Справа № 442/6833/19 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.
Провадження № 22-ц/811/4271/19 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:69
15 червня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цапа П.М.
з участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданнів місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2019 року,-
у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 14 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджує, що протягом останнього року їхні стосунки погіршилися, почали виникати сварки та непорозуміння, немає взаєморозуміння та різні погляди на сімейні цінності, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин та окремого проживання на початку 2019 року. Зазначає, що постійні сварки та принижування призвели до втрати почуття любові та поваги до відповідача. З наведених підстав, просила розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.02.2018 року Дрогобицьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, дитину залишити на її вихованні.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2019 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 лютого 2018 року Дрогобицьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області серія НОМЕР_1 , актовий запис № 37.
Визначено місце проживання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з мамою - ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768 грн. 40 коп. судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт стверджує, що не був завчасно повідомлений про розгляд судом справи, не отримував судову повістку з повідомленням про час та дату судового засідання та копію позовної заяви з додатками, що позбавило його можливості належним чином підготуватися до розгляду справи. Зазначає, що в порушення принципу змагальності та рівності сторін у можливості захисту своїх прав та інтересів, судом першої інстанції його позбавлено права на отримання правничої допомоги шляхом залучення до участі у справі адвоката. Вказує, що судом не вжито усіх заходів для примирення сторін, враховуючи наявність неповнолітньої дитини, зокрема, не надано строк для примирення. Суд формально підійшов до розгляду даної справи. Вважає, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони в шлюбі, законодавство не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною, а тому, на його думку, донька повинна проживати саме з ним, що якнайкраще відповідає інтересам доньки, оскільки він має стабільний самостійний дохід і зможе забезпечити їй належний рівень фізичного, інтелектуального, культурного і соціального розвитку, а робочий графік дозволяє відвозити і забирати дитину із садочка, проводити з нею дозвілля. З наведених підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення ОСОБА_1 , щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їхнім спільним інтересам, бажання зберегти сім'ю у позивача відсутнє, примирення між подружжям неможливе через втрату ними почуття взаємної любові, фактичне припинення спільних зобов'язань щодо піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби. взаємодопомоги. Визначаючи місце проживання неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із мамою, ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що дитина фактично проживає з мамою, що відповідає її інтересам.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність позову про розірвання шлюбу, однак не може погодитися з висновками суду щодо визначення місця проживання доньки сторін разом з матір'ю з огляду на таке.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Виходячи із змісту ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до змісту п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 лютого 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 , виданим Дрогобицьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 14 лютого 2018 року.
За час шлюбу у них народилася донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_3 , виданим Дрогобицьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 11 вересня 2019 року.
Судом першої інстанції з пояснень сторін, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , наданими в судовому засіданні, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тривалий час разом не проживають, не підтримують шлюбних відносин, у зв'язку з чим такі фактично припинились, між ними існують неприязні відносини, часто виникали непорозуміння, сварки, спільне господарство не ведуть та проживають окремо, зазначені обставини сторонами визнавалися та не заперечувалися.
Встановивши, що розлад в сім'ї носить стійкий характер, сторони припинили подружні стосунки, втратили один до одного почуття любові, сім'я існує формально, і примирення між сторонами неможливе, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, збереження шлюбу є неможливим, а відтак вірно вважав, що є підстави для задоволення позову про розірвання шлюбу між ними.
Доводи апелянта про те, що судом не вживалися заходи для примирення сторін не заслуговують на увагу, оскільки справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з 26.09.2019 року, у сторін було достатньо часу для примирення, відносини сторін не змінилися, і після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, і за час перебування справи у провадженні апеляційного суду. Крім того, позивачкою у суді першої інстанції заявлялося клопотання про те, щоб не надавати строк для примирення, оскільки це суперечить її моральним інтересам, а будь-які спроби примирення завершуються викликами поліції з боку ОСОБА_1 , що визнається відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 підтвердила, що незважаючи на тривале перебування справи в суді апеляційної інстанції, відповідачем не вживалися будь - які заходи для примирення між ними, вважає, що примирення було і є неможливим через неправомірну поведінку відповідача.
Клопотання відповідача, подане ним Дрогобицькому міськрайонному суду Львівської області 04.11.2019 року, стосується лише його участі у вихованні доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її догляду, побачень з донькою, її матеріального забезпечення.
Колегія суддів вважає рішення суду в частині задоволення позову про розірвання щлюбу законним та обґрунтованим і з врахуванням положень ч. 3, 4 ст. 56 СК України, відповідно до якої кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про підставність позову про розірвання шлюбу.
Як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.11.2019 року, суд ухвалив визначити місце проживання неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із мамою, ОСОБА_1 .
Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги про визначення місце проживання дитини разом з матір'ю не обгрунтовувала нормами СК України, не надавала суду необхідні та достатні докази на обґрунтування цієї позовної вимоги, не зверталася до органу опіки та піклування з приводу вирішення питання визначення місця проживання малолітньої доньки, надання відповідного висновку органу опіки та піклування, орган опіки та піклування не залучався до участі у даній справі, участь якого відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України є обов'язковою при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини.
Згідно зі ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі, а також чи розірвали шлюб.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, які судом першої інстанції не досліджувалися.
Інші обставини, зокрема, умови проживання обох батьків, їх майновий та фінансовий стан, встановлення участі кожного з батьків у вихованні дитини, які повинні також враховуватися при визначенні місця проживання дитини, судом першої інстанції також не досліджувалися, а сам факт проживання малолітньої доньки сторін, ОСОБА_4 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , на думку колегії суддів, не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення суду в частині визначення місця проживання малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю, ОСОБА_1 .
Доводи апелянта про те, що він не був завчасно повідомлений про розгляд справи, не отримував копію позовної заяви та не мав достатньо часу для належної підготовки до судового розгляду, був позбавлений можливості залучити до розгляду даної справи адвоката та отримати кваліфіковану правову допомогу в захисті своїх прав та інтересів, є голослівними та спростовуються матеріалами справи, які беззаперечно свідчать про обізнаність ОСОБА_2 про судові засідання, на яких він був присутнім.
ОСОБА_2 був присутній в підготовчому судовому засіданні 18 жовтня 2019 року, що підтверджується протоколом судового засідання від 18 жовтня 2019 року (а.с. 16-17) та належним чином був повідомлений про судове засідання, призначене на 04 листопада 2019 року, що підтверджується особистою розпискою (а.с. 19), на якому був присутнім, однак не скористався своїм правом на подання доказів, на отримання належної правової допомоги, хоча мав достатньо часу для реалізації своїх прав, в тому числі і на укладення договору про надання правової допомоги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2019 року в частині визначення місця проживання неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , - скасувати та ухвалити в цій частині вимог нову постанову, якою в задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_1 - відмовити.
В решті рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 22.06.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.