вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" червня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1828/19
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи
За позовом Бучанської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "Європорт"
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області
про стягнення 458 467,89 грн.
Учасники судового процесу:
від позивача: Бєляков М.С.
від відповідача: Мицик О.Ю.
від третьої особи: не з'явився;
Бучанська міська рада звернулася до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Європорт" про стягнення 458 467,89 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, без належних на те правових підстав, фактично користувався земельною ділянкою, яка на праві комунальної власності перебуває у територіальної громади м. Буча. Враховуючи вищезазначене, у відповідача виник обов'язок зі сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, чого, в свою чергу, Приватним акціонерним товариством "Європорт" здійснено не було. У зв'язку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати у сумі 458 467,89 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1828/19 від 29.07.2019 року позовну заяву Бучанської міської ради залишено без руху.
02.08.2019 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2019.
Ухвалою суду від 07.08.2019 було відкрито провадження у справі № 911/1828/19 та призначено підготовче засідання на 05.09.2019, запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.
29.08.2019 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечує в повному обсязі.
05.09.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 09.10.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
26.09.2019 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив та заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої, позивач просить стягнути з відповідача 715 942,44 грн.
09.10.2019 відповідачем подано до канцелярії суду письмові заперечення на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 09.10.2019 судом розглянута та прийнята заява позивача, подана раніше, про збільшення позовних вимог, а також оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого судового засідання на 06.11.2019 о 16:10, яку занесено до протоколу судового засідання.
30.10.2019 від позивача до канцелярії суду надійшли додаткові письмові пояснення по справі.
06.11.2019 в судовому засіданні, у зв'язку із наявністю в матеріалах справи суперечливих доказів, судом встановлено необхідність направлення до Відділу Держземагенства у м. Бучі Київської області запиту з метою встановлення фактичних обставин справи.
За таких обставин, суд вважав за необхідне звернути увагу учасників судового процесу на те, що у зв'язку із виникненням необхідності направлення запиту до Відділу Держземагенства у м. Бучі Київської області з метою отримання достовірних відомостей щодо предмету спору, подальше проведення підготовчого провадження було здійснено поза межами строку, визначеного ч. 3 ст. 177 ГПК України, з урахуванням нижченаведеного.
Сторони в судовому засіданні проти проведення підготовчого судового провадження поза межами строку, визначеного ч. 3. ст. 177 ГПК України, не заперечували.
Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6 § 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Ческьої Республіки).
Суд завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Рішення Європейського суду з прав людини у справах Ейрі проти Ірландії та Станєв проти Болгарії. Ця гарантія є "одним з основних принципів будь- якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції" (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Претто та інші проти Італії).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Клінік дез Акація та інші проти Франції вказано, що сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Крім того, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Отже, в судовому засідання 06.11.2019, судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 20.11.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
11.11.2019 судом складено та направлено на адресу Відділу Держземагенства у м. Бучі Київської області судовий запит.
18.11.2019 відповідачем подано до суду додаткові письмові пояснення по справі.
20.11.2019 в судовому засіданні судом встановлено, що направлений судом запит рекомендованим поштовим відправленням за № 0103271246220 не було вручено адресату. Зазначене підтверджується інформацією, яка міститься на офіційному сайті ПАТ "Укрпошта".
20.11.2019 представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 20.11.2019 було відкладено підготовче судове засідання у справі № 911/1828/19 на 04.12.2019; уповноважено Бучанську міську раду (її уповноваженого представника) вручити судовий запит у справі № 911/1828/19 від 11.11.2019 Відділу Держземагенства у м. Бучі Київської області та отримати відповідь, а також витребувані судом документи (у разі їх наявності), на зазначений запит.
04.12.2019 в судовому засіданні позивачем подано до суду докази вручення Відділу Держземагенства у м. Бучі Київської області судового запиту, а також, відповідь Відділу на запит позивача.
В судовому засіданні 04.12.2019 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 18.12.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.
18.12.20219 позивачем подано до канцелярії суду додаткові письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 18.12.2019 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 29.01.2020, яка занесена до протоколу судового засідання.
18.01.2020 на електронну адресу суду надійшла відповідь Головного управління держгеокадастру у Київській області від 05.12.2019 на судовий запит.
В судовому засіданні 29.01.2020 судом з'ясовано думку сторін щодо необхідності залучення до участі у справі Головного управління держгеокадастру у Київській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Представники позивача та відповідача щодо залучення зазначеної особи не заперечували.
Ухвалою суду від 29.01.2020 відкладено підготовче судове засідання у справі № 911/1828/19 на 13.02.2020 о 15:10; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14); визнано явку Головного управління Держгеокадастру у Київській області у судове засідання обов'язковою.
26.02.2020 від третьої особи до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
12.03.2020 в судовому засіданні судом задоволено клопотання третьої особи та оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 12.03.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено 27.02.2020 ухвалу-повідомлення, яку направлено на юридичну адресу Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
12.03.2020 від третьої особи на електронну пошту суду надійшли письмові пояснення, в яких представник просив розглядати справу без його участі у судовому засіданні.
В судове засідання 12.03.2020 представники відповідача та третьої особи не з'явились, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що судом здійснено всі необхідні процесуальні дії до закінчення підготовчого провадження, беручи до уваги те, що учасники судового процесу скористались всіма наданими їм процесуальним законодавством правами, а також, у зв'язку із наявністю у матеріалах справи достатніх доказів для початку судового розгляду справи по суті, тому судом, 12.03.2020 в судовому засіданні оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 911/1828/19 до судового розгляду по суті на 08.04.2020 о 15:20.
13.03.2020 на адресу суду надійшов другий примірник письмових пояснень третьої особи в паперовому вигляді.
З метою повідомлення відповідача та третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено 16.03.2020 ухвалу-повідомлення, яку направлено на юридичні адреси відповідача та Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
07.04.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.
Позивачем, 07.04.2020 на електронну пошту суду направлено заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із встановленням карантину на всій території України.
08.04.2020 в судове засідання сторони не з'явились.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 24.04.2020 на всій території України встановлено карантин.
Враховуючи вказану постанову, а також з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, листом Голови ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендовано, на період з 16.03.2020 по 24.04.2020, встановити особливий режим роботи судів України.
Рішенням зборів суддів Господарського суду Київської області № 12 від 02.04.2020 "Про організацію розгляду судових справ та матеріалів в судових засіданнях суддями Господарського суду Київської області в умовах продовження дії карантину" визначено, що в період дії карантину, суддя Господарського суду Київської області враховуючи конкретні обставини справи, самостійно вирішує порядок розгляду справ та матеріалів у відкритих судових засіданнях за участю учасників справи.
Наказом голови Господарського суду Київської області № 6 від 02.04.2020 "Про продовження особливого режиму роботи Господарського суду Київської області в умовах періоду дії карантину" продовжено на період з 03.04.2020 до 24.04.2020 особливий режим роботи Господарського суду Київської області, рекомендовано суддям: зменшити кількість судових засідань, що призначаються для розгляду протягом робочого дня; по можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, за наявними матеріалами справи (в порядку письмового провадження). Рекомендовано учасникам процесу та іншим особам: всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати Суду в електронному вигляді на електронну адресу Суду, або через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою; утриматися від відвідування приміщення Суду, особливо за наявності захворювання (слабкість, кашель, задуха, утруднення дихання, підвищену температуру тощо, особливо за ознак гострих респіраторних захворювань); подавати до Суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними матеріалами справи (зі змістом якого можна ознайомитись на офіційному веб-сайті Господарського суду Київської області: https://ko.arbitr.gov.ua/sud5012/pres-centr/news/920831/).
Відповідно до п. 4 Розділу X Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Враховуючи зазначене, судове засідання з розгляду справи по суті підлягає призначенню на іншу дату, враховуючи період, на який встановлено карантин.
З урахуванням вищенаведеного, ухвалою суду від 08.04.2020 було відкладено проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 14.05.2020 судом було призначено проведення судового засідання по суті на 03.06.2020.
Ухвалою суду від 18.05.2020 судом було виправлено описку в ухвалі від 14.05.2020 щодо дати призначення судового засідання.
В судове засідання 04.06.2020 представник третьої особи не з'явився.
04.06.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю з посиланням на наступне.
Позивач стверджує, що відповідач, в порушення вимог земельного законодавства, використовує земельну ділянку у м. Буча по вул. Героїв Майдану, 12 без належно оформленого права користування, у зв'язку з чим позивачем, на підставі ст. 1212 ЦК України, було нараховано до сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 715 942,44 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог). При цьому, позивачем наголошується, що відповідачем після укладення договору оренди у 2008 року на спірну земельну ділянку розпочато процедуру присвоєння кадастрового номеру, що підтверджується наявністю архівної земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:018:0001, площею 6463 кв.м. та наявністю копії першої сторінки технічної документації в матеріалах справи. Одночасно, оскільки до 2017 року відповідачем так і не подано до ГУ Держгеокадастру у Київській області розробленої ним технічної документації для повного завершення процедури формування земельної ділянки(присвоєння кадастрового номеру), тому фактично мають місце умисні дії відповідача, які призвели до відсутності земельної ділянки у державному земельному кадастрі та, в подальшому, ухиленні від сплати орендної плати.
В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, з огляду на відсутність технічної документації на спірну земельну ділянку, що призводить до несформованості зазначеної земельної ділянки як об'єкта цивільного права. Щодо тверджень існування технічної документації з наявним кадастровим номером та чітко визначеними межами спірної земельної ділянки, відповідач заперечує, обґрунтовуючи це наступним. За твердженнями відповідача, ним було розроблено декілька технічних документацій щодо спірної земельної ділянки, проте жодну з них офіційно не було прийнято та затверджено відповідними державними органами. Відповідач вважає, що наявність пояснень, а також наявність письмових відповідей ГУ Держгеокадастру у Київській області, які містяться в матеріалах справи, твердження позивача спростовують в повному обсязі.
Судом взяті до уваги та залучені до матеріалів справи письмові пояснення третьої особи, відповідно до яких остання повідомила, що у місцевому фонді документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:018:0001 відсутня будь-яка документація. Також, третьою особою надано відповідь, що відомості про зазначену земельну ділянку було помилково перенесено з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та поземельна книга на зазначену земельну ділянку не відкривалась. У зв'язку із даними обставинами, було сформовано повідомлення № ЗВ-320778424016 про виявлення технічної помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру органом, що здійснює його ведення(перенесення до архівного шару земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:018:0001).
В судовому засіданні 04.06.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 11.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.
11.06.2020 в судовому засіданні судом були досліджені докази, які долучені до матеріалів справи учасниками судового процесу.
В судовому засіданні 11.06.2019 представник позивача в судових дебатах просив суд позов задовольнити повністю, а представник відповідача просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Щодо неявки третьої особи в судове засідання судом зазначається наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У судовому засіданні 11.06.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
24.04.2008 року Бучанська міська рада прийняла рішення №776-30-V «Про розгляд звернення Приватного акціонерного товариства «Європорт» (раніше Закрите акціонерне товариство «Європорт») та вирішила дати дозвіл Приватному акціонерному товариству «Європорт» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку, площею 6463 кв. м., терміном на 10 років, для обслуговування магазину товарів широкого вжитку по вул. Комсомольська, 12, в м. Буча (зараз вул. Героїв Майдану, 12) та у місячний термін укласти відповідний договір.
24.04.2008 року укладено Договір оренди земельної ділянки №96н/2008 (далі - договір) між Бучанською міською радою «Орендодавець» (далі - позивач) та Приватним акціонерним товариством «Європорт» «орендар» (далі - відповідач), предметом оренди була земельна ділянка, розташована за адресою: м. Буча, вул. Комсомольська, 12 (зараз вул. Героїв Майдану, 12) площею 6463 кв. м. Відповідно до п. 3.1. договору, термін дії договору складає 10 років і діє до 24 квітня 2018 року.
22.02.2018 року №121-18 ПрАТ «Європорт» надіслав лист до Бучанської міської ради про бажання продовжити термін договору оренди земельної ділянки №96н/2008 від 24.04.2008 року на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
26.03.2018 року №04-08/2/744 Бучанська міська рада надіслала відповідь на лист ПрАТ «Європорт» від 22.02.2018 року №121-18 та зазначила, що дане питання буде винесено на розгляд депутатських комісій та відповідно на сесії Бучанської міської ради.
12.04.2018 року Бучанська міська рада прийняла рішення №1903-39-УІ «Про розгляд звернення Приватного акціонерного товариства «Європорт», відповідно до якого вирішила відмовити ПрАТ «Європорт» в продовжені терміну дії договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.04.2008 року між ПрАТ «Європорт» та Бучанською міською радою, земельна ділянка площею 6463 кв.м., для обслуговування магазину товарів широкого вжитку, по вул. Героїв Майдану, 12 в м. Буча; дати дозвіл ПрАТ «Європорт» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, орієнтованою площею 6463 кв.м., для обслуговування магазину товарів широкого вжитку, по вул. Героїв Майдану, 12 в м. Буча; ПрАТ «Європорт» в 6-місячний термін розробити технічну документацію та надати її на затвердження Бучанській міській раді.
На момент звернення позивачем із даним позовом, відповідачем не виконано вищенаведене рішення Бучанської міської ради, в 6-місячний термін не розроблено технічну документацію та ненадано її на затвердження Бучанській міській раді.
Одночасно, як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, ПАТ «Європорт» є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу від 21 червня 2007 року, номер у реєстрі нотаріальних дій №5403, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС" (продавець) та Закритим акціонерним товариством «Європорт» (покупець).
Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомого майна ПАТ «Європорт» відповідно до кадастрової карти України станом, як на день звернення позивачем із даним позовом, так і на дату прийняття судом рішення у справі, не сформована, кадастровий номер не присвоєний, а термін дії договору оренду землі №96н/2008 від 24.04.2008 року закінчився 24.04.2018 року.
Як стверджує позивач, відповідач являється фактичним користувачем земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, у зв'язку із чим останній зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Частина перша статті 1212 ЦК України, говорить, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною другою статті 1212 ЦК України, передбачено, положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.
Судом встановлено, що виконавчим комітетом Бучанської міської ради було прийнято рішення №535 від 21.05.2019 року «Про затвердження Акту з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», яким встановлено розмір безпідставно збережених грошових коштів за період з 24.04.2018 року по 01.03.2019 року у розмірі 458 467,89 грн. та надано відповідачу місячний термін для сплати вище зазначеної суми.
Відповідачем зазначену суму безпідставно збережених грошових коштів не сплачено.
Враховуючи вищенаведені обставини, Бучанська міська рада звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення з ПАТ «Європорт» 458 467,89 грн. безпідставно збережених грошових коштів за період з 24.04.2018 року по 01.03.2019 року. В подальшому, в процесі розгляду справи, позивачем збільшено розмір позовних вимог, а саме: позивачем збільшено період нарахування безпідставно збережених грошових коштів з 24.04.2018 по 31.07.2019 у сумі 715 942,44 грн.
Дослідивши матеріали справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд надає правову кваліфікацію викладених обставин.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
За приписом частини 1 статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частина 1 статті 124 ЗК України передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).
Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Так, за приписами частини 5 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
Вищезазначені норми права відображають загальний принцип цілісності об'єкта нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій він розташований. Набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівлі та її використання є неможливим.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України право власності на житловий будинок, будівлю, споруду є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном, яке має бути оформлено відповідним чином з урахуванням приписів статті 126 ЗК України.
В даному випадку у ПАТ «Європорт» на підставі цивільно-правової угоди - договору купівлі-продажу від 12.05.2016 року від 21 червня 2007 року, номер у реєстрі нотаріальних дій №5403, виникло право власності на нерухоме майно(культурно-торгівельний центр «Бучанський» площею 3 886,5 кв.м.), яке знаходиться на вул. Героїв Майдану, 12 у м. Буча, тобто останній має законодавчо визначене право користування земельною ділянкою, на якій розташовано вказане нерухоме майно.
З системного аналізу приписів Цивільного та Земельного кодексів України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку, розташовану під об'єктом нерухомості.
В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником нерухомого майна (відповідачем) права користування земельною ділянкою, зокрема, продовження попереднього договору оренди чи укладення нового договору оренди з міською радою та державної реєстрації такого права.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з 24.08.2018 (дата припинення дії договору оренди) та по теперішній час використовує земельну ділянку орієнтовною площею 6463 кв.м., на вул. Героїв Майдану, 12 у м. Буча, без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного Кодексу України.
Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як без договірні та без деліктні.
Тобто, спірні правовідносини охоплюються регулюванням статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосуванню в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту.
Так, частиною 2 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.
З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзаца 4 частини 1 статті 144, абзаца 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У даному випадку наявні усі три складові ознаки.
Наразі, суд зазначає, що предметом доказування у цій справі є, обставини щодо земельної ділянки, зокрема порядок та розмір розрахунку безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою і її площа.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц висловлено правову позицію про необхідність встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки, а також щодо площі земельних ділянок для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача.
Згідно зі ст. 13 ЗУ «Про оцінку землі», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Так, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду від 10.09.2018р по справі №920/739/17, від 07.02.2019р. по справі №922/3639/17, від 09.04.2019р. по справі №922/652/18).
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Наразі, суд зазначає, що позивачем долучено до матеріалів справи копію Витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки № 03-17/386-16 від 19.02.2016, в якості доказу правильності розрахунку безпідставно збережених коштів. Відповідно до змісту якого, нормативна грошова оцінка земельної ділянки під забудовою 5 829 612,68 грн.
Судом взято до уваги, що зазначений витяг дійсний до 31.12.2016. Одночасно, суд звертає увагу, що відповідачем повідомлено в судовому засіданні, що останній не заперечує щодо наявності та дійсності нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, копія витягу з якої і долучена позивачем до матеріалів справи.
Також, судом встановлено, що позивачем, при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів окрім вартості земельної ділянки взято до уваги розмір спірної земельної ділянки, який визначає 0,6463 га. При цьому, в обґрунтування вірного визначення розміру земельної ділянки позивачем зазначено наступне.
Бучанська міська рада вважає, що оскільки в матеріалах справи є копія першої сторінки технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку Закритому акціонерному товариству «Європорт» та копія кадастрового плану земельної ділянки, відповідно до змісту яких вбачається, що земельній ділянці за адресою м. Буча, вул. Комсомольська, 12, станом на 2008 рік, було присвоєно кадастровий номер, а саме: 3210800000:01:018:0001, а також визначені її межі та загальний розмір: 0,6463 га., тому фактично можна стверджувати, що Відділом держкомзему у м. Бучі Київської області було визначено розмір спірної земельної ділянки, необхідний для здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів. Крім того, позивач наголошує, що згідно відповіді Головного управління Дергеокадастру у Київській області № 18-10-0.222-15998/2-19 від 10.12.2019 та додатку до неї, можна стверджувати, що розмір спірної земельної ділянки також визначений, оскільки з витягу з карти України випливає, що хоча земельна ділянка з кадастровим номером 3210800000:01:018:0001 і перенесена до архівного шару земельної ділянки, проте її площа визначена та складає 0,6463 га.
Господарський суд не може погодитись з такою правовою позицією позивача, з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1-5, 9 статті 791 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного суду у складі касаційного господарського суду від 16.04.2019 у справі № 922/744/18.
На момент звернення позивачем із позовом, а також на час розгляду справи судом, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази формування земельної ділянки за адресою м. Буча, вул. Комсомольська, 12 (відсутня затверджена технічна документація на земельну ділянку та відсутній кадастровий номер, а також відсутня державна реєстрація права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку).
Крім того, судом врахована позиція позивача (в аб. 1 на ст. 5 позовної заяви), де позивачем наголошено на тому, що земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача відповідно до кадастрової карти України не сформована, кадастровий номер не присвоєний.
При цьому, в подальшому, представником позивача при наданні усних пояснень в судових засіданнях, зазначену правову позицію було змінено і представник наполягав на фактичній сформованості спірної земельної ділянки.
Проте, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
З огляду на те, що позивачем не заявлено, в передбаченому ГПК України порядку, відмови від обставин, заявлених у позовній заяві, та не подано письмової заяви щодо зміни підстав позову у порядку, визначеному ст. 46 ГПК України, то судом беруться до уваги обґрунтування позовних вимог, викладених саме у позовній заяві, а також у заяві про збільшення позовних вимог.
Судом, під час розгляду справи, досліджено наявну в матеріалах справи копію першої сторінки технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку Закритому акціонерному товариству «Європорт» та встановлено наступне.
Відповідно до зазначеної документації, 30.03.2010 Відділом Держкомзему у м. Буча Київської області земельній ділянці площею 0,6463 га, яка знаходиться за адресою за адресою: м. Буча вул. Комсомольська, 12 присвоєно кадастровий номер 3210800000:01:018:0001. Зазначений доказ до матеріалів справи долучено відповідачем. При цьому в усних поясненнях представником відповідача наголошено, що зазначена технічна документація фактично не була затверджена державними органами, і, в свою чергу, правомірно зареєстрованою, а є всього лиш одним із варіантів технічних документацій, зроблених на замовлення відповідача в процесі користування земельною ділянкою.
Враховуючи противоречиві пояснення сторін, судом зроблено запит до Відділу Дерземагенства у м. Буча Київської області, а також вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області.
28.01.2020 судом отримано відповідь від Головного управління Держгеокадастру у Київській області за вих № 9-10-0.62-15779/2-19 від 05.12.2019, в якій останнє повідомило суд, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ЗАТ «Європорт» (для обслуговування магазину) у місцевому фонді документації із землеустрою Міськрайонного управління у Бородянському районі та м. Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутня.
Також, в письмових пояснення третьої особи (Головного управління Держгеокадастру у Київській області), долучених до матеріалів справи, зазначено, що у місцевому фонді документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:018:0001 відсутня будь-яка документація. Також, третьою особою повідомлено, що відомості про зазначену земельну ділянку було помилково перенесено з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та поземельна книга на зазначену земельну ділянку не відкривалась. У зв'язку із даними обставинами, було сформовано повідомлення № ЗВ-320778424016 про виявлення технічної помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру органом, що здійснює його ведення(перенесення до архівного шару земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:018:0001).
Враховуючи викладене, копії першої сторінки технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку Закритому акціонерному товариству «Європорт» та кадастрового плану земельної ділянки не є допустимими доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ГПК України, оскільки їх існування в якості дійсної затвердженої документації спростовується письмовими поясненнями третьої особи (Головного управління Держгеокадастру у Київській області), а також відомостями, які містяться у Державному земельному кадастрі (відсутність земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:018:0001).
Тобто, позивачем не доведено та не подано належних доказів, що підтверджує факт використання відповідачем сформованої земельної ділянки площею 0,6463 га адресою м. Буча, вул. Комсомольська, 12.
Господарський суд звертає увагу на те, що навіть визнаючи правовідносини такими, що регулюються положеннями ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, не звільняють позивача від обов'язку довести розмір завданих збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі № 922/744/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдання шкоди; вина завдавання шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини (ст. 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі неодержаних доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки дії відповідача, у тому числі з безпідставного збереження коштів, незалежно від його вини, стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Вказаної правової позиції дотримався також Верховний суд України в Постанові від 18 травня 2016р. у справі №6-237цс16.
З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Господарський суд погоджується з доводами позивача про те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).
Наряду із цим, господарський суд наголошує, що так само при визначенні розміру розрахунку безпідставно збережених коштів при користуванні без належно зареєстрованого права сформованою земельною ділянкою, є визначення площі такої земельної ділянки.
Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, зокрема щодо сформованості земельної ділянки за адресою м. Буча, вул. Комсомольська, 12, як об'єкта цивільних прав з урахуванням положень ЗК України.
Таким чином, з розрахунку позивача неможливо встановити чи вірними є застосовані останнім функціональне призначення, коефіцієнти та площа землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог щодо розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 715 942,44 грн. та відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Одночасно, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що судом досліджені обставини, викладені в позовній заяві, щодо відносин позивача та відповідача в частині продовження дії договору оренди, а саме: не погодження контрагентами ціни договору оренди, проте, зазначені обставини не входять в предмет доказування по даній справі, у зв'язку із чим вони не були взяті до уваги при винесенні рішення.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язокщодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення даєстороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2020.
Суддя Л.В. Сокуренко