вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" червня 2020 р. м. Київ
Справа №911/933/20
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" про стягнення 5933,98грн, без виклику представників сторін,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа " (далі - ВРКП "Вишгородтепломережа") про стягнення 5933,98грн, що складається з: 5192,22грн - пеня та 741,76грн - 3% річні, які нараховані за період з 26.11.2016 по 26.04.2017.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №1821/1617-БО-17 від 27.10.2016 в частині оплати природного газу у встановлений договором строк (а.с.1-8).
Ухвалою від 21.04.2019 судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.176-177).
06.05.2020 відповідачем, з дотриманням встановленого строку, подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив про невірне нарахування позивачем пені, яку просив зменшити на 50% та вказав, що не заперечує щодо задоволення позову в частині стягнення 3% річних (а.с.179-181).
У відзиві на позов, відповідач вказує, що позивач не врахував при розрахунку пені обмеження її розміру, яке встановлено у договорі. Заявляючи про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, відповідач просив врахувати, що не зважаючи на важкий фінансовий стан та несвоєчасність розрахунків споживачів послуг теплопостачання, він забезпечував оплату за отриманий газ з незначним простроченням і таке прострочення не завдало позивачу великих збитків. Також, відповідач вказує, що основною його діяльністю є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам м. Вишгород та Вишгородського району і тому підприємство є стратегічно важливим та соціально значимим, оскільки забезпечує теплом споживачів, серед яких школи, дошкільні заклади, лікарні, житлові будинки та квартири (а.с.179-181).
15.05.2020 від позивача, з дотриманням встановленого строку, надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Так, позивач вказує, що при розрахунку пені застосовано у певний період ставку у розмірі 21%, оскільки подвійна облікова ставка НБУ у відповідний період дорівнювала 28% річних. Крім того, позивач просив суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, вказуючи на те, що при укладенні договору відповідач погодився із такою відповідальністю за порушення зобов'язань за договором та недоведеність обставин, на які відповідач посилається. Позивач вважає, що відсутні виключні та достатні підстави для зменшенні пені (а.с.192-196).
27.05.2020 від відповідача, з дотриманням встановленого судом строку, надійшли заперечення (здані для відправлення відділенню зв'язку 25.05.2020, а.с.203-205). У запереченні відповідач вказує, що оплата за газ здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, з якого більша частина автоматично перераховується позивачу. При цьому, відповідач вказує на те, що позивач у 2016-2017 роках мав прибуток, а він - знаходиться на межі банкрутства. При цьому, у запереченні відповідач просив вже зменшити пеню на 90%.
Дослідивши зібрані у справі документи і матеріали, суд встановив наступні обставини.
27.10.2016 між сторонами у справі - Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (назва якого змінена на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»), та ВРКП "Вишгородтепломережа" укладено договір №1821/1617-БО-17 постачання природного газу (а.с.15-23, далі - договір).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
За умовами договору позивач (продавець) взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу у 2016-2017 році природний газ, а відповідач - оплатити його на умовах договору (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
В силу п. 2.1 договору позивач передає відповідачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 природний газ орієнтовним обсягом до 1390,0 тис.куб.м.
Як визначено п. 5.2 договору, ціна за 1000куб.м складає - 7099,20грн з ПДВ.
Відповідно до п. 5.4 договору (в редакції додаткової угоди №3 від 30.12.2016 (а.с.26), загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Сторонами у п. 6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договором встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно), а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору).
Додатковими угодами №№1, 2, 3 (а.с.24-26) сторони змінювали пункти договору, що визначають ціну газу.
Так, додатковою угодою №1 від 28.10.2016 така ціна погоджена сторонами у розмірі 8182,80грн за 1000 куб.м з ПДВ з 01.11.2016; додатковою угодою №2 від 22.11.2016 - у розмірі 8577,60грн за 1000 куб.м з ПДВ з 01.12.2016; додатковою угодою №3 від 30.12.2016.2016 - у розмірі 5930,40грн за 1000 куб.м з ПДВ 3 23.12.2016.
Додатковою угодою №4 від 23.01.2017 сторонами погоджено також деякі зміни до умов договору, проте такі зміни не мають значення для розгляду спору по суті.
Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року поставив, а відповідач - прийняв природний газ на суму 7 860 660,40грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.29-34).
Відповідач станом на 27.04.2017 повністю розрахувався за природний газ, поставлений у відповідний період, що сторони не заперечують. Відповідний факт підтверджується виписками з рахунку позивача, а також листами відповідача про зміни в призначенні здійснених останнім платежів (а.с.42-156) та відповідні операції відображено в бухгалтерському обліку позивача (а.с.39-41).
При цьому, позивач вказує, що відповідач розрахувався за поставлений у відповідному періоді природний газ не завжди дотримуючись встановленого договором строку.
Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за порушення зобов'язання.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Під час розгляду даної справи встановлено, що відповідач невчасно розрахувався за переданий природний газ у жовтні 2016 року, січні-березні 2017 року, допустивши прострочення, що ним не оспорювалось під час розгляду справи.
Отже, не виконавши зобов'язання у строк, встановлений п.6.1 відповідного договору, відповідач допустив порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням прострочення виконання зобов'язання з оплати газу, переданого у жовтні 2016, січні-березні 2017, є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення процентів, передбачених ст.625 ЦК України.
Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Договором визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п.8.2 договору).
Таким чином, зважаючи на порушення строку виконання зобов'язань, позивач набув права вимагати від відповідача сплати пені у встановленому договором розмірі.
При цьому, посилання на неправильне застосування пені у розмірі 21%, про що заявив у відзиві на позов відповідач, помилкове.
Відповідним пунктом договору встановлено обмеження пені, яка встановлено у розмірі 21%, що також відповідає ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»,подвійною обліковою ставкою НБУ.
Так, у період з 28.10.2016 по 13.04.2017 Національним банком України дійсно облікову ставку встановлено у розмірі 14% річних, а з 14.04.2017 розмір такої ставки становив 13% річних, проте, її подвійний розмір становить відповідно: 28% та 26% .
Таким чином, враховуючи, що встановлений розмір пені у договорі - 21% у відповідний період не перевищував подвійної облікової ставки НБУ, позивач обґрунтовано розраховував пеню за відповідний період, застосовуючи ставку пені у розмірі, встановленому договором - 21%, що менше подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період.
При цьому, з розрахунку вбачається, що розмір пені обраховано позивачем з урахуванням кількості днів у році: 2016 році - 366 днів, а за 2017 рік розмір пені за день обраховано виходячи з 365 днів у відповідному році.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та процентів, суд зазначає, що позивачем арифметично вірно розраховано розмір таких вимог, отже, за вказаних обставин вимоги про стягнення 5 192,22грн пені та 741,76грн 3% річних, які нараховані за період з 26.11.2016 по 02.04.2017, є обґрунтованими.
Між тим, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені на 50% з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшуючи розмір пені, суд враховує те, що відповідач не є фактичним кінцевим споживачем газу і такий газ використовується ним для виробництва теплової енергії, яка за умовами договору споживається бюджетними установами/організаціями, які не завжди вчасно розраховуються за спожиту теплову енергію. При цьому, встановлений алгоритм розрахунків передбачає автоматичне перерахування коштів за природний газ з відкритого рахунку відповідача на корись позивача і відповідач фактично не може притримувати отримані від споживачів кошти.
З матеріалів справи вбачається, що прострочення виконання зобов'язань за договором в частині оплати природного газу не мало постійного характеру. Як вбачається із наданих платіжних доручень, листів щодо зміни платежу та розрахунку позивача, за газ, поставлений у: жовтні 2016 року - позивач повністю прострочив оплату; у листопада 2016 року більшу частину платежів здійснив до останнього дня строку остаточного розрахунку; у грудні 2016 році - повністю протягом відповідного місяця і задовго до настання останнього дня строку виконання зобов'язання з оплати; у січні 2017 року - менше 1/5 частини загального обсягу сплачена після закінчення строку, встановленого для виконання зобов'язання, з простроченням на 1 день, а решта - до його закінчення; у лютому та березні 2017 року - лише біля 1/10 платежу за місяць сплачено з незначним простроченням (у лютому 2017 року - всього на 1 день), а решта обсягу - до закінчення такого строку
Враховуючи зазначені обставини, а також те, що згідно звітів про фінансові результати за 2016 рік та 2017 рік (а.с.206-207) відповідач має збитки, як і у 2018-2019 роках (а.с.208-209), а у даній справі позивачем не доведено, що допущені порушення виконання відповідних зобов'язань відповідачем призвели до збитків позивача, розмір яких більший або дорівнює розміру нарахованої пені, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50% - до 2596,11грн. При цьому, суд не може погодитись з тим, що наявність прибутку за рік у позивача беззаперечно свідчить про те, що збитки йому не заподіяні простроченням. Так, у звітності позивача за певний рік вказані загальні суми, які свідчать, що у цілому підприємство закінчило рік з прибутком, однак, така обставина, ще не свідчить про те, що за поставками відповідачу природного газу, який оплачений з простроченням, позивач не поніс збитків, вони могли бути покриті за рахунок прибутку за іншими операціями. Однак, зважаючи, що позивач не довів наявність таких збитків у розмірі, що перевищує або дорівнює нарахованим штрафним санкціям, суд вважає за можливе зменшити їх розмір, враховуючи вищевикладені обставини, оцінені судом у сукупності.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2596,11грн пені та 741,76грн - 3% річних, а у задоволенні вимог про стягнення 2596,11грн пені суд відмовляє.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача у повному обсязі, не враховуючи зменшення розміру пені (зважаючи на те, що відповідні вимоги обґрунтовані, однак, суд зменшити розмір пені), що складає 2102,00грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (ідентифікаційний код 13713569, 07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 3-В) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720; 01601, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) 2596,11грн пені та 741,76грн - 3% річних, а також 2102,00грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. В частині стягнення 2596,11грн пені у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова