17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 369/3820/17
провадження № 51-4427км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 січня 2020 року про повернення апеляційної скарги, постановлену у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000000845.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року задоволено клопотання прокурора, ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів до 15 лютого 2020 року включно. Визначено ОСОБА_7 заставу у розмірі 13 207 500 грн, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 січня 2020 року апеляційну скаргу прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6 повернуто особі, яка її подала.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор не погоджується з ухвалою апеляційного суду, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх вимог скаржник стверджує, що апеляційний суд необґрунтовано повернув йому апеляційну скаргу, оскільки позбавлення сторони обвинувачення права на оскарження судового рішення про продовження строку тримання під вартою, з огляду на зміст судового рішення Конституційного суду України від 13 червня 2019 року №4-р/2019, порушує засади кримінального провадження та принцип рівності учасників кримінального процесу.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників кримінального провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник наполягав на відмові у задоволенні касаційної скарги прокурора за доводами, викладеними у ній, стверджував про законність судового рішення.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивноз'ясованих обставин; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Предметом касаційного перегляду є ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 січня 2020 року, якою повернуто апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2019 року.
Мотивуючи оскаржене рішення про повернення апеляційної скарги, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, посилаючись на положення пункту 2 частини 3 статті 399 КПК, дійшла висновку, що сторона обвинувачення не наділена правом оскарження судового рішення про продовження строку тримання під вартою. З такими висновками погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (пункт 41 рішення у справі «Абрамова проти України» від 18 грудня 2018 року, заява № 41988/08; пункт 78 рішення у справі «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року, заява № 40160/12 та інші).
Частинами 1, 3 статті 392 КПК визначено перелік судових рішень, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку. При цьому частина 2 цієї статті містить заборону окремого оскарження ухвал, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції та передбачає, що заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення по суті.
13 червня 2019 року Конституційний суд України рішенням № 4-р/2019 (на яке посилається скаржник) визнав неконституційним положення частини другої статті 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Зі змісту вищезазначеного судового рішення вбачається, що його правова природа покликана насамперед на забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, усунення помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду кримінальних справ до ухвалення рішення по суті.
Таким чином, Конституційний Суд України розширив права обвинуваченого та надав стороні захисту можливість здійснювати ефективну та оперативну перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду.Такі процесуальні гарантії поширюються на обвинуваченого, його захисника чи законного представника, які виступають в інтересах особи, права якої обмежено; інші учасники судового провадження, зокрема сторона обвинувачення, правом на оскарження ухвал про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, кримінальним процесуальним законом, з урахуванням рішення Конституційного суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, не наділені.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку та повернув апеляційну скаргу прокурору, належним чином умотивувавши прийняте рішення.
Істотних порушень норм процесуального права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, під час перевірки провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами касаційної скарги прокурора, а тому у її задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 січня 2020 року залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора відділу підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3