Єдиний унікальний номер 236/5225/19
Номер провадження 22-ц/804/1574/20
Донецький апеляційний суд
22 червня 2020 року
м. Бахмут
Справа № 236/5225/19
Провадження № 22-ц/804/1574/20
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Біляєвої О. М. (суддя-доповідач), Папоян В. В., Тимченко О. О.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області в складі судді Бєлоусова А. Є. від 10 лютого 2020 року, ухвалене у м. Лимані Донецької області, дата складення повного судового рішення - 10.02.2020,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 пред'явив позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних звільненому працівникові сум.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював на посаді електромеханіка дільниці II групи цеха Лутугінської дільниці СЦБ та зв'язку виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року перейменоване в Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»).
Посилаючись на те, що відповідач у день звільнення працівника не провів повний розрахунок, позивач просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» 23 216 грн 08 коп. нарахованої, але невиплаченої за період з 01 березня по 17 липня 2017 року заробітної плати.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року позов задоволений.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з березня по 17 липня 2017 року у сумі 23 216 грн 08 коп. без утримання передбачених законом податків та зборів.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що відповідач на порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства, а тому позовні вимоги про стягнення 23 216 грн 08 коп. заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню.
У березні 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення з підстав порушення судом норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд безпідставно стягнув суму з відповідача на підставі поданих позивачем доказів, які не є первинними документами і не засвідчені в порядку, встановленому чинним законодавством. При цьому суд не врахував, що не здійснювалось нарахування заробітної плати, оскільки АТ «Укрзалізниця» не мало можливості перевірити факт виконання позивачем трудових обов'язків через існування форс-мажорних обставин і припинення здійснення господарської діяльності структурного підрозділу, який знаходиться у м. Луганськ, тобто на непідконтрольній українській владі території.
На час перегляду справи відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який 03 квітня 2020 року отримав копію ухвали про відкриття провадження разом з копією апеляційної скарги та доданими до неї матеріалами не надійшов.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що з 15 липня 2016 року ОСОБА_1 працював на посаді електромеханіка дільниці II групи Луганської дільниці СЦБ та зв'язку виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Наказом начальника структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» від 16 березня 2017 року № 58-ДН та наказом заступника начальника виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» від 18 березня 2017 року № 20/ШЧ встановлено початок простою не з вини працівника з 20.03.2017.
Наказом від 17 липня 2017 року № 913-ОС позивач з 17.07.2017 звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників з виплатою компенсації за 33 невикористаних дня щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.
Позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати з березня по липень 2017 року подані копії: розрахункових листів (табуляграми), зведеного розрахунку загальної суми відшкодування заробітної плати за підписом заступника начальника Антоненко В. І. і головного бухгалтера ОСОБА_2 , табелів обліку використання робочого часу, журналу обліку приходу - уходу працівників цеху Луганська дільниця СЦБ та зв'язку, які знаходяться на простої.
Згідно зі зведеним розрахунком, позивач отримав частину заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 1 943 грн 16 коп.
Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання належних йому на день звільнення сум, а тому задовольнив позовні вимоги.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною третьою статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Частина перша статті 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 15 квітня 2008 року працював на посаді електромеханіка дільниці СЦБ 2 групи Луганської дистанції сигналізації та зв'язку Державного підприємства «Донецька залізниця».
15 липня 2016 року Луганська дистанція сигналізації та зв'язку Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року № 303, наказ № 03/ос від 14.07.2016) (ас. 9-14).
Наказом начальника структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 16.03.2017 № 58-ДН (відповідно до наказу в.о. начальника регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») і наказом заступника начальника виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» від 18 березня 2017 року № 20/ШЧ встановлено працівникам, у тому числі ОСОБА_1 , початок простою не з вини працівника з 0:00 год. 20 березня 2017 року з оплатою часу простою з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно з графіком роботи. Явка всіх працівників на робочі місця під розпис в книзі реєстрації виходів на роботу є обов'язковою (ас. 26, 27-30).
Згідно з табелями обліку використання робочого часу за період з березня по липень 2017 року, які підписані старшим електромеханіком дільниці II групи ОСОБА_3 (відповідальна особа), заступником начальника Антоненко В. І., інженером з організації та нормування праці ОСОБА_4 , щодо ОСОБА_1 (табельний № НОМЕР_1 ) є відмітки про явки на роботу: березень - 12 днів (буквений код «Р») і 10 днів (буквений код «П»), квітень - 12 днів (буквений код «П»), травень - 20 днів (буквений код «П»), червень - 20 днів (буквений код «П»), липень - 11 днів (буквений код «П») (ас. 31-35).
Явка працівника на робоче місце у спірний період підтверджується Журналом обліку приходу - уходу працівників цеху Лутугінська дільниця СЦБ та зв'язку, які знаходяться на простої (ас. 36-37).
29 липня 2017 року позивачеві виплачена депонована заробітна плата за першу половину березня 2017 року у сумі 1 943 грн 16 коп., що підтверджується поданим працівником зведеним розрахунком, а також видатковим касовим ордером № 60 від 24 липня 2017 року, який було надано відповідачем суду першої інстанції (ас. 44).
17 липня 2017 року відповідач видав наказ № 913-ОС про звільнення з 17.07.2017 ОСОБА_1 (табельний № НОМЕР_2 ) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників з виплатою грошової компенсації за 33 невикористаних дня щорічної відпустки та вихідної допомоги у розмірі одного середнього місячного заробітку (ас. 15).
Встановлені обставини підтверджуються письмовими доказами і не спростовані сторонами, зокрема особою, яка подала апеляційну скаргу.
За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги про стягнення належних працівникові при звільненні сум, у тому числі за час простою, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач порушив законні права працівника на оплату праці, які підлягають захисту шляхом стягнення певних сум.
Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення сум, оскільки за змістом ст. ст. 84, 113 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії в оплаті праці, передбачені зазначеними нормативними актами, є мінімальними державними гарантіями, які застосовуються для захисту прав найманого працівника.
Поняття «простій» законодавчо дано у ст. 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суди повинні з'ясовувати, зокрема, факт перебування сторін у трудових відносинах, факт простою, правові наслідки і наявність чи відсутність вини працівника в цьому тощо.
Наказом начальника структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 16.03.2017 № 58-ДН (відповідно до наказу в.о. начальника регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ) і наказом заступника начальника виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» від 18 березня 2017 року № 20/ШЧ встановлено працівникам, у тому числі ОСОБА_1 , початок простою не з вини працівника з 0:00 год. 20 березня 2017 року з оплатою часу простою з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно з графіком роботи. Явка всіх працівників на робочі місця під розпис в книзі реєстрації виходів на роботу є обов'язковою.
Відповідачем не оспорюється видання цього наказу, а також факт перебування з позивачем у трудових відносинах та звільнення його саме 17 липня 2017 року.
З матеріалів справи вбачається, що оклад (тариф) ОСОБА_1 (табельний номер 509) - 5 776 грн 00 коп., тобто дві третини тарифної ставки, що належали до виплати позивачу згідно із зазначеним наказом, - 3 850 грн 67 коп.
Таким чином, стягнута судом першої інстанції заборгованість за час простою визначена з додержанням вимог ст. 113 КЗпП України та з урахуванням наказу, виданого відповідачем.
Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № П-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в т. ч. надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. Заповнений Табель підписує відповідальна особа (бухгалтер, кадровик або табельник) чи керівник структурного підрозділу. Належно оформлений Табель і засвідчений підписами осіб, відповідальних за його заповнення, у встановлений строк передають до відділу кадрів. Після перевірки правильності заповнення (відповідність наказам, розпорядженням тощо) працівник із відділу кадрів також підписує Табель і передає його до бухгалтерії для нарахування заробітної плати.
Тобто табель - це первинний документ для обліку відпрацьованого часу, який є також підставою для нарахування заробітної плати працівникам.
Судом установлено, що табелі обліку робочого часу за березень - липень 2017 року засвідчені підписами відповідальної особи - старшого електромеханіка дільниці II групи ОСОБА_5 ., заступника начальника Антоненко В. І., інженера з організації та нормування праці Невінчаної ОСОБА_6 . М. При цьому відповідач не довів належними, достатніми і допустимими доказами, що ці особи не є відповідальними за заповнення табелів обліку робочого часу.
Також суд апеляційної інстанції погоджується з розміром вихідної допомоги при припиненні трудового договору з підстави, зазначеної у пункті 1 статті 40 КЗпП України, у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що передбачено статтею 44 КЗпП. Розмір допомоги обчислений відповідно до вимог статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Щодо доводу апеляційної скарги про неналежність поданих позивачем доказів, які не є первинними документами, та неможливість стягнення заявлених сум через відсутність первинних документів, суд апеляційної інстанції зазначає, що письмові докази, зокрема наказ «Про припинення трудового договору» № 913-ОС від 17.07.2017, табелі обліку використання робочого часу, розрахункові листи (табуляграми), зведений розрахунок загальної суми на відшкодування заробітної плати, які були досліджені судом з додержанням норм процесуального права, не спростовані відповідачем. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку, які оформлені відповідно до діючого трудового законодавства; а відповідачем не надано суду доказів, що на час складання цих документів відповідальні особи не мали повноважень.
Таким чином, посилання відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на те, що зазначені обставини були досліджені судом першої інстанції, який, відхиляючи заперечення відповідача, обґрунтовано виходив з того, що обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин відсутність на підприємстві первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції визнає наведені в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Установивши, що доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають; колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки ухвалою Донецького апеляційного суду від 31 березня 2020 року зупинено дію рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 31 березня 2020 року до закінчення апеляційного провадження, слід поновити дію цього судового рішення.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року - без змін.
Поновити дію рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Біляєва
В. В. Папоян
О. О. Тимченко
Дата складення судового рішення - 22 червня 2020 року
Суддя-доповідач О. М. Біляєва