) документації, для вирішення експертних питань істотне значення мали б відомості про поведінку підекспертного, отримані з показань свідків та інших характеризуючих документів. Це дозволило б визначити позагоспітальну динаміку психічного стану, конкретний рівень соціальної та побутової адаптації. Важливо було знати, в яких умовах мешкав підекспертний, чи вів якусь трудову діяльність, як проводив свій вільний час, чи розпоряджався самостійно грошима і якою мірою обслуговував себе у побуті, якими були його стосунки із членами сім'ї та іншими родичами.
Експерт ОСОБА_9 дійшов висновку, що пояснення лише одного свідка - лікаря-психіатра ОСОБА_7 не можуть вважатися достатнім для вирішення поставлених перед експертами питань. Для забезпечення повноти експертного дослідження треба було обов'язково дослідити пояснення сторін (позивача, відповідача), інших свідків (родичів, сусідів, знайомих, працівників комунальних та соціальних служб, лікарів поліклініки тощо), які могли описати особливості поведінки, висловлювань та способу життя ОСОБА_5 . Крім того, свої пояснення обов'язкового мали б надати інспектор відділу РАЦС, який реєстрував оспорюваний шлюб (2007 р.), та нотаріус, який посвідчував оспорювані правочини (2011-2012 рр.).
Однак такі дані взагалі не згадуються у висновку експертизи. Складається враження того, що експерти штучно обмежили обсяг досліджуваних об'єктів за рахунок виключення усіх інших «немедичних» матеріалів. Це кардинально суперечить сучасним науково-методичним підходам до проведення посмертної судово-психіатричної експертизи. За відсутності аналізу вказаних матеріалів проведена експертиза не відповідає принципу повноти дослідження, встановленому ст. 3 Закону України «Про судову експертизу».
Вказує, що безумовно, проаналізовані матеріали свідчать про дивакуватість підексперїного, захоплення незвичними ідеями (цілительство) та своєрідність його способу життя. Однак цього недостатньо для синдромальної та нозологічної оцінки його психічного стану на період 2007 - 2012 років.
Як слідує з дослідницької частини висновку, у 2007 році ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_1 , а протягом 2011-2012 років вчинив ряд правочинів із розпорядження належними йому квартирами.
На думку експерта, звертає на себе увагу те, що заповіт від 23.05.2012 р., вчинений на користь декількох осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , що на думку експерта ОСОБА_9 свідчить про досить диференційоване розпорядження майном і наявність у підекспертного певних мотивів розподілу спадку. Важливо, що при вчиненні договорів дарування 11.12.2012 р. підекспертний передав у власність ОСОБА_1 лише ті квартири, які вже раніше заповів на її користь, і не змінив свого волевиявлення стосовно іншого майна, яке заповів решті спадкоємців.
Аналізуючи показання лікаря-психіатра ОСОБА_7 , експерти мали б звернути увагу на істотні розбіжності між її свідченнями і даними медичної документації.
Медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_5 з ДСПНЦ була втрачена внаслідок затоплення. Виходячи з облікових даних, він перебував на обліку з 1978 року з приводу психопатії (емоційно нестійкого розладу особистості).
Разом із тим у письмовому поясненні лікаря-психіатра ОСОБА_7 та у її показаннях у якості свідка зазначається про досить серйозні психічні порушення у ОСОБА_5 - ідеї цілительетва, переслідування, зараження вірусом СНІДу тощо. При цьому лікар-психіатр ОСОБА_7 зазначає, що спостерігала хворого принаймні з 1996 року до 2012 року, і він мав діагноз «шизофренія».
Експертом ОСОБА_9 зроблено висновок про те, що цілком імовірно, що такі пояснення лікаря-психіатра ОСОБА_7 могли бути неточними, а висловлена нею діагностична оцінка - суб'єктивною, виходячи з наступного.
За умови тривалого амбулаторного психіатричного спостереження і встановлення діагнозу шизофренії, такий діагноз неодмінно значився б і в облікових даних. Між тим, як слідує з відповіді ДСПНЦ, діагноз шизофренії ОСОБА_5 встановлений не був. Натомість в облікових даних значився діагноз психопатії (емоційно нестійкого розладу особистості), що відноситься до порушень неглибокого, непсихотичного рівня.
Таке формулювання діагнозу, як «емоційно нестійкий розлад особистості», передбачено чинною Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), яка застосовується Україні лише з 1999 року (відповідно до наказу МОЗ України від 08.10.1998 р. № 297). За старою класифікацією розлади особистості позначалися терміном «психопатія». Таким чином, діагноз психопатії, який раніше встановлювався ОСОБА_5 , у подальшому був переформульований у термінах МКХ-10. Але це могло відбуватися не раніше 1999 року (а можливо і набагато пізніше, враховуючи значну інертність вітчизняних психіатричних закладів у переході на нову класифікацію). Таким чином, один лише той факт, що в облікових даних ОСОБА_5 значиться діагностичне формулювання «емоціно нестійкий розлад особистості», вже свідчить про те, що на момент зміни діагностичного формулювання (1999 рік або пізніше) ОСОБА_5 не встановлювалися діагнози ані шизофренії, ані будь-якого іншого тяжкого психічного розладу.
Враховуючи те, що у поясненнях ОСОБА_7 згадується описання квартири ОСОБА_5 , можна було думати про здійснення оглядів вдома у пацієнта. В такій ситуації експертам варто було б витребувати через суд копії книги запису викликів лікарів додому (форми № 031/о). Слід зазначити, що в такій книзі повинні записуватися в тому числі і відвідування хворих вдома з ініціативи лікаря (навіть без виклику). Однак експерти не врахували можливість вивчення цього безумовно важливого документа, який міг би суттєво прояснити ситуацію з амбулаторними психіатричними обстеженнями ОСОБА_11 .
Зазначив, що показання свідка ОСОБА_7 у судовому засіданні наводяться у висновку експерта з посиланням на аркуші справи. Це свідчить про те, ще експерти орієнтувались на роздруківку показань, а не на фонограму судового засідання. Між тим єдиним офіційним джерелом, що відображає зміст судового засідання, є лише зроблений судом технічний запис. Відтак будь-яка роздруківка фонограми є документом похідним і може мати лише допоміжне значення, не замінюючи собою технічний запис. Експерти могли вивчати показання свідка у роздрукованому вигляді тільки за умови одночасного дослідження фонограм.
Отже, як слідує з наявної медичної документації, діагноз шизофренії ніколи за життя підекспертному не встановлювався. Всупереч цьому в мотивувальній частині Висновку експертів вказаний діагноз наводиться у констатуючому стилі, начебто це є самоочевидним фактом. Крім того, діагноз параноїдної шизофренії вказаний навіть без визначення типу перебігу (безперервний, епізодичний тощо), хоча це є істотною характеристикою захворювання, без встановлення якої взагалі неможливо провести реконструкцію психічного стану підекспертного на певний період часу.
Натомість у мотивувальній частині наводяться твердження експертів про нездатність пацієнта до цілеспрямованої діяльності, втрату вольової активності, хоча такі прояви взагалі не відображені у дослідницькій частині експертного висновку.
Симптоматика, описана в єдиному первинному психіатричному документі - медичній карті стаціонарного хворого за 1993 рік - сама по собі не є достатньою ані для діагностики шизофренії, ані для кваліфікації параноїдного синдрому, ані для констатації того, що описані розлади повинні були мати стійкий та хронічний характер. Варто зазначити, що встановлений на той час діагноз вказує на порушення органічного походження (обумовлені цереброваскулярною недостатністю).
Твердження експертів про наявність у ОСОБА_5 парафренних ідей суперечить наявним фактичним даним і є бездоказовим. Про парафренні ідеї можна говорити за наявності маячення фантастичного, вселенського розмаху. Очевидно, в цьому твердженні експерти пішли слідом за відверто суб'єктивними оцінками психіатра ОСОБА_7 .
Таким чином, при проведенні аналізованої експертизи експерти не провели належної диференційної діагностики в обсязі, адекватному особливостям цього конкретного випадку. Безумовно, такій діагностиці перешкоджала об'єктивна неповнота досліджених експертами матеріалів, які стосувалися психічного стану ОСОБА_5 .
Насамкінець експерт відмітив очевидну нечіткість основного висновку експертів про те, що ОСОБА_5 «не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними». Вважав, що висновок експертів завжди повинен точно відповідати законодавчим нормам, які лежать в основі експертного завдання. Такими нормами в аналізованому випадку є ч. 1 ст. 225 ЦК України та ч. 1 ст. 40 СК України. У цих статтях йдеться про здатність особи усвідомлювати значення своїх дій (а не розуміти їх, як це було зазначено в ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР 1963 р.). Вказані поняття не є синонімічними: «усвідомлення» передбачає змістовну, смислову оцінку суті правочину, натомість «розуміння» асоціюється лише із формальною, зовнішньою стороною цивільної угоди.
За загальним висновком (розділ 3) фахівця висновок судово-психіатричного експерта від 19.02.2015р. № 15 відносно ОСОБА_5 складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог.
Відомості про експертів представлені неповно. Експертний аналіз відзначається очевидною неповнотою: 1) не проаналізовані показання сторін та свідків (за винятком лікаря-психіатра ОСОБА_7 ; 2) не витребувані медична карта стаціонарного хворого з 11-ї міської лікарні та копія книги запису викликів лікарів додому з психоневрологічного центру; 3) не з'ясовані питання про перебування підекспертного на наркологічному обліку та про оформлення йому інвалідності; 4) практично не досліджені обставини та мотиви складання оспорюваних правочинів; 5) пояснення лікаря-психіатра ОСОБА_7 покладені в основу висновку без урахування їх розбіжностей із наявною медичною документацією; 6) диференційна діагностика в належному обсязі не проведена. Аргументація експертного висновку щодо наявності у ОСОБА_5 тяжкого психічного розладу на період часу, що цікавить суд, є непереконливою з наукової точки зору.
Суд першої інстанції, детально вивчивши вказаний висновок фахівця № 7 від 21.07.2015р. у галузі судово-психіатричної експертизи ФОП Каніщева ОСОБА_12 , співставивши його з іншими матеріалами справи, прийшов до правильного висновку, що він не містить нововиявлених обставин у розумінні ч. 2 ст. 423 ЦПК України.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» від 30.03.2012 р. № 4, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених ЦПК України, є те, що вони: 1) існували на час розгляду справи; 2) ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; 3) вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму, вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.
Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов'язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред'явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів).
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Згідно з п. 5 постанови Пленуму обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі чи в заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, тобто при виконанні вимог частини четвертої статті 10 ЦПК, не є нововиявленими обставинами.
Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами, є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними та допустими доказами.
У п.п. 42, 43, 44 рішення Європейського Суду з прав людини справа «Желтяков проти України» від 09.06.2011 р. вказано, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII). Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х). Ця справа стосується рішення щодо нового розгляду справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, у зв'язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження. Така процедура сама по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (див. рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), №. 69529/01, пп. 27-28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v. Moldova № 2), № 19960/04, п. 46). Однак, Суд повинен визначити, чи була така процедура застосована у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції.
Рішення у справі № 201/15537/13-ц набрало законної сили і є остаточним. Оскільки заявницею порушується питання про його перегляд задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі, відступ від принципу юридичної визначеності не є виправданими, оскільки він не обумовлюється обставинами суттєвого і неспростовного характеру.
Як свідчать матеріали справи, судова-психіатрична експертиза призначалася судом першої інстанції неодноразово і остаточно була призначена ухвалою суду від 27.01.2015 р. за клопотанням представника позивачки ОСОБА_3 , а відповідачі - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (заявниця) проти її призначення не заперечували, надавши відповідні заяви про розгляд клопотання без їх участі, не заперечуючи проти його задоволення (а.с. 123-124 т. 2).
Допитаний в суді першої інстанції експерт Головачук В.А., що входив до групи експертів, які проводили експертизу пояснював, що при проведенні судово-психіатричної експертизи колегією експертів були досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи, при вирішенні поставлених на розгляд експертів питань, останні надавали перевагу медичним документам (доказам), з урахуванням специфіки предмета дослідження та необхідності при його вирішенні наявності спеціальних медичних знань.
Після проведення посмертної судово-психіатричної експертизи і складення відповідного висновку № 15 від 19.02.2015 р. (а.с. 126 - 129 т. 2) під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 було відмовлено у проведенні повторної посмертної судово-медичної експертизи (а.с. 167 - 178 т. 2), а в подальшому судом апеляційної інстанції були спростовані доводи ОСОБА_1 про те, що висновок від 19.02.2015 р. №15 суперечить матеріалами справи і викликає сумнів у його правильності, і також відмовлено у задоволені клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
При цьому рішення суду першої інстанції оскаржувала лише ОСОБА_1 , у той час як заявниця ОСОБА_2 до ухвалення рішення судами першої і апеляційної інстанції не піддавала сумніву об'єктивність та законність висновку № 15 від 19.02.2015 р., а відобразила такий сумнів лише у касаційній скарзі (а.с. 25 - 32 т. 3).
В заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами заявниця ОСОБА_2 посилається на висновок фахівця в галузі судово-психіатричної експертизи Каніщева ОСОБА_12 , який надав лише наукову оцінку висновку судово - психіатричного експерта у справі, встановив , що він складений з порушенням нормативних і методичних вимог.
Висновок експертом ОСОБА_9 складений 21.07.2015 р. (тобто майже через три місяця після ухвалення рішення судом першої інстанції і через місяць після винесення рішення судом апеляційної інстанції, проте, до ухвалення судового рішення касаційною інстанціїєю). Однак з матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції 16.04.2015 р. заявлялося клопотання про виклик і допит в судовому засіданні у якості спеціаліста лікаря - судово-психіатричного експерта, к.м.н. Каніщева А.В. (а.с. 185 т. 2), з чого слідує, що на той момент сторона відповідача - ОСОБА_1 зверталася до указаного експерта за кваліфікованою допомогою, натомість не повідомила суду про те, що означеним експертом досліджується спірне питання, хоча не була позбавлена такого права. А ОСОБА_2 як учасник справи не могла бути не обізнаною про це клопотання ОСОБА_1 .
Виходячи з п. 47 вищевказаного рішення ЄСПЛ суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що ситуація, яка склалася, не вимагає такого грубого втручання у остаточне рішення суду, як його скасування. Немає жодних підстав вважати, що воно стосувалося серйозного порушення процесуальних норм.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність нововиявлених обставин, суд обгрунтовано вважав, що висновок фахівця - експерта ОСОБА_9 не відповідає ознаці нововиявленої обставини, виходячи ще й з того, що всі документи або відомості, на які посилається експерт як на невитребувані експертами або на недосліджені, були наявними на момент розгляду справи судом першої інстанції, зокрема і облікові дані про те, що діагноз шизофренії ОСОБА_5 не встановлювався і медична картка стаціонарного хворого з ревматологічного відділення 11-ї міської лікарні, де ОСОБА_5 перебував з 29.10.1993 р. по 20.12.1993 р.
Експерт ОСОБА_9 посилається на те, що оригінал медичної карти стаціонарного хворого з ревматологічного відділення 11-ї міської лікарні, де Зарецький ОСОБА_13 .М. перебував з 29.10.1993 р. по 20.12.1993 р. не було витребувано і не досліджено, але не вказує яким чином це кінцево вплинуло на висновок експертів у справі, а заявницею не вказано, що про існування медичної картки їй не було відомо на час розгляду справи.
Отже заявницею не доведено суду, що указані обставини, що існували на час ухвалення судового рішення, залишалися для неї невідомими і стали відомими тільки після ухвалення судового рішення.
Висновок експерта ОСОБА_9 містить судження про те, що експерти КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» мали перебрати на себе повноваження щодо оцінки доказів у справі, що є неприпустимим для експерта і виходить за межі його компетенції, а є виключною компетенцією суду.
Наприклад, експертом ОСОБА_9 зроблені зауваження щодо того, що єдиним офіційним джерелом, що відображає зміст судового засідання є лише технічний запис, а роздруківка показань є документом похідним і має допоміжне значення, тому експерти могли вивчити показання свідка у роздрукованому вигляді тільки за умови одночасного дослідження фонограм. Також експерт ОСОБА_9 зауважує, що експерти мали б проаналізувати показання всіх свідків (не тільки лікаря-психіатра ОСОБА_7 ), обов'язково дослідити пояснення сторін (позивача, відповідача), інших свідків (родичів, сусідів, знайомих, працівників комунальних та соціальних служб, лікарів поліклініки тощо), які могли описати особливості поведінки, висловлювань та способу життя ОСОБА_5 , обов'язково відібрати пояснення у інспектора відділу РАЦС, який реєстрував оспорюваний шлюб (2007 р.), у нотаріуса, який посвідчував оспорювані правочини (2011-2012 рр.), витребувати за власною ініціативою медичні документи, дослідити обставини і мотиви складання оспорюваних правочинів. Експерт ОСОБА_9 вдається до оцінки доказів, які вже були оцінені компетентними судами, зокрема, про те, що заповіт від 23.05.2012 р. підекспертним вчинений на користь декількох осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , що на його думку, свідчить про досить диференційоване розпорядження майном і наявність у підекспертного певних мотивів розподілу спадку, виходячи з того, що при вчиненні договорів дарування 11.12.2012 р. підекспертний передав у власність ОСОБА_1 лише ті квартири, які вже раніше заповів на її користь, і не змінив свого волевиявлення стосовно іншого майна, яке заповів решті спадкоємців.
Як видно зі змісту висновку фахівця ОСОБА_9 від 21.07.2015 р., він фактично зводиться до рецензування висновку судової експертизи, проведеної у справі, оцінка якому вже дана компетентними судами.
Інститут рецензування висновків судових експертів є інструментом внутрішньої процедури перевірки якості та обґрунтованості висновків, що подаються з метою отримання та підтвердження кваліфікації судового експерта. Процедура зазначеного рецензування чітко регламентована підзаконним актом, а саме Порядком проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 № 775/5 (далі - Порядок № 775/5).
Метою рецензування висновків судових експертів згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 775/5 є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків.
Отже, процедура рецензування висновків експертів не має за мету вплинути на його оцінку в судовому процесі. Порядок не передбачає надання рецензії на висновок експерта на розгляд суду чи інших учасників судового процесу.
Пункт 9 розділу ІІ Порядку № 775/5 встановлює, що за результатами рецензування рецензентом надаються рекомендації щодо удосконалення роботи експерта та підвищення рівня його професійних знань.
Крім того, судовий експерт є єдиним учасником процесу, який несе кримінальну відповідальність за дачу свого висновку та інші види юридичної відповідальності, має відповідні права та обов'язки встановлені процесуальним законодавством та Законом України «Про судову експертизу».
Особа, що складає рецензії за власною ініціативою або на замовлення сторін судового процесу (позивача, відповідача, представники позивача чи відповідача, третьої особи) не несе жодної відповідальності за свої міркування з приводу оцінки висновку експерта, його правильності та обґрунтованості.
Рецензент, не є учасником процесу, тому не може бути викликаний в суд для надання пояснень. Не може бути також залучений як спеціаліст, оскільки відповідно до статей 54 ЦПК України (діючого на той час), спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
Як вказано у самому висновку фахівця - експерта ОСОБА_9 , він є науковою оцінкою на предмет дотримання нормативних і методичних вимог при складанні висновку експерти КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня», при цьому не наведено, яким нормативним актом керувався фахівець - експерт Каніщев А.В., надаючи саме наукову оцінку.
Навіть надаючи наукову оцінку експерт ОСОБА_9 не зазначив про порушення експертами КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» конкретного пункту конкретного нормативно-правового акта, а лише посилався на істотне порушеннями нормативних та методичних вимог, неповний обсяг дослідження, відсутність аргументації, нечіткість висновку; висловлював враження, що експерти штучно обмежили обсяг досліджуваних об'єктів за рахунок виключення усіх інших «немедичних» матеріалів, що кардинально суперечить сучасним науково-методичним підходам до проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.
Отже означений висновок експерта Каніщева А.В. не може бути навіть віднесений до письмових доказів, висновків спеціалістів тощо.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що висновок фахівця - експерта ОСОБА_9 , який є науковою оцінкою, проведеною на замовлення однією зі сторін вже після винесення судом остаточного рішення, не може свідчити ані про невідповідність вимогам закону висновку судового експерта, що вже оцінений судом, ані про наявність нововиявлених обставин у справі, які зумовлюють перегляд судового рішення.
Наслідком перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до ч. 3 ст. 429 ЦПК України є: 1) відмова в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими, скасування відповідного судового рішення і ухвалення нового рішення чи зміни рішення; 3) скасування судового рішення і закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Заявляючи про наявність нововиявлених обставин заявниця ОСОБА_2 фактично намагалася довести суду про відсутність у ОСОБА_5 психіатричного захворювання, що спричиняло його недієздатність на момент учинення правочинів і укладення шлюбу.
Разом із тим, питання щодо психічного стану особи може зробити лише відповідний експерт (експертна установа) шляхом проведення судово-психіатричної експертизи у відповідності до вимог відповідного наказу МОЗ про порядок проведення судово-психіатричної експертизи, чинного на момент її проведення. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.
Згідно зі ст.105 діючого ЦПК України, призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи. А відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 ЦПК України висновок експерта є доказом, на підставі якого суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, висновок про недієздатність фізичної особи суд може зробити лише на підставі відповідної судово-психіатричної експертизи про психічний стан особи, який достовірно вказує на її наявність або відсутність (дієздатності). І цей висновок може бути доказом у справі, який суд оцінює поряд з іншими доказами.
Відповідно до ч. 4. ст. 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Отже, у справі про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, суд не може призначити експертизу на підтвердження тих вимог і заперечень учасників справи, які вже були ними викладенні у справі (рішенні), що переглядається - у даному випадку з метою з'ясування спірного питання - щодо наявності або відсутності дієздатності у ОСОБА_5 .
Суд не може отримувати новий доказ, що підтверджує доводи сторін, який вже був оцінений судом, а обмежений лише з'ясуванням наявності нововиявленої обставини, що підтверджена доказом саме цієї нововиявленої обставини.
З урахуванням того, що наслідком заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення і ухвалення нового рішення (зміна), а у справі, що переглядається судом відсутній висновок експерта судово-психіатричної експертизи, яким установлений психічний стан ОСОБА_14 , що міг би бути нововиявленою обставиною, суд першої інстанції правильно зазначив, що у суду відсутні підстави для ухвалення нового рішення.
Щодо доводів заявниці і її представника про те, що матеріалами кримінального провадження доведена наявність нововиявлених обставин.
Як встановлено судом у провадженні слідчого Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Комарова Г.А. перебувало кримінальне провадження № 12016040650001104 внесене до ЄРДР 12.03.2016 р. за заявою ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 ч. 1 КК України - за фактом надання ОСОБА_7 неправдивих показань суду під час розгляду справи в суді.
Як видно з листів головного лікаря від 23.08.2016 р., від 21.08.2017 р., від 08.08.2017 р., від 13.10.2017 р., від 25.10.2017 р. і довідки, яка містяться в матеріалах кримінального провадження (а.с. 47, 48, 51, 52, 53 т. 4), ОСОБА_5 з 1978 року знаходився на обліку в КЗ «ДМП № 1» ДОР з діагнозом: емоційно-нестійкий розлад особистості, що відповідає діагнозу «психопатія», був знятий з обліку у зв'язку зі зміною місця мешкання. У зв'язку з аварійним станом (затоплення архіву) у КЗ «ДМП № 1» ДОР у 1998 та у 2007 році і зламом архіву 30.06.2017 р. його амбулаторна картка була пошкоджена, тому її надати неможливо. В картотеці закладу наявна архівна фішка про перебування ОСОБА_5 на обліку у лікаря-психіатра з 1987 року, працює лікар-психіатр вищої категорії ОСОБА_7 , яка працювала дільничним лікарем-психіатром та особисто здійснювала психіатричний нагляд за ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» від 03.03.2017 р. № 748, наявної в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно знаходився на лікуванні у період з 26.01.1993 р. по 04.03.1993 р., діагноз: ХСМН на соматогенно-несприятливому фоні, гіпертонічна хвороба II ст., імунодефіцит неясної етіології, депресивно-іпохондричний синдром з паронояльними включеннями. 300, знятий з обліку в 2006 році.
В матеріалах кримінального провадження містяться протоколи допиту ОСОБА_7 від 26.08.2016р. і від 06.11.2017 р. у яких вона надавала відповіді на питання слідчого щодо обставин нагляду за ОСОБА_5 .
Указані докази слідчим були зібрані після розгляду справи судом і набрання рішенням суду законної сили (кримінальне провадження розпочато 12.06.2016р., а рішення набрало законної сили 23.06.2015 р.).
Разом із тим на показання лікаря-психіатра ОСОБА_7 наявні в матеріалах кримінального провадження (її протоколи допитів від 26.08.2016р. і від 06.11.2017р.) заявниця не вказувала як на нововиявлені обставини.
Наявна у кримінальному провадженні постанова слідчого Комарова Г.А. від 21.08.2019 р. про його закриття вказує на відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 384 КК України (завідомо неправдиві показання). Слідчий дійшов висновку, що враховуючи той факт, що ОСОБА_5 перебував на обліку у лікаря - психіатра та згідно показів ОСОБА_15 , в яких вона наголошує на тому, що оглядала його і приходила за місцем його мешкання за адресою АДРЕСА_14 , але встановити цей факт або спростувати його неможливо у зв'язку з відсутністю будь-якої документації, яка згідно відповіді з КЗ ДСПЦ ДМР була затоплена і не підлягає відновленню, та стверджувати, що лікар ОСОБА_15 не могла як лікар відвідувати ОСОБА_5 за вказаною адресою, тому що там завжди знаходилися інші особи, які можуть підтверджувати факт перебування там лікаря, що також може не відповідати дійсності, встановити даний факт в рамках кримінального провадження не можливо. Про плутанину у показах свідка ОСОБА_15 , на які вказує потерпіла, встановити їх неправдивість не надалось можливим, оскільки мав місце великий проміжок часу від моменту відвідування хворого і судовим засіданням і свідок могла деякі моменти забути або переплутати.
Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» від 30.03.2012 р. № 4, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого судового рішення, як підстави для його перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами (пункт 2 частини другої статті 361 ЦПК) мають існувати на момент ухвалення судового рішення, але про їх недостовірність заявнику не було відомо. Такі нововиявлені обставини мають бути підтверджені вироком суду у кримінальній справі, що набрав законної сили.
У випадках коли відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчено постановленням вироку (у зв'язку із закінченням строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв'язку зі смертю) на підтвердження наявності вказаних обставин, суд може врахувати постанову органів дізнання та досудового слідства, а також постанову суду про закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у статті 7-1 Кримінально-процесуального кодексу України, прийнятих за результатами проведеного в порядку кримінального судочинства розслідування за умови визнання їх істотною для справи обставиною відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК (діючого на той час).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 423 ЦПК України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі.
Підставою для перегляду рішення заявниця зазначила той факт, що на її думку під час кримінального провадження встановлено завідомо неправдиві показання свідка, що призвело до ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення. Крім того, вказані нововиявлені обставини підтверджуються матеріалами кримінального провадження: довідками- відповідями головного лікаря, які не були відомі на час розгляду справи, та самою постановою про закриття кримінального провадження 21.08.2019 р.
Слід розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Окрім того, постановою про закриття кримінального провадження 21.08.2019 р. підтверджується, що в діях лікаря ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 384 КК України, вона винесена після ухвалення рішень у справі, і не може бути нововиявленою обставиною в розумінні ч. 2 ст. 423 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що заявницею не надано доказів існування нововиявлених обставин, які зумовлюють скасування судового рішення і ухвалення нового, у тому числі, про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_3 та відмовив у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо висновків експерта Каніщева А.В. в проведеному ним аналізі, підлягають відхиленню оскільки його висновок зводиться до рецензування висновку судової експертизи, проведеної у справі, оцінка якому вже дана компетентними судами, при цьому за результатами своєї оцінки експерт ОСОБА_9 не робить висновок про те, що ОСОБА_14 на момент вчинення оспорюваних правочинів і укладення шлюбу міг усвідомлювати значення своїх дій, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, тому такий висновок не відповідає ознаці нововиявленої обставини.
Посилання заявниці на те, що матеріали кримінального провадження №12016040650001104 містять докази, що можуть спростувати висновки, викладені в рішенні Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 квітня 2015 року, також не є підставою перегляду рішення за нововиявленими оставинами, так як не відповідають положенням п.2 ч.2 ст.423 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4. ст. 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» від 30.03.2012 р. № 4, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених ЦПК України, є те, що вони: 1) існували на час розгляду справи; 2) ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; 3) вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.
Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов'язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред'явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів).
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Згідно з п. 5 постанови Пленуму обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі чи в заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, тобто при виконанні вимог частини четвертої статті 10 ЦПК, не є нововиявленими обставинами.
Інші доводи апеляційної скарги також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки були предметом розгляду суду першої інстанції, їм надана відповідна правова оцінка, вони зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова