Дата документу 17.06.2020 Справа № 317/3853/18
Єдиний унікальний № 317/3853/18 Головуючий у 1-й інстанції: Нікітін В.В.
Провадження №22-ц/807/1805/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
17 червня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 березня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, -
В листопаді 2018 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 08Ж995-001-К, відповідно до п.1.1 якого, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 150 300,00 гривень зі сплатою 13,5% річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань, 14 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір №08Ж995-001-1, відповідно до якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку житловий будинок, загальною площею 65,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вартість предмету іпотеки відповідно до Звіту про незалежну оцінку вартості нерухомого майна становить 366 342,00 гривень.
Банком виконані зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, а відповідач станом на 02 серпня 2018 року має прострочену заборгованість у розмірі 369 714, 21 гривень, що складається з: суми заборгованості за кредитом - 149 140,87 грн., заборгованості за відсотками - 156 319,58 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 4 462,37 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 44 885,76 грн.,інфляційних втрат за кредитом - 1 324,47 грн., інфляційних втрат за відсотками - 13 581,16 грн.
Керуючись ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 Житлового кодексу України та положеннями Іпотечного договору, Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» надіслав ОСОБА_1 письмову вимогу іпотекодержателя про усунення порушень/добровільне виселення з житлового приміщення від 28 серпня 2018 року №USB/351, проте її залишено без задоволення.
Відповідно до відповіді Запорізької районної адміністрації №0981/01-22 від 23 квітня 2018 року, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані малолітні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Договір іпотеки між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укррсоцбанк» укладено 14 лютого 2008 року, спірний будинок придбано ОСОБА_1 за кредитні кошти, тобто реєстрація малолітніх осіб в зазначеному будинку відбулася вже після укладення договору іпотеки.
Враховуючи неодноразове порушення ОСОБА_1 умов Кредитного договору, Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в повному праві вимагати дострокове виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків по Кредитному договору та Іпотечному договору, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Із урахуванням зазначеного позивач просив суд:
В рахунок погашення заборгованості за Договором кредиту №08Ж995-001-К від 14 лютого 2008 року, яка станом на 02 серпня 2018 року складається з: суми заборгованості за кредитом - 149 140,87 грн., заборгованості за відсотками - 156 319,58 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 4 462,37 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 44 885,76 грн.,інфляційних втрат за кредитом - 1 324,47 грн., інфляційних втрат за відсотками - 13 581,16 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок, загальною площею 65,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, відповідному до звіту про незалежну оцінку вартості житлового будинку від 04 жовтня 2018 року у сумі 366 342,00 гривень.
Виселити у примусовому порядку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звільнити від особистих речей будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які зареєстровані в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задоволено. Замінено позивача у цивільній справі №317/3853/18 з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на правонаступника Акціонерне товариство «Альфа-Банк».
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 16 березня 2020 року в задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував, що у порушення умов кредитного договору взятих на себе зобов'язань відповідач належним чином не виконував, грошові кошти, що були йому передані у строки та в порядку, що встановлені кредитним договором позивачу не повернув, чим допустив заборгованість, яка станом на 02.082018 року становить в загальній сумі 369714.21 грн.При цьому ОСОБА_1 не спростував факту наявності заборгованості за кредитним договором, контррозрахунку не надав. Норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на які послається відповіда не звільняють військовослужбовців від виконання зобов'язання за кредитним договорм повністю. В матеріалах справи не міститься доказів того, що предмет іпотеки (житловий будинок) було частково придбано за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 .
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційне провадження у справі було відкрито 17 квітня 2020 року. Справа апеляційним судом була призначена до розгляду на 17 червня 2020 року.
Представник позивача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» Ременюк Т.О., будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової повістки (т.2 а.с. 193 ) до апеляційного суду не з'явилася, надала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що вона перебуває у відрядженні, а інший представник відсутній в м. Запоріжжя , а також зв'язку з установлення карантину.
Орган опіки та піклування Запорізької районної державної адміністрації, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової повістки (т.2 а.с. 189) до апеляційного суду не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без участі представника органу опіки.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного повадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді замість 40 суддів за штатом фактично працює 18 суддів), тому призначити розгляд справи в строки, передбачені ч. 1 ст. 371 ЦПК України не має можливості.
При вищевикладених обставинах, та враховуючи ту обставину, що справа перебуває в провадженні апеляційного суду більше двох місяців, АТ « Альфа- Банк» є юридичною особою, тому не позбавлений можливості направити до апеляційного суду іншого представника, враховуючи, що станом на 17 червня 2020 року діє послаблений карантин, тому апеляційний суд на підставі ч. 2 ст. ст. 372 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю АТ « Альфа-Банк» та третьої особи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечний будинок було придбано відповідачем ОСОБА_1 не лише за рахунок кредитних коштів, а й частково за рахунок власних коштів відповідача, що виключає можливість виселення відповідачів без надання їм іншого житлового пиміщення. Крім того, суд не погодився із розрахунком заборгованості наданаго банком та вважав, що оскільки позивачем не здійснено відповідного корегування розрахунку на звернення відповідача від 16 червня 2019 року, тому не має підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, а також виселення відповідачів з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідачів звільнити житлове приміщення та знятися з реєстрації є похідними від позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, тому вони також не підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись виходячи з наступного.
Судом установлено, що 14 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту №08Ж995-001-К, відповідно до п.1.1 якого, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 150300,00 гривень зі сплатою 13,5% річних. (т.1 а.с. 7-12, т.2 а.с. 106-109).
14 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір №08Ж995-001-1, відповідно до якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку житловий будинок, загальною площею 65,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (т. 1 а.с. 5-17, т. 2 а.с. 125-127).
Відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14 лютого 2008 року, ОСОБА_1 придбав у громадянки ОСОБА_4 нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 167 000,00 гривень. (т.1 а.с. 18).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів, Договір купівлі - продажу нерухомого майна оформлений нотаріально та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за №2693430. (т.1 а.с. 19).
Відповідно до Довідок, наданих на запит Запорізького районного суду Запорізької області №2467/02-01-26 та №2468/02-01-26, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с. 120,121).
Відповідно до Вимоги про усунення порушень, направлене Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за вих. №USB/351 від 28 серпня 2018 року на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), зазначено, що станом на дату розрахунку 02 серпня 2018 року загальна сума заборгованості становить 369714,21 грн., що складається з: суми заборгованості за кредитом - 149140,87 грн., заборгованості за відсотками - 156 319,58 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 4462,37 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 44885,76 грн.,інфляційних втрат за кредитом - 1324,47 грн., інфляційних втрат за відсотками - 13581,16 грн., які Банк вимагав сплатити в тридцятиденний строк. В разі невиконання вимоги, Банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом подачі позову до суду. (т.1 а.с. 21).
Направлення вимоги підтверджується реєстром відправок та фіскальним чеком від 04 вересня 2018 року.(т.1 а.с. 22).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 549 ЦК України та умов договору, у разі нвиконання, чи несвоєчасного виконання зобов'язань в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами договору, позичальник зобов'язаний сплатити позивачу неустойку ( штраф, пеня).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору №08Ж995-001-К від 14 лютого 2008 року кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченності, повернення, строковості, платності та цільвого хзарактеру використання грошові кошти в сумі 150300.00 грн зі сплатою відсотків 13,5% річних.
В п. 1.1.1. Договору кредиту №08Ж995-001-К від 14 лютого 2008 року сторони домовились, що починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання Кредиту, Позичальник щомісячно до 14 числа кожного місяця рівними частинами сплачує Кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 1773,89 грн. (ануїтетний платіж) з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 13 лютого 2033 року (включно).
Всупереч вимогам п.1.1.1 , 3.3.8 Кредитного договору позичальник належним чином не виконав взяті на себе договірні зобов'язання, не здійснював щомісячне погашення кредитної заборгованості .
Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором останній платіж відповідачем було здійснено 15 червня 2018 року (т. 2 а.с. 38-41).
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 спливає у відповідне число останнього місяця.
Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
В п. 1.1.1. Договору кредиту №08Ж995-001-К від 14 лютого 2008 року сторони домовились, що починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання Кредиту, Позичальник щомісячно до 14 числа кожного місяця рівними частинами сплачує Кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 1773,89 грн. (ануїтетний платіж) з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 13 лютого 2033 року (включно).
Судом встановлено, що відповідно до Довідки станом на 02 серпня 2018 року виданої ПАТ «Укрсоцбанк» по клієнту Банку ОСОБА_1 , вбачається, що відповідач постійно сплачував відсотки за користування кредитом, останній платіж здійснено 15 червня 2018 року. (т. 2 а.с. 38-41).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 здійснював періодичне погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом, що свідчить про визнання останнім свого боргу, останній платіж відповідачем здійснено 15 червня 2018 року, отже, має місце переривання строку позовної давності, позивач звернувся до суду з позовом в листопаді 2018 року, а тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України "Про іпотеку" одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку"): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону країни "Про іпотеку"): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України "Про іпотеку"); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку").
У пункті 4.5 Іпотечного договору №08Ж995-001-1 від 14 лютого 2008 року сторони передбачили, що іпотекодерджатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступни способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України « Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателю від свого імені будь-якій особі -покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановлеому статтею 38 Закону України « Про іпотеку»; або шляхом організації Іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановлеому статтею 6 Закону України « Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Відповідно до п. 4.6 Іпотечного договору, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України « Про іпотеку», або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження ( а.с. 17 т. 1).
Частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку", яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку", способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України "Про іпотеку"), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.
У пункті 4.1 договору іпотеки передбачено, що у випадку невиконання позичальником зобов'язання за Кредитним договором іпотекодежатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У справі, яка переглядається, встановивши заборгованість за кредитним договором станом на 02 серпня 2018 року в розмірі 369714.21 грн, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 149140,87 грн., заборгованості за відсотками - 156 319,58 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 4462,37 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 44885,76 грн.,інфляційних втрат за кредитом - 1324,47 грн., інфляційних втрат за відсотками - 13581,16 грн, непогашення цієї заборгованості позичальником, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому, колегія суддів погоджується з розрахунком заборгованості, наданого банком, оскільки він узгоджується з умовами кредитного договору із зазначенням його складових, який відповідачем не спростовано та не надано іншого розрахунку, який би підтверджував відсутність заборгованості останнього перед банком.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадках, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасникми справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи зазначена справа знаходилась в провадженні суду першої інстанції з листопада 2018 року, тобто більше року, отже відповідач не був позбавлеий можливості надати інший розрахунок на спростування розрахунку заборгованості наданого банком.
В суді апеляційної інстанції представником відповідача розрахунок заборгованості наданого Банком також спростовано не було.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не здійснено коригування розрахунку заборгованості за кредитом відповідно до Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки з відповіді Банку № 1274-04.3-бб від 11 липня 2019 року направленої на адресу ОСОБА_1 вбачається, що Банком було вчинено відповідні заходи в рамках внутрішніх розпорядчих документів та діючого законодавства, а саме; зупинене нарахування заборгованості та проведено перерахунок стосовно нарахованої заборгованості за період з 09.10.2014 по 27.12.2016 та з 03.04.2017 року по сьогодні ( а.с. 2 т. 50).
За змістом статті 40 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.
Відповідно статті 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, особам яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду.
Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц.
В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
При цьому суд першої інстанції, досліджуючи джерело коштів, за які придбано переданий в іпотеку об'єкт нерухомості, виходив з того, що зі змісту іпотечного договору від 14 лютого 2008 року вбачається, що його предметом є саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та вважав, що вказана нерухомість придбана іпотекодавцем частково за кредитні кошти, частково за власні кошти, що виключає можливість виселення ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з нього без надання їм іншого житлового приміщення.
З матеріалів справи вбачається, що за умовами кредитного договору від 14 лютого 2008 року № 08Ж995-001-К ОСОБА_1 отримав в кредит грошові кошти в сумі 150 300.00 грн. Того ж дня відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом районного Запорізького нотаріального округу Карташовою Т.М., ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_4 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 167000.00 грн.
Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й суд апеляційної інстанції, встановивши, що в іпотеку передано житловий будинок, який придбано ОСОБА_1 частково за кредитні кошти, що в залежності від встановленого виключає можливість виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідачів з спірного житлового будинку.
Оскільки позовні вимоги щодо зобов'язання відповідачів звільнити житлове приміщення та знятися з реєстрації є похідними від позовних вимог про виселення, тому суд правомірно відмовив в позові в цій частині позовних вимог.
З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову Акціонерного Товариства « Альфа Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки не можна вважати законним і обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України з ухваленням в цій частині частині нового судового рішення про задоволення позову.
При цьому колегія суддів бере до уваги звіт суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Бізнес АССІСТ» від 04 жовтня 2018 року про незалежну оцінку вартості спірного житлового будинку, яка становить сумі 366 342.00 грн ( а.с. 44-115 т. 1).
Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду обгрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіхапроти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Як вбачається з платіжного доручення № 0000490093 від 24 жовтня 2018 року за вимогу майнового характеру позивачем сплачену судовий збір в розмірі 5495.13 грн, за вимогу немайнового характеру сплачену судовий збір в розмірі 5286.00 грн ( платіжне доручення № НОМЕР_1 ( а.с. 1, 2). За подачу апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в розмірі 16171.69 грн ( мемореальний ордер № НОМЕР_2 ) ( а.с. 155 т. 2).
Оскільки апеляційним судом позов Акціонерного товариства « Альфа-Банк» та апеляційна скарга підлягають частковому задоволення, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить - 5494.13 грн за подання позову, 8242.69 грн - за подання апеляційної скарги .
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України , апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 березня 2020 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 65,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із застосуванням способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону та статті 39 Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною не нижче 366 342,00 грн., встановленою звітом про оцінку майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності для задоволення кредиторських вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» за кредитним догором №08 Ж995-001-К від 14 лютого 2008 року загальної суми заборгованості у розмірі 369 714,21 грн., яка складається із: суми заборгованості за кредитом у розмірі - 149 140,87 грн., заборгованості за відсотками - 156 319,58 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 4 462,37 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 44 885,76 грн.,інфляційних втрат за кредитом - 1 324,47 грн., інфляційних втрат за відсотками - 13 581,16 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 5494, 13 грн., за подання апеляційної скарги в сумі 8242,69 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 22 червня 2020 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.