22-ц/804/1517/20
263/3113/19
Єдиний унікальний номер 263/3113/19
Номер провадження 22-ц/804/1517/20
11 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Мироненко І.П.
суддів: Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.
за участі секретаря Сікори М.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 лютого 2020 року, постановленого у складі судді Кияна Д.В., -
1. Описова частина
Короткий зміст вимог
У лютому 2019 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним додаткового договору. Просила визнати недійсним додатковий договір №1 від 27 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 27 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали додатковий договір №1 до договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області 28 листопада 2016 року та зареєстрованого за реєстровим №3848, відповідно до якого ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 нежиле приміщення, що розташоване за адресом: АДРЕСА_1 , загальною площею - 45,7 кв.м. Пунктом 3 основного договору сторони вказали, що приміщення № НОМЕР_1 продається за 141 000,00 грн. відповідно до ціни, визначеної експертною оцінкою, про що зазначено в п.7 договору. На момент укладення договору купівлі-продажу вказане нежитлове приміщення перебувало у неї в оренді на підставі договору, укладеного з ОСОБА_3 01 липня 2016 року строком на 2 роки. Вважаючи, що сторонами порушено її право на першочергове його придбання, вона звернулась до Жовтневого районного суду міста Маріуполя з позовом про переведення прав і обов'язків за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення. Ухвалою суду від 08 грудня 2016 року на вказане приміщення накладено арешт. Заявивши таким чином свої права на предмет договору купівлі-продажу, вважає, що сторони не мали права відповідно до ч.3 ст.636 ЦК України, вносити в основний договір зміни без згоди третьої особи.
Додатковим договором змінено предмет та ціну за основним договором купівлі-продажу, додане перукарське обладнання і збільшена ціна на 822 900,00 грн.
Збільшення ціни договору за рахунок додавання перукарського обладнання порушує її права як набувача майна, зазначеного в договорі купівлі-продажу приміщення на умовах, зазначених на дату його укладення, шляхом переведення на неї прав та обов'язків.
В порушення обтяження - рішення суду про арешт майна на користь ОСОБА_5 , відповідачі оформили додатковий договір, яким змінено предмет та вартість основного договору, а приватний нотаріус посвідчила цю угоду, без її згоди, як зацікавленої особи.
Посилаючись на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України просила визнати додатковий договір недійсним із застосуванням наслідків, передбачених ст.216 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом не маючи для цього обґрунтованих підстав, оскільки порушення її прав відносно перукарського обладнання і меблів, не відбувалося.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 березня 2020 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення.
Надходження апеляційної скарги до апеляційної інстанції та її короткий зміст
24 березня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшла цивільна справа з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 лютого 2020 року.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.
В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд не розглянув доводи позовної заяви належним чином, а розглянув доводи, які позивачем зазначені не були.
Укладаючи договір купівлі-продажу, предметом якого є нежиле приміщення, що розташоване за адресом: АДРЕСА_1 , загальною площею - 45,7 кв.м., було порушено положення ст.777 ЦК України, переважне перед іншими особами право купівлі орендованого позивачем майна.
Судом в забезпечення позову на вказане приміщення ухвалою суду від 08 грудня 2016 року було накладено арешт із забороною продажу приміщення, його ремонту, тощо. Проте, з метою зробити неможливим позивачу скористатися переважним правом купівлі, відповідачі оформили додатковий договір №1 від 27 грудня 2016 року, яким змінили істотні умови основного договору, а саме ціну предмета основного договору № 3848 від 28 листопада 2016 року.
Вважає, що така зміна основного договору порушує права позивача, у тому числі як третьої особи, з моменту вираження наміру скористатися своїм правом за договором, в укладенні якого позивач не брала участі (за аналогією права ст.636 ЦК України). Тому, оскільки позивач є третьою особою, то з моменту вираження свого наміру скористатися своїм правом за договором, сторони (відповідачі) не можуть розірвати або змінити договір без згоди цієї третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначає, що метою позовних вимог є визнання недійсним додаткового договору, яким змінені істотні умови основного договору. Позивач не вимагала визнати додатковий договір недійсним з підстав порушення прав позивача (орендаря).
Позивач не вказувала про арешт перукарського обладнання та не заявляла будь які вимоги стосовно перукарського обладнання і меблів.
Аргументи учасників справи
Відповідач ОСОБА_8 вважає, що вимоги зазначені у апеляційній скарзі ОСОБА_1 є необґрунтованими, їх зміст суперечить діючому законодавству, а рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального законодавства. Укладаючи додатковий договір відповідачі ставили на меті визначити умови договору купівлі-продажу, які відповідають дійсним обставинам і які було виконано покупцем ще до моменту укладення додаткового договору, в день коли був укладений основний договір купівлі-продажу. Оспорюваний договір не є договором на користь третьої особи в розумінні ст.636 ЦК України. Вважає, що в апеляційній скарзі позивачкою змінено підстави позову, посилається не на пряму норму, а вказує як підставу вже аналогію права з посиланням на ст.636 ЦК України. При цьому, апелянтом не визначено підстави ст.8 ЦК України для застосування аналогії права.
Відповідач ОСОБА_3 не скористалась своїм правом на подання до суду заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
2.Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились. Відповідач ОСОБА_2 надала заяву про розгляд справи без її участі. З огляду на викладене та вимоги ст.371, ст.372 ЦПК України, апеляційний суд визнав неявку осіб такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , який підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
Судом встановлено, що за договором оренди від 01 липня 2016 року ОСОБА_3 передала в оренду належне їй на праві власності нежитлове приміщення площею 46,8 кв.м., розташоване в АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 для здійснення господарської діяльності. Сторони погодили строк дії договору до 01 липня 2018 року. Розмір орендної плати за місяць складає 4000,00 грн. Актом приймання передачі за договором оренди від 01 липня 2016 року зазначено перелік перукарського обладнання і меблів, яке передається орендарю приміщення.
28 листопада 2016 року ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продала ОСОБА_2 вказане нежитлове приміщення перукарні. Право власності набувача зареєстровано 28 листопада 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за договором купівлі- продажу.
За Додатковим договором №1 до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27 грудня 2016 року, ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 разом із нежитловим приміщенням, перукарське обладнання із меблями (т.1 а.с. 5, 79).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 27.12.2016 р. щодо об'єкту нерухомого майна № НОМЕР_2 , розташованого за адресом: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,7 кв.м, 08.12.2016 р. вказане майно перебуває під обтяженням відповідно до договору іпотеки 1471 від 08.12.2016 р. на користь іпотекодержателя ОСОБА_10 та відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08.12.2019 р. № 263/15412/16-ц накладено обтяження у вигляді арешту нежитлового приміщення АДРЕСА_3 в інтересах ОСОБА_7 у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_11 , ОСОБА_3 про переведення прав та обов'язків за договором купівлі-продажу та визнання права власності.
ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 31 серпня 2019 року.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст.627 ЦК України).
Частиною першою ст.509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Конституційний Суд України у пункті 3.5 рішення у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень ст.ст. 177, 760, ч.2 ст.777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), від 10 грудня 2009 року № 31-рп/2009 зазначив, що у ст.777 ЦК України визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.
Чинне цивільне законодавство не регламентує процедуру реалізації переважного права на викуп об'єкта оренди, передбаченого ч.2 ст.777 ЦК України, а тому відповідно до ч.1 ст.8 ЦК України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення ст.362 ЦК України, як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при реалізації переважного права на купівлю частки у справі спільної часткової власності.
На підставі ч.1 ст.362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах.
При цьому «здійсненням переважного права» слід вважати передання (надіслання) продавцю оферти (пропозиції) щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки. Отже, закріплене наведеною нормою правило покликане гарантувати права інших співвласників щодо переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності. Водночас будучи наділеними правом на переважну купівлю частки в праві спільної часткової власності, інші співвласники тим не менш не мають жодних привілеїв щодо ціни та інших умов, на яких має намір продати свою частку співвласник - відчужувач.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд має встановити, зокрема, з яких підстав заявлені позовні вимоги та чи наявні правові підстави його недійсності.
Відповідно до ч.1 ст.4, ч.1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст.81 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюванний додатковий договір, предметом продажу якого є перукарське обладнання, розташоване у нежитловому приміщенні, на яке претендує позивачка на підставі ч.2 ст.777 ЦК України, не порушує прав останньої, а тому відсутні передбачені законом підстави для задоволення позову.
Положення ст. 777 ЦК України не передбачає безумовного права наймача (орендаря) на придбання найманого приміщення. Умовами задоволення позову наймача про переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу майна, яке він наймає, є наступні обставини: наймач належним чином виконував свої обов'язки за договором найму; власник (наймодавець) продав майно іншій, третій особі, з порушенням переважного права наймача на купівлю цього майна; наймач вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Наведені обставини є предметом розгляду в іншій справі про переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за основним договором купівлі-продажу.
Тому без встановлення вказаних обставин наявності у позивачки переважного права, відсутні підстави вважати, що положення додаткового договору будь-яким чином впливають на її права та обов'язки.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачами при укладенні додаткового договору положень ч.3 ст.636 ЦК України, якою встановлено, що з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом, є безпідставними, оскільки не регулюють правовідносини, що склалися між сторонами.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий І.П. Мироненко
Судді: В.М. Барков
Є.Є. Мальцева
Повний текст судового рішення складено 18 червня 2020 року.
Суддя І.П. Мироненко