Єдиний унікальний номер 229/3916/19
Номер провадження 22-ц/804/1417/20
Донецький апеляційний суд
22 червня 2020 року
м. Бахмут
Справа № 229/3916/19
Провадження № 22-ц/804/1417/20
Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Біляєвої О. М. (суддя-доповідач), Папоян В. В., Тимченко О. О.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краматорського міського суду Донецької області в складі судді Марченко Л. М. від 08 січня 2020 року, ухвалене у м. Краматорську Донецької області,
У липні 2019 року ОСОБА_1 пред'явила позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних звільненому працівникові сум, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працювала в Ясинуватській дистанції сигналізації та зв'язку Державного підприємства «Донецька залізниця», яку реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Ясинуватська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року № 303).
Посилаючись на те, що відповідач у день звільнення працівника не провів повний розрахунок, позивач просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» 12 481 грн 15 коп. заборгованості по заробітній платі за березень - червень 2017 року, 1 974 грн 34 коп. - компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, 1 519 грн 88 коп. - винагороди за підсумки роботи за грудень 2016 року.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08 січня 2020 року позов задоволений частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 115 грн 51 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати 727 грн 44 куп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що відповідач на порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства, а тому позовні вимоги про стягнення 2 115 грн 51 коп. заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року і компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати 727 грн 44 коп. підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд виходив з їх безпідставності.
У січні 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з 16 березня 2017 року не здійснювалось нарахування заробітної плати, оскільки АТ «Укрзалізниця» не мало можливості перевірити факт виконання позивачем трудових обов'язків через існування форс-мажорних обставин і припинення здійснення господарської діяльності виробничого підрозділу, який знаходиться у м. Ясинувата, тобто на непідконтрольній українській владі території, а тому суд безпідставно стягнув суму з відповідача на підставі наданих позивачем доказів, які не є первинними документами.
Апеляційна скарга на рішення в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог сторонами не подана.
На час перегляду справи відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка повідомлена про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі в порядку, передбаченому частиною другою статті 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», не надійшов.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 23.02.1989 року працювала у Ясинуватській дистанції сигналізації та зв'язку Державного підприємства «Донецька залізниця», яку наказом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Ясинуватська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
08 червня 2016 року позивач звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
Відповідно до довідки про доходи від 26.07.2019 № 703/2, що подана відповідачем, ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за березень 2017 року 2 071 грн 54 коп.
Відповідно до індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України застрахованої особи, дата формування виписки 21.12.2019, сума заробітку для нарахування позивачеві пенсії у березні 2017 року 4 187 грн 05 коп.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Стаття 47 КЗпП України передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частина перша статті 116 КЗпП України наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідальність роботодавця щодо виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати передбачена статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у трудових відносинах. 08 червня 2017 року ОСОБА_1 звільнена за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
З огляду на матеріали справи, зокрема довідку АТ «Українська залізниця» від 26.07.2019 № 703/2, за період березень - червень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата: березень - 2 071 грн 54 коп., до виплати - 1 647 грн 25 коп.
Виплата заробітної плати за першу половину березня 2017 року у сумі 1 647 грн 25 коп. підтверджується видатковим касовим ордером № 2072 від 18 вересня 2017 року.
Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України застрахованої особи, заробітна плата позивачу за березень 2017 року нараховувалась у розмірі 4 187 грн 05 коп., з якої сплачувались страхові внески.
Встановлені обставини підтверджуються письмовими доказами і не спростовані сторонами, зокрема особою, яка подала апеляційну скаргу.
Отже, довід апеляційної скарги про недоведеність позивачем позовних вимог про стягнення належних при звільненні працівника сум, неможливість їх стягнення через відсутність первинних документів, суд апеляційної інстанції відхиляє. Матеріали справи не містять будь-які належні, допустимі, достовірні і достатні докази щодо недостовірності відомостей, відображених в індивідуальних відомостях Пенсійного фонду України.
Ураховуючи, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанції про задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року і компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості відповідач не спростував належними доказами.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції визнає наведені в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Установивши, що доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають; колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
З урахуванням вимог частин першої і другої статті 141 ЦПК України судові витрати, понесені заявником, не відшкодовуються.
Оскільки ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 квітня 2020 року зупинено дію рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 січня 2020 року до закінчення апеляційного провадження, слід поновити дію цього судового рішення.
Законність й обгрунтованість рішення в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог суд апеляційної інстанції не перевіряв у зв'язку з неоскарженням учасниками справи.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 січня 2020 року - без змін.
Поновити дію рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 січня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Біляєва
В. В. Папоян
О. О. Тимченко
Дата складення судового рішення - 22 червня 2020 року
Суддя-доповідач О. М. Біляєва