Єдиний унікальний № 336/7229/18 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадж. № 11-кп/807/606/20 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
17 червня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції з приміщення ДУ «Запорізький слідчий ізолятор»),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, - прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 4 грудня 2019 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Більчі Миколаївського району Львівської області, громадянин України, неодружений, не працевлаштований, з середньою технічною освітою, який не має зареєстрованого місця проживання, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
1) вироком Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26.10.2006 за ч. 3 ст. 185 КК України до трьох років позбавлення волі, від відбування покарання звільнений з випробуванням тривалістю в два роки;
2) вироком Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 25.10.2007 за ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до трьох років одного місяця позбавлення волі;
3) вироком Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 30.11.2009 за ч. 3 ст. 185 КК України з застосуванням положень ст. 71 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі;
4) вироком Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 30.06.2010 за ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до трьох років дев'яти місяців позбавлення волі;
5) вироком Кам'янка-Дніпровського районного суду Запорізької області від 13.11.2014 року за ч. 3 ст. 185 КК України до трьох років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням тривалістю в два роки;
6) вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2016 року за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до трьох років одного місяця позбавлення волі, звільненого 27.09.2017 з місць позбавлення волі умовно-достроково з невідбутим строком два місяці один день,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та йому призначене покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - 10 жовтня 2018 року.
Вироком вирішено питання судових витрат та долю речових доказів, -
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 , який має судимості за вчинення корисливих злочинів проти чужої власності, під час перебування в провадженні Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області кримінальної справи щодо нього за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, вчинив таємне заволодіння чужим майном за таких обставин.
Близько 13-00 години 10 жовтня 2018 року обвинувачений, керуючись умислом на крадіжку, з квартири АДРЕСА_2 , куди він проник через незамкнені двері, в той час, коли потерпіла ОСОБА_10 спала і не бачила протиправних дій обвинуваченого, таємно викрав належні їй ноутбук «ACER» моделі «Aspire one», заводський номер Product Kеy 38 DYV-JHQGP-G8PRZ-F73WK-T7HVO, в корпусі білого кольору з малюнком у вигляді різнокольорових овалів, вартістю відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи 2800 грн., а також мобільний телефон «Nokia» моделі Asha 210 в корпусі чорно-синього кольору, вартістю відповідно до висновків судової товарознавчої експертизи 333 грн. 33 коп., в силіконовому чохлі жовтого кольору, який не представляє для потерпілої майнової цінності, з сім-картами операторів мобільного зв'язку «Київстар» та «Vodofone», які не представляють для власника матеріальної цінності.
Предмети викрадення обвинувачений залишив біля гаражу неподалік від будинку АДРЕСА_3 , а сам, керуючись умислом на продовження таємного викрадення, повернувся до вказаного житла, де таємно заволодів грошима в сумі 100 грн. різними купюрами, що знаходились в гаманці коричневого кольору, та в момент, коли вже заволодів грошима, але продовжував тримати гаманець в руках, був поміченим потерпілою, яка прокинулась. Побачивши ОСОБА_7 , ОСОБА_10 закликала його припинити протиправні дії та покликала сторонніх осіб на допомогу, в той час як ОСОБА_7 з метою уникнення втручання у вказані події інших осіб закрив потерпілій рот долонями своїх рук, після чого втік, залишивши гаманець в квартирі.
Описаними діями потерпілій ОСОБА_10 спричинено майнову шкоду в сумі 2333 грн. 33 коп.
При цьому суд першої інстанції не погодився із кваліфікацією органом досудового розслідування дій обвинуваченого як відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), вчинений повторно, поєднаний з проникненням в житло.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок районного суду скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Зокрема прокурор не погоджується із перекваліфікацію судом діянь ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 186 на ч. 3 ст. 185 КК України.
Зазначає, що потерпіла у суді підтвердила, що бачила обвинуваченого, який сидів навпочіпки та тримав її гаманець у розкритому виді, тобто потерпіла усвідомлювала факт заволодіння обвинуваченим її майном, у зв'язку із чим вона намагалася його зупинити.
Вказує на те, що відповідно до п. 4 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2019 дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
Вважає, що суд перекваліфікувавши дії обвинуваченого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність і, відповідно, виніс судове рішення, яке не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, а саме не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Крім того, апелянт вважає призначене ОСОБА_7 покарання м'яким, явно несправедливим і таким, що не відповідає вимогам ст. 65 КК України, внаслідок неврахування судом у повній мірі ступені тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та особі обвинуваченого, який був 6 разів раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, у вчиненому не розкаявся, намагався ввести суд в оману щодо фактичних обставин справи, з його ж слів вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння.
В клопотанні, які по суті є запереченнями на апеляційну скаргу, обвинувачений ОСОБА_7 наводить пояснення щодо обставин події, які є аналогічними його поясненням у суді першої інстанції. Вказує, що до речей, які були виявлені на вулиці, відношення не має. Вважає, що прокурор невірно кваліфікує його дії за ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки їх треба кваліфікувати за ст. 15, ст. 185 КК України.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримав апеляційну скаргу, пославшись на те, що суд належним чином не врахував показання потерпілої. Вона вказувала на те, що коли побачила ОСОБА_7 , намагалася його зупинити. Тобто, вона розуміла, що в його руках гаманець і намагалися його зупинити. Тому дії обвинуваченого слід кваліфікувати як грабіж. Крім того, вважає м'яким призначене ОСОБА_7 покарання, який був 6 разів судимим, не розкаявся, сам визнав, що був у стані алкогольного сп'яніння, намагався ввести слідство і суд в оману.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційної скарги. За доводами адвоката, суд дослідив всі докази повно та дав їм правильну оцінку. Саме після допиту потерпілої суд перекваліфікував дії обвинуваченого, адже вона прямо вказала, що не бачила, як ОСОБА_7 тримав у руках її гаманець.
Обвинувачений заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає себе невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, тому просить залишити 3 роки позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді по справі, вислухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Апелянтом не заперечується правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин викрадення обвинуваченим ОСОБА_7 ноутбуку та телефону, що належать ОСОБА_11 .
Відповідно до обвинувального акту, залишивши вказані речі біля гаражу, що розташований біля будинку АДРЕСА_3 , та продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 попрямував до квартири АДРЕСА_2 , з метою реалізувати свій єдиний злочинний намір та продовжити крадіжку майна, яке належить ОСОБА_10 та яке залишилося в будинку, а саме: жіночий гаманець, у якому знаходилися грошові кошти у кількості 100 гривень різними купюрами. Перебуваючи у зазначеній квартирі, ОСОБА_7 заволодів грошовими коштами у розмірі 100 гривень різними купюрами. В цей час дії ОСОБА_7 були помічені потерпілою ОСОБА_10 , яка прокинулася та в кімнаті побачила останнього, який тримав в руках належний їх жіночий гаманець та крикнула, щоб він зупинився. Після чого потерпіла ОСОБА_10 намагалася затримати ОСОБА_7 , але останній вчинив опір, відштовхнув потерпілу та, не зважаючи на її вимогу зупинитися, втік через відкриті вхідні двері квартири на вулицю, залишив гаманець у кімнаті.
Тому за доводами прокурора дії ОСОБА_7 (викрадення речей і грошових коштів) слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно.
Перевіряючи такі доводи, апеляційний суд виходить з наступного.
Кримінальний кодекс України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК України).
Натомість грабіж відповідно до ст. 186 цього Кодексу - це відкрите викрадення чужого майна. Тобто ці склади злочинів відрізняються за способом їх вчинення.
Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.
Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп'яніння).
Такі роз'яснення надані у постанові Пленуму Верховано Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України умисел (форма вини), мотив і мета вчинення кримінального правопорушення наряду з іншими обставинами кримінального правопорушення підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора.
В апеляційній скарзі прокурор не погоджується із оцінкою судом першої інстанції показань потерпілої, тому її показання мають бути перевірені судом апеляційної інстанції, на чому наполягав прокурор, який підтримував апеляційну скаргу в суді.
У судові засідання апеляційного суду потерпіла ОСОБА_10 викликалася чотири рази судовими повістками, проте до суду не з'явилася, причин неявки не повідомила.
Тому апеляційний суд досліджує показання потерпілої, надані нею в суді першої інстанції, згідно з аудіозаписом судового засідання.
Відповідно до цих показань ОСОБА_10 , пояснила, що прокинувшись, побачила обвинуваченого, який сидів навприсядки біля тумбочки з телевізором і копирсався в її речах. Вона піднялася, підійшла до нього. Він також встав і в пориві емоцій зчепилася із ним. Вона гукала на допомогу, він закривав їй рот руками. Хтось із сусідів зайшов, ОСОБА_7 перелякався та вибіг із дому, вона за ним. Коли приїхала поліція, її посадили до автомобіля та вони поїхали по мікрорайону шукати обвинуваченого.
На питання прокурора потерпіла пояснила, що зникнення телефону, ноутбуку побачила, коли повернулася додому. Гаманець лежав на полу, пустий. Підкреслила, що коли проснулася при ОСОБА_7 її речей не було. Він у руках тримав її гаманець, в якому копирсався. Вони боролися, усе сталося швидко, гаманець впав на піл.
Аналогічні пояснення потерпіла надала на запитання захисника.
На питання обвинуваченого ОСОБА_10 пояснила, що бачила, як він копирсався в її гаманці, але як той діставав гроші, не бачила.
Таким чином показання потерпілої не дають підстави однозначно стверджувати, що обвинувачений не був переконаний у тому, що продовжує скоювати крадіжку непомітно для потерпілої.
Відповідно до наведених вище роз'яснень, дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій.
Коли винна особа вже отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися протиправно вилученим майном, але застосовує насильство лише з метою уникнення затримання, її дії не можуть визнаватися грабежем, поєднаним з насильством. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватись як крадіжка або грабіж. Застосування насильства в такому випадку утворює окремий склад злочину і потребує окремої кваліфікації залежно від тяжкості наслідків та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
Оскільки потерпіла не бачила моменту звернення обвинуваченим на свою користь її грошових коштів, тобто ОСОБА_7 вже мав реальну змогу розпорядитися таємно викраденими грошовими коштами, відсутні підстави вважати, що дії обвинуваченого, розпочавшись як крадіжка, переросли у відкрите заволодіння майном потерпілої, як зазначає в апеляційній скарзі прокурор.
Застосоване до потерпілої насильство було вчинено з метою уникнення затримання та не є складовою дій обвинуваченого, підпорядкованих меті заволодіння майном, на що обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції.
Інших доказів, ніж показання потерпілої, на підтвердження умислу обвинуваченого прокурор не надавав.
Крім того твердження прокурора про необхідність кваліфікації дій Кахнія за ч. 3 ст. 186 КК України суперечать діям обвинуваченого щодо таємного заволодіння речами потерпілої (ноутбука, телефону), та єдиного умислу обвинуваченого відповідно до обвинувального акту.
Як вбачається із змісту обвинувального акту, умисел ОСОБА_7 був направлений на таємне викрадення чужого майна (перший абзац викладу фактичних обставин кримінального правопорушення).
Викравши речі потерпілої та залишивши їх біля гаражу, ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, з метою реалізувати свій єдиний злочинний намір та продовжити крадіжку майна, що належить потерпілій ОСОБА_10 (абз. 4 викладу фактичних обставин кримінального правопорушення), ОСОБА_7 повернувся до квартири потерпілої.
Таким чином колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги прокурора про наявність підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 3 ст. 186 КК України.
Щодо призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів зазначає таке.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом'якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії злочинів тяжких злочинів, врахував дані про відсутність матеріальної шкоди внаслідок, вчинення злочину, відомості про особу винного, який хоча раніше і був судимий, однак має постійне проживання, родину, в якій виховується його малолітня дитина, що розцінено судом першої інстанції як свідчення достатньої соціалізації обвинуваченого, має хронічні захворювання, тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про достатність покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 3 ст. 185 КК України.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання.
Згідно із згаданою вище ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обтяжують чи пом'якшують покарання, віднесені до обставин, які підлягають доведенню у кримінальному провадженні.
Оскільки відповідно до обвинувального акту вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння не віднесено до обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів відхиляє посилання прокурора не необхідність врахування цієї обставини, як обтяжуючої.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Судова колегія вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
Разом з тим відповідно до ч.4 ст. 67 КК України якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Згідно зі ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, передбачену у статті чи частині статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом ч. 4 ст. 67 КК суд не може ще раз врахувати ні повторності, ні рецидиву злочину при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.
Оскільки дії ОСОБА_7 суд кваліфікував за ч. 3 ст. 185 КК України, у тому числі за кваліфікуючою ознакою повторності викрадення майна, орган досудового розслідування та суд першої інстанції безпідставно визнали рецидив злочину обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому.
Тому вирок підлягають зміні з виключенням із посилання на рецидив злочину як на обтяжуючу покарання обставину.
Проте виключення обставини, що обтяжує покарання, не може вплинути на розмір призначеного обвинуваченому покарання, адже таке покарання призначене у мінімальному розмірі, визначеному диспозицією ч. 3 ст. 185 КК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 4 грудня 2019 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, змінити шляхом виключення із мотивувальної частини посилання суду на наявність обтяжуючої покарання обставини - рецидиву злочинів.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Дата документу Справа № 336/7229/18