Єдиний унікальний номер 243/436/20
Номер провадження 22-ц/804/2025/20
Єдиний унікальний номер 243/436/20 Головуючий у 1 інстанції Гончарова А.О.
Номер провадження 22-ц/804/2025/20 Доповідач Агєєв О.В.
22 червня 2020 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Мірути О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/436/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при звільненні з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2020 року у складі судді Гончарової А.О,-
У січні 2020 року позивач звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою посилаючись на те, що 17.07.2017 року вона була звільнена відповідачем з роботи у зв'язку із скороченням штату. На день звільнення позивача нарахована, але не виплачена їй заробітна плата з березня 2017 року по липень 2017 року з урахуванням грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги складає 33650,44 грн. По теперішній час суми, що належать позивачу, відповідачем не виплачені. В зв'язку з викладеним просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості із заробітної плати з урахуванням грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги в розмірі 33650,44 грн.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2020 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при звільненні.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі 14600 (чотирнадцять тисяч шістсот) грн. 52 коп., грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 10126 (десять тисяч сто двадцять шість) грн. 35 коп. та вихідну допомогу в сумі 6573 (шість тисяч п'ятсот сімдесят три) грн. 87 коп., з утриманням з цих сум податків й інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року та просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 16.03.2017 року, у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурною підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням і переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року № 62/2017 нарахування заробітної плати було припинено.
Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» AT «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.
Посилаючись на науково-правовий висновки Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року відповідач в апеляційній скарзі наголосив на відсутності своєї вини у нездійсненні виплат на користь позивача, що стало наслідком злочинних дій третіх осіб.
З 16 березня 2017 року до Дирекції не надходили первинні документи від підприємства, на якому працював даний працівник, для нарахування заробітної плати. Тобто на підконтрольній Україні території інформація відсутня, а не втрачена, первинна документація (табелі обліку робочого часу або графіки роботи за період, копії або оригінали внутрішніх наказів, розпоряджень та інше за період з березня по червень 2017 року) для нарахування заробітної плати.
Згідно із наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 також визначено районами проведення антитерористичної операції. У зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів AT «Укрзалізниця» розташованих, зокрема, у м. Донецьк, Луганськ, Дебальцеве у відповідача з 20.03.2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.
Відповідач фактично відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м. Донецьк, місцем роботи позивача по справі, тому не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором.
Відповідач не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором.
Нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати. Проте відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією через захоплення підприємства невідомими особами.
Відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи вказує на відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості. що сталося внаслідок дії Форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Вказує, що у зв'язку з відсутністю нарахування заробітної плати колишнім працівникам, відсутня заборгованість по виплаті заробітної плати. що подається щомісячно в розділі II статистичної звітності Форми 1 ПВ.
Позивач у підтвердження своїх позовних вимог надав копії розрахунків, в якій нарахування заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, але доводів та підтверджень наявності даної заборгованості не надано.
Зазначає, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував, що позивачем не доведено заборгованості по заробітній платі та невірно розрахована заборгованість по заробітній платі.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду у січні 2020 року.
Відповідно до статті 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року встановлено у розмірі 2102 гривні.
Визначена позивачем у позові ціна позову складає 33 650,44 грн., менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.07.2017 року ОСОБА_1 була звільнена з ВП «Станція Микитівка» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у зв'язку з скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України згідно з наказом №4562/ДН-ОС від 10.07.2017 року.
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції бере до уваги довідки-розрахунки заробітної плати, надані позивачем. Так, позивачу була нарахована заробітна плата у період: за березень 2017 року - 4786,06 грн.; за квітень 2017 року - 3822,20 грн., за травень 2017 року - 1802,93 грн., за червень 2017 року - 6065,84 грн., за липень 2017 року - 17193,41 грн., в тому числі компенсація за невикористану щорічну відпустку 10126,35 грн. та вихідна допомога 6573,87 грн.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , сума фактичного заробітку позивача за березень 2017 року становить 4786,06 грн.
Зазначена сума фактичного заробітку за березень 2017 року в розмірі 4786,06 грн. співпадає з сумою нарахованого доходу, зазначеного в наданому позивачем розрахунку заробітної плати за березень 2017 року.
Крім того, суд першої інстанції бере до уваги надану відповідачем відомість на виплату грошей №23 за березень 2017 року, за якою позивачу було виплачено заробітну плату в розмірі 1884,35 грн. /нарахована зарплата за березень 2017 року становить 2369,70 грн. відповідно до довідки про доходи, наданої відповідачем/.
Враховуючи, що відповідач не надав суду достатніх доказів, які б повністю спростували твердження та докази позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню та на його користь з відповідача належить стягнути заборгованість із заробітної плати в розмірі 14 600,52 грн., грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 10126,35 грн. та одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку, що становить 6573,87 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці». Позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримав усі належні йому за законом виплати. Суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Позовні вимоги щодо стягнення заборгованість по заробітній платі задоволено частково, оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, (окрім виплаченої суми за 1 половину березня 2017 року), не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, а позивачем частково доведена сума заборгованості по заробітній платі, березень 2017 року - 2416,36 грн. (4786,06 грн. - 2369,70 грн.), квітень 2017 року - 3822,20 грн., травень 2017 року - 1802,93 грн., червень 2017 року - 6065,84 грн., липень 2017 року - 17193,41 грн. (в тому числі компенсація за невикористану відпустку 10126,35 грн. та вихідну допомогу при звільненні 6573,87 грн.).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
В статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з вимогами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі належні йому суми, і зокрема заробітну плату.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач перебував з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримав повного розрахунку, який і підлягає стягненню з відповідача. Колегія суддів погоджується з наведеним в рішенні суду першої інстанції розрахунком заборгованості по заробітній платі, що підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності зі ст.ст.76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у письмових доказах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 17.07.2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав належну йому заробітну плату, майнові вимоги позивача ОСОБА_1 щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин відсутність у підприємства первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже, відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що згідно з науково-правовим висновком Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, порушення норм трудового законодавства виникли через форс-мажорні обставини, проте положення цього висновку не є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі.
Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі.
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтями 116 КЗпП України.
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частин 1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні апеляційної скарги то рішення суду в частині стягнення судових витрат також перегляду не підлягає.
Підстави для відшкодування відповідачу судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні і покладаються на відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 22 червня 2020 року.
Судді: