ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 червня 2020 року м. Київ № 640/22717/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, стягнення збитків,
Військова частина НОМЕР_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), у якому просить:
- визнати ОСОБА_1 винним у недотриманні ним обов'язків, визначених пунктом 1.3, абзацом 2 пункту 1.6 розділу І "Загальні положення" Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 року № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.06.2014 року за № 611/25388), статтею 58, абзацами 14 та 23 статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 548-ХІУ, абзацами 4 та 6 пункту 3.1.9 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 р. № 300, статтею 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року № 551-ХІУ, пунктами 31.6 та 31.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, що призвело до нанесення матеріальних збитків у розмірі 4154,84 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 суму збитку у розмірі 4154,84 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 1921,00 грн.
Позов мотивовано тим, що за наслідками фінансового аудиту встановлено, що в результаті неправомірних дій позивача, як колишнього командира гаубичної артилерійської батареї 4 гаубичного артилерійського дивізіону, проведено безпідставну виплату коштів на суму 4154,84 грн. Тому позивач стверджує, що відповідач заподіяв грошові збитки, які просить стягнути в судовому порядку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2019 року відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати суддею одноособово, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.
Відповідач у визначені судом строки не надав відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим, суд на підставі вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (військова частина-польова пошта НОМЕР_2 ). Виконував обов'язки командира 11 гаубичної артилерійської батареї 4 гаубичного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 (польова пошта - НОМЕР_2 ) та завершив проходження військової служби у військовій частині відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 265 від 27.10.2016 року.
У період з 24.01.2018 року по 16.02.2018 року було проведено аудит відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 (м. Первомайськ Миколаївської обл.).
Позивач, вважаючи, що відповідачем завдано шкоді державі на суму 4154,84 грн, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (надалі Статут).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до ст. 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі ст. 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Оцінюючи доводи позивача, що виплачені відповідачем колишнім військовослужбовцям кошти є нанесеними збитками, суд врахував, що станом на час виникнення спірних правовідносин підстави та порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами регулює Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (далі - Положення №243/95-ВР).
Згідно з п.2 вказаного Положення №243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Отже, для оцінки доводів позивача має значення встановлення факту заподіяння прямої дійсної шкоди, встановлення причин її виникнення та наслідків. При цьому, законодавчою умовою для стягнення шкоди є встановлення однієї з причин її виникнення: розкрадання, пошкодження майна, втрата або незаконне використання майна, погіршення або зниження його цінності. Додатково має бути встановлений наслідок такої шкоди - спричинення додаткових витрат для відновлення або придбання матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Крім того, на підставі п.3 Положення №243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.
Відповідно до абз.2 п.17 Положення №243/95-ВР у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
На підставі п.19 Положення №243/95-ВР розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступень вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.
Тобто, за вимогами вказаного Положення передбачено, що військовослужбовці несуть матеріальну відповідальність за наявності: заподіяння прямої дійсної шкоди, протиправної їх поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди, вини у заподіянні шкоди.
Згідно з п.23 Положення №243/95-ВР, якщо вину військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.
Доказів наявності службового розслідування, як і такого наказу про стягнення з відповідача вищевказаних коштів суду не надано.
Також, відповідно до положень вищенаведеного Порядку обов'язковими умовами притягнення до матеріальності відповідальності за фактом заподіяння матеріальної шкоди є встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб, що встановлюються службовим розслідуванням призначеним командиром (начальником) військової частини, та наявності у діях винних осіб причинного зв'язку, вини та протиправності поведінки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до матеріальної відповідальності може бути притягнено військовослужбовця, у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди. Отже чітко визначено, що необхідно встановити вину в діях саме того військовослужбовця, що притягується до матеріальної відповідальності.
Як вбачається з позовної заяви, підставою для висновку позивача про заподіяння відповідачем матеріальної шкоди державі був наслідок проведеного аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 .
Матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не встановлено та не доведено жодними доказами завдання дійсної прямої шкоди відповідачем внаслідок його бездіяльності.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми згідно зі ст.76 КАС України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тому суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача та недоведеність заявлених позовних вимог до відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2-6, 9, 14, 138, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, стягнення збитків відмовити повністю.
Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій