Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 303/5562/15-ц
провадження № 61-42256св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналась ОСОБА_2 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2017 року у складі судді Куцкіра Ю. Ю. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Бисаги Т. Ю., Куштана Б. П.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі -
ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява ПАТ «ОТП Банк» мотивована тим, що 20 жовтня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі -
АКБ «Райффайзенбанк Україна»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 120 000 грн на купівлю нерухомого майна на строк до 20 жовтня 2025 року включно зі сплатою плаваючої відсоткової ставки, що складається з фіксованого відсотка
у розмірі 4,5 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
Також 01 листопада 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 130 000 дол. США на придбання нерухомого майна на строк до 01 червня 2026 року включно зі сплатою плаваючої відсоткової ставки, що складається з фіксованого відсотка
у розмірі 5,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
Крім того, 12 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк»,
і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 20 000 дол. США на споживчі цілі на строк до 12 липня 2017 року включно зі сплатою 13,99 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором
від 12 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 був укладений договір поруки від 12 липня 2007 року.
Позичальник належним чином свої кредитні зобов'язання не виконала, тому станом на 06 серпня 2015 року перед банком утворилася заборгованість за кредитним договором від 20 жовтня 2005 року у розмірі 89 172,98 грн, за кредитним договором від 01 листопада 2006 року - 148 998,53 дол. США та за кредитним договором від 12 липня 2007 року - 8 266,93 дол. США.
На підставі викладеного ПАТ «ОТП Банк» просило: стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами від 20 жовтня 2005 року та
від 01 листопада 2006 року у розмірі 3 281 571,08 грн; стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором
від 12 липня 2007 року у розмірі 177 124,77 грн.
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитних договорів недійсними.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вищевказані договори є несправедливими та суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», тому є недійсними з часу їх укладення.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсними кредитні договори від 20 жовтня 2005 року, від 01 листопада 2006 року та
від 12 липня 2007 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 04 жовтня 2017 року (в складі судді Куцкір Ю. Ю.) позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість у розмірі 3 281 571,08 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість у розмірі 177 124,77 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» сплачений судовий збір у розмірі 1 827 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» сплачений судовий збір у розмірі 1 827 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконала взяті на себе за кредитними договорами зобов'язання, не здійснила виплату належних до сплати сум кредиту та не сплатила відсотки за користування кредитом, тому виникла заборгованість, яка підлягає до стягнення на користь позивача.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 04 жовтня 2017 року (в складі судді Куцкір Ю. Ю.) зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що у судові засідання, які були призначені на 13 липня 2017 року, 07 вересня 2017 року та 04 жовтня
2017 року, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, тому відповідно до пункту 3 частини першої
статті 207 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення вказаної ухвали) зустрічний позов залишено без розгляду.
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня
2018 року ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2017 року про залишення зустрічного позову ОСОБА_1 без розгляду залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач та її представник повторно не з'явились у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, про розгляд справи за їхньої відсутності не заявляли, тому
у місцевого суду були наявні усі правові підстави для залишення позову без розгляду.
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня
2018 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2017 року змінено, викладено другий і третій абзаци резолютивної частини рішення суду першої інстанції в новій редакції.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 жовтня 2005 року станом на 06 серпня
2015 року у розмірі 89 172,98 грн, з яких: 69 500 грн - заборгованість за кредитом, 18 576,66 грн - заборгованість зі сплати відсотків, 1 096,32 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом; заборгованість за кредитним договором від 01 листопада
2006 року станом на 06 серпня 2015 року у розмірі 148 998,53 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ)
(2156,5865 грн за 100 дол. США) на день проведення розрахунку становить
3 213 282,18 грн, з яких: 121 569,48 дол. США - заборгованість за кредитом; 26 783,81 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків та 645,24 дол.
США - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2007 року станом на 06 серпня 2015 року на загальну суму 8 266,93 дол. США, що за офіційним курсом НБУ (2156,5865 грн за 100 дол. США) на день проведення розрахунку становить 178 283,50 грн, з яких: 6 833,07 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 139,52 дол. США - заборгованість за відсотками, 294,34 дол. США - заборгованість за відсоткам, нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі всупереч вимог чинного законодавства та умов кредитних договорів у сукупності
з договором поруки, своїх зобов'язань перед позивачем не виконують, внаслідок чого станом на 06 серпня 2015 року за відповідачами утворилась заборгованість за кредитними договорами, яка підлягає до стягнення.
Оскільки кредитний договір від 12 липня 2007 року забезпечений порукою ОСОБА_2 , то відповідачі несуть солідарну відповідальність перед кредитором за цим зобов'язанням.
Положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, що свідчить про відсутність підстав для ствердження про їх невідповідність законодавству, що регулює захист прав споживачів.
Щодо посилання у додаткових поясненнях до апеляційної скарги на припинення поруки, то поручитель ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржує, а ОСОБА_4 та її представник не мають повноважень на ведення справи від імені поручителя, тому апеляційний суд не бере до уваги вказані посилання та не надає їм правової оцінки.
Cудом першої інстанції в резолютивній частині рішення не зазначено окремо розміри заборгованості по всім трьом кредитним договорам та не вказано їх складових частин, тому рішення місцевого суду в цій частині підлягає зміні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заяви про приєднання до касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У заяві про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та особи, яка подала заяву про приєднання до касаційної скарги
Касаційна скарга та заява про приєднання мотивовані тим, що всі кредитні договори, зокрема і кредитний договір від 12 липня 2007 року, який забезпечений договором поруки, передбачають щомісячне погашення кредиту та сплату відсотків, тобто у разі порушення кожного чергового платежу починає перебіг строку пред'явлення вимоги, зокрема до поручителя.
Проте суди на вказані обставини уваги не звернули та не застосовали до спірних правовідносин частину четверту статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Починаючи з 2013 року позичальник не сплачує кошти за кредитним договорами, якими передбачено чергові щомісячні платежі, тому порука припинилася, проте суди на вказане уваги не звернули.
Апеляційний суд помилково відхилив доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки, пославшись на принцип диспозитивності, оскільки рішення суду першої інстанції було оскаржено повністю, зокрема і в частині поруки.
Крім того, розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанції відбувся за відсутності ОСОБА_2 , тому вона не могла викласти свої заперечення щодо заявлених у справі вимог банка.
Доводи інших учасників справи
ПАТ «ОТП Банк» подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що поручитель не оскаржувала рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, тому доводи касаційної скарги щодо припинення поруки є безпідставними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
02 жовтня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 жовтня 2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 120 000 грн на купівлю нерухомого майна на строк
до 20 жовтня 2025 року включно зі сплатою плаваючої відсоткової ставки, що складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,5 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
Також 01 листопада 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 130 000 дол. США на придбання нерухомого майна на строк до 01 червня 2026 року включно зі сплатою плаваючої відсоткової ставки, що складається з фіксованого відсотка
у розмірі 5,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
Крім того, 12 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк»,
і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 20 000 доларів США на споживчі цілі на строк до 12 липня 2017 року включно зі сплатою 13,99 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором
від 12 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 був укладений договір поруки від 12 липня 2007 року.
Суди також встановили, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від імені
ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору доручення від 28 січня 2015 року надіслало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудові вимоги від 11 червня 2015 року про погашення заборгованості за вищевказаними кредитними договорами протягом 30 днів з дати отримання вказаних вимог.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга, до якої приєдналася ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором
від 12 липня 2007 року не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Предметом спору є стягнення з боржника заборгованості за кредитними договорами від 20 жовтня 2005 року та від 01 листопада 2006 року, а також стягнення солідарно з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено
у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Сторони кредитних договорів встановили як строк цих правочинів, так
і строки виконання зобов'язань щодо чергових платежів відповідно до погодженого графіку.
Отже, поряд з установленням строку дії договорів сторони встановили
і строки виконання боржником окремих зобов'язань, що входять до складу зобов'язання, яке виникло на основі договорів.
Разом з тим, позивачем доведено належними та допустимими доказами, які досліджені судами у сукупності, порушення позичальником зобов'язань за кредитними договорами у цій справі, тому суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог до боржника.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судам, заборгованість за кредитним договором від 20 жовтня 2005 року станом на 06 серпня
2015 року становить 89 172,98 грн, з яких: 69 500 грн - заборгованість за кредитом, 18 576,66 грн - заборгованість зі сплати відсотків, 1 096,32 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом.
Заборгованість за кредитним договором від 01 листопада 2006 року станом на 06 серпня 2015 року складає 148 998,53 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 3 213 282,18 грн, з яких: 121 569,48 дол. США - заборгованість за кредитом; 26 783,81 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків та 645,24 дол. США - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом.
Крім того заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2007 року станом на 06 серпня 2015 року складає 8 266,93 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 178 283,50 грн, з яких: 6 833,07 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 139,52 дол. США - заборгованість за відсотками, 294,34 дол. США - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом.
Суди у частині стягнення боргу з боржника за всіма кредитними договорами встановили обставини, що мають значення для справи, надали їм юридичну оцінку. Також апеляційний суд надав оцінку всім розрахункам, з яких виходив при вирішенні грошової вимоги (дослідив обґрунтованість, правильність розрахунків).
Разом з тим, не можна погодитись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення боргу з поручителя ОСОБА_2 за кредитним договором від 12 липня 2007 року.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань за основним договором або до припинення всіх зобов'язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові.
У пункті 2 частини першої кредитного договору від 12 липня 2007 року передбачений термін повернення кредиту, а також обов'язок з погашення кредиту шляхом виконання окремих зобов'язань з внесення щомісячних платежів за цим договором - 12 числа кожного календарного місяця.
Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник була зобов'язана згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Тому за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців
з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов'язання.
Заперечуючи проти заявлених вимог, позичальник вказував, що він не сплачує кредитні кошти починаючи з 2013 року.
Суд першої інстанції не виконав обов'язків, передбачених процесуальним законом, та не встановив усіх обставин справи, які необхідні для вирішення спору про стягнення кредитної заборгованості.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості
з боржника та поручителя солідарно, суд повинен у повному об'ємі дослідити усі обставини справи, зокрема і щодо обставин припинення поруки з урахуванням вимог статей 526, 599 ЦК України.
Апеляційний суд хоча і витребував розрахунок заборгованості, однак не звернув уваги, що під час перевірки справи апеляційний суд керується усіма нормами ЦПК України, які визначені для розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням вимог глави 1 розділу V ЦПК України, та не перевірив належним чином застосування до спірних правовідносин норми частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка підлягає застосуванню у цій справі, обмежившись лише висновком, що поручитель не оскаржує рішення місцевого суду.
Разом з тим, з витребуваних апеляційним судом доказів вбачається, що позичальник дійсно з 2013 року допускала прострочення сплати чергових платежів за кредитними зобов'язаннями, що відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є підставою для припинення поруки з урахуванням факту звернення до суду з цим позовом у серпні 2015 року.
При цьому, аналіз договору поруки від 12 липня 2007 року свідчить, що сторони не встановили строк поруки, оскільки умова договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань боржника за основним договором (пункт 4.1 договору поруки) не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки.
Отже, суди не звернули уваги на те, що кредитними договорами передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів, у зв'язку з чим не з'ясували, чи припинилась порука ОСОБА_2 за окремими платежами та зробили передчасний висновок про стягнення солідарно заборгованості з боржника та поручителя повністю.
Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року, ОСОБА_1 почала порушувати умови цього договору щодо сплати тіла кредиту з жовтня 2013 року, щодо сплати відсотків за кредитом - з лютого 2013 року, щодо сплати відсотків, нарахованих на прострочену заборгованість за кредитом - з березня
2014 року, а до суду з цим позовом банк звернувся у серпні 2015 року.
Закінчення передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строку
є підставою для припинення поруки щодо прострочених чергових платежів, а отже, і для відмови кредиторові у позові у цій частині.
Отже, з поручителя як солідарного боржника відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 12 липня 2007 року станом на 06 серпня 2015 року на загальну суму 5 262,61 дол. США, з яких: 4 999,70 дол. США - заборгованість за кредитом; 111,96 дол. США - заборгованість за відсотками, 150,95 дол. США - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість по кредиту.
Вказаний розрахунок зроблено відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості, що міститься у матеріалах справи.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що прямої заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно виражене у договорі, у чинному законодавстві немає (постанова від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Суд має право ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої
статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження
№ 14-600цс18).
На підставі викладеного колегія суддів вважає за можливе стягнути з поручителя заборгованість у валюті кредитного зобов'язання.
У решті заявлених банком вимог щодо кредитного договору від 12 липня 2007 року порука припинилася, тому в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Разом з тим, безпідставними є доводи ОСОБА_2 , викладені у заяві про приєднання до касаційної скарги, про неналежне виконання судами обов'язку щодо повідомлення поручителя про час та місце розгляду справи, оскільки матеріали справи свідчать про належне виконання судами першої та апеляційної інстанцій свого обов'язку щодо повідомлення ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року з ОСОБА_2 підлягають зміні шляхом зменшення суми загальної заборгованості з 8 266,93 дол. США до 5 262,61 дол. США, з яких: сума заборгованості за кредитом підлягає також зменшенню з 6 833,07 дол. США до 4 999,70 дол. США; сума заборгованості за відсотками - з 1 139,52 дол. США до 111,96 дол. США, сума заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість по кредиту - з 294,34 до 150,95 дол. США.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами
від 20 жовтня 2005 року, від 01 листопада 2006 року та від 12 липня
2007 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатом касаційного перегляду судові рішення змінено
в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором
від 12 липня 2007 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 , то судові рішення в частині стягнення судового збору з поручителя також підлягають зміні.
Так, з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» необхідно стягнути 1 451,64 грн судового збору за подання до суду позовної заяви, тому сума судового збору також підлягає зменшенню з 1827 грн до 1 451,64 грн.
Крім того, з ПАТ«ОТП Банк» на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 1 501,41 грн судового збору за подання до суду касаційної скарги.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 410, 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналась ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 04 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2018 року змінити в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року та стягнення судового збору з ОСОБА_2 .
Зменшити суму заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 , як солідарного боржника ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» за кредитним договором від 12 липня 2007 року станом на 06 серпня 2015 року, а саме розмір загальної заборгованості зменшити з 8 266,93 дол. США до 5 262,61 дол. США, з якої: зменшити суму заборгованості за кредитом- з 6 833,07 дол. США до 4 999,70 дол. США; суму заборгованості за відсотками - з 1 139,52 дол. США до 111,96 дол. США, суму заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість по кредиту - з 294,34 дол. США до 150,95 дол. США.
Зменшити суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» за подання до суду позовної заяви з 1827 грн до 1 451,64 грн.
У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором відмовити.
У решті рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 04 жовтня 2017 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2018 року залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_2 1 501,41 грн судового збору за подання до суду касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська
С. П. Штелик