Дата документу 17.06.2020 Справа № 316/516/19
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 316/516/19Головуючий у 1-й інстанції Куценко М. О.
Пр. № 22-ц/807/1205/20Суддя-доповідач Гончар М.С.
17 червня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.,
за участі секретаря Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 13 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Енергодар», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Енергодарської міської ради Запорізької області, про визнання недійсним договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-3), який в подальшому уточнив (а.с. 22-28), та в якому просив визнати договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89, який підписано Енергодарським міським головою ОСОБА_3 О ОСОБА_4 , що діяв від імені співвласників багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та ТОВ «Місто для людей Енергодар», в особі директора Шепеленка Володимира Миколайовича - недійсним; стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що має у своїй власності квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 04.08.1999 р.
08.06.2018 р. між міським головою ОСОБА_2 , який діяв від імені співвласників багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , - з однієї сторони та ТОВ «Місто для людей Енергодар», в особі директора Шепеленко Володимира Миколайовича, з іншої сторони, в простій письмовій формі, підписано Договір про надання послуг з утримання багатоквартирним будинком АДРЕСА_3 08/06/2018-89.
Встановлений зазначеним договором тариф на житлово-комунальні послуги для житлових та нежитлових приміщень є значно вищим ніж тариф для комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради», яке до цього надавало послуги з утримання будинку, а послуги відповідача 2 (ТОВ «МДЛ Енергодар») згідно зазначеного договору не те, що не покращились, а навіть стали гіршими, що, на думку позивача, призводить до порушення його прав, як споживача житлово-комунальних послуг.
Також, позивач вважає, що умови, викладені в Договорі про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018р., №08/06/2018-89, не відповідають положенням Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-ІV, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІ, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», умовам Типового договору затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20.05.2009 р. №484, а також позивач відносить до істотних умов договору і перелік майна, що передається в управління, розмір і форму плати за управління майном, що визначено ст.1035 ЦК України щодо договору управління майном.
Крім цього вважає, що не була дотримана процедура погодження договору оскільки, як зазначено в договорі рішення виконавчого комітету яким було надано повноваження міському голові на підписання таких договорів прийнято 06.06.2018р. і оскаржуваний договір було вже підписано 08.06.2018р., з врахуванням часу необхідного для виготовлення рішення виконавчого комітету за встановленою Регламентом процедурою та за обставин необхідності підписання окремого договору по кожному з багатоквартирних будинків в місті Енергодарі, які знаходяться в комунальній власності, яких налічується більше 250 і це все підписано одним днем, що, на думку позивача, практично не реально.
Також, позивач зазначає на відсутність у Договорі про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89 кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та необхідної документації яка повинна бути додана до договору, а також на невідповідність Акту прийняття-передачі об'єкта в управління з управління (з балансу) який є додатком1 до Договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89 вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV зі змінами, «Положенню про документальне забезпечення у бухгалтерському обліку» затвердженому наказам Мінфіну України від 24.05.1995 №88, наказу Мінстату України від 29.12.1995 №352 (форма №03-1), або наказу Мінфіну України від 13.09.2016 №818.
Крім того, позивач зазначає, що на все майно, яке перебуває на балансі комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_4 , в межах виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості з зазначеного комунального підприємства, постановами відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ від 16.01.2016 р. ВП 4966596, від 16.01.2016 р. ВП49636596, відділом ДВС Енергодарського МУЮ від 08.04.2016 р. ВП50744581, від 23.05.2016 р. ВП51204376, від 19.09.2014 р. НОМЕР_2 , відділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Запорізькій області від 02.08.2017 р. ВП50779867, від 23.08.2017 р. ВП36769710, було накладено арешт майна боржника і заборону його відчуження. На адресу виконавчого комітету 14.12.2016 (вх.№6185/01-01-39) надходила вимога державного виконавця від 08.12.2016 р. якою зобов'язано виконавчий комітет Енергодарської міської ради утриматись від будь-яких дій, направлених на відчуження, знищення або зменшення вартості рухомого та нерухомого майна комунального підприємства «Підприємство комунальної власності», а отже Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89 суперечить і положенням ст.56 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач, вважає, що Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89 не відповідає вимогам законодавства, що є порушенням ч.1 ст.203 ЦК України, а отже є недійсним.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю першої інстанції ОСОБА_5 (а.с. 16).
Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 17) відкрито загальне позовне провадження у цій справі.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 13 січня 2020 року (а.с. 101-105) в задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 109-115) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 117).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 20 лютого 2020 року (а.с. 118), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 122).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 20 лютого 2020 року (а.с. 118), справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 122).
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 124-136).
Відповідач ТОВ «Місто для людей Енергодар» також подало відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 137-159).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року (а.с. 165), з урахуванням конкретних обставин справи, призначено до розгляду у загальному позовному провадженні у судове засідання з повідомленням учасників цієї справи 17 червня 2020 року.
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді замість 40 суддів за штатом фактично працює 18 суддів).
Також, за змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. …. 371… цього Кодексу.. , а також строк…розгляду апеляційної скарги … продовжуються на строк дії такого карантину.
В Україні на час розгляду цієї справи апеляційним судом карантин діє з 12 березня 2020 року по 22 червня 2020 року включно, що є загальновідомою інформацією.
У судове засідання 17 червня 2020 року повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 170-179) позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача - Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області не з'явились, про причини своєї неявки та неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання учасників цієї справі, що не з'явились, та на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представників позивача ОСОБА_1 - адвоката Сущенка П.Г. (а.с. 180) відповідача ТОВ «Місто для людей Енергодар» - адвоката Соколової Н.І. (а.с. 181-182).
Учасниками цієї справи відводів суддям апеляційного суду у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у повному обсязі у цій справі, керувався ст. ст. 3, 4, 10, 12, 13, 18, 43, 76-82, 89, 95, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 08.06.2018 року між міським головою ОСОБА_2 , який діяв від імені співвласників багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з однієї сторони та ТОВ «Місто для людей Енергодар», в особі директора Шепеленко В.М., з іншої сторони, було укладено договір про надання послуг з утримання багатоквартирним будинком №08/06/2018-89 (а.с. 4-7, 8-12).
Згідно із свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 04.08.1999 р., позивач має у своїй власності квартиру АДРЕСА_5 (а.с.15).
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України), так і інші юридичні факти (п.4 ч.2 ст.11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу.
Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У постанові від 16.11.2018 р. у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У пунктах 4 та 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам роз'яснено, що відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2019 року у справі №759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсності не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позиції юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
При цьому, в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», роз'яснено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
За приписами чинного законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.
При цьому, обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права та інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами є сільські, селищні, міські ради.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.
Згідно із частинами 1, 3 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, яке виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно із п. 14 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільський, селищний, міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.
Згідно із п. 16 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільський, селищний, міський голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.
Абз. 1 ч. 5 ст. 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який набрав чинності 01.07.2015 р. передбачено, що у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб'єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об'єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом.
Згідно із абз. 3 ч. 5 ст. 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», у період від оголошення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку до моменту визначення переможців конкурсу і укладення договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій продовжують надавати у відповідних багатоквартирних будинках виконавці таких послуг, які надавали відповідні послуги до початку проведення конкурсу.
Зі змісту рішення Виконавчого комітету Енергодарської міської ради №161 від 06.06.2018 «Про призначення управителя багатоквартирних будинків» (а.с. 50), доказів скасування якого суду надано не було, а отже, воно є чинним і на час розгляду справи судом, виконавцем послуг з управління багатоквартирними будинками визначено ТОВ «Місто для людей Енергодар» за об'єктом конкурсу №1 та за об'єктом конкурсу №2 і уповноважено міського голову ОСОБА_2 , підписати з ТОВ «Місто для людей Енергодар», від імені співвласників багатоквартирного будинку, договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за кожним багатоквартирним будинком що входив в об'єкт конкурсу №1 та конкурсу №2, строком на один рік.
На виконання п. 5 ст.13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №150 від 13.06.2016 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.2016 р. за №893/29023, було затверджено «Порядок проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку» (далі - Порядок №150), приписами пункту 6 розділу V якого було визначено, що протягом п'яти календарних днів з дня прийняття виконавчим органом місцевої ради рішення про призначення управителя з переможцем конкурсу укладається договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за кожним багатоквартирним будинком, що входив в об'єкт конкурсу, строком на один рік, який, від імені співвласників багатоквартирного будинку підписує уповноважена особа виконавчого органу місцевої ради, за рішенням якого призначається управитель. Даний п.6 розділу V у вказаній редакції не зазнав змін, які були внесені у Порядок №150 наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №211 від 13.08.2018 р., тобто і на час укладання спірного Договору.
Згідно із ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» № 2866-III, статтею 1, якого, встановлено, що ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
При цьому, згідно з положеннями «Порядку зберігання протоколів зборів співвласників багатоквартирного будинку та розміщення інформації про рішення, прийняті такими зборами» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №109 від 24.02.2016 р., протоколи зборів співвласників з питань визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміни умов договору з управителем, обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням підлягають подачі до виконавчого комітету.
Абз. 4 ч. 5 ст. 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», визначено, що якщо протягом дії договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеного за результатами конкурсу, співвласники приймуть рішення про зміну форми управління багатоквартирним будинком або про обрання іншого управителя, співвласники мають право достроково розірвати такий договір, попередивши про це управителя, призначеного на конкурсних засадах, не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору.
Проте, матеріали справи не містять доказів існування документів, підтверджуючих наявність рішення співвласників квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 , якими було змінено форму управління багатоквартирним будинком або обрано іншого управителя.
З зазначеного вище, вбачається, що спірний договір було укладено уповноваженою на це особою - міським головою ОСОБА_2 , який на законних підставах діяв від імені співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 .
П. 21 спірного договору, визначено, що ТОВ «Місто для людей Енергодар» розпочинає надання послуг з управління багатоквартирним будинком, за цим договором, з 01.08.2018 р. (а.с. 6).
За положеннями ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення ст. 1035 ЦК України визначає правові засади та загальні принципи цивільно-правових відносин пов'язаних з управлінням майном, при цьому, договір з управління майном є самостійним договірним способом (типом) цільового здійснення змісту права власності в чужому інтересі та не відноситься до житлово-комунальної послуги, а отже положення ст. 1035 ЦК України не підлягають застосуванню до спірного Договору.
Аналізуючи умови спірного договору, судом не встановлено їх невідповідності умовам Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 484, враховуючи також і приписи ст. ст. 626-632, 638 ЦК України.
При цьому, суд першої інстанції зазначав, що згідно із ст. ст. 215, 638 ЦК України, відсутність у договорі всіх істотних умов, є підставою для визнання такого правочину недійсним лише в разі доведення особою, яка не є стороною спірного договору, наявності порушень (не визнання або оспорювання) її прав або охоронюваних законом інтересів, у протилежному випадку, це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову без надання оцінки дійсності умов спірного Договору.
Проте, позивачем не обґрунтовано та не доведено які саме його цивільні права або законні інтереси порушує спірний договір, а всі посилання позивача стосуються безпосередньо самих сторін спірного договору, наявності підстав для правового захисту прав або законних інтересів позивача у спірному договорі, судом не встановлено.
Згідно із приписів ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача у цій справі задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в його позові, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Доводи апеляційної скарги позивача про невідповідність вищезазначеного спірного договору вимогам закону чи Типовій формі договору ґрунтуються на припущеннях, а тому не приймаються апеляційним судом до уваги.
Використання у договорі інших фраз чи розташування істотних умов у спірному договору в інших пунктах договору, ніж у типовому, не може свідчити і не свідчить про невідповідність спірного договору закону чи Типовій формі договору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Позивач ОСОБА_1 та його представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною позивача апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Додаткові помилкові висновки суду першої інстанції у цій справі про те, що позивач не має ніякого відношення до сторін вищезазначеного спірного договору, хоча апеляційним судом встановлено, що позивач є співвласником вищезазначеного багатоквартирного будинку, оскільки є співвласником квартири АДРЕСА_6 у цьому будинку (свідоцтво, копія а.с. 15), а ОСОБА_2 діяв при укладенні вищезазначеного договору саме від імені співвласників вищезазначеного багатоквартирного будинку, не призвели неправильності вирішення цієї справи судом першої інстанції по суті, а тому не можуть бути підставою для скасування апеляційним судом правильного по суті рішення суду першої інстанції у цій справі за результатами розгляду апеляційної скарги позивача.
В силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 в силу вимог закону був звільнений від сплати судового збору при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 13 січня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 22.06.2020 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.