Справа № 154/558/20 Головуючий у 1 інстанції: Лященко О. В.
Провадження № 22-ц/802/507/20 Категорія: 84 Доповідач: Матвійчук Л. В.
16 червня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я.
з участю секретаря - Лимаря Р. С.,
представника позивача - Сидун О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації та Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішень за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 лютого 2020 року
У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації та Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження Волинської обласної державної адміністрації № 160 від 26.03.2019 «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції» у частині реєстрації статуту «Свято-Різдво-Богородична релігійна громада Української православної церкви» с. Сусваль Володимир-Волинського району» у новій редакції за новою назвою Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородична Православної церкви України села Сусваль Володимир-Волинського району Волинської області» (п.9); визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Управління культури, релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації Захарченко Ельвіри Русланівни №11961070008000806 від 27.03.2019 «Про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах (зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів»; визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Управління культури, релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації Захарченко Ельвіри Русланівни №11961050007000806 від 27.03.2019 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи (зміна повного найменування)».
Одночасно з пред'явленням позову, ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову по даній справі. В порядку забезпечення позову просить накласти заборону на використання культової споруди - Церкви Різдва Богородиці у с. Сусваль (Жовтневе) Володимир-Волинського району Волинської області будь-якими особами та у будь-який спосіб.
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 лютого 2020 року постановлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення його позову до Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації та Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішень відмовити.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на цю ухвалу в якій, покликаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити.
У поданому суду відзиві на апеляційну скаргу відповідач Волинська обласна державна адміністрація покликаючись на правильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
05 червня 2020 року відповідачем Волинською обласною державною адміністрацією подано клопотання про розгляд даної справи за відсутності представника.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги з доповненнями, заслухавши пояснення представника позивача, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу з доповненнями слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний вид забезпечення позову не відповідає заявленим вимогам та є неспівмірним із вказаними позовними вимогами та немає підстав вважати, що у випадку задоволення позову відповідачі чи інші суб'єкти правовідносин не виконають рішення суду або його виконання буде неможливим.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними ґрунтуються на дійсних обставинах справи та відповідних нормах процесуального закону, а тому з ними повністю погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема забороною вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Слід зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 149 ЦПК України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу.
Отже, саме по собі покликання в заяві про застосування заходів забезпечення позову для виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог не може мати наслідком забезпечення позову. Позивач повинен вказати наявність підстав для забезпечення позову, що визначені ч. 2 ст. 149 ЦПК України, та надати докази на підтвердження таких підстав.
При цьому, вирішуючи відповідну заяву про забезпечення позову суд має встановити, у чому саме полягає реальна загроза ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав або інтересів позивача та чим саме може бути завдано шкоди правам та інтересам позивача без вжиття таких заходів.
Як слідує із заяви про забезпечення позову, заявник просить забезпечити позов шляхом заборони використання культової споруди - Церкви Різдва Богородиці у с. Жовтневе (Сусваль) Володимир-Волинського району будь-якими особами та у будь-який спосіб.
Предметом заявленого позову є визнання протиправними та скасування рішень, а відтак обраний вид забезпечення позову не відповідає заявленим вимогам та не є співмірним із вказаними позовними вимогами.
Крім того, обраний вид забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.
Матеріали справи не містять належних і беззаперечних доказів того, що існує реальна загроза ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду відповідачами.
Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги зводяться до обґрунтованості заявленого позову, не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та зібраним доказам. Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстави для її зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 лютого 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді