Єдиний унікальний номер 233/8477/19
Номер провадження 22-ц/804/2036/20
Єдиний унікальний номер 233/8477/19 Головуючий у 1 інстанції Бєлостоцька О.В.
Номер провадження 22-ц/804/2036/20 Доповідач Агєєв О.В.
22 червня 2020 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Мірути О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 233/8477/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі з апеляційною скаргою відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2020 року у складі судді Бєлостоцької О.В., -
У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в якому зазначив, що до 17 липня 2017 року перебував у трудових відносинах із відповідачем по справі. З березня 2017 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату. На день звільнення відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період часу з березня по липень 2017 року у розмірі 18943 грн. 59коп.
Позивач просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період часу з березня 2017 року по липень 2017 року в розмірі 15106грн 86коп. (за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів).
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 1776 (одна тисяча сімсот сімдесят шість) гривень 79 копійок.
Зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 1776 гривень 79 копійок утримати з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 90 (дев'яносто) гривень 36 копійок.
Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.
Згідно із наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 також визначено районами проведення антитерористичної операції. У зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів AT «Укрзалізниця» розташованих, зокрема, у м. Донецьк, Луганськ, Дебальцеве у відповідача з 20.03.2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.
Посилаючись на науково-правовий висновки Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року відповідач в апеляційній скарзі наголосив на відсутності своєї вини у нездійсненні виплат на користь позивача, що стало наслідком злочинних дій третіх осіб.
Відповідач фактично відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м. Дебальцево Донецької області, місцем роботи позивача по справі, тому не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором.
Надана позивачем на підтвердження розміру заборгованості по заробітній платі довідка розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 р., не є належним, допустимим та достовірним доказом, оскільки не відповідає вимогам, що зазвичай ставляться до офіційних документів, оскільки не містить номеру та дати її видачі, печатки підприємства, повного найменування підприємства.
Втрата контролю та доступу до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться на територіях міст, в тому числі в місті Дебальцево, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звіту, що подавалися до контролюючих органів, починаючи з 20 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями та припинено провадження господарської діяльності, знівелювала можливість відповідача виконати зобов'язання перед працівниками у відповідності до вимог трудового законодавства.
Вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення неправильно застосував норми матеріального права, а саме: не взяв до уваги положення Науково-Правового висновку Торгово-промислової палати України, яким визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, не передбачуваними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання обов'язків відповідачем, передбачених трудовим договором.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду у грудні 2019 року.
Відповідно до статті 7 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року встановлено у розмірі 1 921 гривня.
Визначена позивачем у позові ціна позову складає 15106,86 грн., менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із відповідачем по справі, працював помічником машиніста тепловоза цеху експлуатації виробничого підрозділу «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.8-12).
17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади згідно п.1 ст.40 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.8-12).
На підтвердження заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 надав копію довідки, за підписом, як в ній зазначено головного інженера ОСОБА_2 та головного бухгалтера ОСОБА_3 (а.с.4), виготовлену на аркушу паперу, а не на бланку структурного/виробничого підрозділу, із змісту якої вбачається, що сума нарахованої позивачу заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року становить 18943 грн. 59 коп. (за березень - 2531 грн. 67 коп., квітень - 2443 грн. 45 коп., травень - 2555 грн. 97 коп., червень - 1527 грн. 16 коп., липень - 9885 грн. 34 коп.); сума до виплати за цей період часу складає 15106 грн. 86 коп. Відсутнє документальне підтвердження про виплату заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року із структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Згідно довідки від 23 січня 2020 № 140/2 (а.с.35, 58) помічнику машиніста тепловозу ОСОБА_1 за березень 2017 року нараховано заробітну плату в розмірі 754 грн. 88 коп., до виплати належить 600 грн. 26 копійок (за вирахуванням податків та обов'язкових платежів у розмірі 154 грн. 62 коп.). З квітня по липень 2017 року заробітна плата не нараховувалась.
Відповідно до видаткового касового ордеру від 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 600 грн. 26 коп. (а.с.34, 60).
З індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 реєстру застрахованих осіб, сформованих станом на 19 грудня 2019 року, страхувальником якої зазначено регіональну філію «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» вбачається, що заробітна плата позивача по справі в березні 2017 року склала 2531 грн. 67 коп., з квітня по липень 2017 року - відомості про заробітну плату відсутні (а.с.20, 21).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб, які сформовані станом на 19 грудня 2019 року, ОСОБА_1 за березень 2017 року була нарахована заробітна плата у сумі 2531 грн. 67 коп., виплачено - 754 грн. 88 коп. (за вирахуванням податків отримано 600 грн. 26 коп.), невиплачена заробітна плата за березень 2017 року складає 1776 грн. 79 коп. (2531 грн. 67 коп. - 754 грн. 88 коп.), яка підлягає стягненню з відповідача.
ОСОБА_1 до 17 липня 2017 року перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», майнові вимоги позивача щодо оплати його праці, зокрема в доведеній частині заборгованості, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи, що згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб, які сформовані станом на 19 грудня 2019 року, в період з квітня по липень 2017 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася, інших доказів, які не викликають сумнівів у їх достовірності щодо нарахованої заробітної плати, позивачем суду не надано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з квітня 2017 року по липень 2017 року у зв'язку з їх недоведеністю.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст.97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
В статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що позивач та відповідач перебували у трудових відносинах.
Згідно положень ст.ст.115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом ст.ст.77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За положеннями ч.4 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз'яснено обов'язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.
Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов'язків, а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви було додано ксерокопію довідки, виданої структурним/виробничим підрозділом, за підписом, як в ній зазначено, головного інженера ОСОБА_2 та головного бухгалтера ОСОБА_3 , із змісту якої вбачається, що сума нарахованої позивачу заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року становить 18943 грн. 59 коп. (за березень - 2531 грн. 67 коп., квітень - 2443 грн. 45 коп., травень - 2555 грн. 97 коп., червень - 1527 грн. 16 коп., липень - 9885 грн. 34 коп.); сума до виплати за цей період часу складає 15106 грн. 86 коп. (а.с.4).
Будь-яких інших документів на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем не надано.
Відповідно до довідки форми ОК-7, яка була видана Костянтинівсько-Дружківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області вбачаться, що заробітна плата позивача по справі у березні 2017 року склала 2531 грн. 67 коп., з квітня по липень 2017 року - відомості про заробітну плату відсутні (а.с.19, 21).
Відповідно до видаткового касового ордеру від 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 600 грн. 26 коп. (а.с.34,60), що підтверджується його особистим підписом.
Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 р. N 1000/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 р. за N 736/27181, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила). Ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності.
Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
Згідно з п. 1 глави 4 розділу II Правил датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов'язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч (п. 2 глави 4 розділу II Правил).
Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку (пп. 3 п. 4 розділу II Правил). У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (п. 3 глави 4 розділу II Правил).
У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (п. 6 глави 3 розділу III Правил).
При цьому, в силу пункту 1 Правил ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами.
На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року йому нараховувалася заробітна плата і він має за цей період заборгованість, ним надана ксерокопія довідки (а.с.4) за період з березня 2017 року по липень 2017 року, проте вона не засвідчена печаткою та не містить дати складання, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом на підтвердження виконання позивачем службових обов'язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем.
Проте, згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб, які сформовані станом на 19 грудня 2019 року, ОСОБА_1 за березень 2017 року була нарахована заробітна плата у сумі 2531 грн. 67 коп., виплачено - 754 грн. 88 коп. (за вирахуванням податків отримано 600 грн. 26 коп.), невиплачена заробітна плата за березень 2017 року складає 1776 грн. 79 коп. (2531 грн. 67 коп. - 754 грн. 88 коп.), яка підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи, а саме ксерокопія довідки про розмір заборгованості по заробітній платі ( а.с.4) наведеним вище вимогам Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 не відповідає, а тому не є належним та достатнім доказом.
При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надала суду належного доказу та правових підстав нарахування йому за цей період заробітної плати. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації яка міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу Пенсійного Фонду України та відомостях з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.
Судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстави вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції відсутні.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1152,60 грн. (а.с.73, 77).
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування відповідачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на відповідача.
Відомості про інші судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову складає 15106 грн. 86 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2020 року залишити без задоволення.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 22 червня 2020 року.
Судді: