Справа № 303/4947/14-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1566/19 Доповідач: ОСОБА_2
16 червня 2020 року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у кримінальному проваджені про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянин України,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
апеляційні скарги прокурора Мукачівської місцевої прокуратури та потерпілого ОСОБА_9 на вирок Мукачівського міськрайонного суду від 28 листопада 2016 року щодо ОСОБА_6 ,
вироком Мукачівського міськрайонного суду від 28 листопада 2016 року ОСОБА_6 виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Запобіжним заходом щодо ОСОБА_6 залишено особисте зобов'язання. Транспортний засіб марки «Ford Transit» НОМЕР_1 та посвідчення ветерана органів внутрішніх справ повернуто ОСОБА_6 ..
Судові витрати в сумі 9412 грн.20 коп. прийнято на рахунок держави.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 залишено без розгляду.
Згідно обвинувального акта ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що приблизно о 18 годині 08.11.2013, в темну пору доби, керуючи мікроавтобусом марки «Ford Transit» 301-63 РЕ на автодорозі М-06 «Київ - Чоп» неподалік від повороту до с. Обава на порушення вимог п.п. 1.3, 1.5, 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху не забезпечив безпеки дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням транспортним засобом, виїхав на смугу руху зустрічного транспорту, де йому назустріч у напрямку м. Мукачево рухався автомобіль марки «Ford Scorpio» НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9 , внаслідок чого транспортні засоби зіткнулись, а водій ОСОБА_9 , який не мав технічної можливості зупинити керований ним транспортний засіб до зіткнення, отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
На вирок суду прокурор та потерпілий ОСОБА_9 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним в учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, призначити йому покарання у виді шести місяців арешту з позбавленням на три роки права керувати транспортними засобами. Вважає, що вина ОСОБА_6 доведена даними протоколу огляду місця події та схеми, в яких правильно відображено смуги руху транспортних засобів, місце, де сконцентровано уламки скла та осип ґрунту, що вказує на місце зіткнення; даними про пошкодження транспортних засобів, їх розташування на місці події після зіткнення; висновком авто-технічної експертизи № 21 від 24.04.2014, який вказує на причину зіткнення транспортних засобів; висновками експертиз транспортно-трасологічної експертизи № 2191 від 12.10.2016, авто-технічної № 2192 від 18.10.2016, які вказують на місце зіткнення і спростовують показання обвинуваченого про місце зіткнення і швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_9 ; висновком судово-медичної експертизи про механізм утворення, характер, локалізацію і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_9 ; показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 , експерта ОСОБА_11 , слідчого ОСОБА_12 про обставини огляду місця події і складання протоколу цієї слідчої дії та схеми, як додатку до нього. Зазначає, що до показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які були пасажирами мікроавтобуса «Ford Transit» 301-63 РЕ, слід ставитись критично, оскільки на стадії досудового розслідування і під час первісного судового розгляду вони вказали, що знаходились у нетверезому стані і обставин зіткнення не бачили і що ОСОБА_6 на прохання ОСОБА_13 підвозив їх додому.
Потерпілий ОСОБА_9 в апеляційній скарзі вказує, що суд допитав, як свідка, особу, яка склала схему до протоколу огляду місця події, переконався в тому, що схема правильно відображає дійсну обстановку, а невідповідність результатів відображених в ній вимірювань масштабу пояснюється тільки невмінням цього свідка малювати. Вважає необхідним врахувати, що ОСОБА_6 після зіткнення транспортних засобів не підійшов до постраждалих, не з'ясував, чи потрібна їм допомога, залишив його в небезпеці, оскільки його автомобіль загорівся, а він з поламаною ногою опинився затиснутим всередині, втік з місця події та ще й намагається перекласти на нього свою провину. Просить вирок Мукачівського міськрайонного суду від 28.11.2016 року скасувати і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним в учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, призначити йому показання у виді шести місяців арешту з позбавленням на три роки права керувати транспортними засобами, задовольнити цивільний позов і стягнути з ОСОБА_6 на його користь 32664 грн. 63 коп. у покриття матеріальної шкоди та 50000 грн. у покриття моральної шкоди.
Виправданий ОСОБА_6 подав на апеляційні скарги заперечення, в яких зазначив, що викладені в скаргах доводи ґрунтуються на недопустимих доказах, яким суд дав належну оцінку. Просить залишити скарги без задоволення, а вирок - без змін.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_9 , які свої апеляційні скарги підтримали в повному обсязі та просили її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , котрі заперечили апеляційні скарги та просили вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок ухвалюється також при встановленні судом відсутності події кримінального правопорушення та при встановленні судом відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Згідно з ч.3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, суд першої інстанції прийняв законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 .
При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами апелянтів про те, що судом першої інстанції допущено істотні порушення кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Усі надані сторонами докази були предметом ретельного дослідження судом першої інстанції й не підтвердили пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції повно, всебічно, неупереджено та об'єктивно дослідив усі обставини кримінального провадження і дав правильну оцінку дослідженим доказам. Свої висновки щодо дослідження та оцінки доказів суд належним чином мотивував у вироку. З цими висновками погоджується і колегія суддів.
Так, проаналізувавши докази, надані прокурором в судовому засіданні, та надаючи їм оцінку з точки зору належності і допустимості, суд першої інстанції дійшов висновку, що частина з них не може бути врахована при ухваленні вироку, оскільки є неналежними та недопустимими з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 86 КПК України передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Критеріями допустимості доказів є: належне процесуальне джерело (ч. 2 ст. 84 КПК України містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, який розширеному тлумаченню не підлягає); належний суб'єкт збирання доказів (докази можуть бути зібрані тільки тими суб'єктами, які згідно з нормами КПК України мають на це право); належна процесуальна форма (встановлений КПК України порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій).
Отже, допустимість доказів як ознака їх якості визначається нормами кримінального процесуального закону.
Питання про визнання доказів недопустимими вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (ч.1 ст. 89 КПК України) у кожному конкретному випадку залежно від характеру і наслідків порушень критеріїв допустимості. При цьому оцінка доказів передбачає їх відповідний аналіз у всій сукупності та взаємозв'язку (ст. 94 КПК України).
Таким чином, при визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.
Відтак, твердження апелянтів у апеляційних скаргах про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим перелік доказів колегія суддів вважає необґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, як на доказ вини обвинуваченого прокурор посилається на протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 08.11.2013 року з доданою до нього схемою та ілюстративною таблицею (а.с.9-25 додатку № 1 до матеріалів кримінального провадження). Даним протоколом зафіксоване місце ДТП, стан дорожнього покриття, положення транспортних засобів на місці пригоди та інші обставини. Згідно протоколу, огляд проводився за участі спеціаліста СТКЗР ОСОБА_16 .
Згідно ч.5 ст. 104 КПК України, протокол підписують всі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Частина 6 даності статті передбачає, що якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі.
Всупереч вимогам ст. 104 КПК України, спеціаліст, який брав участь в проведенні огляду місця ДТП, протокол огляду не підписав, жодних даних про його відмову підписати протокол, в ньому немає.
Таким чином, вказане порушення процедури складення протоколу проведення огляду місця дорожньо-транспортної пригоди свідчить про недопустимість вказаного доказу.
Також колегія суддів вважає необґрунтованим покликання потерпілого та прокурора на те, щосхема місця ДТП є допустимим доказом з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 104, ч.1 та 2 ст. 105 КПК України, додаток є невід'ємною частиною протоколу і його наявність повинна бути відображена в протоколі. Схема місця ДТП є додатком до протоколу огляду місця ДТП від 08.11.2013 року, про її наявність відображено в самому протоколі.
У відповідності до ч.3 ст. 105 КПК України додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
Проте, всупереч положень даної статті, схема до протоколу огляду місця ДТП не підписана спеціалістом, який згідно протоколу приймав участь у проведенні даної процесуальної дії.
Також, на схемі зображена частина автодороги, однак відсутні будь-які дані щодо напрямків руху зображених проїзних частин дороги. Ширина кожної проїзної частини дороги згідно схеми становить 3,75 м. На одній із смуг руху зображене місце, яке позначене як місце зіткнення. Це місце, згідно вказаних на схемі розмірів, становить 4,2 м. в діаметрі. З цього випливає, що місце зіткнення автомобілів за своїм розміром є ширшим за проїзну частину дороги. Навколо позначеного місця зіткнення на схемі зображене коло, діаметром 10 м., однак жодних позначень, що саме означає це коло, на схемі немає. При цьому, дане коло згідно схеми захоплює половину однієї смуги руху та майже цілу іншу смугу, тобто за своїм розміром схематично є меншим, ніж дві смуги руху, ширина яких разом становить 7,5 м., однак, за вказаним розміром (10 м.) значно їх перевищує. Поряд з позначеним на схемі місцем зіткнення, на переривчастій лінії дорожньої розмітки, позначено слід юзу. Відстань між ним та місцем зіткнення становить 2,2 м. Вдавшись до математичних розрахунків, якщо відстань від сліду юзу, що знаходиться на лінії розмітки, тобто на краю проїзної частини дороги, до початку позначеного місця зіткнення становить 2,2 м., а діаметр самого місця зіткнення складає 4,2 м., то при ширині проїзної частини дороги 3,75 м. місце зіткнення ніяк не може знаходитися тільки на одній проїзній частині. Крім того, відстань від місця зіткнення до зображеного на схемі мікроавтобуса становить 7,7 м., а відстань від цього ж автобуса до початку сліду юзу становить 10,7 м. Таким чином, слід юзу знаходиться не перед місцем зіткнення, а за ним через 3 м.
Крім цього, на даній схемі також містяться кілька зображень (жирних крапок), які розміщені в хаотичному порядку і позначені як уламки, однак не зрозумілим є, які саме це уламки і від чого, на якій відстані вони знаходяться від автомобілів чи інших предметів, а також один він одного, на схемі не позначено. Всі розміри, вказані на схемі, прив'язані до дорожнього знаку с.Обава, який не є нерухомим предметом.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду, що вищевказана схема місця ДТП та додана до протоколу огляду місця події ілюстративна таблиця не можуть вважатися допустимими доказом у справі, оскільки вони містять суперечливу та незрозумілу інформацію, про, що вказав суд першої інстанції.
Виходячи з аналізу ч.1 ст. 104, ч.1 та 2 ст. 105 КПК України, додаток є невід'ємною частиною протоколу і його наявність повинна бути відображена в протоколі.
Так, у відповідності до Протоколу огляду місця ДТП від 08.11.2013 року, до нього додається тільки план-схема на одному аркуші формату А-4. Проте, в супереч положень ст. 104 та 105 КПК України, ілюстративна таблиця, як додаток до протоколу, в ньому не відображена.
Згідно з ч.3 ст. 105 КПК України додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
Однак, ілюстративна таблиця не засвідчена жодними підписами. Вона не підписана не тільки усіма учасниками даної процесуальної дії, а навіть особою, яка її виготовила і яка склала протокол, а тому така підставно визнана недопустимим доказом.
Щодо протоколу огляду місця події від 08.11.2013 року (а.с. 26-28 додатку № 1 до матеріалів кримінального провадження) проведено огляд автомобіля марки «FORD-TRANZIT», який знаходився на узбіччі дороги.
Згідно з ч.3 ст. 104 КПК України, вступна частина протоколу, крім іншого, повинна містити відомості про особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада).
Проте, всупереч вимогам ст. 104 КПК України, у протоколі не вказано, яка саме посадова особа і якого органу його склала. В ньому зазначено, що огляд проводився за участю спеціаліста, однак ні прізвище цього спеціаліста, ні його посаду прочитати неможливо. Підпису цього спеціаліста, як учасника слідчої дії, в протоколі немає.
Також, як на доказ вини обвинуваченого прокурор посилається на висновок № 21 судової автотехнічної експертизи від 24.04.2014, згідно якого водій автомобіля марки «Ford Scorpio», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , громадянин ОСОБА_9 , не мав технічної можливості зупинити керований ним транспортний засіб до місця зіткнення з мікроавтобусом марки «FORD-TRANZIT», державний номерний знак НОМЕР_1 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування з моменту виникнення йому небезпеки для руху. Технічна можливість уникнути даної пригоди заключається для водія мікроавтобуса марки «FORD-TRANZIT», державний номерний знак НОМЕР_1 громадянина ОСОБА_6 у виконанні ним вимог ПДРУ, а саме п.п.10.1 та 11.3 даних Правил.
З технічної точки зору причиною виникнення даної ДТП стали обставини, пов'язані з тим, що водій мікроавтобуса марки «FORD-TRANZIT», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_6 , виїхав на смугу зустрічного руху на такій відстані від автомобіля марки «Ford Scorpio», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на якій його водій громадянин ОСОБА_9 вже був позбавлений технічної можливості зупинити керований ним транспортний засіб до місця зіткнення шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування з моменту виникнення йому небезпеки для руху.
Також, згідно даного висновку, оглядом схеми ДТП встановлено, що на лівій, зустрічній по напрямку руху автомобіля марки «FORD-TRANZIT», державний номерний знак НОМЕР_1 , смузі в сторону м.Київ зафіксована локалізація осипів дрібних частин автомобілів, а також стрілками позначено місце зіткнення вищезгаданого автомобіля з автомобілем марки «Ford Scorpio», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з чого робимо висновок, що місце зіткнення автомобіля марки «FORD-TRANZIT», державний номерний знак НОМЕР_1 з автомобілем марки «Ford Scorpio», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходиться на смузі руху останнього.
Згідно з ч.1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
При призначенні експертизи слідчим були вказані вихідні дані, які містять в матеріалах справи, зокрема протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 08.11.2013 року з доданою до нього схемою та ілюстративною таблицею (а.с.9-25 додатку № 1 до матеріалів кримінального провадження), які визнані судом першої інстанції недопустимим доказом.
Щодо висновку експерта № 21 судової автотехнічної експертизи від 24.04.2014, який базується на цій схемі, то колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про недопустимість даного доказу.
Висновок судової автотехнічної експертизи № 118 від 30.07.2014 року також, на думку колегії є недопустимим доказом з підстав, які є аналогічними до підстав визнання недопустимим доказом висновку експерта № 21 судової автотехнічної експертизи від 24.04.2014 року. Зокрема, цей висновок також зроблений експертом виключно на підставі схеми місця ДТП, яка визнана судом недопустимим доказом. В ньому зазначено, що місце зіткнення автомобіля марки «FORD-TRANZIT», державний номерний знак НОМЕР_1 , з автомобілем марки «Ford Scorpio», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходиться на смузі руху останнього, оскільки це місце позначене на схемі.
Отже, суд першої інстанції правильно оцінив протокол огляду місця події та додані до нього матеріали, зокрема схему, як недопустимі джерела доказів і обґрунтовано не взяв до уваги наявні в них відомості, як докази вини ОСОБА_6 та вихідні дані для судових експертиз.
Так, відповідно до ч.1 ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Однак, слідчі експерименти від 13.03.2014 та від 29.07.2014 містять порушення порядку проведення слідчих експериментів, визначених вимогами КПК України, а тому суд вірно визнав такі недопустимими доказами. Крім цього, покази надані потерпілим ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_6 під час слідчих експериментів та судових засідань містять певні суперечності.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив як докази показання потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 та інших свідків, зазначивши, що їх показання повністю суперечать протоколу огляду місця події від 08 листопада 2013 року, то такі показання, на думку колегії суддів вірно встановлені та враховані судом першої інстанції (т.3 а.с.237; т.4 ст.8; т.4 ст.158), проте останні не спростовують фактичних обставин справи.
Посилання апелянтів про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показам слідчого ОСОБА_12 , на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки судом першої інстанції допитано та враховано покази останнього, що підтверджується матеріалами справи (т.4 а.с.187; т.5 а.с.35). Крім цього, судом першої інстанції вірно встановлено, що покази колишнього слідчого ОСОБА_12 допущених при оформленні огляду місця події порушень кримінального процесуального закону не усувають.
Крім цього, в матеріалах справи міститься висновок додаткової авто-технічної експертизи № 346 від 23.08.2017, згідно якого при визначеному характері зіткнення, коли в контакт увійшли передні ліві частини автомобілів «Ford Transit» та «Ford Scorpio» і кут між поздовжніми їх осями становив близько 180 градусів, за умови надання переваги показанням потерпілого ОСОБА_9 зіткнення сталося на смузі руху автомобіля «Ford Scorpio» 730-79 ТС під його керуванням.
Але за умови, що відстань від переривчастої лінії розмітки до лівого краю концентрації осипу скла і ґрунту шириною 4,2 м складає 2,2 м, при ширині смуги 3,75 м, як зазначено в схемі, виходить, що концентрація осипу знаходиться частково на смузі руху автомобіля «Ford Transit» та частково на смузі руху автомобіля «Ford Scorpio», тобто, що зіткнення сталося «в районі лінії розмітки, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків». У даному варіанті експертом враховані розміри, на врахуванні яких наполіг свідок ОСОБА_12 під час допитів в суді першої та в суді апеляційної інстанції, як на таких, що відповідають фактичним обставинам справи. Експерт також зазначив, що при такому варіанті визначити хто з водіїв виїхав на смугу зустрічного руху швидше і на якій відстані від місця зіткнення, неможливо ( т.5 а. м. п. 133-142).
Щодо посилань потерпілого стосовно поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 після зіткнення транспортних засобів, то вони не містять відомостей, які мають значення для встановлення фактичних обставин досліджуваної події.
Колегія суддів зауважує, що у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, яка вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом», зокрема у рішенні ЄСПЛ «Козинець проти України» суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Крім цього згідно роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постановлення вироку», при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного, обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливі збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
На думку колегії суддів, приймаючи рішення про виправдування обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.1 ст.286 КК України, суд, виходячи із принципу змагальності кримінального провадження та свободи у наданні сторонами суду своїх доказів і доведеності їх переконливості перед судом, прийшов до обґрунтованого висновку, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не наведено достатньо доказів винуватості вчинення ОСОБА_6 злочину, поза розумним сумнівом.
Порушень вимог Закону, які б слугували підставою для зміни чи скасуванню виправдувального вироку, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення поданої апеляційної скарги та про скасування вироку.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційні скарги прокурора Мукачівської місцевої прокуратури ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_9 залишити без задоволення, вирок Мукачівського міськрайонного суду від 28.11.2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4