Справа № 164/2115/19 Головуючий у 1 інстанції: Токарська І. С.
Провадження № 22-ц/802/460/20 Категорія: 84 Доповідач: Федонюк С. Ю.
19 червня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Киці С. І.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Маневицький відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України у Волинській області, за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_2 , на ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 30 січня 2020 року,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даною заявою, мотивуючи її тим, що вона перебувала у шлюбі та постійно проживала разом із ОСОБА_3 , який помер внаслідок ДТП ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті чоловіка вона звернулася до Маневицького відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника, але їй було відмовлено, так як відсутні відомості про її утримання чоловіком. Посилаючись на те, що вона отримує мінімальну пенсію, а пенсія її чоловіка, розмір якої був значно більший, фактично була постійним і основним джерелом засобів до існування, просила суд на підставі ст. 315-319 ЦПК України встановити факт її перебування на утриманні свого чоловіка. Встановлення вказаного факту необхідно для оформлення пенсії в порядку ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку із втратою годувальника.
Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 30 січня 2020 року заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та повернути справу для розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що у даній справі спір про право відсутній, а суд не звернув увагу на те, що заявниця просила встановити факт перебування її на утриманні чоловіка, а не призначити пенсію по страті годувальника. Вказує, що встановлення даного факту необхідне не для призначення пенсії по втраті годувальника, а з метою відшкодування шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки заявниця не зверталась у ПФУ із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника і органом ПФУ не вивчалось право заявниці на даний вид пенсії. Одночасно зазначає про необхідність залучення до справи Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, оскільки Маневицький відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області не є юридичною особою, а структурним підрозділом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи обставини справи, виник спір про право, який має вирішуватися в порядку позовного провадження.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам у повній мірі не відповідає.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
З матеріалів справи вбачається, що з 10.08.1974 заявниця перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 10.08.1974 року Суською сільською радою депутатів трудящих, актовий запис № 6 (а.с.6).
З копії довідки Колківської селищної ради № 2333 від 31.10.2019 р. вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були зареєстровані та проживали разом за однією адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).
Згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Колківської селищної ради Маневицького району Волинської області, актовий запис № 21 від 15.08.2017 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Маневичі Волинської області.
Відповідно до довідок, наданих Маневицьким відділом обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинській області, розмір пенсії ОСОБА_1 у 2018 році складав 1445,67 грн, а розмір пенсії ОСОБА_3 у 2017 році складав 2112,67 грн (а.с.14, 15).
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (стаття 293 ЦПК України).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
У разі коли заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, він разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону.
Дружина померлого, яка не була на його утриманні, має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратила джерело засобів до існування.
Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, дружина, якщо вона є особою з інвалідністю або досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно з ч.3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: були на повному утриманні померлого годувальника; одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
Згідно із статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 р. № 5 роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Згідно з п. 2.11 Постанови Пенсійного фонду України № 22-1, 25.11.2005 р. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами), за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім'ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Довідка має підтверджувати факт перебування на повному утриманні померлого годувальника чи одержання від померлого годувальника допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів для існування, або факт спільного проживання з годувальником на момент його смерті.
Проте, як видно із матеріалів справи, довідкою Колківської селищної ради Маневицького району Волинської області №1475 від 03.06. 2019 р. підтверджено, що заявниця дійсно перебувала на утриманні свого покійного чоловіка (а.с.17).
З урахуванням наведеного слідує, що суд першої інстанції не звернув уваги на наявність в матеріалах справи довідки, виданої селищною радою, яка підтверджує факт утримання чоловіком своєї дружини, відсутність відмови органу ПФУ у вирішенні вказаного питання, оскільки, як стверджує представник заінтересованої особи, заявниця до органу ПФУ з такою довідкою не зверталась, та дійшов передчасного та помилкового висновку про залишення заяви без розгляду у зв"язку із наявністю спору про право.
Разом із тим, само по собі посилання представника управління Пенсійного фонду України у Волинській області на існування спору про право не може беззаперечно свідчити про наявність такого спору.
Також слід зазначити, що судом не вирішено заявлене клопотання щодо залучення заінтересованою особою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, оскільки Маневицький відділ обслуговування громадян не є юридичною особою, а структурним підрозділом Головного управління.
Разом з тим, доводи представника заявниці в апеляційній скарзі щодо необхідності встановлення даного факту для відшкодування шкоди, а не для переходу на пенсію за втратою годувальника, не відповідає матеріалам справи, оскільки саме таку причину ОСОБА_1 вказала у своїй заяві при зверненні до суду та, крім того, додала до справи копію постанови про закриття кримінального провадження за фактом ДТП у зв"язку з відсутністю в діянні водія, який здійснив наїзд на її чоловіка, складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (а.с.11).
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку зібраних у справі доказів, порушення норм процесуального права є обґрунтованими.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, на думку судової колегії, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність передбачених законом підстав залишення заяви без розгляду через наявність спору про право, тому ухвала суду не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду з ухваленням відповідного обставинам справи рішення.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 30 січня 2020 року в даній справі скасувати і справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 червня 2020 року.
Головуючий
Судді