Єдиний унікальний номер 243/8863/19
Номер провадження 22-ц/804/2024/20
Єдиний унікальний номер 243/8863/19 Головуючий у 1 інстанції Воронков Д.В.
Номер провадження 22-ц/804/2024/20 Доповідач Агєєв О.В.
22 червня 2020 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Мірути О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/8863/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при звільненні з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2020 року у складі судді Воронкова Д.В., -
У серпні 2019 року позивач звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 17.07.2017 року він був звільнений відповідачем з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. На день його звільнення була нарахована, але по теперішній час не виплачена йому заробітна плата з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року у розмірі 7131,85 грн., грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку у розмірі 6603,20 грн., а також вихідна допомога у розмірі 5756,90 грн., що загалом складає 19491,95 грн. В зв'язку з викладеним просить стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги в сумі 17982 (сімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 39 коп., з утриманням з цих сум податків й інших обов'язкових платежів.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» судовий збір у розмірі 708 (сімсот вісім) грн. 89 коп.
Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року та просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 16.03.2017 року, у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурною підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням і переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року № 62/2017 нарахування заробітної плати було припинено.
Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» AT «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.
Посилаючись на науково-правовий висновки Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року відповідач в апеляційній скарзі наголосив на відсутності своєї вини у нездійсненні виплат на користь позивача, що стало наслідком злочинних дій третіх осіб.
З 16 березня 2017 року до Дирекції не надходили первинні документи від підприємства, на якому працював даний працівник, для нарахування заробітної плати. Тобто на підконтрольній Україні території інформація відсутня, а не втрачена, первинна документація (табелі обліку робочого часу або графіки роботи за період, копії або оригінали внутрішніх наказів, розпоряджень та інше за період з березня по червень 2017 року) для нарахування заробітної плати.
Згідно із наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 також визначено районами проведення антитерористичної операції. У зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів AT «Укрзалізниця» розташованих, зокрема, у м. Донецьк, Луганськ, Дебальцеве у відповідача з 20.03.2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.
Відповідач відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м. Донецьк, місцем роботи позивача по справі, тому не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором.
Відповідач не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором.
Нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати. Проте відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією через захоплення підприємства невідомими особами.
Відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи вказує на відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості. що сталося внаслідок дії Форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Вказує, що у зв'язку з відсутністю нарахування заробітної плати колишнім працівникам, відсутня заборгованість по виплаті заробітної плати. що подається щомісячно в розділі II статистичної звітності Форми 1 ПВ.
Позивач у підтвердження своїх позовних вимог надав копії розрахунків, в якій нарахування заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, але доводів та підтверджень наявності даної заборгованості не надано.
Зазначає, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував, що позивачем не доведено заборгованості по заробітній платі та невірно розрахована заборгованість по заробітній платі.
Відзив на апеляційну скаргу відповідача позивачем не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду у серпні 2019 року.
Згідно ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1921 гривні.
Визначена позивачем у позові ціна позову складає 19 491,95 грн., менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 06 травня 2011 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Донецька залізниця», з 12.07.2016 року був прийнятий до СП « Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця». З 17.07.2017 року був звільнений на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату згідно з наказом №7691/ДН-ОС від 10.07.2017 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача та не заперечується відповідачем (а.с.9-13).
Так, згідно наданих розрахунків заробітної плати ВП ПЧ Дебальцеве СП «ДДЗП» філії Донецька залізниця (табуляграмами) за березень - липень 2017 року, позивачу було нарахована заробітна плата у період: за березень 2017 року - 3819,66 грн., за квітень 2017 року - 1849,12 грн., за травень 2017 року - 369,83 грн., за червень 2017 року - 616,38 грн., за липень 2017 року - 12836,96 грн. у т.ч. з урахуванням компенсації за невикористану відпустку та вихідна допомога при звільненні (а.с.17-21).
Таким чином, розмір заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідну допомогу становить 19491,95 грн.
Суд першої інстанції прийняв до уваги, як належний доказ по справі, надані позивачем розрахункові листи за спірний період 2017 року, відповідно до яких, позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності. Факт наявності та розмір зазначеної заборгованості із заробітної плати відповідачем не спростовано.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати без відрахування необхідних податків та зборів за березень 2017 року складає 3819,66 грн. (а.с.48). Таким чином підтверджується, що розмір нарахованої заробітної плати позивачу за березень 2017 року становить 3819,66 грн., а тому, суд не має підстав для сумніву у достовірності нарахування інших сум заборгованості, вказаних позивачем та підтверджених табуляграмами.
Проте, позивач отримав в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі за половину березня 2017 року 1509,56 грн., що з урахуванням податків та зборів до виплати склала 1200,38 грн., і це підтверджується відомістю на видачу грошей (а.с.72, 73).
Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості з заробітної плати за період з 01.03.2017 року по 31.03.2017 року у розмірі 2310,10 грн., з відрахуванням відповідних податків та зборів.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягаю частковому задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості з заробітної плати за період з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року у розмірі 5622,29 грн., компенсація за невикористану відпустку в розмірі 6603,20 грн. та вихідна допомога при звільненні в розмірі 5756,90 грн., а всього 17982,39 грн., з яких підлягають утриманню відповідні податки та збори.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом «Про оплату праці», позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, при звільненні не отримав усі належні платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань.
Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Висновок суду першої інстанції про доведеність заборгованості відповідача по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року, зокрема за березень 2017 року у розмірі 3819 грн. 66 коп. з відрахуванням отриманої позивачем суми у розмірі 1509 грн. 56 коп. (з урахуванням податків і зборів до виплати склала 1200 грн. 38 коп.), за квітень 2017 року - 1849 грн. 12 коп., за травень 2017 року - 369 грн. 83 коп., червень 2017 року - 616 грн. 38 коп., липень 2017 року 12836 грн. 96 коп. (з яких компенсація за 32 дні невикористаної відпустки та вихідна допомога при звільненні), на загальну суму 17982 грн. 39 коп. підтверджується наданими позивачем розрахунком заробітної плати за березень - липень 2017 року, довідкою про доходи, відомістю на видачу грошей, а також індивідуальними відомостями про застраховану особи з Пенсійного фонду України (форми ОК-5) (а.с. 17-21, 63, 72,73, 48).
Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - липень 2017 року не наводить.
Відповідно до ч.4 ст.97 КЗпП України, ст.22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Згідно наказу № 7691/ДН - ос від 10 липня 2017 року позивач звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП України та має право на компенсацію за 32 дні невикористаної відпустки, виплату одноразової грошової допомоги у розмірі середньомісячного заробітку (а.с.26). На підставі цього наказу відповідачем здійснено запис у трудову книжку позивача про його звільнення (а.с.13).
Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Посилаючись на те, що заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати відсутня, відповідач будь-якої інформації щодо нарахованих, сплачених йому сум до суду не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що з березня 2017 року до структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" не надходять документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати не спростовують висновків суду.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.
Що стосується посилання на втрату контролю і доступу АТ «Укрзалізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходяться на території, тимчасово не підконтрольних органам державної влади України, вони не впливають на висновки суду, оскільки згідно наказу начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД відповідальними за облік явки працівників, які знаходяться на простої, було призначено начальників відповідних виробничих підрозділів та саме виробничі підрозділи здійснювали нарахування заробітної плати своїм працівникам (а.с.15).
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений ст. 1 Протоколу № 1 (п. 22).
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходився з регіональною філією "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" у трудових відносинах майнові вимоги позивача щодо оплати заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року, виплати компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги, про що роботодавцем зазначено в наказі про звільнення, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені ч.1 ст.116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Вимоги відповідача в апеляційній скарзі про скасування рішення в частині компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати є безпідставними, оскільки рішення щодо такої вимоги не приймалося. Підстави для перегляду рішення в цій частині відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні апеляційної скарги то рішення суду в частині стягнення судових витрат також перегляду не підлягає.
Підстави для відшкодування відповідачу судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні і покладаються на відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 22 червня 2020 року.
Судді: