ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 червня 2020 року м. Київ № 826/17355/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (76000, м. Івано-
Франківськ, вул. Незалежності, 20)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить: скасувати податкове повідомлення-рішення №0041017 від 27 червня 2018 року Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у 2017 році ОСОБА_1 був власником квартири у двоквартирному (садибному) житловому будинку АДРЕСА_2 загальною площею 102,7 кв.м., що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та однокімнатної квартири загальною площею 32,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів. Тобто, як стверджує позивач, йому у 2017 році належало та належить 135,6 кв.м. різних типів об'єктів житлової нерухомості, що згідно підпункту «в» пункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України звільняє його від сплати податку на нерухоме майно у 2017 році.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління ДФС в Івано-Франківській області зазначив, що нарахування податковим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на підставі спірного податкового повідомлення-рішення є правомірним, адже відповідно до облікових даних АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 зареєстрований за адресою - АДРЕСА_3 , відтак Головне управління ДФС в Івано-Франківській області є повноважним органом на прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Також представник контролюючого органу стверджував, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 являється власником двох квартир, тобто одного типу об'єктів житлової нерухомості. На думку відповідача, розміщення однієї з квартир в житловому будинку не спростовує факту належності об'єктів житлової нерухомості до одного типу.
Позивач надіслав до суду відповідь на відзив, у якій повідомив, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 є власником чотирьохкімнатної квартири, розміщеної у двоквартирному (садибному) житловому будинку та присадибної ділянки за цією ж адресою, а також власником однокімнатної квартири. При цьому, вимоги пункту 14.1.129.1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачають, що житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень, а квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
З огляду на викладене вище та відсутність підстав для розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області 27 червня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0041017-5002-0905, яким ОСОБА_1 визначеного суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2017 року у розмірі 440,22 грн.
За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення Державна фіскальна служба України прийняла рішення №14868/Н-99-99-11-02-01-14 від 27 вересня 2018 року, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Незгода із зазначеним податковим повідомленням-рішенням №0041017-5002-0905 від 27 червня 2018 зумовила звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Податковий кодекс України (в редакції станом на момент існування спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Водночас, базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що підставою для нарахування та сплати податку на нерухоме майно є право власності на відповідну житлову та/або нежитлову нерухомість. При цьому, об'єктом оподаткування може бути як об'єкт нерухомості в цілому, так і його частка.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 та присадибна земельна ділянка площею 0,0289 га за цією адресою.
Також, інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та витягом про державну реєстрацію прав підтверджується, що позивач є власником однокімнатної квартири загальною площею 32,90 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .
Вимогами підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.
Згідно підпункту 14.1.129.1 пункту 14.1.129 статті 14 Податкового кодексу України будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи:
а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;
б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;
в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;
г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;
ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;
Садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків (пп.14.1.129.2 п.14.1.129 ст. 14 Податкового кодексу України).
Положеннями підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості;
ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а»-«г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
При цьому, вимогами пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України передбачено пільги із сплати податку.
Так, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Як зазначалось вище, позивачу належить квартира у житловому будинку та розташована під ним присадибна ділянка, що відповідно до вимог підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відноситься до типу об'єктів житлової нерухомості «житловий будинок», а також однокімнатна квартира, що відповідно до вищевказаного підпункту статті 14 Податкового кодексу України відноситься до типу житлового фонду «квартира».
Водночас, факт належності позивачу на праві власності частини (квартири) у житловому будинку та однокімнатної квартири свідчить про різні типи житлової нерухомості.
Доводи податкового органу про те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 належить саме квартира в житловому будинку не спростовує характеристик такого об'єкта житлової нерухомості та віднесення його до типу житлового фонду «житловий будинок».
Крім того, суд при вирішенні даної справи враховує положення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Оскільки позивачу належать на праві власності об'єкти житлової нерухомості різного типу, площа яких сумарно не перевищує 180 кв.м., суд з урахуванням підпункту «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України приходить до висновку про відсутність у позивача обов'язку щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та, як наслідок, безпідставність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України).
З підстав адміністративного позову вбачається, що позивачем не зазначається про незгоду з розміром розрахованого податку на підставі спірного податкового повідомлення-рішення.
Водночас, відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року (справа №813/3274/17), повноваження щодо визначення суми грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо застосування штрафу в іншому розмірі.
Таким чином, при неправомірному визначенні контролюючим органом суми грошових зобов'язань, відповідна податкова вимога підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки суд не уповноважений перебирати на себе дискреційні повноваження контролюючого органу з обчислення грошових зобов'язань.
У частині 2 статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0041017 від 27 червня 2018 року Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 736 (сімсот тридцять шість) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20, код ЄДРПОУ 39394463).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук