Дата документу 17.06.2020 Справа № 335/7281/19
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 335/7281/19 Головуючий у 1-й інстанції: Крамаренко І.А.
Провадження №22-ц/807/1372/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
17 червня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що з 21 червня 1985 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі та проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 .
В травні 2015 року у зв'язку з проведенням антитерористичної операції вимушено переїхали з тимчасово окупованої території до м. Запоріжжя, отримали статус внутрішньо переміщених осіб та стали на пенсійний облік в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя. В м. Запоріжжя проживали в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .
З травня 2015 року ОСОБА_1 отримувала пенсію по інвалідності ІІ група, загальне захворювання, а ОСОБА_3 отримував раніше призначені пенсію і щомісячну страхову виплату, призначену йому довічно у зв'язку з втратою професійної працездатності 50% та ІІІ групи інвалідності, перебуваючи також на обліку у відділенні Фонду соціального страхування України в Запорізькій області.
З 01 грудня 2017 року нарахування і виплата соціальних та пенсійних виплат ОСОБА_3 були припинені у зв'язку із прийняттям 20 листопада 2017 року начальником управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району рішення про скасування виданої раніше довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 № 2304007640 від 15 травня 2015 року.
09 жовтня 2018 року рішенням Запорізького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року, позов ОСОБА_3 про скасування рішення від 20 листопада 2017 року щодо скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення начальника управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 20 листопада 2017 року про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_3 .
Визнано протиправними дії Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_3 з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2018 року та зобов'язано поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2018 року .
Визнано протиправними дії Запорізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області щодо припинення страхових виплат ОСОБА_3 з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2018 року та зобов'язано виплатити страхові виплати ОСОБА_3 з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2018 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
31 травня 2019 року ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на спадщину, яка зокрема складається з недоотриманої пенсії у розмірі 56075,44 грн. та страхової виплати у розмірі 16605,37 грн.
В червні 2019 року Центральним об'єднаним управлінням пенсійного фонду України м. Запоріжжя в порядку спадкування ОСОБА_1 було виплачено недоотриману пенсію ОСОБА_3 у розмірі 56075,44 грн. та страхову виплату у розмірі 16605,37 грн.
Крім того, не виплаченою є пенсія ОСОБА_1 за червень 2018 року, яку Центральне об'єднане управління пенсійного фонду України м. Запоріжжя зобов'язано виплатити відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року.
Посилаючись на те, що унаслідок протиправних дій відповідачів її чоловік більше трьох років не отримував пенсію та страхові виплати. Унаслідок протиправний дій Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області її було позбавлено джерела існування, як інваліда другої групи, та протягом більше двох років вона не отримує пенсію за червень 2018 року, що призвело до тяжких душевних страждань та переживань, й відповіно завдало моральної шкоди, ОСОБА_1 просила стягнути з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Центрального об'єднаного Управління пенсійного фонду України м. Запоріжжя , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 з кожного по 15 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 45 000 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у зв'язку з протиправною поведінкою відповідачів відносно неї та її чоловіка ОСОБА_3 , вона, як інвалід другої групи зазнала моральної шкоди, яка полягала в суттєвих матеріальних труднощах через неотримання тривалий час пенсії та інших соціальних (страхових) виплат, у зміні звичного перебігу життя, що потребувало від них додаткових зусиль для його організації. Протягом тривалого часу їхня сім'я була позбавлена права на соціальний захист, гарантований Конституцією України.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в особі, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв'язку з наведеним, просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Державна казначейська служба України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомлленням про вручення судової повістки ( а.с. 52 т. 2) до апеляційного суду не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду не надходило.
Згідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової пвістки, або за його клопотаням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених по дату, час і місце розгляду справим, не перешкджає розгляду справи.
Колегія ухвалила розглядати справу за відсутності Державної казначейської служби України належним чином повідомленою по дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів протиправності дій відповідачів та завдання їй моральних страждань.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись, оскільки такі висновки в повній мірі не відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи.
Судом установлено, що з 21 червня 1985 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі та проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.11)
В травні 2015 року у зв'язку з проведенням антитерористичної операції вимушено переїхали з тимчасово окупованої території до м. Запоріжжя, отримали статус внутрішньо переміщених осіб та стали на пенсійний облік в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя. В м. Запоріжжя проживали в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 10 зворот, а .с. 14 зворот, а.с. 10).
З травня 2015 року ОСОБА_1 отримувала пенсію по інвалідності ІІ група, загальне захворювання, а ОСОБА_3 отримував раніше призначені пенсію і щомісячну страхову виплату, призначену йому довічно у зв'язку з втратою професійної працездатності 50% та ІІІ групи інвалідності, перебуваючи також на обліку у відділенні Фонду соціального страхування України в Запорізькій області ( а.с. 7, а.с. 15)
09 жовтня 2018 року рішенням Запорізького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року, позов ОСОБА_3 про скасування рішення від 20 листопада 2017 року щодо скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення начальника управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 20 листопада 2017 року про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_3 .
Визнано протиправними дії Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_3 з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2018 року та зобов'язано поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2018 року . Визнано протиправними дії Запорізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області щодо припинення страхових виплат ОСОБА_3 з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2018 року та зобов'язано виплатити страхові виплати ОСОБА_3 з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2018 року ( а.с. 41- 49).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер ( а.с. 20).
31 травня 2019 року ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на спадщину, яка зокрема складається з недоотриманої пенсії у розмірі 56075,44 грн. та страхової виплати у розмірі 16605,37 грн ( а.с. 50).
В червні 2019 року Центральним об'єднаним управлінням пенсійного фонду України м. Запоріжжя в порядку спадкування ОСОБА_1 було виплачено недоотриману пенсію ОСОБА_3 у розмірі 56075,44 грн. та страхову виплату у розмірі 16605,37 грн, що не заперечувалося ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року ( справа № 280/777/19) визнано протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Запоріжжя, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії у червні 2018 року. Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності 2 группи за червень 2018 року ( а.с. 51-54).
В суді апеляційної інстанції Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області підтверджує факт невиплати позивачці пенсії за червень 2018 року до теперішнього часу.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що "згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення."
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Як вбачається з матеріалів справи, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року ( справа № 280/777/19) визнано протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Запоріжжя, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії у червні 2018 року. Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності 2 группи за червень 2018 року ( а.с. 51-54). До теперішнього часу зазначене рішення не виконано, пенсія ОСОБА_1 не виплачена, тобто більше двох років, як інваліду другої групи. Крім того, позивачка в травні 2015 року у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, переїхала до міста Запоріжжя, отримала статус внутрішньо переміщеної особи, проживає в гуртожитку.
Отже, встановивши наявність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмові у задоволенні позову ОСОБА_1 , тому колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідачем Головним управлінням пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно не виплачувалась пенсія, на яку позивачка має право на підставі судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладеній в Постанові від 27 травня 2020 року у справі № 554/8204\16-ц провадження № 61-527 св 19
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір морального відшкодування, з урахуванням фактичних обставин справи, принципів розумності, співмірності та справедливості суд апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 8 000 грн.
З урахуванням викладеного заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності доказів завдання останній моральної шкоди унаслідок протиправних дій Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області.
В позовній заяві позивачка також зазначає, що вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка за життя була спричинена її чоловіку ОСОБА_3 унаслідок протиправних дій Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Головного управлінням пенсійного фонду України в Запорізькій області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, оскільки його було позбавлено джерела для існування, як інваліда третьої групи, та тривалий час він не отримував належні йому соціальні виплати.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
31 травня 2019 року ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на спадщину, яка зокрема складається з недоотриманої пенсії у розмірі 56075,44 грн. та страхової виплати у розмірі 16605,37 грн. Зазначену суму коштів ОСОБА_1 отримала через шість місяців після смерті її чоловіка, що останньою не заперечується в суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 за життя не звертався до суду з позовом про відшкодування йому моральної шкоди спаричиненої внаслідок протиправних дій відповідачів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Тобто, виходячи з положень вищезазначених норм моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що позивачка ОСОБА_1 , як член сім'ї зазнала моральної шкоди унаслідок протиправних дій відповідачів щодо її чоловіка ОСОБА_3 , остання суду не надала.
Факт тривалого невиконання рішення суду відносно чоловіка позивачки ОСОБА_3 , на який посилається позивачка як на підставу позовних вимог, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили та завданою майновою шкодою ОСОБА_1 , як дружині ОСОБА_3 .
Тим більше, з матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_3 позивачка отримала свідоцтво про права на спадщину від 31 травня 2019 року, яка складалася з недоотриманої пенсії у розмірі 56075.44 грн та страхових виплат у сумі 16605.37 грн.
Зазначені кошти ОСОБА_1 отримала своєчасно, що нею не заперечувалося в суді апеляційної інстанції.
З огляду на зазначене в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про стягнення моральної шкоди, яка була спричинена ОСОБА_1 , як членгу сім'ї ОСОБА_3 слід відмовити із вищезазначених підстав.
За таких обставин рішення суду першої інстанції не можна вважати законнним і обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішенння про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України.
Інші аргументи апеляційної скарги не можуть бути підставою для задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 рокуу цій справі скасувати.
Прийняти нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 8 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 22 червня 2020 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.