22-ц/804/1666/20
263/9116/17
„17” червня 2020 року місто Маріуполь Донецької області
Єдиний унікальний номер 263/9116/17
Номер провадження 22-ц/804/1666/20
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А.
за участю секретаря: Галстян Г.Г.
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ТОВ ПБП «Азовінтекс»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 лютого 2020 року головуючого судді Кияна Д.В. зі складанням повного тексту судового рішення 28 лютого 2020 року по цивільній справі про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, витрат понесених під час виконання службових обов'язків та моральної шкоди,-
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс» ( ділі - ТОВ ПБП «Азовінтекс») про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, витрат понесених під час виконання службових обов'язків та моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що з 07 травня 2014 року по 04 травня 2017 року він працював у ТОВ ПБП «Азовінтекс» на посаді директора служби безпеки та режиму, звільнений за згодою сторін. Проте, роботодавець при звільненні не провів з ним повний розрахунок. Через затримку у виплаті заробітної плати протягом 2 років позивач був вимушений звільнитися та внаслідок цього йому було завдано моральну шкоду. Крім того, за час виконання службових обов'язків позивач витрачав особисті кошти на заправку службового автомобіля та на відрядження, які відповідачем не повернуті. Тому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 07 травня 2014 року по 04 травня 2017 року в сумі 41 319 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 96 909 грн., витрати понесені під час виконання службових обов'язків на відрядження - 20 232,17 грн., витрати на паливо (бензин) - 133 014,39 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., та витрати на правову допомогу в сумі 1800 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ ПБП «Азовінтекс» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, витрат понесених під час виконання службових обов'язків та моральної шкоди - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог. Щодо розрахункових листів, наданих відповідачем, зазначає, що останні не є розрахунковими документами по виплаті заробітної плати та не містять відомостей щодо проведених між сторонами трудового договору розрахунків, а тому свідчать лише про те, що дана сума доходу була нарахована позивачу. Відповідач здійснював переказ коштів позивачу на його поточний рахунок у банківських установах ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «ПУМБ». Обов'язок доведення факту повної та своєчасної виплати заробітної плати покладається на роботодавця. Судом не прийнято до уваги, що відповідно до інформації з ПАТ «ПУМБ» отримані грошові кошти від відповідача не містять призначення платежу, а тому, така інформація не може бути доказом отримання заробітної плати. Вказує, що відповідно до ст. 47 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці» позивачу належний до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, згідно з наданою відповідачем довідкою, середня заробітна плата позивача складала 477,80 грн. Щодо посилання відповідача на висновок Торгово-промислової палати України від 31 грудня 2014 року № 6859/05-4 та зазначення судом першої інстанції, що у відповідача виникла обставина непереборної сили, що звільняє підприємство від відповідальності за затримку виплати заробітної плати, що узгоджується з позицією Верховного Суду України у постановах по справах № 6-364цс16, 6-365цс16, 6-948цс, 6-2159цс15, зазначає, що судом не проаналізовано та не звернута увага, що у вказаних справах відповідачі в обґрунтування відсутності своєї вини з виплати заробітної плати посилалися на отримані ними сертифікати ТПП де зазначено, що через форс-мажорні обставини у таких підприємств унеможливлено здійснення господарської діяльності на території всієї Донецької області, а не так як зазначено в наданій відповідачем копії висновку від 31 грудня 2014 року № 6859/05-4, - на території м. Алчевськ. Отже, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо доведеності відповідачем відсутності вини щодо затримки виплати заробітної плати позивачу у місті Маріуполі. До того ж, позивач користувався службовим автомобілем, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, договором про повну матеріальну відповідальність. Під час виконання службових обов'язків ним було понесено витрати, про що відповідачу надавалися відповідні докази понесених витрат з купівлі палива, витрат при відрядженнях, з забезпечення господарської діяльності про що позивачем складалися відповідні звіти з відмітками керівників та посадових осіб бухгалтерського обліку відповідача. Суд дійшов до необґрунтованого висновку, що позивач не мав витрат з заправки та обслуговування службового автомобіля, купівлі товарів для забезпечення господарської діяльності та не доведеності факту понесених витрат у відрядженнях. Враховуючи ухилення відповідача від виплати заробітної плати, яку він відпрацював у повному обсязі, та ігнорування відповідачем заяв позивача про сплату такої заборгованості та заборгованості з понесених витрат на відрядження, купівлі палива тощо, оскільки протиправна поведінка відповідача по відношенню до позивача нічим не виправдовується, позивач обґрунтовано оцінює моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. Представником відповідача не заперечувалося, що остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення проведений не був, що підтверджує факт заборгованості відповідача перед позивачем станом на дату його звільнення.
Відзив на апеляційну скаргу представника ТОВ « ПБ «Азовінтекс» мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду,оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду .
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Яровий А.В. підтримав доводи апеляційної скарги . Представник ТОВ ПБП «Азовінтекс» Цехмістер А.В. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін.
ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з*явився,належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 09 червня 2020 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм № НОМЕР_1 за № 1884 ( т. 4.а.с.6).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає .
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ ПБП «Азовінтекс» з 07 травня 2014 року працював на посаді директора служби безпеки та режиму по 04 травня 2017 року, з якої звільнився за згодою сторін на підставі ст.36 КЗпП України (наказ №35-к від 04 травня 2017 року ).
ОСОБА_1 отримував заробітну платню з травня 2014 року по серпень 2017 року, що підтверджується наданим суду відповідним розрахунком та засвідченими копіями розрахункових листів позивача .
Згідно затвердженого штатного розпису базовий оклад позивача за вказаний період роботи складав 10 000 грн.
З виданої ПАТ КБ «ПриватБанк» виписки з карткового рахунку позивача № НОМЕР_2 за період з 01 січня 2014 року по 11 травня 2017 року та довідки ПАТ «ПУМБ» за період з 12 травня 2014 року по 17 травня 2017 року, вбачається регулярне перерахування ТОВ «ПБП «Азовінтекс» заробітної плати,що підтверджує відсутність заборгованості по заробітній платі.
У судовому засіданні сторони не заперечували того факту, що у день звільнення повний розрахунок з позивачем не був проведений, що підтверджується розрахунковими листами за травень-серпень 2017 року, відповідно до яких, заборгованість ТОВ ПБП» Азовінтекс» по заробітній платі перед позивачем на час звільнення склала суму в розмірі 46 324 грн., однак, частинами до серпня 2017 року заборгованість була сплачена .
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 07 травня 2014 року по 04 травня 2017 року,суд першої інстанції виходив з відсутності заборгованості з заробітної плати у ТОВ «ПБП» Азовінтекс» перед позивачем на підставі даних,що містяться у виписці по картковому рахунку наданому ПАТ КБ « Приватбанк» та довідці ПАТ « ПУМБ». Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96 909 грн.,суд дійшов висновку про те,що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнення сум у строки,визначені ст.116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «ПБП «Азовінтекс».
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача ,через недоведеність ,в частині відшкодування витрат за придбання палива під час перебування у службових відрядженнях у розмірі 133 014,39 грн., суд першої інстанції виходив з того,що з досліджених доказів вбачається, що за автотранспортним засобом Toyota Camry (державний номер НОМЕР_3 ), який використовував ОСОБА_1 під час виконання службових завдань, пов'язаних з відрядженнями, був закріплений водій транспортної дільниці ТОВ «ПБП «Азовінтекс», який і отримував від підприємства паливо та подорожні листи, що підтверджується його особистим підписом у відповідних журналах і подорожніх листах службового легкового автомобіля. Зазначені обставини виключають необхідність позивача придбавати паливо для заправляння службового автомобіля за рахунок власних коштів, тож понесені ним витрати не породжують обов'язку ТОВ «ПБП «Азовінтекс» щодо їх відшкодування. Також,через недоведеність, відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування витрат, понесених позивачем під час виконання службових обов'язків у відрядженні у розмірі 20 232,17 грн. за період з 31 січня 2015 року до 04 вересня 2015 року, оскільки позивачем не надано доказів , що підтверджують перебування позивача у відрядженні та не виплату підприємством компенсації понесених витрат позивачем під час перебування у відрядженні у зазначений період. Інші вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, судом відхилені ,оскільки є похідними від основної вимоги щодо затримки у виплаті заробітної плати, в задоволенні яких судом відмовлено. Пояснення свідка ОСОБА_3 судом не прийняти до уваги, оскільки останні достовірно не підтверджують обставини існування заборгованості у ТОВ «ПБП «Азовінтекс» перед ОСОБА_1 щодо компенсації витрат, пов'язаних з відрядженням, оскільки покази свідка ґрунтуються на відомостях, які йому стали відомі від позивача, з яким він перебуває у дружніх відносинах.
З такими висновками суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Так,з досліджених доказів вбачається, що всі перерахування грошових коштів ТОВ «ПБП «Азовінтекс» проводились ОСОБА_1 у зв* яку із перебуванням останнього у трудових відносинах, а ні з інших підстав, а відсутність призначення платежу при зарахуванні коштів не може вказувати на несплату заробітної плати ОСОБА_1 .
Затверджений штатним розписом базовий оклад позивача за період роботи складав 10 000 грн. , про що свідчать засвідчені копії розрахункових листів, які містяться в матеріалах справи, а також оригінали виписок зі штатного розпису підприємства.
Що стосується вимог позивача про відшкодування витрат за придбання палива під час перебування у службових відрядженнях у розмірі 26 016,76 грн., то судом під час розгляду справи правильно встановлено відсутність підстав такої компенсації у зв'язку із повним забезпеченням транспортним засобом із водієм.
Також,було встановлено,що всі документи надані суду самостійно ОСОБА_1 в якості доказів, взагалі відсутні в ТОВ «ПБП «Азовінтекс», їх походження невідоме. Докази надані ОСОБА_1 у вигляді чеків із придбання палива для службового транспорту ,відхилені судом,оскільки вони не містять інформації про придбання пального саме для службового автомобіля з метою його службового використання у робочій час.
Доводи позивача,якими обґрунтовано його вимоги в цій частині,спростовуються доказами по справі,а отже є безпідставними.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обовязковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобовязання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення субєкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для субєктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобовязань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обовязків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Відповідно до висновку Торгово - промислової палати України від 31 грудня 2014 року за № 6859/05-4 встановлено, що терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження обєктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади України в м.Алчевську Луганської області, що підтверджується листами СБУ від 13 червня 2014 року за № 33/2117, 04 липня 2014 року №16/3105 та Міністерства внутрішніх справ України від 26 червня 2014 року № 12/3-2428, станом на 20 червня 2014 року унеможливлюють проведення господарської діяльності на території м.Алчевська та виконання зобовязань, зокрема, справляння та сплати податків та обовязкових платежів, а тому, Торгово-промислова палата України дійшла висновку про те, що дійсно настали обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) з 20 червня 2014 року для ТОВ «ПБП «Азовінтекс» при здійсненні господарської діяльності на території м.Алчевська Луганської області, які свідчать про наявність загрози виникнення/накопичення податкового боргу та є підставою для відстрочення грошових зобовязань/податкового боргу. На момент видачі сертифікату (висновку) Торгово-промисловою палатою України форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо .
Згідно довідки від 10 серпня 2015 року, виданої військовою частиною № НОМЕР_4 Окремого загону спеціального призначення «Азов», з 08 червня 2014 року належні ТОВ «ПБП «Азовінтекс» транспортна дільниця (Приморський район м.Маріуполь) та промислові бази (Орджонікідзевський район м.Маріуполь) є територією тимчасового розміщення особового складу та техніки Полку «Азов» у рамках проведення АТО у Донецькій та Луганській областях. Об*єкти є територією з обмеженим доступом. Строк розміщення на час проведення АТО у м.Маріуполі Донецької області. Полк «Азов» також підтверджує факт мобілізації 20 одиниць транспортних засобів належних ТОВ «ПБП «Азовінтекс» .
Надані суду докази повністю підтверджують наявність у ТОВ «ПБП «Азовінтекс» форс- мажорних обставин, які призвели до порушення нормального функціонування підприємства та ведення господарської діяльності, що в повній мірі відобразилось і на виконанні своїх зобов'язань перед третіми особами та працівниками.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв*язку з недоведеністю позивачем вимог ,його твердження про порушення відповідачем трудових прав при звільненні через,нібито,невиплату належних йому від ТОВ «ПБП «Азовінтекс» сум є необґрунтованим,а отже підстави для покладення на відповідача відповідальності згідно ст.ст.117,237-1 КЗпП України відсутні.
Наданими доказами відповідач ТОВ «ПБП «Азовінтекс» спростував доводи позивача .
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 19 червня 2020 року.
Судді: