Єдиний унікальний номер 236/979/20
Номер провадження 22-ц/804/2181/20
Єдиний унікальний номер 236/979/20 Головуючий у 1 інстанції Бєлоусов А.Є.
Номер провадження 22-ц/804/2181/20 Доповідач Агєєв О.В.
22 червня 2020 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Агєєва О.В.,
суддів: Мальованого Ю.М., Мірути О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 236/979/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 14 квітня 2020 року у складі судді Бєлоусова А.Є., -
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовною заявою, в якій він просить стягнути з відповідача заборгованість за частину заробітної плати за березень 2017 року в сумі - 1916,76 грн., заробітну плату за час вимушеного простою в сумі - 10084,04 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі - 19904,68 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі - 3914,64 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебував в трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року, звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на пільгових умовах. При звільненні відповідач не виплатив представнику належні кошти (а.с.1-5).
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 14 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсацій при звільненні задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою в сумі - 9160(дев'ять тисяч сто шістдесят) грн. 50 коп., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі - 19904 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот чотири) грн. 68 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі - 3914 (три тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн. 64 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі - 6625 (шість тисяч шістсот двадцять п'ять) грн. 21 коп.
Зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 заборгованості утримати з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в розмірі 774 (сімсот сімдесят чотири) грн. 12 коп.
Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача частини заробітної плати за березень 2017 року на суму 1916,76 грн. відмовити.
Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просив оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач перебував у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Луганська пожежно-охоронна команда» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» AT «Укрзалізниця». Територіально зазначений підрозділ знаходиться на непідконтрольній українській владі території - м. Луганськ. З 12.04.2017 року, у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликана припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» AT «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.
Відповідач не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором. Дані обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно ст.ст.47, 83, 115, 116 КЗпП України.
Відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи вказує на відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості, що сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин.
У зв'язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» AT «Укрзалізниця» підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати здійснити не можливо. Заборгованість із заробітної плати у за період з 16 березня 2017р. відсутня, так як її нарахуванні не здійснювалося.
Задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги та врахував розрахунки заробітної плати відповідача та стягнув не виплачену заробітну плату та інші платежі в сумі 39 605,03грн. виключно на підставі доказів позивача.
Таким чином відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення. Зазначені обставини дають підстави для критичного оцінювання наданих позивачем доказів по справі. Тому суд першої інстанції незаконно ухвалив рішення про стягнення 39 605,03грн. на підставі неналежних доказів позивача.
Таким чином нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати, штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого час, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалася. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном т документацією.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду у березні 2020 року.
Відповідно до статті 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року встановлено у розмірі 2102 гривні.
Визначена позивачем у позові ціна позову складає 35 820,12 грн., менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938 змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.
Згідно з записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 з 01.12.2016 року по 17.07.2017 року ОСОБА_1 працював на посаді стрільця Луганської пожежно-охоронної команди ВП «Луганська дистанція електропостачання» СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с.10-15).
Наказом начальника СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» від 16.03.2017 року № 58-ДН було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року (а.с. 89-91).
Згідно з Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору № 2051-ОС від 17.07.2019 ОСОБА_1 з 17.07.2017 року звільнений з посади стрільця Луганської пожежно-охоронної команди ВП «Луганська дистанція електропостачання» за ст. 38 КЗпП України за власним бажання у зв'язку з виходом на пенсію на пільгових умовах, про що також вчинений відповідний запис в його трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом Луганська дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (а.с. 19).
В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 24 дні відпустки, з виплатою одноразової грошової допомоги (4-х середньомісячних заробітків), згідно з п. 3.25 колективного договору. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано.
Позивачем надані до суду, на підтвердження існування не виплаченої заробітної плати, відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за період (код 101- заробітна плата): 1 квартал 2017 року (код ЄДРПОУ 40150216) - 13051,84 грн., 2-3 квартал 2017 року - (код 101 - заробітна плата) - відомості відсутні. Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) від 26.11.2019 року, розмір нарахованої заробітної плати позивачу за березень 2017 року (код ЄДРПОУ 40150216) - 4227,85 грн., за квітень-липень 2017 року відомості відсутні, всього за рік для пенсії - 13051,84 грн. (а.с.17, 18).
Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, відповідно до яких позивачем відпрацьовано за березень 2017 року - 16 днів, за квітень 2017 року, за травень 2017 року, за червень 2017 року, за липень 2017 року - «0» годин (а.с.29-37).
Відповідно до копій сторінок журналу обліку робочого часу працівників ОСОБА_1 перебував у простої у березні 2017 року 10 днів (66 год.), у квітні 2017 року 24(157), у травні 2017 року 24(159), у червні 2017 року 24(158), у липні 2017 року 14(92) (а.с. 38-84).
Крім того, позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня по липень 2017 року, в яких зазначені суми: всього нараховано/до виплати: березень 2017 року - 4227,85/1916,76 грн., квітень 2017 року - 2465,90/1960,84 грн., травень 2017 року - 2465,90/1960,84 грн., червень 2017 року - 2465,90/1960,84 грн., липень 2017 року (з урахування компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги) - 20541,52/25582,12 грн. (а.с. 20-24).
До розрахунку заробітної плати за квітень - липень 2017 року за розрахунковими листами (табулеграмами), входить оплата простоїв (код 340).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно з додатком №1.
Також КМУ своєю постановою від 02.09 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
21.10.2015 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в його трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що АТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом «Про оплату праці», позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року, при звільненні не отримав усі належні платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Висновок суду першої інстанції про доведеність заборгованості відповідача по заробітній платі за період з квітня 2017 року по липень 2017 року, зокрема за квітень 2017 року - 2465 грн. 90 коп., за травень 2017 року - 2465 грн. 90 коп., червень 2017 року - 2465 грн. 90 коп., липень 2017 року 25 582 грн. 12 коп. (з яких компенсація за 24 дні невикористаної відпустки становить 3 914 грн. 64 коп., одноразова грошова допомога при звільненні 19 904 грн. 68 коп.) підтверджується наданими позивачем розрахунком заробітної плати за квітень - липень 2017 року.
Відомості, зазначені у наданих позивачем розрахунках заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, наказом начальника СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» від 16.03.2017 року № 58-ДН про встановлення початку простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року, згідно якого у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції; призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої, начальників відповідних виробничих підрозділів; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи (а.с. 89-91).
Даний наказ узгоджується з нормою ст. 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Відповідачем ці відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними.
Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою не наводить.
Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оскільки в період простою, встановленого структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень", до складу якого входив виробничий підрозділ "Луганська пожежно-охоронна команда", позивач на виконання наказу виходив на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими до суду першої інстанції розрахунками заробітної плати, табелем обліку використання робочого часу, журналом обліку робочого часу працівників, на день звільнення позивача наказ про встановлення простою скасовано не було, у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою.
Згідно наказу № 2051 - ос від 17 липня 2017 року позивач звільнений за ст. 38 КЗпП України та має право на компенсацію за 24 днів відпустки, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі 4-х середньомісячних заробітків (а.с.19). На підставі цього наказу відповідачем здійснено запис у трудову книжку позивача про його звільнення (а.с.16).
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки
Посилаючись на те, що заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати відсутня, відповідач будь-якої інформації щодо нарахованих, сплачених йому сум до суду не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року не спростовують висновків суду.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений ст. 1 Протоколу № 1 (п. 22).
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходився з відповідачем у трудових відносинах, що в період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення простою згідно графіку роботи виходив на своє робоче місце, майнові вимоги позивача щодо оплати їй заборгованості по заробітній платі за період з квітня 2017 року по липень 2017 року, виплати компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги, про що роботодавцем зазначено в наказі про звільнення, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за оскаржуваний період у строки, встановлені ч. 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).
Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Відповідно до пунктів 4, 5 зазначеного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).
Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Оскільки на теперішній час позивачу не виплачена вищезазначена заборгованість, затримка виплати цих грошових доходів складає більше одного місяця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими.
Доводи щодо розміру компенсації стягнутої за рішенням суду в апеляційній скарзі відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 261 грн. 20 коп. (а.с. 131, а.с. 137).
Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а тому підстави для відшкодування йому витрат по сплаті судового збору відсутні, судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261 грн. 20 коп. покладаються на відповідача.
Відомості про інші судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.
Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 14 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 22 червня 2020 року.
Судді: