Ухвала
18 червня 2020 року
м. Київ
справа № 751/8693/18
провадження № 61-6980ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 22 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у справі за позовом Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Чернігівської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням,
14 квітня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 22 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у вказаній вище справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 15 182,40 грн; подати виправлену редакцію касаційної скарги, в якій однозначно визначити обґрунтовані підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та роз'яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
На адресу суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали.
ОСОБА_1 в уточненій касаційній скарзі зазначила, що підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень є неправильне застосування норм матеріального права та посилається на пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»; пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та статті 33 Конституції України.
Однак, такі посилання не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки заявником не вказано чітко передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України підставу касаційного оскарження судового рішення та її обґрунтування.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, суди при вирішенні справ мають брати до уваги тільки висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Крім цього, в касаційній скарзі заявник зазначає, що судами першої та другої інстанції було неправильно застосовано норми процесуального права, зокрема положення статей 64, 65 ЖК УРСР та статей 12, 69, 81 ЦПК України.
Однак, касаційна скарга не містить підстави касаційного оскарження, які цивільний процесуальний закон вимагає зазначати, та їх відповідне обґрунтування.
З метою усунення даного недоліку, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити підстави касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування. Тобто, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та відповідне його мотивування.
Суд касаційної інстанції роз'яснює скаржнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими
За правилами частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
Крім цього, разом із уточненою касаційною скаргою ОСОБА_1 подала клопотання про зменшення сплати судового збору, яке обґрунтовувала тим, що є особою з інвалідністю третьої групи загального захворювання (безтерміново), єдиним джерелом її існування є пенсія у розмірі 2 000 грн, а також на її утриманні перебуває син ОСОБА_3 з інвалідністю першої групи (ДЦП), який потребує стороннього догляду. Також зазначає, що кошти, які вона отримує вистачає лише на забезпечення мінімального харчування, необхідного для підтримки життєдіяльності та придбання необхідних ліків. Розмір судового збору 15 182,40 грн значно перевищує 5% її річного доходу за 2019 - 2020 роки та є майже рівним її піврічному доходу, який становить 12 000 грн.
Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», частини першої статті 136 ЦПК України, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
За правилами частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та частини третьої статті 136 ЦПК України суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цих статей.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
На підтвердження вказаних доводів заявником надано довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 10 квітня 2020 року № 175; копію довідки Сер. МСЕ-ЧНВ № 267852 про встановлення ОСОБА_1 третьої групи інвалідності загального захворювання (безтерміново).
Розмір судового збору за подання касаційної скарги на судові рішення у цій справі складає 15 182,40 грн.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Особливо це стосується порушення заявником процедури касаційного провадження.
У той же час, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.
При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.
Приймаючи до уваги те, що заявник має невеликий дохід та на утриманні перебуває син ОСОБА_3 , у якого наявна тяжка хвороба, і що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, суд касаційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір судового збору за подання касаційної скарги до 1 205 грн, що не перевищує 5% річного доходу заявника.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, ЄДРПОУ - 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), МФО-899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, ККДБ - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», символ звітності банку - 207.
На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене вище, зазначений в ухвалі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року строк для усунення недоліків слід продовжити та повідомити про це заявника.
Керуючись статтями 127, 185, 393 ЦПК України,
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Судувід 29 квітня 2020 року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настають наслідки, передбачені процесуальним законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко